Портал:Українська наука

Наука — це особлива форма людської діяльності, яка склалася історично та має своїм результатом цілеспрямовано відібрані факти, гіпотези, теорії, закони й методи дослідження. Історія зародження й становлення української науки налічує багато століть, адже у своєму розвитку вона пройшла довгий шлях. Від перших елементів науки в стародавньому світі, у зв'язку з потребами суспільної практики, що мали суто практичний характер, — аж до наших часів, коли наука стала по суті джерелом економічного зростання і невід'ємною складовою національної культури та освіти України.

З часу виникнення на північних берегах Чорного та Азовського морів античних стародавніх грецьких міст-держав (VIII–VII ст. до н.е.) існують відомості про збирання донаукового знання на території сучасної України. Найвідомішими грецькими містами-державами того часу були: Ольвія (нині с. Парутине в гирлі Південного Бугу), Херсонес (околиці сучасного Севастополя), Пантикапей (місце сучасної Керчі), Тіра (на місці нинішнього Білгорода-Дністровського), Феодосія, Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії) та інші^[1]. Античні міста відзначалися значним розвитком освіти, медицини та культури. Мешканці приділяли значну увагу навчанню дітей: учні вивчали читання, лічбу, письмо, риторику, красномовство. Розвивалися історія і філософія.^{[джерело?]} Особливе значення приділялося медицині. Про це свідчать численні археологічні знахідки (хірургічні ножі, пінцети, голки та ін). В Ольвії існувала аптека. Мешканці Керкінітиди широко використовували цілющі властивості кримських грязей. Історик Пліній Старший так описував один з берегів Сакського озера: «...на Таврійському півострові є земля, за допомогою якої лікуються різні хвороби»^[2]. Невипадково відомий вчений Діонісій Малий (*475—†550) походив зі Скіфії (історично етнічної України).^{[джерело?]}.::::::::::::::::читати далі

Сергі́й Степа́нович Оста́пенко (нар. 6 (18) листопада 1881(18811118), Троянів, Волинська губернія, Російська імперія — пом. 1937^[3]) — український економіст, державний і політичний діяч.

Голова Ради Народних Міністрів УНР (від 13 лютого до 9 квітня 1919 року).

Народився 18 листопада 1881 року в містечку Троянів Житомирського повіту Волинської губернії (нині село Житомирського району Житомирської області) в родині незаможного українського селянина...

1909 року екстерном закінчив Володимирський кадетський корпус у Києві. У 1909–1913 роках навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту. Згідно з ухвалою ради інституту Остапенка відрядили до Німеччини для поглиблення знань з економіки.

Закордоном пробув недовго і того ж 1913 року повернувся в Україну та приступив до роботи на посаді завідувача статистичного бюро Балтського повітового земства на Поділлі. Наступного року Остапенко переїхав до Харкова, де очолив статистичне бюро гірничодобувної промисловості Слобожанщини. Згодом повернувся до Києва та до 1917 року працював приват-доцентом Київського комерційного інституту.::::::::::::::::читати далі

Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в містечку Холм в Царстві Польському (нині на території Польщі, має назву Хелм).

Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

За ДСТУ 2392-94 мова — система знаків, що забезпечує процес комунікації і, як правило, складається зі словника та правил.^[4]

Розрізняють людську, формальну і тваринну мови. Наука, яка займається вивченням мови називається мовознавством або лінгвістикою..::::::::::::::::читати далі

Ауди́т (лат. audit — слухати) — перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.^[5]

В англомовних джерелах під аудитом розуміють оцінку особи, організації, системи, процесів, підприємства, проєкту або продукту. В Україні цей термін найчастіше позначає перевірку в області бухгалтерського обліку, але, внаслідок впливу англомовних джерел, термін також застосовується в галузі управління проєктами, управління якістю, управління природними ресурсами та збереження енергії тощо..::::::::::::::::читати далі

Іон, йон (грец. ιόν — «той, що йде») — електрично заряджена частинка речовини, що утворилася з атома або атомної групи внаслідок втрати або приєднання до них електронів.

