У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні за квітень 2023 року (включно).
Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
1 листопада 1995, Брест, Білорусь. Мусульманин, військовий, громадський активіст, засновник та командир бойової групи «Вендетта». У віці 14 років переїхав до Криму, де здобув освіту моряка у Севастопольському національному технічному університеті (СевНТУ). Після анексії Криму у 2014 році вирішив воювати на боці України та став до лав добровольчого батальйону, що діяв на сході України в зоні ООС (АТО). 19 січня 2015 під час бойових дій у районі Станиці Луганської отримав тяжке поранення. У тому ж 2015 році Данііл Ляшук був затриманий у кримінально-політичній справі проти роти «Торнадо». Йому були висунуті звинувачення у низці важких злочинів. У червні 2021 року був звільнений за рішенням суду. Після початку повномасштабної війни Росії проти України 24 лютого 2022 року знову пішов на фронт. Захищав Київ та передмістя Києва як доброволець. Навесні 2022 року брав участь у боях за Харків. У липні 2022 року офіційно вступив до лав ЗСУ. Був направлений на захист Миколаївщини. Проводив диверсійні роботи на території окупованої Херсонській області. 18 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання був вдруге тяжко поранений. Отримав осколочне ураження живота, легень та печінки. Не дивлячись на цей факт, разом зі своєю групою взяв у полон двох російських солдат.
Загинув у важкому бою при захисті села від штурму ворога[2][3].
05 жовтня 2002. Борислав, Львівська область. Навчався у Бориславському ЗЗСО № 3, а потім — у професійному ліцеї. Захищав Україну у складі 24 окремої механізованої бригади. Службу проходив за контрактом з березня 2021 року. З початку повномасштабного вторгнення боронив кордони нашої землі у зоні ведення бойових дій. У листопаді 2022 року одружився.
Загинув поблизу Майорська на Донеччині отримавши осколкове поранення[5].
20 квітня 1990. Жив у Загвізді. До мобілізації чоловік працював у Загвіздянській сільській раді головним спеціалістом відділу освіти культури, молоді, спорту та соціальної роботи.
18 квітня 1981, Луцьк, Волинська область. Був призваний на військову службу по мобілізації та зарахований до списків особового складу військової частини на посаду номер обслуги 1 гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Хромове Донецької області[8].
11131
Федін Сергій Костянтинович
02 листопада 1968, Луцьк, Волинська область. Старший сержант, був призваний на військову службу по мобілізації та зарахований до списків особового складу військової частини на посаду водія 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Хромове Донецької області[8].
4 березня 1994, Костопіль, Рівненська область. Молодший сержант 3 десантно-штурмового взводу 1 десантно-штурмового батальйону військової частини А0284. Закінчив Великолюбаський ліцей та навчався у Вищому професійному училищі № 1 в місті Рівне. Проходив строкову службу 2013—2014 року у лавах української армії в місті Херсон.
Загинув під час виконання військового обов'язку поблизу населеного пункту Ступочки, Донецької області, причина смерті — ушкодження внаслідок військових дій від вибухів та осколків[10]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11].
11134
Кіт Михайло Іванович
49 років, с. Коти, Львівська область, Дуже любив своє село і піклувався про його благоустрій, бо був господарем за натурою. Не менше любив рибалку і футбол. Односельчани завжди чули його голос у церковному хорі. Працював в Україні та закордоном, аби забезпечити комфортне життя для своїх дітей та онуків.
Загинув в Донецькій області під час виконання бойового завдання.[12].
На Донеччині, в результаті влучання протитанкової керованої ракети, отримав важкі поранення та ще тиждень боровся за своє життя. Іван помер у лікарні 1 квітня 2023 року.[13].
Загинув поблизу села Міньківка у Донецькій області. Похорон відбувся 5 квітня в місті Гадяч[14][15].
11137
Байдак Ігор Анатолійович
1971, мешканець ВерхівцевеКам'янського району. Захищав країну в зоні АТО у 2015—2016 р.р., куди пішов добровольцем. В червні 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Проходив військову службу в складі 93 бригади «Холодний Яр» на посаді водія 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону.
Тяжкі поранення він отримав під час виконання бойового завдання поблизу міста Бахмут Донецької області 29 березня 2023 року. 01 квітня 2023 року в обласній лікарні ім. Мечникова перестало битися серце солдата.[16]
11138
Кучеренко Ігор Олександрович («Сармат»)
Мешканець с. Лісне Київської області. Захищав країну в зоні АТО у 2014—2016 р., куди пішов добровольцем. В травні 2022 року був признаний до лав ЗСУ. У листопаді 2022 року отримав тяжке поранення, після госпіталю знову пішов на фронт. Завжди воював на передових позиціях сходу України. Командир взводу 58-ї бригади, сержант.
Загинув під час виконання бойового завдання від снайперської кулі російського окупанта у запеклих боях поблизу Ямпілля, Краматорського району, Донецької області.
14 жовтня 2002, с. Демня Стрийського району Львівської області. 22 квітня 2021 року перебував на контрактній службі Артилерійської групи військової частині А0284 1 Батальйону. 20 березня 2023 року був переведений на посаду стрільця-снайпера 3-го десантно-штурмового відділення, 1-го десантно-штурмового взводу, 1-ї десантно-штурмової роти, 1-го десантно-штурмового батальйону 80-ї Десантно-Штурмової Бригади ЗСУ[18].
З початку повномасштабного вторгнення, він весь час був на передових позиціях. За службу 21 квітня 2022 отримав Медаль «Захиснику Вітчизни»[19], а 17 червня 2022 був нагородженим Орденом «За мужність III ступеня»[20].
Загинув внаслідок ворожого обстрілу, від вибухів та осколків під населеним пунктом Іванівське Бахмутського району Донецької області[21]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно)[11].
1998, с. Заріччя. Радіотелефоніст-електрик 2-ї десантно-штурмової роти, 1-го десантно-штурмового батальйону 80-ї ОДШБр ЗСУ[22].
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Ступочки Краматорського району Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11].
Загинув 1 квітня 2023 р. при виконанні бойового завдання, внаслідок мінометного обстрілу в м. Бахмут.[30][31][32][33] Похований 9 квітня на Берковецькому кладовищі у Києві.[34]
3 травня 1991, м. Запоріжжя. Навчався в Запорізькій загальноосвітній санаторній школі-інтернаті №7. У цивільному житті працював у Державній службі України з надзвичайних ситуацій. Під час повномасштабної війни Антон став військовослужбовцем Збройних Сил України. Воював у складі 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. Обіймав посаду командира стрілецького відділення. Разом із побратимами боронив Донеччину, де пройшов такі гарячі точки: Бахмут, Соледар, Вугледар, Зайцеве та Авдіївку. За ці бої був відзначений нагородами.
Загинув відбиваючи ворожий штурм окупантів в районі селища Опитне під Донецьком. Посмертно Героя нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Похований на кладовищі Святого Миколая в рідному місті [35]
17 серпня 1979, м. Мукачево. У 2001 році закінчив Мукачівський технологічний інститут за спеціальністю «Фінанси». Працював заступником директора Кіровського спецкар'єру. Раніше працював на депутата Михайла Ланя. Учасник конфлікту з Правим Сектором в Мукачевому. Також у 2020 році на нього здійснено напад, отримав поранення. Від початку широкомасштабного вторгнення як військовий Головного управління розвідки, воював на сході країни. Воював на найгарячіших ділянках фронту, потрапляв під обстріл у Запорізькій області, а загинув у Бахмуті. Він був військовослужбовцем Головного управління розвідки, але був прикомандирований до чеченського миротворчого батальйону імені Шейха Мансура. Разом із побратимами чоловік брав участь у боях за Запорізьку, Херсонську, Харківську та Донецьку області. Посмертно воїна нагороджений відзнакою ГУР МОУ «За мужність при виконанні спецзавдань»
Загинув в Бахмуті. Похований на центральному цвинтарі міста Мукачево[36]. Герой України (посмертно)[37]
Загинув під Бахмутом під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 8 квітня на Алеї Героїв, Лісове кладовище в Києві[38][39]
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
11137
Грибан Назарій («Продюсер»)
26 травня 1997. Випускник кафедри психології Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». Військовослужбовець роти «Гонор», 1-го окремого механізованого батальйону «Вовки Да Вінчі» 67-ї окремої механізованої бригади.
Загинув під Бахмутом під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 8 квітня в селі Софіївська Борщагівка[39][40].
Загинув біля с. Іванівське Бахмутського району. 8 квітня відбувся похорон у рідному селі[42].
11139
Баламутов Руслан
40 років, м. Рівне. Старший сержант, служив у десантно-штурмовій бригаді. Потім виявилося, що його здоров'я не дозволяє бути там, проте він вирішив залишитися у війську і пішов в аеророзвідку. Закінчив технікум, отримав диплом за спеціальністю «Будівельна справа».
Близько другої години дня 2 квітня 2023 вийшов на відеозв'язок із рідними, а вже близько 16 години на шляху на завдання загинув поблизу Кремінної на Луганщині. Похований 7 квітня на кладовищі «Нове»[43].
11140
Сенько Валерій («Голем»)
24 лютого 1997, м. Чернігів. Закінчив НаУКМА у 2018, Факультет гуманітарних наук, спеціальність «Історія». Чекав, що буде велика війна і хотів ще до її початку записатися до Сил територіальної оборони. З початком повномасштабного вторгнення ходив до військкоматів, але отримував відмови. Чекав, коли його дуже близький друг, азовець, зможе його забрати до себе в підрозділ. Але той загинув в середині березня. В квітні 2022 потрапив до лав Правого сектору. Спочатку потрапив до мінометного розрахунку, але завжди рвався до штурмовиків, в піхоту, куди згодом і потрапив. Воював у складі 67-ї бригади, у підрозділі «Вовки Да Вінчі». Був у складі команди, яка організовувала кінофестиваль «Молодість». З друзями створив відеопродакшн.
Загинув під Бахмутом. Похорон відбувся 9 квітня у м. Чернігів, Катерининьска церква, Алея Героїв, 6А[39][44][45].
8 квітня1981, с. Глядки. Працював електрослюсарем на підприємстві, яке займається ремонтом електродвигунів в Тернополі. На фронті з січня 2023 року. Був навідником аеромобільного батальйону 77-ї окремої аеромобільної бригади.
Загинув у с. Іванівське Бахмутського району під час виконання бойового завдання. 6 квітня відбувся похорон в рідному селі[50]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» IIІ ступеня (посмертно)[11].
11145
Янчевський Максим Миколайович
14 серпня 1989, м. Житомир. Закінчив ЗОШ № 10, навчався в ПТУ № 8. Проходив строкову службу в ЗСУ, після демобілізації працював у приватному бізнесі. Із початком повномасштабного вторгнення долучився до лав місцевої територіальної оборони, а згодом проходив службу в одній із механізованих бригад ЗСУ.
Загинув захищаючи один з населених пунктів на Сході України[51].
24 вересня1984[52], селище Сосниця Чернігівської області. Закінчив 9 класів місцевої школи. Потім здобув спеціальності тракториста-машиніста, слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин та водія у Сосницькому професійно-технічному училищі № 31. Після навчання пройшов строкову військову службу. Повернувся додому, збудував родину. Жив і працював у рідному селищі. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік приєднався до Збройних Сил України. Після проходження навчання став гранатометником 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Разом із побратимами виконував бойові завдання на передовій з літа 2022 року[53].
Загинув внаслідок мінно-вибухової травми під час виконання бойового завдання біля села Ступочки на Донеччині. Похований 8 січня у рідному селищі[52]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11].
Биков Анатолій Миколайович
(«Тихий»)
8.11.1989. Служив в 93-й бригаді. Молодший сержант, снайпер-стрілець.
Загинув при обороні міста Бахмут. Залишилася дружина і 9-річний син [54]
24.06.1996 с. Хутори, Черкаська область. До повномасштабного вторгнення мешкав у Греції Служив у складі УДА, згодом - 9-го окремого стрілецького батальйону. Солдат, командир мінометного розрахунку
Забинув 2 квітня 2023 року, під Бахмутом.[56] Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
13 жовтня 1997, с. Сокіл Галицької громади. Спочатку служив у Долині, потім — у Вінниці. Наприкінці грудня 2022 року поїхав у зону бойових дій. Старший солдат в/ч 3028, снайпер. Одружився 18 березня 2023 року
Загинув поблизу селища Спірне Соледарської міської громади Донецької області. Залишилися вагітна 17-річна дружина. 22 серпня 2023 народився його син [57][58].
11146
Наконечний Богдан
1 жовтня 1991, с. Йосиповичі Стрийської громади. Гранатометник десантно-штурмового відділення військової частини. Проживав із сім'єю у с. Йосиповичі Стрийської громади. Народився на Жидачівщині, навчався у Стрийському ВПУ № 34. Учасник АТО. Призваний на службу у грудні минулого року.
Загинув у боротьбі за Україну під час бойового завдання на Луганщині[59].
42 роки, м. Кривий Ріг. Все життя присвятив армії, де служив 23 роки. З 2011-го чоловік був військовослужбовцем 21-ї окремої бригади охорони громадського порядку імені Петра Калнишевського Національної гвардії України. З 2014-го брав участь у російсько-українській війні. Був командиром відділення взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на автомобілях).
Отримав важке поранення 9 листопада 2022-го під час боїв за село Дудчани на Херсонщині. Лікарі боролися за життя майже п'ять місяців. Похований у Кривому Розі[62]
11150
Топчій Микола Федорович
24 січня 1969, селище Понорниця на Коропщині. Мешкав з родиною в рідному селищі. У 2014-му році долучився до одного з військових підрозділів Сіверщини, через певний час повернувся до цивільного життя. Після повномасштабного ворожого вторгнення знову став до лав ЗСУ. У серпні 2022 року потрапив до Національної академії Сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного та згодом, після підготовки, розпочав службу у складі одного з підрозділів військової частини А0693, на посаді командира взводу до останнього подиху борючись за вільне та щасливе майбутнє всього українського народу. Старший лейтенант.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Отримав поранення, які виявилися несумісними з життям. Попрощалися з воїном у його рідному селищі, поховавши його на місцевому кладовищі[63].
11151
Магрела Олег Петрович
(«Босий»)
25 січня 1975, м. Сарни. Мешкав у Рівному. Молодший сержант.
Загинув на Бахмутському напрямку на Донеччині. Залишилося троє дітей [64].
