На межі XIX—XX століть земельна ділянка, де нині розташована будівля, перебувала у власності Тетяни Євстафіївни Волошинової, дружини художника ЄвдокимаГнатовича Волошинова[1][2]. На той час це була околиця міста. Після її смерті ділянка продана з аукціону в 1900 році запасному корнету Костянтину Олександровичу Невіандту[1]. Однак забудови так і не відбулося. У лютому 1905 року власником став харківський купецький син Мойсей Гершович Диканський, який того ж дня уклав угоду з Невіандтом про позику, фактично зобов'язавшись повернути кошти після завершення будівництва прибуткового будинку[1][2][3]. Мойсей Гершович Диканський — представник великої родини харківських купців, виходець із Полтавської губернії[4]. Хоча не був дипломованим архітектором, йому приписують авторство або керівництво будівництвом численних прибуткових будинків у Харкові[4]. У місті родина Диканських вела активну комерційну діяльність, зокрема у сфері виробництва лаків та будівництва. У тому ж 1905 році на ділянці зведений триповерховий кам'яний будинок з підвалом[5]. Авторство проєкту офіційно не підтверджене, проте поширена думка, що сам Мойсей Диканський, який керував будівельною конторою, міг бути ініціатором і, ймовірно, фактичним архітектором[4][3][6][7].
Однією з перших мешканок будинку була історикиня Олександра Яківна Єфименко, яка винаймала шестикімнатну квартиру з 1905 року[1]. Серед інших мешканців — гірничий інженер Іосиф Крживицький, лікарка Катерина Монтвід, а також дружина купця Андрєєва Шевцова[1]. Попри складне фінансове становище, Диканський завершив будівництво завдяки численним позикам, зокрема від місцевих купців та через Земельний банк. У 1906 році будинок оцінювався у понад 73 тисячі рублів, а річна дохідність становила близько 7 тисяч рублів[1]. Вже у 1908 році оцінка майна зросла до понад 111 тисяч рублів.
Через дедалі більші борги Диканський змушений продати будинок у 1910 році петербурзькому купцеві Леону Іллічу Елькінду[1]. Той звів у дворі за проєктом М. Е. Ротенберга триповерховий флігель у цегляному стилі, який зберігся[1][8][9]. У наступні роки власники змінювались: у 1917 році будинок придбав Сергій Геннадійович Беляєв, у 1918 — Іехезкієль Меєрович Меламедзон, а останньою власницею перед націоналізацієюрадянською владою стала Гася Абрамівна Френкель[1].
Початково будівля мала виразне оздоблення: декоративні віконні лиштви, вузькі подвійні вікна, окремі тристворчасті на балконах, ліпнину над вікнами та оригінальні дерев'яні модерні двері. Частина цих елементів втрачена внаслідок перебудов у XX столітті, зокрема змінено форму вікон і карнизів, закладено в'їзд у двір, збито чоловічі маскарони, внаслідок надбудови даху, втрачено світловий ліхтар, колони на даху і пластику його лінії[5][11].
_05.jpg)
_01.jpg)
_02.jpg)