Іон — це атом або група атомів, що мають електричний заряд. Негативно заряджені іони, що мають більше електронів в своїх електронних оболонках, аніж протонів в ядрах (наприклад, Cl⁻), називаються аніонами і в розчинах притягуються до аноду. Позитивно заряджені іони, які мають менше електронів, ніж протонів (наприклад, Na⁺), називаються катіонами і притягуються до катоду. Процес перетворення нейтральних атомів або груп атомів на іони називається іонізацією. Багатоатомні аніони, що містять кисень, часто називають «оксианіонами» (наприклад, SO²⁻
₄).

Іони можуть існувати самостійно у всіх агрегатних станах речовини, в електричному полі здатні бути переносниками струму (катіони мігрують до негативного електрода — катода, аніони — до позитивного, анода).::::::::::::::::читати далі

Кіберне́тика (англ. cybernetics, нім. Kybernetik) — наука про загальні принципи управління в різних системах: технічних, біологічних, соціальних та ін.

Інше визначення (Глушков) — наука про загальні закони одержання, зберігання, передавання й перетворення інформації у складних системах управління.

Слово «кібернетика» (грец. мистецтво керманича) вперше вжив як термін для управління в загальному розумінні давньогрецький філософ Платон. Кібернетика як наука виникла лише в 40-х роках XX століття. У 1948 році з'явилася перша праця, присвячена питанням кібернетики — «Кібернетика, або управління і зв'язок у тварині і машині». Автор її — відомий американський учений Норберт Вінер. Видатний французький вчений Ампер запропонував називати кібернетикою науку про управління людським суспільством.

Основний об'єкт дослідження кібернетики — кібернетичні системи, які розглядаються абстрактно, незалежно від їх матеріальної природи. Приклади кібернетичних систем — автоматичні регулятори в техніці, ЕОМ, людський мозок, біологічні популяції, людство. Кожна така система є множиною взаємопов'язаних об'єктів (елементів системи), які здатні сприймати, запам'ятовувати та переробляти інформацію, а також обмінюватися нею. Початком історії кібернетики вважають 1947 р. — рік виходу в світ книги Н. Вінера «Кібернетика». Сучасна кібернетика складається з ряду розділів, які є самостійними науковими напрямами. Застосування кібернетичного методу досліджень до різного роду систем привело до виникнення таких галузей, як технічна, економічна, біологічна, медична кібернетика тощо. Теоретичне ядро кібернетики утворюють теорія інформації, теорія алгоритмів, теорія автоматів, дослідження операцій, теорія оптимального управління, теорія розпізнавання образів.::::::::::::::::читати далі

Сли́на — це змішаний секрет усіх слинних залоз, в'язка, злегка замутнена рідина (99,5% Н₂О), рН якої коливається в межах 5,8-7,4 (до 7,8 при інтенсивній салівації). Сухий залишок складають неорганічні (хлориди і гідрокарбонати, фосфати і інші солі натрію, калію, кальцію й ін.) й органічні (амілолітичні ферменти, білки, вільні амінокислоти, сечовина, аміак, муцин, креатинін і ін.) речовини. За добу у людини в середньому виділяється 0.5—2 л слини, із яких до 30% виробляють привушні залози. Слина зволожує харчову грудку, що сприяє ковтанню. Альфа-амілаза слини людини здатна активно гідролізувати вуглеводи з утворенням декстринів, а далі дисахаридів і частково глюкози. Слина має бактерицидні властивості (за рахунок наявності лізоциму), містить гормон калікреїн (є вазодилятатором). Крім того, привушна слинна залоза виробляє фактор росту епітеліальної тканини, а підщелепова — продукує інсуліноподібний білок. Слиновидільні центри довгастого мозку включають верхнє слиновидільне ядро, зв'язане з підщелеповою і під'язиковою залозами і нижнє — з привушною залозою. В регуляції — слиновиділення бере участь гіпоталамус, лімбічна система мозку та кора великих півкуль.::::::::::::::::читати далі

Маши́на (від лат. machina, від дав.-гр. Μηχανή — пристрій, засіб, знаряддя) — технічний об'єкт, який складається із взаємопов'язаних функціональних частин (деталей, вузлів, пристроїв, механізмів та ін.), що використовує енергію для виконання покладених на нього функцій. Традиційно, під машиною розуміють технічну систему, яка виконує або допомагає у виконанні якогось виду роботи. Проста машина — механізм, який перетворює напрям або величину сили без споживання енергії..::::::::::::::::читати далі

• Список академіків Академії наук вищої школи України
• Список академіків НАН України
• Українські історики
• Список діячів науки і культури Лемківщини
• Українські математики
• Список українських мовознавців
• Список почесних докторів НаУКМА
• Список почесних професорів НаУКМА
• Список дійсних членів Національної академії аграрних наук України
• Список дійсних членів Національної академії медичних наук України
• Список дійсних членів Національної академії мистецтв України
• Список дійсних членів Національної академії педагогічних наук України
• Список членів Національної академії правових наук України
• Список українських філософів
• Українські хіміки

Інститут нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова НАМН України — науково-дослідна та лікувальна установа НАМН України.