11152
…
11154
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 3 квітня 2023 року)
4 квітня
11155
Чучман Тарас
40 років, м. Львів. Здобув освіту в Західноукраїнському колегіумі за спеціальністю «правознавство». Із 2006 року Тарас займався відеографією. Його проєкт «Повсталий степ» у 2016 році визнали найкращим відеороликом на тему війни з Росією. Фахівець розробляв навчальні відеотренінги для ІТ-компаній. Займався збором грошей для потреб дітей з онкологічними захворюваннями та безпритульних тварин. Був справжнім фанатом футболу, вболівальником львівських Карпат, талановитим фотографом, оператором та монтажером. У 1997 вперше потрапив на стадіон «Україна» і відтоді був активним футбольним вболівальником. З початком повномасштабного вторгнення став до лав 2-ї окремої бригади Національної гвардії та воював на Донеччині.
Загинув неподалік Мар'їнки, потрапивши під артилерійський обстріл[65].
Загинув під час мінометно-артилерійського обстрілу у Донецькій області. Прощання відбулося 7 квітня[66].
11157
Оселедько Сергій
02000-09-055 вересня2000, 22 роки, мешканець м. Пирятин Полтавська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). У 2017 році закінчив навчання в Пирятинському ліцеї № 6. Здобув фах ветеринарного фельдшера у Золотоніському коледжі ветеринарної медицини. Протягом 2020—2021 років проходив строкову службу в ЗС України. Залишилися мати, бабуся та молодший брат.
Загинув в результаті мінометно-артилерійського обстрілу (місце — не уточнено)[67].
Похорон відбувся 11 квітня 2023 в Тисменичанах[69].
11160
Козлов Віталій
44 роки, м. Львів. Закінчив Львівську політехніку за спеціальністю «Автоматизація та комп'ютерно-інтегровані технології». У той же час почав працювати у Львівському холодокомбінаті. Цій роботі присвятив понад 20 років життя. Протягом 2014—2016 років виконував бойові завдання у зоні АТО у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади. Із початком повномасштабного вторгнення РФ знову став на захист України. Військовий увійшов до лав 4 окремої танкової бригади імені гетьмана Івана Виговського.
21 серпня 1990, с. Обмачів. У 2012 році закінчила Конотопську філію Європейського університету за напрямом «економіка та менеджмент». Того ж року почала працювати у Батуринській ЗОШ І-ІІІ ступенів спочатку вчителем інформатики, пізніше — педагогом-організатором. У 2014-му році за тією ж посадою перевелася до Бучанської ЗОШ І-ІІІ ступенів. У 2015-му році закінчила факультет «історії та правознавства» заочного відділення Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка, після чого влаштувалася вчителем історії до Осіцької загальноосвітньої школи. Трохи згодом перевелася до Обмачівського навчально-виховного комплексу на посаду вихователя дитячого садочку, де й працювала до 2021 року. У вересні 2022 року вступила до лав ЗСУ. Служила на посаді оператора вузла радіоперехоплення, звання старший солдат.
Загинула внаслідок ворожого авіаційного удару. Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (1 травня 2023, посмертно)[63][71].
9 травня 1999, м. Батурин. Протягом 2006—2015 років навчався у місцевій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, а після неї — у Конотопському професійно-технічному училищі, де опанував професію водія. Працював на будівництвах в Києві та Харкові, пробував свої сили у сфері обслуговування. З червня 2022 року став до лав ЗСУ за контрактом. Службу ніс у складі 16-й окремий мотопіхотний батальйон «Полтава» частини А3958 та разом з побратимами на посаді стрільця віддано боронив Батьківщину від окупантів. Старший солдат.
Загинув внаслідок ворожого авіаційного удару як і Валентина Водала-Топішко на території села Печенюги Новгород-Сіверської громади. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (1 травня 2023, посмертно). Попрощалися з воїном на його малій батьківщині на площі біля Цитаделі Батуринської Фортеці, поховавши його на місцевому кладовищі[63][71][72].
23 жовтня 1997, Луганщина. Переїхала до Глухова разом із своїм чоловіком-героєм Сергієм Ющенком після того, як він отримав тяжке поранення у боях. Ще у 2014 році будучи школяркою всіляко підтримувала українську армію. Коли пізніше її коханий отримав важке поранення, вона пройшла з ним всі випробування. Після школи вона навіть вступила до Академії Сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного. У 2018 підписала контракт із ЗСУ. Після повномасштабного вторгнення рашистів із Луганщини до Глухова переїхали її батьки. Звання старший солдат.
Церемонія прощання відбулася 6 квітня 2023 у сквері Бортнянського і Березовського у Глухові. Похована на Вознесенському кладовищі. Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (1 травня 2023, посмертно)[71][73].
30 серпня 1983, м. Глухів. Закінчив школу № 3, агротехнічний коледж. Після строкової служби в армії 11 років пропрацював у спецпідрозділі «Грифон». У 2016 році підписав контракт із ЗСУ. У січні 2023 року під Бахмутом загинув рідний брат дружини Марини прикордонник Олександр Нечипоренко.
Церемонія прощання відбулася 6 квітня 2023 у сквері Бортнянського і Березовського у Глухові. Похований у селі Будищі на Глухівщині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (1 травня 2023, посмертно)[71][73].
Філіпов Ростислав Вікторович
30 років, с. Ясна Поляна, що на Харківщині. Проживав у Гутирівці. Закінчив загальноосвітню школу, а згодом – Кегичівське професійно-технічне училище №60. Здобув фах тракториста, машиніста-водія. Деякий час працював кухарем у кафе в Одесі, а напередодні повномасштабного вторгнення – на металобазі в Харкові. Під час великої війни став на захист України, долучившись до складу 77-ї окремої аеромобільної бригади. Обіймав посаду стрільця-снайпера третього аеромобільного відділення.
Підірвався на міні 4 квітня 2023 року в місті Бахмут Донецької області. Похований у селі Гутирівка [74]
Загинув внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання на Харківщині[76].
11166
Старовицький Костянтин
30 жовтня 1982, м. Бровари. Закінчив оркестровий факультет Національної музичної академії України. Поставив на сцені Київської опери комічну оперу Гаетано Доніцетті «Ріта», яка принесла чотири номінації на театральну премію «Київська пектораль 2016». З перших днів повномасштабного вторгнення служив старшим стрільцем відділення роти охорони Броварського районного територіального центру. Потім продовжив нести службу на Харківщині.
28 лютого 1995, с. Костичани Новоселицького району. Румуномовний громадянин України. Проживав в Італії і у перші дні війни із великими труднощами повернувся до України, на кордоні його не хотіли впускати на війну, однак він зміг добратися до добровольчого підрозділу. Згодом разом з ДУК ПС увійшов до лав ЗСУ та став спеціалістом із керування безпілотниками та аеророзвідки. На його рахунку безліч знищених ворожих підрозділів московського окупанта на Донеччині. У лавах Вовків Да Вінчі брав участь у контрнаступі на Харківщині.
Загинув від обстрілу касетного боєприпасу при виконанні аеророзвідувальних завдань біля села Хромове біля останньої дороги на Бахмут. Похорон відбувся 10 квітня в селі Костичани, Новоселицький район Чернівецької області[39][78].
11168
Воробкало Андрій Станіславович(«Грек»)
24 червня 1996 року, с. Хутори, Черкаська область. Командир мінометного розрахунку. Мав чорний пояс, І дан з тхеквондо. Мешкав в Греції, займався викладанням східних бойових мистецтв для дітей. Повернувся в Україну після початку повномасштабної війни.
36 років, м. Володимир. Служив водієм спочатку у складі роти УВО, а потім — 23-го окремого батальйону спеціального призначення.
Загинув вранці під Бахмутом виконуючи бойове завдання[83]
11172
Вертепний Анатолій Леонідович («Вигода»)
18 лютого 1971, с. Вигода, Івано-Франківська область. Старший сержант. Був правозахисником, депутатом трьох скликань Вигодської селищної ради, голова фракції ПП «Національний Корпус». Також чоловік працював у «Вигодському лісовому господарстві». Служив в АТО. Спочатку повномасштабного вторгнення служив у 10-й гірсько-штурмовій бригаді. Місяць до загибелі перевівся у окремий загін спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Останній раз приїжджав додому у січні 2023 на реабілітацію після осколкового поранення голови та руки.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута. Похований у рідному селищі[84][85].
7 травня 1992, м. Краматорськ. З 22 квітня 2022 року воїн-прикордонник згідно бойового розпорядження, ніс службу на одному з ключових напрямків Донецької області, де підрозділ перебуває під постійним вогневим натиском агресора. 9 лютого 2023 отримав поранення при обороні Водяного.
Отримав смертельне поранення поблизу Новомихайлівки Донецької області. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі головного сержанта Абраменка Святослава Вадимовича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) [87].
11175
Фреюк Дмитро Дмитрович
(«Гуцул»)
23.05.1991, с. Товмачик. Працював у виправній колонії №41. У 2008 році вступив на строкову службу в м. Одеса. Після служби працював експедитором. У 2014 році, вступив добровольцем у 95-у окрему десантно-штурмову бригаду, служив на Донеччині в АТО. З 2022 головний сержант 1-го гірсько-патрульного взводу гірсько-патрульного батальйону 50 полку ім. полковника Семена Височана
Загинув поблизу населеного пункту Шипилівка Луганської області. Похований у Кіданчі [88]
6 квітня
11175
Дербілов Антон («Патрік») Нагрудний знак «За доблесну службу»
43 роки, м. Харків. Долучився до 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії України у лютому 2022 року. Був ветераном Слобожанського контрнаступу. За життя нагороджений медалями «За хоробрість у бою», «Незламним героям російсько-української війни» та за «Доблесну службу». До війни разом з дружиною заснували студію Sirko Toys де виготовляли тисячі унікальних моделей олов'яних солдатиків. Серед їхніх робіт є мініатюрні козаки з армії Богдана Хмельницького, морські свинки в костюмах іспанського алебардника та солдатики для іграшкових армій від епохи античності до ХХ століття. Грав у гурті «Alcohol Ukulele»
Загинув у боях за селище Кремінна Луганської області під час мінометного обстрілу. Залишилася дружина та троє доньок. У 2024 році у Харкові вулицю Тургенівську перейменували на вулицю Антона Дербілова [89].
11176
Охотін Андрій
м. Кривий Ріг. У 2014 брав участь у Революції Гідності. Після вторгнення росіян на Донбас спочатку волонтерив, а у 2015 році й сам пішов до війська. Служив у 92-ій окремій механізованій бригаді. Передавав експонати Криворізькому музею російсько-української війни, проводив там екскурсії для дітей. Нещодавно Андрій Охотін здобув омріяну вищу освіту в Державному університеті економіки та технологій.
5 жовтня 1996, м. Івано-Франківськ. Онук командира відділення першої української дивізії «Галичина» Дмитра Васильовича Бойка, який воював під Бродами. Вчився у фізико-технічному ліцеї. Згодом продовжив навчання в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Також закінчив аспірантуру в Університеті Короля Данила. Працював оператором у телерадіокомпанії «Вежа». У 2018 році разом з колегами заснував компанію «Лампа Продакшн», яку згодом перейменували в «YANG.agency». Компанія під керівництвом Андрія створювала відео контент, зокрема соціальні та рекламні ролики, телепрограми, а також здійснювала SMM супровід різних підприємств та брендів. Служив командиром стрілецького взводу 102 окремої бригади Сил територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського. Був нагороджений відзнакою «За бойову звитягу».
Загинув з побратимом внаслідок обстрілу РФ поблизу міста Гуляйполе Запорізької області. Похований 10 квітня 2023 на Чукалівському цвинтарі[92].
50 років, с. Цуцилів, Переріслянської територіальної громади Надвірнянського району Івано-Франківської області. Капітан (2022). Командир 3-ої стрілецької роти 78-го батальйону 102-ої бригади. Мешкав в Івано-Франківську. Закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти й газу, був власником СТО. На війну пішов добровольцем.
Загинув разом із побратимом під час ворожого обстрілу[93][94].
11179
Івасюк Ярослав Вікторович
(«Бронік»)
16 червня 1984, с. Глибоке Богородчанського району Івано-Франківської області. 1 березня 2022 року був зарахований до військової частини А7091 (7-й Стрілецький батальйон) м. Івано-Франківськ. 5 березня 2023 отримав мінно-вибухову травму та осколкові поранення під час виконання бойових завдань в складі підрозділу у Донецькій області.
Помер о 6:30 в шпиталі від осколкових поранень.13 квітня похований на Алеї героїв у селі Чукалівка[95].
11180
Матковський Дмитро
7 листопада 1993, м. Калуш. Був морським піхотинцем у 36 окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Був поранений і лікувався. Виписався з лікарні 6 квітня.
Загинув в ДТП після виписки з лікарні по дорозі на похорон побратима[96].
11181
Сосновський Владислав Йосипович
1978, м. Мирноград. Старший стрілець 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону в.ч. А0501.
Загинув біля населеного пункту Хромове Бахмутського району Донецької області. Похорон відбувся 15 квітня на кладовищі «Озерка»[97].
11182
Мальченко Олексій Юрійович
31 жовтня 1972, м. Житомир. Навчався у ЗОШ № 35, потім закінчив ПТУ № 13. Потім служив у ЗСУ. У мирний час займався приватним бізнесом. З початком повномасштабного вторгнення долучився до лав одного з механізованих підрозділів ЗСУ. Брав участь у визволеннях українських територій від окупанта.
Загинув на Сході України. Похорон відбувся 14 квітня в місті Житомир[98].
27 років. Був ветераном з великим досвідом військової служби, прослужив п'ять років в Іраку та Кувейті у 82-гій повітряно-десантній дивізії США. З початком бойових дій в Україні, став на захист України та воював проти російських окупантів спочатку в складі спецпідрозділу «Азов», а потім продовжив свою службу в Іноземному легіоні. Його досвід та відданість справі були безцінними для побратимів. Окрім служби в армії, Кріс також долучився до волонтерського руху в Україні. Він був членом «Вільних», допомагав та ділився досвідом. Був нареченим дочки відомого українського режисера Олеся Саніна.
Загинув в Бахмуті. За його останнім бажанням, Кріс був похований в Україні, країні, яку він любив і де знайшов своє кохання, за яку віддав своє життя[99].
