Транспорт Сполучених Штатів Америки
Транспорт Сполучених Штатів Америки представлений автомобільним Історія становлення і розвиткуУ різні історичні часи домінували свої види транспорту. Тепер основні перевезення здійснюються переважно автомобільним транспортом та авіацією. АвтомобільнийЗагальна довжина автошляхів у Сполучених Штатах Америки, станом на 2012 рік, дорівнює 6 586 610 км, з яких 4 304 715 км із твердим покриттям (76 334 км швидкісних автомагістралей) і 2 281 895 км без нього (1-ше місце у світі)[1]. Переважна частина американських міст і передмість створюється і розвивається з розрахунку на автомобілі та з урахуванням потреб автодорожнього транспорту. З розвитком автомобілів у Північній Америці популярність залізниць почала падати, a з будівництвом системи міжштатних автомагістралей у 50-60-ті роки XX століття залізничний транспорт втратив колись першорядні економічні позиції, і якщо продовжує приносити прибуток, то тільки у вантажних перевезеннях.
ЗалізничнийЗагальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 293 564 км (1-ше місце у світі), з яких 293 564 км стандартної 1435-мм колії[1].
На відміну від європейських держав, які інвестують у залізничний транспорт нарівні з іншими видами, влада США зробила наголос на автомобільному й повітряному видах транспорту, залишивши залізницю осторонь. У підсумку приватні залізничні компанії почали втрачати прибуток на пасажирських перевезеннях, що призвело до їх різкого скорочення. Лише створення Конгресом 1971 року напівдержавної корпорації Amtrak врятувало пасажирський залізничний транспорт у США від повного зникнення. Популярність поїздів дещо збільшилася за часів різкого підвищення цін на бензин у 1970-ті роки і після терористичної атаки 11 вересня 2001 року. Стихійні явища, такі як ураган «Катрина» 2005 року і сильні снігопади в Колорадо в грудні 2006 року, вчергове показали, наскільки важливу роль може зіграти залізничний транспорт у перевезенні людей при надзвичайних ситуаціях. Окрім того, перевантаження автотрас і аеропортів незмінно викликає затримки. Усі ці фактори сприяють відродженню в американців інтересу до залізниці як додаткового способу пересування країною. ПовітрянийУ країні, станом на 2013 рік, діє 13 513 аеропортів (1-ше місце у світі), з них 5054 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 8459 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):
У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 92 компанії авіаперевізників, які оперують 6817 повітряними суднами. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 798,23 млн осіб. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 37,219 млрд тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів). У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 5287 гелікоптерних майданчиків. Сполучені Штати Америки є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — N, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU). Код ІКАО для аеропортів континентальної частини Сполучених Штатів Америки — K; для Аляски — PA, PF, PO, P; для Гаїті — PH. ВоднийМорськийГоловні морські порти країни: Гемптон-Роудс, Нью-Йорк, Філадельфія, Балтимор, Норфолк, Саванна — на східному узбережжі; Техас-Сіті, Батон-Руж, Тампа, Корпус-Крісті, Плакмін, Новий Орлеан, Х'юстон — на узбережжі Мексиканської затоки; Лонг-Біч, Лос-Анджелес, Сіетл — на західному узбережжі; Валдіз — на Алясці. Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2011 рік):
Гемптон-Роудс — 1,92 млн, Х'юстон — 1,87 млн, Лонг-Біч — 6,06 млн, Лос-Анджелес — 7,94 млн, Нью-Йорк/Нью-Джерсі — 5,5 млн, Окленд — 2,34 млн, Саванна — 2,94 млн, Сіетл — 2,03 млн контейнерів (TEU). Головні причальні стоянки круїзних лайнерів (річний пасажиропотік 2009 року): Маямі — 2,03 млн, Порт-Еверглейдс — 1,28 млн, Порт-Канаверал — 1,18 млн, Сіетл — 0,43 млн, Лонг-Біч — 0,42 млн. Нафтові термінали: Луїзіана (LOOP) у відкритому морі, Хаймарк.
Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 85 (Австралії — 1, БермудськихОстровів — 5, Данії — 31, Франції — 4, Німеччини — 5, Малайзії — 2, Норвегії — 17, Сінгапуру — 16, Великої Британії — 4); зареєстровані під прапорами інших країн — 794 (Антигуа і Барбуди — 7, Австралії — 2, Багамських Островів — 109, Бельгії — 1, Бермудських Островів — 26, Канади — 10, Кайманових Островів — 57, Коморських Островів — 2, Кіпру — 5, Грузії — 1, Греції — 8, Гондурасу — 1, Гонконгу — 44, Індонезії — 2, Ірландії — 2, Острову Мен — 1, Італії — 23, Ліберії — 53, Мальти — 34, Маршаллових Островів — 200, Нідерландів — 16, Норвегії — 10, Панами — 90, Португалії — 4, Сент-Кіттсу і Невісу — 1, Сент-Вінсенту і Гренадин — 18, Сінгапуру — 36, Південної Кореї — 8, Того — 1, Великої Британії — 14, Вануату — 2, невстановленої приналежності — 6). РічковийЗагальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2012 року становила 41 009 км (5-те місце у світі). Лише 19 312 км використовується на потребу сучасної економіки країни. Головна водна транспортна артерія країни — річка Святого Лаврентія (3 769 км), яку ділить з Канадою. Для центральних штатів найважливішою водною артерією є річка Міссісіпі з притоками Арканзас, Огайо, Теннессі, Міссурі, Іллінойс. Для південних штатів — річки Томбігбі, Чаттахучі та штучний канал вздовж узбережжя Мексиканської затоки до Х'юстона. На східному узбережжі важливою є водна система Гудзону в штаті Нью-Йорк, що сполучається системою каналів з водними шляхами Великих озер і річкою Святого Лаврентія. На західному узбережжі важливі водні артерії: Колумбія у штаті Вашингтон, річки Сакраменто і Сан-Хоакін у Каліфорнії. У ряді міст існує поромне сполучення через водні перешкоди. ТрубопровіднийЗагальна довжина газогонів у Сполучених Штатах Америки, станом на 2013 рік, становила 1,98 млн км; нафто- і продуктогонів 240,71 тис. км[1]. Міський громадськийДержавне управлінняДержава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через федеральний департамент перевезень. Станом на грудень 2017 року департамент в уряді Дональда Трампа очолювала державний секретар Елейн Чао[5]. Див. такожПримітки
ЛітератураУкраїнською
Англійською
Російською
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Транспорт Сполучених Штатів Америки
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