Історія інституту Засновний у 1950 році на базі Київського психоневрологічного інституту, організованого у 1927 році. За ініціативи Олександра Арутюнова інститут створювався у вигляді науково-дослідного та лікувального закладу, що сприяло розвитку таких дисциплін, як нейрорентгенологія, отоневрологія та нейроофтальмологія, а також подальшому нейрофізіології, нейропсихології тощо.

З 1964 по 1993 pр. інститут очолював академік А. П. Ромоданов. Після його смерті у 1993 році інституту було присвоєно його ім'я. З 1993 по 2013 директором був академік НАН та НАМН України Ю. П. Зозуля. В квітні 2013 року інститут очолив академік НАМН України Є. Г. Педаченко..::::::::::::::::читати далі

Обсерваторія Львівської політехніки , Обсерваторія Львівського політехнічного інституту або Астрономічна обсерваторія Національного університету «Львівська політехніка»  — українська астрономічна обсерваторія, розташована в місті Львові на висоті 340 метрів над рівнем моря. Діяла з 1877 не менше 35 років. В цей час наступницею традицій та історії обсерваторії можна вважати кафедру вищої геодезії та астрономії Національного університету «Львівська політехніка». Під час її активної роботи була Австро-Угорсько. та офіційно називалася по нім. Observatorium der kk Technischen Hochschule in Lemberg і по пол. Obserwatorium Ck Szkoły Politechnicznej we Lwowie .

Кафедра вищої геодезії та астрономії (до 1894 року: Кафедра геодезії і сферичної астрономії) Національного університету «Львівська політехніка» (на той момент "Технічної академії у Львові «, а з 1877 р. -» Політехнічна школа ") є найстарішою геодезичною кафедрою в Україні. Вона була заснована 18 червня 1871 наказом Міністерства освіти Австро-Угорщини. Її першим завідувачем був призначений доцент Чеського вищого технічного училища в Празі Домінік Зброжек, якому згодом було присвоєно звання професора. Коли 12 березня 1873 року було прийнято «височайше» рішення про будівництво нового корпусу академії, то там, за ініціативою Зброжека, було передбачено і будівництво астрономічної обсерваторії. Для неї в 1874 -1877 роках було побудовано два бетонних стовпа висотою 30 метрів кожен, ізольовані від інших частин будівлі. Один стовп був призначений для екваторіального кола, другий — для рефрактора з параллактичним монтуванням. У зв'язку з фінансовими труднощами придбали лише астрономічний універсальний інструмент фірми "Т. Ertel & Sohn "(Мюнхен, Баварія), маятниковий годинник Шорт (2 штуки), кілька хронометрів, хронограф і кілька менших приладів.::::::::::::::::читати далі

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича — державний вищий заклад освіти 4-го рівня акредитації у місті Чернівці.

Заснований 4 жовтня 1875 року, указом імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа, на основі теологічного інституту, що існував із 1827 року з німецькою викладовою мовою та з окремими кафедрами української та румунської мов і літератур.

Мав різні назви: імені Франца Йосифа (нім. Franz Josephs) у 1875–1918 pp., Universitatea Regele Carol I din Cernăuţi (1919–1940) і Чернівецький державний університет після 1940 року.

1989 року Чернівецькому університетові присвоєно ім'я Юрія Федьковича.::::::::::::::::читати далі

«Сучасна українська політика» — збірник наукових праць, фахове видання з політичних та філософських наук. ISSN: 1810-5270. Свідоцтво про державну реєстрацію: КВ № 17008-5778Р від 19.07.2010 р. Видається українською та російською мовами.

Засновники видання: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, Асоціація політичних наук України, Українська академія політичних наук, Український центр політичного менеджменту, Чорноморський державний університет імені Петра Могили.