11184
Самарченко Руслан
(«Самара»)
41 рік, народився у Бахчисарайському районі в українському Криму. Після розлучення батьків переїхав з мамою в Харківську область, звідки вона була родом. Там провів дитинство і закінчив школу. Згодом здобув технічну освіту. Працював у сфері нерухомості та будівництва за фахом виконроба. З початком повномасштабного російського вторгнення чоловік приєднався до лав Харківської ТРО. Служив у 225-му батальйоні 127-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Брав участь в обороні рідної Харківщини, а згодом перемістився на Донеччину.
Загинув обороняючи від окупантів місто Бахмут на Донеччині. Похований в селі Антонівка на Харківщині[100].
11184
…
11184
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 6 квітня 2023 року)
7 квітня
11185
Кецбая Арсен
м. Зугдіді, Грузія. Останні роки мешкав в Україні і служив у лавах ЗСУ,
23 роки, с. Жукотин Коршівської тергромади. Долучився до лав ЗСУ 9 березня 2022 року.
Загинув під час мінометного обстрілу поблизу села Миколаївка Бахмутського району[101].
11187
Ригель Ігор
Зимноводська територіальна громада. Історик, реконструктор та коваль. Закінчив Львівську академію мистецтв у 2010 році. З початку повномасштабного вторгнення захищав територіальну цілісність України.
Загинув від отриманих поранень під час виконання бойового завдання[102].
11188
Курсов Віталій Валерійович
34 роки, м. Городок, Хмельницька область. Навчався у школі № 4 міста Городок.
27 червня 2003 р.н., м. Київ. Солдат 3-ї Окремої Штурмової Бригади. Студент Національного Університету Києво-Могилянська Академія, факультет Природничих наук — фізика. Із початком повномасштабного вторгнення взяв академвідпустку і добровільно встав на захист України вступивши до ДФТГ м. Києва. В жовтні 2022 року пройшов відбір в Полк « ССО Азов», який згодом перетворився в 3-тю Окрему Штурмову Бригаду. В січні 2023 року, отримавши відношення від бригади був прийнятий до ЗСУ. Пройшов військове навчання у Великобританії. Виконував бойове завдання в м. Бахмут. У Івана залишились батьки, брат та сестра.
Прийнявши бій, надаючи першу допомогу побратиму та евакуюючи його з поля бою, воїн потрапив під снайперський вогонь та отримав смертельне поранення в шию. Це сталося під Бахмутом. Похований 13 квітня на Міському (Берковецькому) кладовищі у м. Києві. 42 ділянка, 11 ряд [107].
11193
Юрчак Ігор
46 років, м. Львів. Здобув професійно-технічну освіту. Після цього проходив строкову військову службу у лавах Нацгвардії України у Сімферополі. У мирний час він працював будівельником. Професійно займався футболом: грав за ФК «Екватор-Захід» (Оброшине) та ФК «Ураган» (Бартатів). У 2018—2019 роках ставав срібним призером першості Ліги ветеранів Львівщини та був володарем Кубку «Золота осінь». Із початком повномасштабної війни молодший сержант увійшов до складу 125 бригади тероборони України. Був командиром 1 відділення. У лютому 2023 отримав поранення у боях поблизу Бахмута. Проте, коли одужав, вступив до 95 окремої десантно-штурмової бригади. Виконував бойові завдання на території Сумської, Харківської та Донецької областей.
Похований 12 квітня на Личаківському кладовищі[108].
23 березня 2001, Маріанна, штат Флорида, США. Предки Едварда III походять з гуцульського села Космач, що на Івано-Франківщині. Його прапрадід Михайло Арсенич емігрував до Америки на початку XX століття. Приблизно три-чотири місяці він навчався у школі на спеціаліста з невідкладної медичної допомоги. 10 квітня 2022 прилетів до Польщі. 12 або 13 квітня він перетнув українсько-польський кордон з того часу воював за Україну. Долучився до лав Інтернаціонального легіону ЗСУ. Служив у 1-му батальйону, роті "Браво", був одним з наймолодших у своєму підрозділі.
Загинув унаслідок російського артилерійського обстрілу від уламкового поранення біля села Новоселівське Луганської області. Це сталося вночі під час того, як бійці виходили на позицію [109][110][111].
11195
Тетерук Юрій Анатолійович
7 травня 1994, м. Житомир. Закінчив ЗОШ № 5, пізніше навчався в ПТУ № 5. Проходив строкову службу в ЗСУ. Згодом підписав контракт, брав участь у зоні АТО/CОО. Після демобілізації працював на місцевому підприємстві. Із початком повномасштабного вторгнення долучився до десантно-штурмової бригади ЗСУ.
Загинув виконуючи бойове завдання на Сході України[112]
27 років, м. Кривий Ріг. Закінчив Водянську середню загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. Потім вступив до Криворізького національного університету на факультет збагачення корисних копалин, але навчання не закінчив. Влаштувався працювати на підприємство «АрселорМіттал Кривий Ріг». Через пів року був призваний на строкову службу. Служив у в/ч 3011 НГУ. Після демобілізації влаштувався електромонтером у компанію «ШЛЯХБУД КР». Через 6 місяців вирішив приєднатися до лав 129-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Спочатку був діловодом у бригаді, згодом перевівся до роти. Під час повномасштабного вторгнення продовжував служити у лавах своєї бригади та виконувати військовий обов'язок із захисту Україну від окупантів.
Загинув виконуючи бойове завдання в районі села Новобахмутівка Донецької області від артилерійського обстрілу. Похований на Алеї почесних поховань Центрального кладовища у Кривому Розі [116].
11197
…
11197
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 7 квітня 2023 року)
8 квітня
11195
Матійчук Василь Васильович
(«Десант»)
4 жовтня 1990, с. Хімчин Косівського району. Від 9 років разом з сестрою виховувався бабусею і дідусем поки мама працювала за кордоном. Випускник Київського міжнародного університету. Потім навчався в Чехії, але повернувся в Київ. Війну застав в Києві, але в ЗСУ його не взяли через відсутність досвіду. В травні 2022 повернувся до Хімчина і вже там вступив в ЗСУ. Служив солдатом у 74-му окремому батальйоні 102-ї бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Займався аеророзвідкою. Організовував збори на дрони і сам їх купував.
Загинув поблизу Малинівка Запорізької області від снаряду, що був скинутий з безпілотника[117][118][119].
11196
Ніньовський Олександр
23 років, с. Жукотин, Коршівська громада. Після армії, у серпні 2020 року, підписав контракт й вступив до лав ЗСУ. Боронив країну у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Загинув воїн під час виконання бойового завдання під Бахмутом, біля села Роздолівка Донецької області[120].
11197
Луц Михайло Петрович
09 жовтня 1979, с. Зеленів Верхньолипицького старостинського округу. Мешкав в місті Бережани Тернопільської області.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі Донецької області[121].
11198
Нагірний Іван
27 років, c. Кукільники Більшівцівської громади. Воював від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну.
Загинув під час бойового завдання поблизу села Шипилівка Луганської області. 14 квітня 2023 відбувся похорона на цвинтарі в селі Кукільники[122].
Загинув поблизу Бахмута. Похований 15 квітня в Антонополі[125]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11].
11200
Яросевич Євгеній
37 років, м. Львів. Навчався на механіко-математичному факультеті Львівського університету. Додатково закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом. У мирний час чоловік працював на приватних підприємствах, займався спортивним туризмом та велоспортом. Із початком повномасштабної війни попри те, що був непридатним до військової служби, добровольцем став на захист України. Військовий виконував бойові завдання на східному напрямку в лавах 356 навчального артилерійського полку 184 навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
40 років, м. Нова Каховка. Навідник 59-ї бригади 10-го батальйону. Мріяв звільнити окуповане рідне місто
Загинув на Донецькому напрямку. Похований в Одесі 13 квітня[128].
11203
Волобуєв Григорій Володимирович
7 квітня 1977, с. Охоче, Харківська область. Брав участь в АТО в Луганській області з 31 березня 2014 року – 18 березня 2015. Нагороджений Харківською прикордонною службою грамотою за сумлінне виконання службових обов’язків 18 березня 2015 року. Нагороджений відзнакою Президента України за участь в АТО 17 лютого 2016 року. Долучився до ЗСУ 21 березня 2022 року в Харківське ТРО 127 бригади 225 батальйон. Нагороджений Міністерством оборони України в/ч А7400 знаком «Почесна відзнака 127 окремої бригади територіальної оборони ІІІ ступеня» 14 жовтня 2022 року.
Загинув місті Бахмут під час виконання бойових дій, внаслідок артилерійського обстрілу противником на наступний день після свого дня народження [129].
Загинув на Бахмутському напрямку на околицях селища Хромове при обороні лісової посадки, яка забезпечує останню дорогу на Бахмут. Загинув від артилерійського обстрілу. Похорон відбувся 14 квітня 2023 у Львові. Похований на Личаківському кладовищі. 17.08.2023 нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня [130][131][132].
Загинув на Бахмутському напрямку на околицях селища Хромове при обороні лісової посадки, яка забезпечує останню дорогу на Бахмут. Загинув від артилерійського обстрілу[130][131][133].
Загинув на Бахмутському напрямку на околицях селища Хромове при обороні лісової посадки, яка забезпечує останню дорогу на Бахмут. Загинув від артилерійського обстрілу. Похований на Алеї Героїв у Миргороді[130][131][134].
11208
Каралаш Володимир Петрович
2 лютого 1984, м. Надвірна. Служив стрільцем-сапером.
Загинув поблизу села Шипилівка Луганської області. Похорон відбувся 16 квітня 2023[135].
49 років, Староварварівка Донецької області. Закінчив військове училище. Працював у галузі сільського господарстві та у транспортній сфері. У червні 2022 року добровольцем пішов на війну. Виконував бойові завдання у лавах 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Похорон відбувся 14 квітня 2023 у Львові. Похований на Личаківському кладовищі[132].
11211
Савчук Григорій Ярославович
12 серпня 1985, с. Горошів, Чортківський район. Був санітарним інструктором медичного пункту.
Загинув під час виконання бойового завдання біля Авдіївки Донецької області[137].
18 квітня похований на цвинтарі села Городилів[138].
11213
Чорний Сергій Петрович
4 липня 1971, с. Бузівка, Уманського району. Стрілець, помічник гранатометника відділення охорони взводу охорони роти охорони військової частини А2614
Загинув перебуваючи в районі ведення бойових дій у с. Новобахмутівка Донецької області[139]
11214
Ткачівський Петро
(«Мольфар»)
26 лютого 1971, с. Козина Галицького району (зараз Івано-Франківський район). Працював автомеханіком. Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну 5 березня 2022 року зголосився до війська. Після навчань та тренувань виконував військові завдання у Вараші Рівненської області. З 4 квітня 2023 року був відправлений на Луганщину. був відновником та довголітнім керівником пластового осередку в Галичі. Розвивав пластову оселю в селі Курипів Галицької громади. Був окружним Івано-Франківської округи впродовж двох каденцій — з 2017 до 2019 року.
Загинув від уламкового поранення в шию поблизу села Шипилівка Луганської області[140][141].
11215
Руденко Ігор Пилипович
27 травня 1972, Жовтень Ширяївського району Одеської області. Сільську загальноосвітню школу закінчив у 1989 році. У 1990 році Ігоря призвали на строкову службу у радянські війська на посаду водія. Завершував проходження військової служби уже в незалежній Україні — у 1992 році. Після початку повномасштабного вторгнення 26 лютого разом з сином вступили до лав ЗСУ. Займав посаду кулеметника. Після тривалих і виснажливих тренувань, здобувши гарні стрілецькі навички, вони з сином відправилися у відрядження до 35 окремої бригади морської піхоти. Воювали під Авдіївкою. Служив разом з сином Рінатом і врятував його на полі бою.
Під час чергової атаки ворога сина Ріната було поранено в районі населеного пункту Новобахмутівка Донецької області. Ігор привів з собою медика і вони почали евакуйовувати пораненого, але ворог атакував дроном. Врятував власного сина, накривши його своїм тілом від уламків. Похорон відбувся 20 квітня, похований в селі Даньківка Іллінецького району Вінницької області[142][143].
11216
Товстоп'ят Владислав
23 роки. Вступив до Академії СБУ в 2017 році у статусі студента, пройшов навчання за програмою підготовки офіцерів запасу. Займався вільною боротьбою, був призером спортивних змагань Академії з боротьби. У березні 2023 став випускником академії. Із перших днів повномасштабної війни вступив до лав ЗСУ та став на захист Батьківщини. Лейтенант. Рік тому одружився.
Загинув під час виконання бойових завдань. Унаслідок ворожого артилерійського обстрілу хлопець отримав поранення, не сумісні з життям[144].
11215
Найдьон Олександр
15 квітня 1980, с. Підгайне на Чернігівщині. Дитинство і юність пройшли в Носівці, де він проживав з бабусею. Протягом 1998—1999 року проходив строкову військову службу. Останніми роками працював рятувальником у Києві. Після початку повномасштабної війни добровільно потрапив до лав ЗСУ. З березня 2022 року був гранатометником.
Під час виконання бойового завдання на Харківщині підрозділ Олександра втратив з ним зв'язок, з того часу він вважався зниклим безвісти. Після тривалих пошуків та проведення експертизи вдалося підтвердити загибель. 24 квітня відбувся похорон на цвинтарі в місті Носівка[145].
Галабудьо Володимир
30 липня 1982, м. Львів. Закінчив Львівський будівельний технікум за спеціальністю "будівництво та експлуатація будівельних споруд. Брав активну участь у подіях під час Помаранчевої революції. Працював у будівельній сфері. Служив у лавах 77-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Похорон відбувся 14 квітня 2023 у Львові[132][146].
1994, м. Деражня. Служив оператором вогнемета групи спеціального призначення 8 окремого полку.
7 квітня близько сьомої вечора в районі населеного пункту Григорівка Донецької області боєць підірвався на невідомому пристрої противника. Іван Дубілей отримав тяжке поранення, через яке 9 квітня помер у Дніпровській лікарні. Похований на Алеї Слави Деражнянського міського кладовища [147][148].
11214
…
11214
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 9 квітня 2023 року)
10 квітня
11215
Асадов (Світухов) Артур
(«Святий»)
31 березня 1995. До повномасштабної війни працював в Ukrainian Film Division. Командир роти вогневої підтримки 49 ОМБр. Брав участь у визволенні Ізюму. Його батько живе в Донецьку і активно підтримує ДНР, а з 2017 працює там у штабі.
3 травня 1984, м. Світловодськ. З 1997 був учасником «Пласту». Мешкав у Києві, працював багато років в українському представництві однієї бельгійської компанії. З лютого 2022 року доброволець в 112 бригаді територіальної оборони міста Києва. Служив радіотелефоністом 6-ї стрілецької роти.
18 грудня 1978, м. Кривий Ріг. Після закінчення школи навчався у Криворізькому автотранспортному технікумі, де здобув спеціальність «Експлуатація і ремонт підйомно-транспортних, будівельних і дорожніх машин та обладнання». Розпочав свою трудову діяльність у Комплексі позашкільної роботи Довгинцівського району та у Центрі художньо-естетичної творчості школярів і молоді. У 2015 та 2016 він брав участь в антитерористичній операції. У 2021 році Микола Крайнов став робітником Криворізького залізорудного комбінату. Працював прохідником дільниці № 2 (нарізних робіт) шахти «Криворізька». У березні 2022 був призваний на службу у ЗСУ. Служив стрільцем стрілецького батальйону військової частини 3052 Національної гвардії України.
Загинув у бою біля села Велика Новосілка Донецької області[152][153]
11219
Дорощенко Ігор
Загинув майстер спорту України міжнародного класу з важкої атлетики. Був срібним призером чемпіонату Європи, володарем бронзової медалі чемпіонату світу, переможцем Кубка світу, багаторазовим чемпіоном та рекордсменом України.
Отримав важке під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки. Був евакуйований до Дніпра, але врятувати не вдалось[154].
24 роки, с. Випасне, Білгород-Дністровський район.
Загинув в районі Мар'їнки. Похорон відбувся 17 квітня 2023 в селі Випасне[156].
11226
Мажара Ігор
(«Батя»)
51 рік, с. Софіївка, Миколаївщина. 9-річним переїхав з родиною в місто Горлівку на Донеччину. У 2012-му повернувся до рідного села. Мав середню освіту. Працював на Софіївському водоканалі. У вільний час обожнював рибалити. Під час повномасштабного російського вторгнення був військовослужбовцем 42-ї окремої механізованої бригади. Згодом був переведений до 57-ї окремої мотопіхотної бригади.
Загинув виконуючи бойове завдання в районі селища Хромове на Донеччині. Похований у рідному селі.
Загинув поблизу міста Кремінна Луганської області. Герой України (посмертно)[158].
11228
…
11234
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 11 квітня 2023 року)
12 квітня
11235
Дерев'янко Віталій
27 лютого 1996, м. П'ятихатки Дніпропетровської області. У 1998 році його сім'я переїхала на Івано-Франківщину у місто Бурштин, а з 2006 — оселилася в селі Конюшки Рогатинської громади. У 2011 році Віталій закінчив Конюшківську загальноосвітню школу. Згодом здобув професію агента з організації туризму, адміністратора в Бурштинському торговельно-економічному коледжі Київського національного торговельно-економічного університету. Був мобілізований 29 червня 2022 року. Матрос розвідувального відділення виконував бойові завдання у «гарячих» точках Сходу. Двічі проходив навчання в Англії.
Загинув від отриманих ран поблизу села Новобахмутівка Покровського району Донецької області[159].
11236
Яценюк Андрій
1980, с. Матвіївці, Великодедеркальська сільська громада Кременецького району, Тернопільська область.
Виконував бойове завдання на Харківщині. Там і загинув від ворожої кулі[160].
11237
Лазорик Дмитро Петрович
12 вересня 1971, с. Старі Кути, Косівського район. З 2014 захищав територіальну цілісність України. Останнім часом служив у Косівському районному територіальному центрі комплектування, оскільки через тяжке поранення не міг залишатися на передовій.
Отримав важке поранення в ногу поблизу Сєвєродонецька на Луганщині Переніс чотири операції. Остання операція була в Києві і була успішною, однак пізніше у військовослужбовця стався смертельний серцевий напад[161].
11238
Соломко Олександр
53 роки, с. Банилів, Чернівецької області. Рідний брат голови Банилівської сільської громади Василя Соломка. Повернувся в Україну на початку повномасштабного вторгнення й вступив до ЗСУ. Військовослужбовець військової частини А4436.
До останнього разом з побратимами тримали оборону, не залишали позицій, хоча мали обмежений запас боєкомплекту. Загинув через потрапляння в оточення в районі села Іванівське на Донеччині[162].
11239
Пікулицький НазарійПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»
4 травня 1989, м. Львів. У 2014—2015 роках захищав Україну у складі 17-ї окремої танкової бригади Сухопутних військ. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини до лав 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
27 вересня 1995, м. Фастів Київської області. Навчався у місцевій школі № 3. У 2013 році закінчив із відзнакою Фастівський центр професійно-технічної освіти, де здобув фах маляра-штукатура. У 2017-му закінчив Ржищівський будівельний технікум та отримав спеціальність техніка-будівельника. Працював охоронником, також мав досвід роботи таксистом. Був учасником Революції Гідності. У 2015—2018 роках воював в АТО на Донбасі. У перші дні повномасштабної війни Ярослав приєднався до Фастівської ТРО, а згодом став військовослужбовцем групи «Кедр» Головного управління розвідки Міноборони України. У складі свого підрозділу виконував складні та важливі бойові завдання. Восени 2022 старший солдат Степанчук був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Загинув в бою з окупантами під Бахмутом на Донеччині. Отримав поранення в ділянку серця уламком гранати. Похований на Алеї Слави Інтернаціонального кладовища у рідному Фастові[165].
11242
Мамчич Олександр Петрович
39 років, м. Вараш. Головний сержант - командир відділення батальйону матеріального забезпечення 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського
З 12 квітня 2023 року вважався зниклим безвісти. Загинув біля с.Серебрянка Донецької області [166].
11243
…
11244
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 12 квітня 2023 року)
13 квітня
11245
Карбан Анатолій Євгенович
55 років, м. Миргород. Військовослужбовець територіальної оборони ЗСУ, вчитель, сотник Українського козацтва, депутат Миргородської міської ради від партії «Європейська солідарність»
Загинув у бою в районі Авдіївки в Донецькій області[167][168].
Похований 17 квітня 2023 на Білокриницькому кладовищі[171].
11249
Заверуха Віталій Степанович
28 травня 1984, м. Тернопіль. Був волонтером громадської організації «Схід Та Захід Єдині Назавжди», учасником АТО, із моменту повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України знову став воїном одного з підрозділів Сил оборони України.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині[173].
11251
Кісельов Олександр Олександрович
7 травня 1967, РФ. Переїхав в м. Івано-Франківськ в 1990 і вивчив українську мову і історію України. Солдат.
19 квітня похований на Алеї героїв у селі Чукалівка поблизу Івано-Франківська[174].
11252
Микитишин Володимир
42 роки, м. Львів. Закінчив Львівський професійний політехнічний ліцей. Після завершення навчання проходив військову службу в Києві. У мирний час працював водієм у Львівському комунальному автотранспортному підприємстві № 1.
Загинув в Бахмуті. Похорон відбувся 27 квітня 2023 у Львові, похований на Личаківському цвинтарі[175].
11253
Деньга Максим Олександрович
36 років. м. Підгородне, Дніпропетровської області.
Загинув в Бахмуті. Похорон відбувся 19 квітня 2023 р.
11254
Шайваровський Іван
1988, с. Красноїлля Верховинського району. Служив кулеметником у четвертій танковій бригаді. Майже місяць його вважали безвісти зниклим.
13 квітня 2023 року відправився на позицію у Бахмуті, після цього з ним зник зв'язок. Рідні подали в розшук. Майже місяць вважався зниклим безвісти[176].
Працював у київському Динамо з 2007 по 2016 роки, у відділі клубного телебачення та медіаслужби. З початку Революції Гідності допомагав у Червоному Хресті у складі медиків-волонтерів. У 2014 році пішов на фронт боронити Україну. З 24 лютого 2022 року служив на посаді командира 3-ї стрілецької роти 206-го окремого батальйону 112-ї бригади тероборони (Київ) протягом лютого-березня 2022 року. Потім командував взводом під час бойових дій на Куп'янському напрямку. Останнім часом був заступником начальника штабу 70-го мукачівського батальйону ТрО.
Потрапив під російський обстріл коли евакуював людей із зони бойових дій[177][178].
Семенов Максим
2 травня 1980, м. Красний Луч, Луганщина. Через декілька років переїхав до села Кедина Гора, де жила його бабуся. Вступив до Золотоніського професійного ліцею, здобув спеціальність плиточника-облицювальника. Строкову службу проходив у Житомирі, служив у повітряно-десантних військах. 5 січня 2023 пішов захищати Батьківщину. Ніс службу у 52-ій окремій механізованій бригаді під Авдіївкою.
Загинув на Бахмутському напрямку, населений пункт Мирне Донецької області[180].
11256
Підгорецький Євген
1968, с. Михайлівка Чортківського району. Служив інструктором навчального ремонтного взводу однієї з бригад, був справжнім патріотом Батьківщини, самовіддано захищав її свободу та незалежність.
22 лютого 1993, с. Бабичівка на Полтавщині. Ще у 2015 році підписав контракт із ЗСУ. 3 роки служив у військовій частині А2176, де був кулеметником. Неодноразово брав участь в бойових діях. З початком повномасштабного вторгнення ворога був призваний за мобілізацією. Служив у військовій частині А4165 десантно-штурмових військ. У вересні 2022 року отримав поранення, та після лікування знову повернувся в стрій. Більше року боронив Україну, визволяв нашу землю від окупантів
43 роки, с. Хрещенівка, Херсонська область. Воював з 2014 року, був нагороджений орденом «За мужність». Служив у 17-й танковій бригаді. У перший день повномасштабного вторгнення пішов до військкомату. Був командиром відділення 22 батальйону 92 бригади ЗСУ, яка звільняла Харківщину у вересні 2022. Його бригада також боронила Соледар.
7 січня 1983, с. Апрелівка Джанкойського району Кримської області. Мешкав у Рожищенському районі Волинської області. Закінчив 9 класів загальноосвітньої школи села Носачевичі. З 18 років працював у галузі будівництва. Був учасником Помаранчевої революції та Революції гідності. З 2018 року мешкав у місті П'ятихатки (нині — Кам‘янського району) Дніпропетровської області. 27 січня 2023 року вступив на військову службу за контрактом до лав Збройних сил України. Служив у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[185][186].
Загинув поблизу села Іванівське Бахмутського району Донецької області. 21 квітня 2023 року похований на кладовищі у місті П'ятихатки. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11].
11261
Дидак Ігор Йосипович
20.09.1966, Тернопільська область. Проживав в місті Сокиряни. Проходив службу у правоохоронних органах, після того працював у магазині «Техно Центр». Був командиром 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 57ОСБ, 65ОМБр
Похований в Сокирянах. Залишилися мама, дружина, донька, син та онуки [187][188]
11262
…
11264
Куриляк Петро
Петрович
30.03.1989 народився в смт Великий Бичків у Закарпатті. Жив з дружиною в Одесі. Працював у молочній компаніі. Пішов захищати країну 24.02.2023 року. У званні молодший сержант.
Загинув у Бахмуті під час виконання бойового завдання. Попав під ракетний обстріл разом з побратимами, але загинув від кулі рашиського снайпера. Похован 22 квітня у Великому Бычкові.
15 квітня
11265
Танчак Андрій Іванович
1981, Бережанщина.
Загинув в районі Донецької області, отримав поранення несумісні з життям[189].
11266
Казмірчук Валерій Феофанович
10 листопада 1965, с. Юськівці. Пройшов війну в Афганістані.
Загинув в районі міста Костянтинівка, що на Донеччині[190].
11267
Ткачук Микола Іванович
28 квітня 1971, с. Передмірка Борсуківської територіальної громади. Головний сержант, інспектор прикордонної служби 2 категорії, снайпер 4 відділення інспекторів прикордонної служби 2 прикордонної застави відділу прикордонної служби № 1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Загинув отримавши несумісні з життям поранення, на Донеччині[191]
11268
Гривнак Володимир
38 років. с. Іванівка, Львівська область. Навчався у Львові в СЗШ № 63, а згодом здобув вищу освіту в Національному лісотехнічному університеті. Працював у будівельній сфері. Добровільно став на захист Батьківщини після початку повномасштабного вторгнення росії. Ніс службу у 125-й окремій бригаді територіальної оборони. Отримав поранення, однак згодом знову повернувся на фронт.
Деталі смерті не повідомлялися. Похований 20 квітня 2023 на Личаківському кладовищі[192][193].
11269
Баїстий Роман Миколайович
23 листопада 1979 року у с. Литвяки, Лубенського району. У школу пішов у м. Алчевськ, куди переїхав разом з батьками. Після строкової служби у лавах Національної гвардії вступив до Донбаського державного університету. Отримав економічну освіту, працював економістом на Алчевському металургійному комбінаті. Після початку російсько-української війни у 2014 році переїхав з родиною на Полтавщину у рідне село Литвяки. На Лубенщині працював на заводі «МОТОР СІЧ», у службі таксі «Еліт» та на інших приватних підприємствах. У лютому 2022 року поїхав працювати за кордон, але у перші ж дні повномасштабного вторгнення агресора повернувся й вступив до лав територіальної оборони.
Загинув під час мінометного обстрілу в зоні бойових дій біля населеного пункту Тоненьке Покровського району Донецької області[194].
11270
Бондаренко Сергій
Закінчив школу у Маяках, потім вчився у слов'янському ПТУ 146, працював на механічному заводі. На військову службу чоловіка був мобілізований наприкінці грудня 2021 року. Служив старшим техніком мінометної батареї батальйону спецпризначення «Донбас».
Похорону відбувся 19 квітня у Слов'янську на Північному кладовищі[195]
11271
Алєксєєнко Михайло Олегович
(«MC»)
11 травня 1994, м. Слов'янськ. Він закінчив кафедру політології ХНУ ім. Каразина. Створив проект реукраїнізації Донбасу. Співпрацював із Фундацією громадських ініціатив та волонтерив у організації «Будуємо Україну разом». В перші дні війни евакуювався до Львова і вступив у 125-ту бригаду ТРО. Воював в Бахмуті.
Загинув в бою з російськими загарбниками під Кремінною. Похований на Північному кладовищі в місті Слов'янськ[196][197].
1967. Освіта вища, заступник директора, ТОВ «РК ГРУП», член Політичної Партії «ПАТРІОТ», проживав в місті Києві. З перших днів війни він перебував на перших лініях боротьби проти окупанта. За словами побратимів пов'язав своє життя з військовою розвідувальною справою ще у далекі часи. Проходив службу у специфічних регіонах світу, мав міжнародний досвід взаємодії з партнерами та союзниками. Тренував групу добровольців, які виконували великий спектр завдань.