Збірник засновано у 1999 році за ініціативою І. Кураса, М. Михальченка, Ф. Рудича та інших українських науковців. До 2010 року видавався під назвою «Сучасна українська політика. Політики та політологи про неї».
.::::::::::::::::читати далі

• Україна ХХІ століття : стратегія науки // Освіта. — 1992.
• Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє: Щорічник. — Випуск 14–15 / За заг. ред. М. В. Лазаровича. — Тернопіль: Видавництво ТНЕУ «Економічна думка», 2010. — 340 с.
• Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні — інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. — К.: Грамота, 2005. — 448 с.
• Попадмитриу С. Брак русской княжны Мстиславны–Добродеи с греческим царевичем Алексеем Комниным, т. 11 (1–2). — Византийский временник, 1904.

«Сім кроків за обрій» — науково-популярний фільм, знятий в 1968 році на студії «Київнаукфільм» режисером Феліксом Соболєвим. Сенсаційний для свого часу фільм досліджує межі можливостей людського мозку, творчих і сенсорних здібностей людини.

У кіноекспериментах, поставлених у фільмі, беруть участь: лічильник-феномен І. Шелушков; Б. Дрожін — людина, яка нібито володіє телепатичними і сенсорними здібностями; гросмейстер, чемпіон світу з шахів Михайло Таль, що дає у фільмі сеанс одночасної гри на десяти дошках наосліп; гіпнотизер В. Райков, який за допомогою гіпнозу домагається «вивільнення» потенційних можливостей серед учасників експерименту. .::::::::::::::::читати далі

• Бойко Параскева Іванівна — започаткував 6 серпня 2025 користувач Jbuket

• Литвинов Олексій Миколайович — започаткував 6 серпня 2025 користувач Iryna Shevchenko

• Цивінський Олександр Ігорович — започаткував 6 серпня 2025 користувач Fremti

• Білоус Олександр В'ячеславович — започаткував 6 серпня 2025 користувач Kuxotska

• Татарко Костянтин Іларіонович — започаткував 5 серпня 2025 користувач Mr.Rosewater

• Гудак Володимир Васильович — започаткував 5 серпня 2025 користувач HRVison

• Шестака Іван Софронович — започаткував 5 серпня 2025 користувач Герасимов Павло

• Блажівська Наталія Євгенівна — започаткував 4 серпня 2025 користувач Grybochok

• Терещенко Валерій Іванович (спортивний діяч) — започаткував 3 серпня 2025 користувач Synapse.ova

• Цимбалюк Юрій Васильович — започаткував 3 серпня 2025 користувач Romanbibwiss

• Семенік Оксана Олексіївна — започаткував 3 серпня 2025 користувач Максим Огородник

• Бохонкова Юлія Олександрівна — започаткував 3 серпня 2025 користувач Олег Швирка

• Жаловага Анатолій Степанович — започаткував 3 серпня 2025 користувач Synapse.ova

• Городище літописного міста Ярополча — започаткувала 2 серпня 2025 користувачка Olga Loboda 0806

• Бузанева Євгенія Вікторівна — започаткував 2 серпня 2025 користувач Guglenko

• Покутній Сергій Іванович — започаткувала 2 серпня 2025 користувачка Nortiya

• Обстріли Берислава (серпень 2025) — започаткував 2 серпня 2025 користувач Serafim007

• Ісари гірського Криму — започаткував 2 серпня 2025 користувач Krutyvuss

• Балабай Руслана Михайлівна — започаткувала 2 серпня 2025 користувачка Nortiya

• Горовиць-Власова Любов Михайлівна — започаткував 2 серпня 2025 користувач Guglenko

Віта́лій Іларіо́нович Стрі́ха (* 30 травня 1931, Київ — † 8 лютого 1999, Київ) — український фізик, педагог і громадський діяч. Доктор фізико-математичних наук (1968). Професор (1973). Завідувач кафедри фізики напівпровідників (1975–1996), проректор з навчальної (1984–1985) та наукової роботи (1985–1990) Київського університету. Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1970). Ініціатор створення (1992) і перший президент Академії наук вищої школи України. Батько Максима Стріхи. Рівно за місяць до смерті, 8 січня 1999 року, перебуваючи на відпочинку в Конча-Заспі, Віталій Стріха на аркуші паперу у восьми пунктах виклав основне, що ним зроблено в житті:

1. Зібрано туристську групу, з якою здійснено понад 40 походів (близько 10 тисяч кілометрів).