Обставини смерті не повідомлялися. Здоров'я погіршилося в березні під час розвідувальних заходів. Похорон відбувся 20 квітня 2023 у Львові[198][199].
11273
Беляков Андрій
48 років, м. Мерефа Харківської області. Навчався у Харківській середній школі № 45. У 1998 році закінчив Харківський банківський коледж за спеціальністю «Банківська справа». Працював інкасатором в Управлінні Національного банку України в Харківській області. Останні 10 років був начальником охорони в ТОВ «Хітлайн». Під час повномасштабного вторгнення чоловік став військовослужбовцем Збройних Сил України. Мужньо та відповідально виконував бойові завдання на передовій в лавах 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха.
Загинув в бою біля села Водяне на Донеччині. 18 лютого 2023 року Андрій отримав поранення грудної клітини під час бойових дій в районі села Первомайське Донецької області. Пройшов лікування та реабілітацію. 10 квітня повернувся до побратимів на передову, а через 5 днів загинув. Похований на Алеї Слави кладовища № 18 у Харкові[200].
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Мар'їнка Донецької області[201].
Кривий Віктор
с. Коржівка Хмельницької області. Закінчив 9 класів Коржівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, за два роки — 11 клас Староостропільської школи. Потім навчався у Новочорторийському аграрному технікумі. Розпочав службу у лавах Збройних Сил України 17 січня 2023 року. Відразу був направлений на базову загально-військову підготовку в рамках міжнародної навчальної операції на території Британії. Після цього проходив службу у 77-ій окремій аеромобільній бригаді Десантно-штурмових військ ЗСУ. Був гранатометником. З частини був направлений для виконання бойових завдань на Донеччину.
Загинув у Великодню ніч виконуючи бойове завдання біля міста Бахмут на Донеччині[202].
16 квітня
11275
Білий Іван Леонідович
1995, селище Війтівці, Хмельницька область. Головний сержант, командир кулеметного відділення. Закінчив місцеву школу у Війтівцях. З початку повномасштабного вторгнення добровольцем пішов у військкомат, ставши на оборону суверенітету та Незалежності України.
Загинув на Запоріжжі поблизу Щеорбаків внаслідок мінометного обстрілу під час виконання бойового завдання[203].
11276
Мороз Юрій Андрійович
9 вересня 1975, Борова, Київщина. Народився в сім'ї фастівського краєзнавця. Навчався в духовній семінарії. Став наймолодшим активістом Спілки незалежної української молоді. Вивчав богослов'я в Мексиці. Був співорганізатором створення дружини ратників «Тур» та першим головою дружини ратників. Проводив численні ратницькі заходи, зокрема мандрівні табори. Неодноразово брав участь як інструктор у всеукраїнській військово-патріотичній грі «Сокіл» («Джура»). Свою військову службу він розпочав ще у 2014 році, з початком Революції Гідності. Добровольцем вступив до лав ЗСУ та виконував різні бойові завдання у Донецькій та Луганській областях. У 2015 року Юрій потрапив під артилерійський обстріл та вижив. У 2022-му році лавах ЗСУ служив молодшим сержантом у 207-му батальйоні 241-ї бригади ТРО. У воїна Юрія Мороза залишилась дружина медик та маленький син, якому виповнилося всього дев'ять місяців.
Загинув на Соледарському напрямку внаслідок артилерійського обстрілу, снаряд потрапив точно в бліндаж в якому знаходився Юрій з побратимами на бойовому чергуванні[204].
с. Волове, Бібрської громади. Солдат 80-ої окремої десантно-штурмової бригади. У воїна залишились мати і брат.
Загинув поблизу населеного пункту Ступочки Краматорського району Донецької області[205]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11].
11278
Чередніченко Андрій
29 квітня 1974, м. Тяльшай, Литва (народився у родині військового). Через деякий час сім'я приїхала до Пирятина, тут Андрій закінчив міську школу № 2. Після проходження служби в лавах Національної Гвардії України, у 1994 році вступив до Сумського військового артилерійського училища. Служив на різних посадах у 93 ОМБР, далі перебував на посаді командира окремого реактивного артилерійського дивізіону 60-ї ОМБР. У 2014 служив на сході України, зокрема, брав участь у боях під Іловайськом. У 2021 році вийшов на пенсію. 24 лютого 2022 року добровільно став на службу. Майор, був заступником командира в/ч 0414, начальником артилерії. Залишився син, котрий також служить в ЗСУ,
42 роки, м. Володимир. Матрос був призваний до війська торік у серпні, служив командиром машини 1 взводу морської піхоти.
Загинув внаслідок поранень, отриманих під час танкового обстрілу ворогом на Донеччині[207].
11280
Дикий Олександр
41 рік. Багаторазовий чемпіон України з веслування. Посів четверте місце у складі збірної України на чемпіонаті світу серед юніорів до 19 років. Тренувався у Києві на веслувальній базі «Водник».
Загинув на Донбасі при обороні України від загарбників[208].
25 січня 1972, м. Перемишляни, Львівської області. Навчався у Перемишлянському опорному закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1. Закінчив Львівський поліграфічний інститут (сьогодні — Українська академія друкарства). Після завершення навчання проходив військову службу у столиці, здобував звання «молодший сержант». У мирний час працював оператором комп'ютерних технологій у Перемишлянському управлінні з експлуатації газового господарства АТ «Львівгаз». Пізніше працював у ТзОВ Цифрові технології «Захід» на посаді інженера монтажних робіт. У подальшому працював ТзОВ «Ромус-Поліграф» де займав посаду друкаря. Працював на виробничому підприємстві «МТІ» на посаді експедиторатора транспортного засобу. Згодом обіймав посаду майстра з обслуговування механічного обладнання в ПрАТ «Львівобленерго». Захоплювався спортом, грав на кількох музичних інструментах. Із початком повномасштабного вторгнення долучився до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. За особисту мужність був нагороджений нагрудним знаком Міністерства оборони України «За зразкову службу». У воїна залишилися батьки, дружина та троє синів.
Загинув у місті Краматорськ, Донецької області[199][209]. Похований 22 квітня на Личаківському цвинтарі у Львові[210].
11282
Морохін Олександр Володимирович
05 серпня 1969, м. Кривий Ріг. Служив в АТО з 2018 року. Двічі отримував поранення, але повертався в стрій.
10 листопада1965, с. Юськівці, Тернопільська область. Учасник бойових дій в Афганістані у 1985—1986 роках. Активний учасник Революції гідності; волонтерив. Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну служив командиром стрілецького відділення.
6 червня 2000, с. Сокиричі на Волині. Він закінчив навчальний центр академії сухопутних військ у Старичах і підписав контракт зі 128 ОГШБр. Виконував обов’язки командира взводу, котрий вибув через поранення. На Херсонщині Артур отримав контузію й перше поранення. Осколок влетів йому у спину. Він мав право на евакуацію, але нічого нікому не сказав, а відпрацював до кінця бою. Після успішного контрнаступу на Херсонщині командування запропонувало штурмовим підрозділам, що особливо відзначилися, вибрати кандидатуру на звання Героя України. Усі одноголосно висловилися за Артура Трофімюка.
Старший сержант штурмового підрозділу 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Артур Трофімюк загинув від кулі ворожого снайпера 16 квітня 2023 року [212].
Твердохліб Роман Сергійович
(«Ромео»)
7 лютого 1988, м. Полтава. Військовий окремого зведеного штурмового загону ПРТЦК та СП "ОДІН". Спершу був зарахований на посаду стрілець – помічник гранатометника 2-го відділення 3-го взводу роти охорони. У червні переведений до зведеної штурмової роти «Одін». Був одним із активних ультрас, входив до фанатського угрупування «Crew of golden eagle». Вболівав за рідну «Ворсклу».
Перебував на бойових позиціях у районі смт Ямпіль Донецької області. Під час виконання бойового завдання внаслідок кульового поранення снайпера загинув [213]
9 квітня 1993, м. Івано-Франківськ. Був заступником командира відокремленого кулеметного взводу. У 2022 визволяв від ворогів Ірпінь, Бучу. Боронив Вуглегірську ТЕС, Бахмут. У листопаді 2022 року ліквідував командира штурмового загону 155 окремої гвардійської бригади морської піхоти РФ поблизу Вугледара.
Загинув поблизу Вугледару. Похований 22 квітня 2023 на Алеї слави на кладовищі у селі Вовчинці Івано-Франківської громади.[215][216].
11286
Барна Олег Степанович
(«Дядько Олег»)Орден «За мужність» ІІІ ступеняЮвілейна медаль «25 років незалежності України»Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
Загинув під Вугледаром при штурмі разом з Валерієм Дороховим. Отримав поранення в шию. Похований в Білобожицях поміж своїми учнями Павлюком Андрієм та Сухим Володимиром[217]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[218].
11287
Касенюк Андрій
м. Кам'янське. Займався музикою з 15 років. Учасник українського гурту SilverTown. З 2014 по 2016 призупинив діяльність гурту і служив в зоні АТО Під час повномасштабної війни рокер вступив до лав ЗСУ та став командиром відділення артрозвідки на напрямку Лисичанськ-Кремінна.
56 років, с. Довгий Войнилів Верхнянської громади. Був мобілізований у лютому 2022 року. В лавах ЗСУ служив старшим стрільцем стрілецького взводу.
Загинув в Запорізькій області під час виконання бойового завдання[220].
11289
Закалістов Вадим Васильович
22 листопада 1986, селище Нова Водолага Харківського району. Навчався у школі-інтернаті в Новій Водолазі. Там зустрів кохану, рано одружився. Разом із дружиною виховував трьох дітей. До Збройних сил України долучився у перші дні повномасштабного вторгнення. Служив водієм зенітного артилерійського відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу.
Загинув в Бахмуті під час виконання бойового завдання[221].
27 грудня 1983, с. Новоселиця. Після закінчення у 2001 році Новоселицької середньої школи, навчався у Голованівському професійно-технічному училищі, де здобув професію тракториста. На війну пішов з перших днів повномасштабного вторгнення.
Загинув в районі населеного пункту Дубово-Василівка Донецької області, отримавши поранення не сумісні з життям[223].
11292
Яворський Іван (Явір)
26 років, с. Коти, Яворівська громада. Про це інформує Яворівська міська рада. Мешкав у Львові більшість свого життя. Добровольцем став на захист України 6 березня 2022 року на посаді стрільця-санітара 2 єгерського батальйону 4 роти 1 взводу 68-ма окрема єгерська бригада (Україна), солдат. Воював на Донецькому напрямку (Вугледар, н.п. Павлівка), мав поранення.
Отримав кульове поранення та загинув під час бою з окупантами, виконуючи бойове завдання на Вугледарському напрямі на Донеччині[224]
30 серпня 1978, с. Тиниця. Закінчив місцеву школу, а після неї — Куликівське професійно-технічне училище, де здобув професію електрогазозварника. У мирному житті працював електрозварювальником у ПАТ «ЧЕРНІГІВ ВТОРЧЕРМЕТ» Також працював у службі охорони в Києві. З березня 2022 року був на посаді розвідника-сапера у складі одного з підрозділів військової частини А4056, звання солдат.
Загинув виконуючи бойове завдання на Вугледарському напрямку на Донеччині. 25 квітня похований у рідному селі на місцевому кладовищі[225]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[218].
46 років, с. Сливки Калуського району. Займався сільським господарством. Брав участь в АТО з 2014 року. З 1 березня 2022 пішов добровольцемю у ЗСУ. Служив у 3 розвідувальному відділенні розвідувального взводу 3 єгерського батальйону розвідником-снайпером.
Загинув поблизу Павлівки під Вугледаром. Отримав мінно-вибухові травми, несумісні з життям[226]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[218].
Загинув внаслідок мінно-вибухової травми в районі населеного пункту Павлівка Донецької області, захищаючи Україну від російських окупантів[227]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[218].
11296
Беляк Анатолій Михайлович
11 березня 1968, м. Житомир. Закінчив ЗОШ № 35 міста Житомир. Отримав професію електрозварювальника. Працював на робітничих посадах в установах та на підприємствах міста. З початком повномасштабної війни добровільно став на захист України.
32 роки, м. Одеса. Брав участь в подіях 2 травня 2014 року в Одесі. Активіст партії «Свобода». Пішов добровольцем на війну у 2015 році в Карпатській Січі, а коли почався повномасштабний напад Росії — записався до територіальної оборони. Служив у складі третьої окремої штурмової бригади Сухопутних військ України.
Загинув на Бахмутському напрямку під час виконання бойового завдання[229].
11298
Шмига Андрій
44 років, с. Радивонівка Великобагачанської громади, Полтавщина. Старший сержант
Загинув під час мінометного та артобстрілу поблизу міста Вугледар на Донеччині. Похорон відбувся 25 травня 2023 року[230].
11299
Барабаш Володимир Павлович
1 листопад 1989, с. Гусарівка Балаклійського району.
Загинув 17 квітня2023 року під час виконання бойового завдання, внаслідок ДТП. Похований 21 квітня 2023 року на Алеї Героїв Микулинецького цвинтаря м. Тернополя.
1990, м. Чортків, Чортківський район. Стрілець-санітар єгерського батальйону, молодший сержант
Загинув 17 квітня 2023, в районі села Павлівка, Донецька область внаслідок мінно-вибухової травми. Похований на Алеї Героїв Ягільницького кладовища в м. Чортків[233]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[218].
1976, с. Садки, Чортківський район. Старший солдат.
Загинув внаслідок мінно-вибухової травми, несумісної з життям біля села Павлівка, Донецька область[234]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[218].
Митулинський Іван Зіновійович
24 січня 1984, с. Велика Лука, Тернопільський район. Навчався у місцевій школі, а згодом у навчальному закладі села Мишковичі, де згодом працював вчителем.
Белінський Віталій Юрійович («Білий»)Орден «За мужність» ІІІ ступеняПочесний нагрудний знак «Сталевий хрест»
07 жовтня 1989, м. Миколаїв. Поки в військкоматі йому сказали почекати, він не сидів склавши руки та організував тероборону свого рідного міста Миколаєва, та подав заяву в АЗОВ. У кінці червня 2022 року пройшов КМБ та брав участь у бойових діях з визволення Херсона та боях під Бахмутом. Нагороди: Сталевий Хрест від головнокомандувача Залужного; Орден За Мужність III ступеня.
Загинув на Бахмутському напрямку під час виконання бойового завдання [236]
Чайка Олександр Олександрович
13 серпня 1980, Солоне.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Очеретине, Донецької області [237]
18 квітня
11295
Струтинський Олександр Богданович («Електрик»)
44 роки, Луганська область. У 2014 році переїхав до Івано-Франківська, разом з дружиною працювали на комунальному підприємстві «Івано-Франківськміськсвітло», майстер світлофорів. Старший сержант 78 батальйону 102-ої окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. До повномасштабної війни працював у КП «Івано-Франківськміськсвітло», з початком вторгнення одразу пішов до військкомату. Служив гранатометником.
Загинув вночі. Похований 22 квітня 2023 на Алеї героїв у Чукалівці[238][239][240].
11296
Волкович Роман («Лисий»)
Кулеметник 78 батальйону 102-ої окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
Загинув вночі. Похований 22 квітня 2023 на Алеї героїв у Чукалівці[239][240].
11297
Клюба Андрій («Грузин»)
6 лютого 1982. Навчався у ліцеї № 18 Івано-Франківської міської ради. Опісля закінчив факультет фізичного виховання і спорту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Кулеметник 78 батальйону 102-ої окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
Загинув вночі поблизу села Дорожнянка на Запоріжжі разом з двома своїми побратимами. Похований 22 квітня 2023 на Алеї героїв у Чукалівці. 6 грудня 2023 року на фасаді ліцею № 18, в якому навчався військовослужбовець, встановили меморіальну дошку. 24 липня 2024 у мікрорайоні Пасічна, що в Івано-Франківську, відкрили пам'ятну дошку, а також назвали сквер на його честь [239][240][241].
Народився 27 липня 1970 року в с. Холмське Болградського району. Після завершення навчання переїхав в с. Миколаївка Білгород-Дністровського району. В 2006-2010 роках голова Миколаївської сільської ради, обирався депутатом Білгород-Дністровської районної ради, депутатом Одеської обласної ради. Старший сержант, командир кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки.
Загинув біля населеного пункту Соловйове в Донецькій області. Він отримав поранення, несумісні з життям[243].
Похований 23 квітня 2023 року в с. Миколаївка. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно)[244].
11300
Клименко Григорій
13 квітня 1979, Козелець на Чернігівщині. Після одруження разом з родиною переїхав до села Гламазди. Протягом 1997—1999 років проходив строкову військову службу. Після початку повномасштабної війни, у жовтні 2022 року, долучився до лав ЗСУ. Служив у складі одного з підрозділів військової частини А0221 на посаді командира бойової машини-командира одного з відділень підрозділу.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Похований 23 квітня на цвинтарі села Гламазди[245].
21.10.1987, 35 років, м. Київ. Закінчив школу № 97 м. Києва. Після школи вступив на державну форму навчання в Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана. Командир стрілецького відділення військової частини А7376, молодший сержант. На початок повномасштабного вторгнення знаходився в Ірпені разом із родиною і перебував під час окупації. 9 березня 2022 року вивів більше 20 людей із оточення в Ірпені. В мирний час працював керівником складу ПрАТ «ОТІС».
Загинув внаслідок поранень, отриманих під час бойових дій поблизу села Васюківка Бахмутського району[246][247].
1986. Навчався в Бальковецькій школі, що на Волочищині, й колишньому п'ятому училищі. Проживав у Малих Мошківцях Бердичівської громади, що на Житомирщині[248]. Командир 2 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 8 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону 80-тої окремої десантно-штурмової бригади[249].
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Часів Яр Бахмутського району Донецької області[249]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11].
1985. Проживав у с. Мирославка, Бердичівського району Житомирської області. Стрілець-снайпер 1 десантно-штурмового відділення 3 десантно-штурмової взводу 6 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону 80-тої окремої десантно-штурмової бригади. Призваний на військову службу по мобілізації 17 березня 2022 року[250].
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Часів Яр Бахмутського району Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11].
14 грудня 1989, с. Карабутове, Конотопського району, Сумської області. У 1996 році розпочав навчання у місцевій загальноосвітній школі, яку закінчив у 2007 році. Навчався у Державному професійно-навчальному закладі в місті Конотоп за спеціальністю «електрогазозварювальник», певний час працював на будівництві у Києві. Останні шість років Максим разом з дружиною та двома дітьми проживав у селі Обмачів на Чернігівщині. Після повномасштабного вторгнення рф чоловік 27 грудня 2022 року потрапив до лав Збройних Сил України. Служив кулеметником 2-ї роти 5-го батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[251][252][253].
Загинув під час виконання бойового завдання біля міста Часів Яр Донецької області. Під час штурму ворожих позицій росіяни обстріляли українських захисників із артилерії. Похований у селі Обмачів, Батуринської громади. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11].
11305
Бережецький Юрій
23.07.1975, м. Донецьк. Здобував вищу освіту за спеціальністю «інженер-електромеханік». Проживав у місті Черкаси, згодом перебрався до села Новоукраїнка Черкаської області. Працював електриком у Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Україна». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації переїхав до Львова. Добровольцем вступив до складу військової частини А4084, виконував бойові завдання на посаді командира відділення кулеметного взводу стрілецької роти на території Донецької області.
2 жовтня 1978, м. Житомир. Закінчив ЗОШ № 16 та Технікум механічної обробки деревини. Працював за цивільними професіями, займався бізнесом. З початком повномасштабної агресії рф мобілізований до лав ЗСУ. У складі військового підрозділу пройшов найгарячіші бойові точки.
12 жовтня 1992. З 2011 року працював на шахті «Межирічанська» ДП «Львіввугілля», електрослюсар підземний на дільниці з видобутку вугілля. Мешкав у м. Червонограді Львівської області. Мобілізований до лав 80-ї ОДШБр ЗСУ у липні 2022 року[256][257][258].
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Часів Яр Бахмутського району Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11].
7 березня 2003, с. Пилипківці. Навчався у Пилипковецькій загальноосвітній школі І-ІІ ступенів та ВПУ#11 м. Хмельницький. З 4 грудня 2022 року проходив службу у військовій частині А0284[259].
Загинув при виконанні бойового завдання в районі населеного пункту Ступочки Краматорського району Донецької області[260]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[261].
Шмагуренко Анатолій
27 років, м. Кривий Ріг. У мирному житті працював будівельником. Був мобілізований у ЗСУ на початку липня 2022 року. Кмітливого криворіжця направили на навчання до Великої Британії, він став оператором дрона і повернувся воювати на Донеччину. Служив у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Його підрозділ обороняв Вугледар
Загинув від авіаудару у Вугледарі. Разом із побратимами, він ховався від нальоту ворожої авіації у підвалі будинку. Ворожа бомба влучила прямо в під'їзд будинку, і наші хлопці опинилися заблокованими під завалами. Врятувати бійців спробував спецзагін ДСНС, але окупанти щільним вогнем не давали їм цього зробити[262].
Карпінський Богдан Андрійович
1970, с. Біла. Водій взводу протитанкових керованих ракет
Загинув час виконання військових обов'язків у населеному пункті Білогорівка Луганської області[233].
23.11.2001, 21 рік, м. Київ. Після 11 класу вступив до Національного університету фізичного виховання і спорту України, але згодом вирішив зробити перерву в навчанні. Був майстром спорту України, тренером дитячої і дорослої груп, шестикратним чемпіоном України WAKO-К1, чемпіоном України серед професіоналів К1, фіналістом чемпіонату Європи з WAKO-K1, срібним призером чемпіонату світу WAKO-К1. Працював і тренувався в спортклубі «SIAM». Служив стрільцем у 128-му батальйоні 112-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Був нагороджений почесною відзнакою командира батальйону, пам'ятною медаллю 112-ї бригади та почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». Закінчив курси й отримав сертифікат інструктора з підготовки за Бойовою армійською системою. Опанував курс з тактичної допомоги в умовах бойових дій. Після звільнення Київщини вирушив із побратимами обороняти Донеччину.
Загинув обороняючи Бахмут. Зазнав смертельне вогнепальне кульове наскрізне поранення голови біля міста Бахмут Донецької області. Похований на Алеї Слави Лісового кладовища міста Києва [263]
Горянчук Анатолій Анатолійович
21 листопада 1969, селище Кельменці. Молодший сержант
Загинув в м. Дружківка Краматорського району Донецької області [187][264]
Патяка Микола
(«Пан»)
42 роки, с. Борисівка Запорізької області. Жив у Бердянську. Закінчив Азовський регіональний інститут управління, здобув фах менеджера-економіста. У мирному житті займався підприємницькою діяльністю – вирощував сільськогосподарські культури. Служив у 53-ій окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха. Обіймав посаду старшого стрільця.
Загинув біля села Водяне на Донеччині внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Похований на кладовищі Святого Миколая в Запоріжжі. Залишились батьки, сестра, дружина і двоє дітей [265].
19 квітня
11305
Собуцький Руслан Петрович
48 років, м. Луцьк. Був мобілізований а посаду номер обслуги 1 протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Богданівка Донецької області[266].
11306
Янчишен Ростислав
20 травня 1991, м. Кам'янець-Подільський. Закінчив київський мистецький вищий навчальний заклад. Працював в Одеському національному академічному театрі опери та балету артистом балету. Після початку повномасштабного вторгнення долучився до ТРО і служив кулеметником.
28 травня 1996, м. Львів. У ранньому віці залишився без батька, який був ліквідатором Чорнобильської катастрофи. Навчався у школі № 78, після 5-го класу вступив до Львівської школи № 43. Здобував освіту у колишньому Львівському професійному ліцеї харчових технологій. Після завершення навчання працював на місцевому приватному підприємстві «Дзиґа». Надалі займався комплектуванням товарів у мережах «Рукавичка» та «Сільпо». Захоплювався військовою археологією. Із початком повномасштабного вторгнення разом із братами став до лав 2-ї окремої Галицької бригади Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України. Боровся із окупантами на східному напрямку.
30 травня 1998, м. Лохвиця. Після закінчення школи навчався в Березоворудському сільськогосподарському технікумі. Потім працював будівельником у Києві. З 6 грудня 2022 року проходив військову службу за контрактом в 66 окремій механізованій бригаді сухопутних військ ЗСУ.
Отримав несумісні з життям поранення в селі Площанка Луганської області[270].
11311
Буц Назар
21 рік, м. Олександрія. Підписав контракт в листопаді 2020 року.
Загинув виконуючи бойове завдання в Ізюмському районі Харківської області[271].
11312
Кравчук Юрій Миколайович
17 квітня 1971, с. Дідківці Чуднівського району, Житомирська область. Після закінчення місцевої школи вступив до ПТУ № 17 у Житомирі. Після проходження строкової служби підписав контракт. У 1992—1994 у складі ЗСУ виконував миротворчу місію. Висококласний десантник-розвідник, на рахунку якого 153 стрибки з парашутом. Повернувшись у 2004 році до цивільного життя, зайнявся улюбленою справою — газозварюванням. З першого дня повномасштабного вторгнення долучився до підрозділу ТРО.
26 років. Служив у морській піхоті США. Був членом Іноземного легіону, а пізніше Комітету опору. Потрапив у засідку російських військ, коли захищав евакуйованих
Його було поранено мінометним снарядом під час евакуації мирних жителів Бахмута на "дорозі життя" на Донеччині [273][274]
Уродженець острова Ахілл у графстві Майо. Був військовим добровольцем і мав бойовий досвід у Сирії, де допомагав курдським бійцям у боротьбі проти «Ісламської держави». Ексучасник кампанії Shell to Sea, спрямованої проти газового проєкту Corrib. Приїхав добровольцем в Україну, щоб допомогти у війні з московією.
19 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Часів-Яр в Бахмутському районі Донецької області зв'язок із ним перервався і щойно 23 травня 2023 року надійшла звістка про його загибель[277]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[261].
25 квітня 1985, с. Кувечичі Чернігівського району. Закінчив місцеву школу. Після початку повномасштабної війни чоловік потрапив до лав ЗСУ. Служив у складі одного з підрозділів 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[278].
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Похований у рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11].
11319
Яцун Роман Валентинович
(«Яр»)
19.04.1973 р., м. Бердянськ. Сержант другої окремої Галицької бригади НГУ. Командир відділення зв‘язку, управління мінометної батареї ОШР. Закінчив Харківський Національний Аерокосмічний Університет, де отримав фах інженера комп‘ютерних систем та мереж. Працював у Бердянському відділенні Промінвестбанку та в Управлінні Пенсійного Фонду України, а після переїзду у Київ — начальником групи технічного відділу Центрального проєктного інституту МОУ. Завжди мав потужний стимул рухатися вперед — займався фехтуванням, чудово грав на гітарі, мав хист до малювання. З 2014 року займався волонтерською діяльністю. Цікавився розширюванням меж своїх творчих та фізичних здібностей, займаючись східними духовними практиками. Із початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України. 27 лютого 2022 року був призваний до ЗСУ. Виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках ведення бойових дій в Донецькій області.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новокалинове Донецької області. Похований на Берковецькому кладовищі м. Києва, 42 ділянка, 13 ряд, 15 місце. Без батька залишилась 8-річна донька.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новокалинове Донецької області.
11322
Орищук Володимир
26 серпня 1994, м. Червоноград. 2-га окрема Галицька бригада. Молодший сержант 2-го мінометного взводу мінометної батареї. Головний сержант-командир міномету.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новокалинове Донецької області[279].
Лайло Володимир
(«Псіх»)
1 вересня 1984, селище Велика Багачка. Окремий зведений штурмовий загін ПРТЦК та СП "ОДІН", старший солдат. Був старшим бойовим медиком роти охорони.
Загинув під час штурмових дій на позиції ворога в районі лісу «Серебрянське лісництво» поблизу н.п. Діброва Луганської області, захищаючи територіальну цілісність Україні від російської агресії [280].
Смірнов Ростислав
(«Рос»)
18 червня 1983, с. Якимове Великобагачанської громади. Окремий зведений штурмовий загін ПРТЦК та СП "ОДІН", сержант. Був командиром першого відділення охорони
Загинув під час штурмових дій на позиції ворога в районі лісу «Серебрянське лісництво» поблизу н.п. Діброва Луганської області, захищаючи територіальну цілісність Україні від російської агресії [280].
Боженко Юрій
(«Божик»)
26 травня 1978, м. Полтава. Окремий зведений штурмовий загін ПРТЦК та СП "ОДІН", старший сержант, був командиром третього відділення охорони.
Загинув під час штурмових дій на позиції ворога в районі лісу «Серебрянське лісництво» поблизу н.п. Діброва Луганської області, захищаючи територіальну цілісність Україні від російської агресії. Похорон відбувся 19 травня 2023 [281][280].