2. Створено унікальну кафедру (11 докторів наук, 4 державні премії, звання «зразкової» і т. д.).

3. Створено наукову школу з контактних явищ (5 докторів, 30 кандидатів, 12 монографій, 5 всесоюзних конференцій і т. д.).

4. Прочитано курси лекцій для понад 10000 студентів (понад 2000 лекцій).

5. Задумано та організовано Академію наук вищої школи України (418 академіків, 2800 докторів, 13000 кандидатів).

6. Організовано лінію Україна — Франція (наукова робота, підготовка фахівців і т. д.).

7. Організовано нові наукові напрямки (біосенсори, пористий кремній як матеріал для сенсорики).

8. Народив сина, здатного примножити цей список.

.::::::::::::::::читати далі

Доктор Дмитро Іванович Донцов (нар. 30 серпня 1883(18830830), Мелітополь — † 30 березня 1973, Канада) — український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, головний ідеолог українського інтегрального націоналізму^[6]

Народився 17 (30 за новим стилем) серпня (за іншими даними 10 вересня) 1883. Походив з роду слобожанського козацького полковника Федора Донця, нащадки якого отримали дворянські звання і змушені змінити прізвище . У 1900, після закінчення Мелітопольського реального училища, залишив рідне місто і переїхав до Царського Села біля Петербургу, де продовжив освіту на юридичному факультеті Петербурзького університету, який закінчив 1907..::::::::::::::::читати далі

Володимир В'ячеславович Фесенко (8 листопада 1958, Лозова, Харківська область) — український політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента».^[7]

Навчання, кваліфікація

• 1975–1981 — навчався на історичному факультеті Харківського державного університету, закінчив з відзнакою
• 1986 — закінчив аспірантуру в Київському держуніверситеті ім. Т. Г. Шевченка, кандидат філософських наук

• 1998 — стажувався в Інституті Гаррімана (Колумбійський університет, США)
• 2000 — стажувався в Університеті Квінз (Кінгстон, Канада)..::::::::::::::::читати далі

Зено́н Франци́скович Кузе́ля (23 червня (6 липня) 1882(18820706), Поручин, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 24 травня 1952, Париж, Іль-де-Франс, Франція) — український мовознавець, бібліограф, фольклорист, історик, журналіст, етнограф, редактор, видавець, громадський діяч... Як мовознавець Кузеля розпочав свою діяльність з укладання «Словаря чужих слів» (12 000 слів чужого походження в українській мові), що вийшов у співавторстві з М. Чайковським 1910 у Чернівцях.

Одним із значних досягнень української лексикографії є «Українсько-німецький словник» (Лейпциг, 1943), укладений Кузелею разом з Я.-Б. Рудницьким за участю К. Г. Маєра. Кузеля опрацював у ньому матеріали на літери П – Я, підготував бібліографічний покажчик.

Кузеля — автор праці «Історичний розвиток і сучасний стан українського словникарства» (1947), в якій висловив свої погляди на значення словників і їх роль у культурному житті народу, оцінив словникові видання від давнини до середини 20 ст., охарактеризував працю у галузі лексикографії українських вчених в еміграції..::::::::::::::::читати далі

Груше́вський Миха́йло Сергі́йович (17 (29) вересня 1866(18660929), Холм, Царство Польське, Російська імперія — 24 листопада 1934,^[8], Кисловодськ, Ставропольський край, РРФСР, СРСР) — український історик, громадський та політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917–1918). Дійсний член Чеської АН (1914), ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897–1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894–1914), автор понад 2000 наукових праць..::::::::::::::::читати далі

Олекса́ндр Беніамі́нович Авагя́н (нар. 12 листопада 1944, Київ — пом. 26 липня 1988, смт Меджибіж Летичівського району Хмельницької області) — український археолог, спелеолог, музикант і поет. Співзасновник української спелеоархеології (скелеїстики), автор першої наукової систематизації давньоукраїнських печерних споруд.

1981 року закінчив історичний факультет Київського педагогічного інституту.

Працював 1981–1984 в Архітектурно-археологічному загоні Інституту археології АН УРСР, 1985–1988 — археологом в Українському спеціалізованому науково-реставраційному проєктному інституті.

Авагян — один із засновників української скелеоархеології (скелеїстики). Автор першої наукової систематизації давньоукраїнських печерних споруд, ініціатор та керівник ::::::::::::::::читати далі.

Савицький Петро Миколайович (15 травня 1895 Чернігів — 13 квітня 1968 Прага) — російський географ, економіст, геополітик, культуролог, філософ українського походження.

З самого зародження євразійського руху — один з головних його теоретиків і політичних лідерів.

Створив базові для євразійства теорії місцерозвитку, циклів економічної історії, циклів євразійської історії. Був творцем нової науки — кочівникознавства, творцем євразійської версії російської геополітики, зробив внесок у географію, економіку, політологію, літературознавство, мистецтвознавство, історію і т. д..::::::::::::::::читати далі.

Федір (Хведір) Кіндратович Вовк (нар.5 (17) березня 1847(18470317) р., с. Крячківка, Пирятинський повіт Полтавської губернії — пом.29 червня 1918 р. Жлобин, Білорусь) — український антрополог, етнограф, археолог, археограф, музеєзнавець, видавець та літературознавець.
В еміграції у Швейцарії та Франції з 1879 по 1905 роки, у Росії — з 1906 по 1917 роки..::::::::::::::::читати далі

Після закінчення навчання у Ніжинській гімназії вступив до Новоросійського університету в Одесі, пізніше перейшов на природничий відділ Київського університету ім. Святого Володимира, де вивчав хімію, ботаніку, зоологію, порівняльну анатомію, анатомічну антропологію. Після закінчення навчання в університеті стає членом Київської Громади, разом з М. Драгомановим, В Антоновичем, Тадеєм Рильським, П. Чубинським, П. Житецьким бере участь в організації недільних шкіл, виданні літератури українською мовою, збиранні етнографічних матеріалів.

Протягом 1874–1876 рр. працює помічником ревізора губернського секретаря, одночасно бере участь у Південно-західному відділі Російського географічного товариства як його засновник і дійсний член. У 1874 році бере участь в організації та діяльності III Археологічного з'їзду.

З 1905 р. — доцент антропології Петербурзького університету. Федір Вовк (професор Петербурзького університету) як антрополог — послідовник французької антропологічної школи. Вивчав етнографічні матеріали в різних країнах Європи.

Миха́йло Васи́льович Пту́ха (* 7 листопада 1884, Остер, Чернігівська область — † 3 жовтня 1961, Київ) — український статистик і демограф, економіст, організатор науки, засновник Інституту Демографії АН УРСР, дійсний член АН УРСР (1920), член-кореспондент AH CPCP (1943), заслужений діяч науки (1944), дійсний член Міжнародного статистичного інституту (International Statistical Institute) (з 1929).

Народився 7 листопада 1884 року в Острі. В 1910 році закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. В 1914—1915 роках поглибив студії у Берліні і Лондоні. З 1913 року приват-доцент Петербурзького університету, з 1916 року — професор його відділу у Пермі. В 1918 році повернувся в Україну, де заснував (1918) і до 1938 року очолював Інститут демографії (з 1934 Інститут демографії і санітарної статистики) АН УРСР (в РРФСР-Росії подібний інститут був заснований тільки в 1930 році), одночасно професор Інституту народного господарства та інших вищих шкіл у Києві..::::::::::::::::читати далі

Борис Ізмаїлович Срезневський (19 (31) березня 1857(18570331), Санкт-Петербург — 24 березня 1934, Київ) — російський і український метеоролог і кліматолог, професор, дійсний член АН УРСР (з 19 квітня 1920 року), 1920), організатор метеорологічної служби в Україні, директор Київської метеорологічної обсерваторії (1919—1934), засновник геофізичної комісії (згодом кафедра геофізики) АН УРСР, кафедри сільськогосподарської метрології при Народному комісаріаті освіти УРСР, ряду періодичних українських метеорологічних наукових видань.

Народився 31 березня 1857 року в Санкт-Петербурзі у родині філолога-славіста Ізмаїла Срезневського. З-поміж восьми дітей тільки Борис обрав природознавчий напрям своєї діяльності, інші зробили свій внесок до світової культурної скарбниці як гуманітарії. У 1879 році він закінчив фізико-математичний факультету Петербурзького університету і обрав метеорологію та кліматологію.::::::::::::::::читати далі

Тутковський Павло Аполлонович (*1 березня 1858, Липовець — † 3 червня 1930, Київ) — український геолог, географ і педагог. Один з основоположників геології й географії України, дійсний член Української (з 1919 року) і Білоруської (з 1928 року) академій наук та Наукового товариства імені Шевченка (з 1923 року).