20 квітня
11315
Кірік Костянтин Костянтинович
16 серпня 1966, м. Луцьк. Був мобілізований до списків особового складу військової частини Державної прикордонної служби України на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Микільське Донецької області[282].
11316
Василенко Андрій
Старший солдат, м. Ірпінь. До війни працював інженером-проектувальником електромереж. За його проєктом було здійснено освітлення ділянки Варшавської траси від Києва до Гостомеля.
Загинув у Кремінній на Луганщині виконуючи бойове завдання. 25 квітня похований на Ірпінському цвинтарі на Алеї Героїв[283].
11317
Сірик Дмитро
36 років, м. Сіверськодонецьк. Понад 15 років працював на радіо, музичним редактором та діджеєм. У радіоефірі слухачі знали Дмитра під псевдонімом Іван Лопата. Багато років працював у Луганську, а з 2014 року перебрався у рідний Сіверськодонецьк. Після початку повномасштабного вторгнення евакуював родину і став до лав ЗСУ у березні 2022 року. Служив стрільцем-снайпером механізованого батальйону
1999, с. Хотівля, Чернігівського району. Відслужив строкову службу, а після звільнення Городнянщини був мобілізований 26 жовтня 2022 року до лав ЗСУ. Служив у складі військової частини А0216.
Загинув під Новобахмутівкою Покровського району Донецької області. Похорону відбувся в Хотівлі 9 травня 2023 року [286]
9 серпня 1964. Житель с. Зимна Вода. З 2014 року брав безпосередню участь в АТО. Із початком повномасштабного вторгнення росії пішов добровольцем на фронт. Сержант. Воював у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[288].
Загинув у бою з російськими окупантами за свободу України. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11].
11323
Трибус Андрій Андрійович
17.03.1967. Навчався в ЗОШ с. Першотравневе на Миколаївщині. З початку повномасштабного вторгнення долучився до сил оборони у складі 126 бригади ТРО.
Похований 25 квітня 2023 в селищі Радісне Березівського району Одеської області.
Драганов Ярослав
Загинув 20 квітня 2023 року поблизу села Новобахмутівка на Донеччині [289].
15 січня 1994, с. Залужжя, Львівська область. Професійну освіту різьбяра здобував у ХПТУ ім. Й. П. Станька у селищі Івано-Франкове. Щойно закінчив училище ще на початку війни у 2014 році відзначився активною громадянською позицією та патріотизмом, а згодом приєднався до АТО [290]. Після 2017 року повернувся до мирного життя: створив сім‘ю, збудував будинок, багато працював, аби забезпечити хороше майбутнє своїм двом дітям. За сумлінне виконання службових обов’язків був нагороджений Почесною грамотою та відзнакою начальника розвідувального управління штабу Оперативного Командування «Південь». Після ротації на Миколаївщині, був відправлений в Бахмут. 25 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання отримав вогнепальне осколкове поранення. Після поранення знову повернуся в стрій, був відправлений для оборони під Кремінну.
Загинув 21 квітня 2023 року від авіаудару на Донеччині[291]. Герой України (посмертно)[292].
01993-07-055 липня1993, м. Вінниця. З 16 років був у націоналістичному русі. Член Громадської ради при Вінницькій обласній Раді 8 скликання, керівник ГО «Ультрас Вінниця», активний учасник Революції Гідності, лідер Вінницького обласного осередку ГО «Центурія». Воював з першого дня повномасштабної війни у лавах ТРО «Азов-Київ», де сформував 3-ю роту, на чолі якої обороняв столицю (обороняв село Мощун), брав участь у спробі деблокади Маріуполя та успішно контратакував ворога на Запоріжжі та Донеччині. Офіцер 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. До війни був активним учасником фанатського руху ультрас вінницької «Ниви». 8 червня 2023 в Дениса народилася донька.
Загинув на Бахмутському напрямку. 25 серпня 2023 року на черговій сесії Вінницької обласної ради матері було вручено найвищу відзнаку Вінницької області «За заслуги перед Вінниччиною» (посмертно) [293][294][295]
11326
Насівковський Віктор
Підполковник. У 2013—2014 році Віктор працював в органах прокуратури Волинської області — прокуратурі Горохівського району, прокуратурі міста Луцька та Ковельській міжрайонній прокуратурі. Із початку війни — із 2014 року — Віктор Насіковський обіймав посади в органах військової прокуратури. За успішне виконання бойових завдань нагороджений орденом Богдана Хмельницького. Воював у складі 127 бригади ТРО.
5 жовтня 1995, с. Вересоч. Старший солдат. У 2013 році закінчив місцеву загальноосвітню школу. У 2016 році — Київський електромеханічний коледж. Протягом 2016—2018 років Максим проходив строкову військову службу, а також до 2022 перебував на контракті. З початком повномасштабної війни чоловік повернувся до лав ЗСУ. Спочатку захищав Чернігівщину, згодом потрапив до одного з підрозділів військової частини А4427 на посаду командира відділення-командира машини.
Загинув під час виконання бойового завдання на Луганщині потрапив під ворожий артилерійський обстріл. Отримані поранення виявилися несумісними з життям. Похований в рідному селі 26 квітня 2023[297].
8 вересня2001, с. НовосвітлівкаМиколаївська область. Сержант 28-ї бригади лицарів зимого походу, артилерист. У своєму молодому віці зробив дуже багато: служив в ООС, обороняв Миколаїв, брав участь у контрнаступі на Херсон і врешті обороняв Бахмут.
Загинув обороняючи Бахмут поблизу села Диліївка Краматорського району [298].
11329
Циганенко Сергій
Селище Нові Білярі, Одеська область. Оператор відділення самохідного артилерійського дивізіону військової частини А0666, 28-ма бригада.
Загинув поблизу населеного пункту Диліївка в Донецькій області[299].
Загинув під час виконання бойового завдання[300][301].
11331
Савка Володимир
50 років, с. Підліски під Львовом. Навчався у колишньому Львівському коледжі зв'язку де здобув спеціальність «Управління електронними системами». Після завершення навчання працював у будівельній сфері. У вільний час подорожував, грав в шахи і шашки, займався лижним спортом, рибальством та тихим полюванням. Із початком повномасштабного вторгнення добровільно долучився до ЗСУ. Служив у складі 63-ї окремої механізованої бригади Корпусу резерву ЗСУ.
37 років, м. Канів. Останні три роки мешкав у місті Українка Київської області. Молодший лейтенант, з початком повномасштабної війни добровольцем долучився до ЗСУ.
Загинув під час виконання бойового завдання у Бахмуті. Похований 30 квітня на центральному кладовищі міста Канів на Алеї Героїв[302]
11333
Рябенко Вадим Вадимович
25 липня 1988, м. Миколаїв. Незабаром сім'я переїхала до Первомайська Харківської області, де й отримав середню освіту. Після цього переїхав у Житомир, закінчив ПТУ № 6 та отримав професію автослюсаря-водія. У перший день повномасштабної агресії повернувся з-за кордону, щоб стати на захист України. У лавах ЗСУ брав участь у найгарячіших бойових точках.
Лейтенант Андрій Денисов народився 24 червня 1983 року в смт Хорошів. У перших рядах звернувся до військкомат у та був призваний на військову службу 13 березня 2022 року. Був командиром 1-го штурмового взводу 4-ої штурмової роти 2-го штурмового батальйону 5-ої окремої десантно-штурмової бригади. У лавах ЗСУ брав участь у найгарячіших бойових точках.
Гідно виконуючи обов'язок смертю хоробрих поліг на полі бою російсько-української війни поблизу Бахмута, в районі населеного пункту Костянтинівка Донецької області.
Сергійчук Олександр
27 років, м. Вараш, Рівненська область. Служив гранатометником в роті охорони 45-ї окремої артилерійської бригади, але виконував бойові завдання разом із 35-ю бригадою морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. До ЗСУ був мобілізований на початку серпня минулого року.
21 квітня разом із побратимами вступили у бій з ворогом біля с. Новокалинове Донецької області. Тіло вдалося евакуювати з поля бою лише 29 квітня[303].
Ополонський Сергій Олександрович
14 грудня 1997, м. Київ. У 8-му класі вступив до Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею імені Івана Богуна, розташованого в Боярці. Незабаром став курсантом Київської академії Національної гвардії України. У 2019 році Сергій завершив навчання, отримав погони лейтенанта і був призначений командиром взводу. За рік він уже мав звання старшого лейтенанта, а в 2022 році — капітана. Водночас його призначили заступником начальника штабу, а згодом — начальником штабу одного з батальйонів 5-ї окремої штурмової бригади — піхотно-штурмового механізованого з'єднання в складі Сухопутних військ України. Бригада брала участь у Бахмутській битві.
Розташування батальйону потрапило під інтенсивний ворожий обстріл. Поховання відбулося 27 квітня на кладовищі села Петропавлівське[304].
Кононенко Олександр Анатолійович
07.09.1991, м. Мелітополь. Молодший сержант, снайпер 2 категорії. До війни був приватним підприємцем, але після повномасштабного вторгнення пішов на фронт добровольцем. Мріяв повернутися додому, в рідне вільне місто Мелітополь, але віддав своє життя за Батьківщину.
1986, м. Мукачево. З серпня 2022 року мобілізувався на захист країни.
Загинув внаслідок обстрілу з артилерії в районі міста Бахмут [306][307]
Дорош Андрій Іванович («Смерека»)
14 квітня 1981, с. Миртюки Стрийської громади. Навчався у школі №1 м.Стрия й закінчив її на відмінно. у 1998 – 2003 рр. – навчався на геологорозвідувальному факультеті ІФНТУНГ. Відтак працював за фахом на різних підприємствах і зрештою став головним геологом у Cadogan Petroleum plc в м.Київ. Учасник Революції Гідності. 2022 р. – після повномасштабного російського вторгнення в Україну відвіз сім’ю до м.Стрия, а сам повернувся захищати Київ і вступив до лав Нацгвардії. Брав участь у важких боях у Севєродонецьку, Краматорську, Білогорівці.
Загинув у бою під Бахмутом рятуючи побратима [308].
22 квітня
11335
Мельник Андрій(«Мел»)
8-й окремий батальйон «Аратта» імені Андрія Гергерта.
23 роки, м. Чернівці. Відомий дзюдоїст, став бронзовим призером чемпіонату України, здобувши звання кандидата у майстри спорту. Всього за спортивну кар'єру він виборов понад 100 медалей. Займався дзюдо з 9-ти років.
Загинув в Бахмуті. Похований на цвинтарі в Садгорі в Чернівцях 26 квітня 2023[310][311].
11337
Чайковський Олександр Сергійович
19 червня 1989, с. Гедеримове Перше. Закінчив 9 класів Затишанської школи, після чого працював зварювальником в Одесі, а потім — у фермерському господарстві «Роксолана». Був мобілізований від початку повномасштабного вторгнення і був стрільцем 3-ї стрілецької роти однієї з військових частин.
45 років, Луганськ. Працював у різних ЗМІ спочатку в рідному Луганську, з 2003 року — в Києві. З 2007 до 2011 року в українській службі BBC у Києві. З 2015 року перейшов у сферу комунікацій.
Загинув під Кремінною. Похорон відбувся 1 травня на Лісовому цвинтарі в Києві[313].
1995, с. Верхній Вербіж Нижньовербізької громади. Був мобілізований 25 лютого 2022 року. Був стрільцем-електриком у 102 окремій бригаді Сил територіальної оборони.
Загинув на Запоріжжі внаслідок артилерійного обстрілу військами РФ[315].
11346
Головій Тарас Вікторович
1995, с. Гута. Гранатометник військової частини морської піхоти, матрос.
Загинув під час виконання бойового завдання внаслідок артилерійського обстрілу поблизу села Красногорівка Донецької області[316].
29 років, с. Зіболки Жовківського району Львівської області. Мешкав у селі Блищиводи. Здобув середню освіту. Після закінчення навчання проходив строкову службу в Національній гвардії України. Після одруження переїхав до села Блищиводи. До вторгнення працював у ТОВ «Нова пошта». Під час повномасштабного російського вторгнення приєднався до лав Збройних Сил України та вирушив на фронт. Воював у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Був стрільцем-снайпером[318].
Загинув біля с. Іванівське, Бахмутського району, Донецької області[319]. Похований у селі Блищиводи. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11].
20 серпня 2002, с. Магдалинівка Херсонської області. У 2020 році вступив до лав збройних сил України. З початком повномасштабної війни брав участь в обороні Харкова. Потім у битві за Бахмут. Був нагороджений медаллю учасника АТО та медаль за оборону Харкова.
27 жовтня 1992, м. Ужгород. Навчався в ужгородській школі № 3, після закінчення якої вступив до вищого комерційного училища № 6, отримав спеціальність різьбяра по дереву та бересту. Був барабанщиком у багатьох місцевих рок-гуртах. Із жовтня 2022 року служив у лавах ЗСУ. Служив старшим навідником гранатометного відділення взводу вогневої підтримки третього аеромобільного батальйону військової частини А4350.
Загинув у бою біля Бахмуту. Похорон відбувся 2 травня 2023 на Пагорбі Слави[325].
Прокопчук Володимир
(«Прокоп/Фаркоп»)
23 роки, с. Красноволя, Колківська громада Луцького району. Старший солдат. Закінчив Луцьке вище професійне училище будівництва та архітектури, де здобув фах електрозварника ручного зварювання. Восени 2022 року одружився.
Загинув в районі населеного пункту Івано-Дар'ївка, Бахмутського району Донецької області. 30 квітня 2023 відбувся похорон у рідному селі[326][327].
Котинкар Андрій
35 років, м. Олександрія. Залишилися мама, дружина та донька.
Загинув під час виконання бойового завдання у Бахмутському районі. Отримані поранення виявилися несумісними з життям. 4 травня похований на Головківському кладовищі[328].
Івасів Василь («Домовий»)
29 років, с. Комарів. З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України. Спочатку служив на Івано-Франківському аеродромі. Згодом його перевели в 35 окрему морську бригаду, потім — у 137 окремий батальйон морської піхоти.
Загинув внаслідок обстрілу в селі Новобахмутівка Донецької області[329].
Христан Ігор Михайлович
26 січня 1983, с. Саджавка, Коломийської громади. Старший стрілець 109-го батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Загинув під Бахмутом. Похорону відбувся 22 травня. Похований на Алеї слави у Саджавці[330].