Народився 1 березня 1858 року в селищі Липовці теперішньої Вінницької області в родині службовця. Дитинство Павла та інших дітей в родині пройшло під сильним впливом матері — жінки високої культури, музично обдарованої..::::::::::::::::читати далі

Лев Володимирович Писаржевський (нар. 1 (13) лютого 1874, Кишинів, Бессарабська губернія, Російська імперія — пом. 23 березня 1938, Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР) — український радянський вчений у галузі фізичної хімії. Доктор хімічних наук, дійсний член академії наук УРСР (1925) та академії наук СРСР (1930). Лауреат Ленінської премії (1930), лауреат Ломоносовської премії (1899, Петербурзька АН, разом із Петре Мелікішвілі), член КПРС (з 1930 року). Основні праці присвячено властивостям і будові перекисів і надкислот, дослідженню впливу розчинника на хімічну рівновагу та вільну енергію хімічних реакцій, проблемам хімії з точки зору електронних уявлень. Створив основи електронної теорії окислювально-відновлювальних реакцій, запропонував теорію гальванічного елементу, яка враховує термодинамічну рівновагу між іонами та електронами у металі. Заклав основи електронної теорії гетерогенного каталізу..::::::::::::::::читати далі

Мико́ла Дми́трович Страже́ско (17 (29) грудня 1876(18761229), Одеса — †27 червня 1952, Київ) — український терапевт, доктор медицини (з 1904 року), професор (з 1907 року), заслужений діяч науки УРСР (з 27 травня 1934 року)^[9], академік АН УРСР (з 1934 року), академік АН СРСР (з 1943 року), дійсний член АМН СРСР (з 1944 року), Герой Соціалістичної Праці (з 1947 року). Батько біохіміка Стражеска Дмитра Миколайовича...

В 1907–1919 роках — професор Київського жіночого медичного інституту. Водночас у 1908–1919 роках — приват-доцент Київського університету і в 1917–1919 роках — завідувач терапевтичного відділення Київської міської лікарні. У 1919–1922 роках — завідувач кафедри Новоросійського університету, з 1922 року — Київського медичного інституту. Керував клінічним відділенням Інституту експериментальної біології та патології, з 1934 року — Інституту клінічної фізіології АН УРСР.

В 1936–1941 роках — директор створеного ним Українського науково-дослідного інституту клінічної медицини. У роки німецько-радянської війни — консультант евакуаційних госпіталів, керував дослідженнями в Центральному госпіталі Радянської армії, вивчав проблему сепсису ран, розробляв нові засоби боротьби з ним..::::::::::::::::читати далі

Косоногов Йосип Йосипович (31 березня 1866, станиця Кам'янська — 22 березня 1922) — український фізик, геофізик, метеоролог, ординарний професор Київського університету, академік ВУАН.

Народився 31 березня 1866 року в станиці Кам'янська Області Війська Донського (тепер місто Каменськ-Шахтинський Ростовської області, Росія) в сім'ї козака. Самостійно навчився читати у чотири роки, в шість з половиною вже навчався в училищі, а згодом — у Каменській прогімназії.

Закінчив у 1889 році Університет святого Володимира. Працював асистентом на кафедрі фізики. У 1895–1902 роках керував Метеорологічною обсерваторією та Придніпровською метеорологічною мережею..::::::::::::::::читати далі

Степа́н Проко́пович Тимоше́нко (*11 (23) грудня 1878(18781223), с. Шпотівка, Сумщина, Російська імперія — †29 травня 1972, Вупперталь, ФРН) — всесвітньо відомий український, американський та німецький вчений у галузі механіки. Батько теоретичної механіки. Основоположник теорії міцності матеріалів, теорії пружності та коливань. Один із організаторів і перших академіків Української академії наук (УАН). Автор відомої теорії балок^[10].

Народився 23 грудня 1878 року в селі Шпотівка Конотопського повіту Чернігівської губернії (нині Конотопський район Сумської області) у родині землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка (1847 - 1932) та його дружини Юзефіни Яківни Сарнавської (1854 - 1922)  — доньки відставного військового. Прокіп Тимошенко походив з кріпацької родини, проте за щасливим збігом обставин отримав початкову освіту у поміщицькому домі, пізніше закінчив у Харкові дворічну школу землемірів. У 1876 році одружився з Юзефіною Сарнавською, випускницею Фундуклеївської жіночої гімназії у Києві. Степан був старшим сином у цій родині. У 1881 році народився його брат Сергій, а у 1885 році  — Володимир..::::::::::::::::читати далі

Ві́ктор Миха́йлович Глушко́в (нар. 24 серпня 1923, Ростов-на-Дону — пом. 30 січня 1982, Москва^[11]) — піонер комп'ютерної техніки, автор фундаментальних праць у галузі кібернетики, математики і обчислювальної техніки, ініціатор і організатор реалізації науково-дослідних програм створення проблемно-орієнтованих програмно-технічних комплексів для інформатизації, комп'ютеризації і автоматизації господарської і оборонної діяльності країни. Глава наукової школи кібернетики. Лауреат численних премій і нагород. Дійсний член АН СРСР, АН УРСР. Почесний член багатьох іноземних академій. Засновник Інституту кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України, який і очолював до 1982 р. Помер в Москві куди був перевезений для лікування. Похований в Києві на Байковому кладовищі^[12].::::::::::::::::читати далі

Ю́рій Васи́льович Кондратю́к (справжнє ім'я Шаргей Олександр Гнатович; нар. 9 (21) червня 1897(18970621), Полтава, Російська імперія — пом. початок жовтня 1941, с. Засецький, Калузька область, РРФСР, СРСР) — український радянський вчений-винахідник, один із піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів. Автор так званої «траси Кондратюка», якою подорожували на Місяць космічні кораблі «Аполлон».

Народився в Полтаві. Мати, Людмила Львівна Шаргей (у дівоцтві баронеса^[13] Шліпенбах гербу "Шліпенбах"), — викладачка французької мови, батько, Ігнатій Бенедиктович Шаргей, — католицького^[13] віросповідання, студент Київського університету. Вихованням маленького Олександра займалась мати, бо батько незабаром після народження сина залишив родину і продовжив навчання у Німеччині. Після повернення до Російської імперії 1906 року Ігнатій Бенедиктович забрав із собою сина до столиці імперії Санкт-Петербургу..::::::::::::::::читати далі

Євге́н О́скарович Пато́н (нар. 20 лютого (4 березня) 1870(18700304), Ніцца — пом. 12 серпня 1953, Київ) — український учений у галузі зварювальних процесів і мостобудування. Академік АН УРСР (1929). Герой Соціалістичної Праці (1943). Заслужений діяч науки УРСР (1940). Фундатор і перший керівник Інституту електрозварювання АН України. Член КПРС. Батько академіка Бориса Патона.

У 1894 році закінчив Дрезденський технічний університет, а в 1896 р. — Петербурзький інститут інженерних шляхів.

До 1895 Патони жили в Німеччині (батько — російський консул Оскар Патон). Оскільки в Російській імперії диплом дрезденського інституту не був визнаний, Є. Патон закінчив ще й російський вищий навчальний заклад. 1904 молодий учений прийняв пропозицію створити в Києві третю в Росії конструкцію мостів. 1904–1938 завідував кафедрою Київського політехнічного інституту.

Автор понад 350 праць. Займався проєктуванням і будівництвом мостів. Створив методи розрахунку раціональних конструктивних схем металевих проймових споруд мостів, дослідив умови їхньої роботи, розробив способи відбудови зруйнованих мостів. Автор чотиритомної праці «Залізні мости». Зокрема за проєктами Є. О. Патона у Києві в 1912 році був побудований Парковий міст через Петрівську алею, а в 1925 році на опорах зруйнованого Миколаївського ланцюгового моста через Дніпро був споруджений міст імені Євгенії Бош.::::::::::::::::читати далі

Україна • Портал:Українська діаспора • Портал:Українська повстанська армія • Портал:Українське мистецтво • Портал:Українська література • Портал:Українська мова • Портал:Сучасна українська література • Портал:Український кінематограф • Портал:Українська музика • Портал:Український рок • Портал:Український спорт • Портал:Українська наука • Портал:Географія України

Наука