15 серпня 2003, Битків. Закінчив ліцей у селищі Битків у 2018 році. Служив солдатом-навідником у 109 батальйоні 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс".
Загинув у бою поблизу села Богданівка Бахмутського району, що на Донеччині. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" III ступеня [332]
Лосєв Юрій Юрійович
4 січня 1997, Кіровоградщина.
Загинув виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Хромове Донецької області внаслідок артобстрілу [333]
24 квітня
11355
Єщенко Леонід Олександрович
(«Француз»)
23 червня 1997, м. Кременчук. Закінчив Кременчуцький ліцей № 5 імені Т. Г. Шевченка. З 2013 до 2017 року навчався у Кременчуцькому льотному коледжі. Був призваний на військову службу у 2021 році. Воював на Донецькому і Луганському напрямках, захищав Бахмут. Після важкого поранення продовжив службу у 30 бригаді медичного взводу, займався евакуацією поранених з місця бойових дій.
12 липня 1990 с. Ясенів Львівської області. Навчався у Ясенівському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів з дошкільним підрозділом. Закінчив Державний вищий навчальний заклад «Університет банківської справи». У мирний час працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «М7 Девелопмент Констракшн Груп». Із початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини від російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет держави у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України[335][336][337].
Загинув, захищаючи Україну від російських окупантів. Похований 28 квітня 2023 на Личаківському цвинтарі[338]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[11].
11357
Хруник Віктор
11 травня 1971, с. Ключарки, Мукачівська міська громада, Закарпаття.
Загинув виконуючи свій військовий обов'язок поблизу Вільнянська Запорізької області. 29 квітня 2023 відбувся похорон у Святопокровському храмі села Ключарки[339].
11358
Бабенко Олександр
45 років, Компаніївська громада. Солдат
Загинув під час виконання бойового завдання в районі Мар'їнки Донецької області[324]
Загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу позицій біля селища Спірне на Донеччині.. Похований 1 травня 2023 на Личаківському цвинтарі у Львові[340][341].
11360
Приступa Володимир Степанович
08.02.1976, с. Конюшків, Львівської області. 47-річний старший стрілець поліг 24 квітня в районі населеного пункту Бахмут під час ведення бойових дій.
Похований 1 травня 2023 на Личаківському цвинтарі у Львові[342]
11361
Дорошенко Олег («Дом»)
Збивав ворожі розвідувальні дрони в місті Бахмут. 93ОМБр "Холодний Яр".
17 вересня 1995, с. Хажин. Стрілець 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини А7305 (139-й батальйон ТРО) був призваний на військову службу 26 лютого 2022 року.
Загинув під час виконання бойових завдань в районі населеного пункту Берестове Куп'янського району Харківської області[345].
11364
Войтюк Володимир
м. Краматорськ Донецької області. Закінчив Слов'янське авіаційно-технічне училище та паралельно — військову кафедру. У мирному житті займався підприємницькою діяльністю — лізингом автомобілів. Бізнес започаткував разом із братом, який згодом загинув у ДТП. Після того чоловік самостійно керував справами, навіть вже з фронту. З початком повномасштабної війни вирішив стати на захист України від російських окупантів. У червні 2022 року мобілізувався до лав 92-ої окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Був командиром взводу. Разом із підрозділом боронив Луганщину й Донеччину.
Загинув обороняючи позиції біля міста Часів Яр на Донеччині від мінометного обстрілу. Похований в Краматорську[346]
11364
…
11364
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 24 квітня 2023 року)
25 квітня
11365
Молдавчук Юрій
10 травня 1991, проживав у Заріччі. 30 червня 2022 був мобілізованим, став розвідником. Залишилися дружина та четверо дітей.
Загинув внаслідок поранення, отриманого під час артилерійського та танкового обстрілів у Бахмуті[347].
11366
Гнатюк Олександр Вікторович
06 липня 1984, м. Луцьк. У 2014—2015 роках доброволець 1 ОШР (окремої штормової роти) ДУК Правий Сектор. Останні півтора місяці виконував обов'язки Командира 2 відділення 3 роти 2 взводу 100 бригади 53 батальйону ТРО Волині.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Богданівка Донецької області захищаючи територіальну цілісність та незалежність України. Похорон відбувся 29 квітня 2023 в місті Луцьк[348].
11367
Овчаренко Богдан
13 листопада 2003, Луганщина. У березні 2022 року переїхав до села Кричка Солотвинської громади на Івано-Франківщині. У січні 2023 року вступив до лав ЗСУ.
Загинув у Слов'янську виконуючи бойові завдання на Донеччині[349].
11368
Стасишин Тарас
30 березня 1985, м. Борислав. Навчався у школі № 8. потім вступив до професійного ліцею, щоб здобути спеціальність кухаря. Пізніше навчався в університеті в місті Дубляни (Львівський район) на автомеханіка. У 2015 році захищав Україну в зоні АТО. 25 лютого 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення, долучився до лав ЗСУ,
м. Світловодськ. Солдат, служив за контрактом у військовій частині на посаді навідника 1 механізованого відділення.
Загинув поблизу населеного пункту Невельське Покровського району Донецької області[324].
11370
Грабар Олександр Шоні
52 роки, м. Ужгород. Навчався в ЗОШ № 9, після закінчення якої продовжив навчання в профтехучилищі № 5, здобувши професію слюсаря. Проходив строкову службу у військах протиповітряної оборони. Водій 2 зенітного артилерійського відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини А7369.
23 квітня 2023 року армія РФ здійснила танковий обстріл позицій підрозділів сил оборони України біля Бахмута на Донеччині, внаслідок чого отримав осколкове поранення. Евакопункт, де пораненому надали першу медичну допомогу, потрапив під артилерійський обстріл в ніч на 24 квітня. Відтоді Олександр зник безвісти. Тіло впізнали 30 травня у морзі одного з медзакладів Дніпра. З'ясувалося, що Олександр помер 25 квітня від множинних осколкових поранень у лікарні. Похорон відбувся 5 червня 2023 в Ужгороді[351][352].
11371
…
11374
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 25 квітня 2023 року)
26 квітня
11375
Маргасюк Микола Володимирович
27 серпня 1984, м. Луцьк. Майстер сержант, служив на посаді бойового медика 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Богданівка Донецької області захищаючи територіальну цілісність та незалежність України[348].
11376
Маркович Олег Ігорович («Фокстрот») Орден «За мужність» ІІ ступеняОрден «За мужність» ІІІ ступеняВідзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»Медаль «За військову службу Україні»
11 травня 1991, Львів. Навчався у Ліцеї № 2 Львівської міської ради. Здобував вищу освіту у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Менеджмент». Після завершення навчання проходив службу у внутрішніх військах МВС в Одесі. У мирний час працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Група компаній «Фокстрот». Пройшов професійний шлях від продавця до директора магазину, неодноразово здобував звання «найкращий працівник та керівник». Протягом 2014—2015 років виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Із першого дня повномасштабного вторгнення російської федерації разом із побратимами повернувся до лав 80-ї бригади. Боровся із окупантами на території Миколаївської, Херсонської, Харківської та Донецької областей. За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками, зокрема, орденом «За мужність» III-го ступеня, медаллю «За військову службу Україні» та відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції»[353][354].
Загинув унаслідок ворожого артилерійського обстрілу під час запуску дрона біля села Іванівське на Донеччині[70]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно)[11].
11377
Кучер Богдан
33 роки, м. Бурштин, Івано-Франківська область. Навчався у Бурштинській загальноосвітній школі № 1, після її закінчення опановував основи торгівлі та ресторанного сервісу у Бурштинському вищому професійному училищі. 26 березня 2022 року був мобілізований Ужгородським районним ТЦК. Бойовий вишкіл Богдан Кучер проходив у Закарпатській області. У лавах ЗСУ служив солдатом, стрільцем 2 штурмового відділення 1 штурмового взводу штурмової роти.
Помер від травми несумісної з життям, в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Похорон відбувся 29 квітня в селищі Устинівка[324].
11381
Кайл Рональд Портер
14 червня 1995, м. Калгарі, провінція Альберта, Канада. Раніше служив в збройних силах Канади. Група спеціального призначення «Легіонери», Код9.2 при 92-й механізованій бригаді України. У грудні 2022 його родина прийняла Платинову ювілейну медаль королеви Єлизавети II від уряду Альберти від його імені.
Портер та Зеленко та ще щонайменше троє українських військових знайшли укриття в укріпленому бункері, але він зазнав прямого артилерійського влучання в місті Бахмут. Усі загинули[358]
11382
Коул Зеленко
21 рік, м. Сейнт-Кетерінс, провінція Онтаріо, Канада. Раніше служив в збройних силах Канади.
Портер та Зеленко та ще щонайменше троє українських військових знайшли укриття в укріпленому бункері, але він зазнав прямого артилерійського влучання в місті Бахмут. Усі загинули[358]
11383
Кріль Володимир
43 роки, м. Трускавець Львівська область. Був випускником Трускавецької СЗШ № 2. Освіту здобував в Дрогобицькому механічному технікумі та Івано-Франківському національному технічному університеті нафти й газу. Проходив строкову службу в Збройних Силах України. 18 січня 2023 року був мобілізований до ЗСУ, сержант. Начальник відділу Трускавецької міської ради. Був відправлений у Бахмут в квітні 2023.
Загинув у боях під Бахмутом під час бойового завдання[359]
11384
Богдан Олег
38 років, м. Прилуки Чернігівської області. Навчався у місцевій школі № 10. Згодом закінчив Прилуцьке професійно-технічне училище № 34. З 2013 року працював на місцевому заводі «Belkozin Ukraine». З початком повномасштабного російського вторгнення чоловік приєднався до лав Збройних Сил України. Пізніше став бійцем 4-ї окремої танкової бригади імені гетьмана Івана Виговського. Обіймав посаду командира відділення протитанкового взводу.
Загинув 26 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання біля міста Вугледар на Донеччині. Похований у рідному місті[360].
Марковський Станіслав Володимирович
21 травня 1979, м. Ладижин. Закінчив Ладижинську ЗОШ № 1. З 1997 року по 1999 рік проходив військову службу в місті Одеса. Постійно проживав та працював в місті Ладижині. 19 вересня 2022 року підписав контракт зі Збройними Силами України та пішов боронити рідну землю від ворога.
Загинув 26 квітня 2023 року біля населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області[361].
Проходив службу у складі 66 роти окремого батальйону 103 бригади.
Загинув 26 квітня 2023 року при обороні Табаївки, Куп’янського району Харківської області внаслідок прямого мінометного обстрілу зі сторони російських військ [362][363].
11384
…
11384
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 26 квітня 2023 року)
27 квітня
11385
Шевченко Євген
1989 р., м. Хмельницький. В мирний час працював торговим представником. З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до ЗСУ. Служив у 19 Окремому стрілецькому батальйоні.
Загинув виконуюючи бойове завдання. Похований у Хмельницькому[364]
11386
Приймачук Олексій Євгенович
35 років, с. Поступель, Волинська область. Водій стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини А7063.
Загинув під час важкого бою у Бахмуті на Донеччині[366]
11388
Скрипка Сергій
(«Скрипа»)
12 серпня 1988, с. Гурбинці Пирятинської громади. Проживав солдат у селі Велика Круча на Полтавщині. Дата прощання з бійцем наразі уточнюється. Військовий окремого зведеного штурмового загону ПРТЦК та СП "ОДІН", солдат.Служив на посаді стрілець-санітар.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу селища Ямпіль Лиманської громади у Донецькій області під час ворожого артобстрілу і[367][367].
11389
Шемота Василь
с. Білин Рахівської територіальної громади. Старший стрілець-оператор, служив у 69 окремому батальйоні ТРО, у військовій частині А7081.
Загинув під час виконання бойового завдання, під мінометним обстрілом у місті Бахмут Донецької області[368].
11390
Татунчак Ігор Михайлович
10 серпня 1994, с. Підкамінь Рогатинської громади. У 2007 році померла його мама, а у 2009 році став круглим сиротою. Був всиновленим. У 2010 році здобуває професію в Рогатинському державному фаховому коледжі. У 2019—2020 рр. проходив службу в армії. Працював в компанії «Лемберг-Агро», а потім у ТОВ «Термобуд стандарт». Був мобілізований 11 березня 2022 року. Виконував обов'язки інспектора прикордонної служби 3 категорії — помічника гранатометника другого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби прикордонної комендатури швидкого реагування. На Вербну неділю відвідував рідне село, а потім був спрямований на Бахмутський напрямок.
Загинув під час виконання бойового завдання, внаслідок поранень, несумісних з життям при обороні Бахмуту[369].
11391
Гаврилюк Дмитро
6 листопада 1992, с. Лазещина, Ясінянської громади. Сержант-інструктор відділення організації навчального процесу школи самохідної артилерії військової частини А3618
Отримав поранення внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу та загинув під час евакуації[370].
11392
Бойко Олександр
м. Сарни, Рівненщина. Молодший сержант, з перших днів повномасштабного вторгнення вступив до лав добровольчого формування громади, ніс службу на постах. Згодом, був призваний на службу до ЗСУ.
Загинув під час виконання бойового завдання в Бахмуті. Похований 1 травня 2023 на міському кладовищі на Алеї Героїв[371].
11393
Гіжиця Олександр Володимирович
9 квітня 1990. Закінчив Роздільнянський міський ліцей № 4. З початком повномасштабного вторгнення став на захист півдня України, солдат 126-ї бригади ТРО.
29 років, с. Городківка. Молодший сержант, був розвідником-снайпером розвідувальної роти.
Загинув в результаті ворожого артилерійського обстрілу в населеному пункті Бахмут Донецької області отримав поранення, евакуйований до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І.Мечникова, де в реанімаційному відділенні помер[374].
Баканьов Євген Віталійович
(«Грек»)
27 грудня 1981. Стрілець-оператор 3-го взводу 8-ї роти 3-го механізованого батальйону 92-ої ОМБр. З лютого 2022 року перебував у добровольчому формуванні ДФТГ №1 Краснокутської територіальної громади Богодухівського району Харківської області. З січня 2023 року - доброволець Збройних Сил України, воїн 92-ї ОМБр ЗСУ.
Перебуваючи на бойовій позиції біля населеного пункту Хромове, що під Бахмутом по радіостанції отримали інформацію, що групі підтримки, яка потрапила під артилерійський обстріл важкої артилерії противника, необхідна допомога. Євген визвався єдиним добровольцем і разом зі своїм командиром відділення під обстрілом ворожих мінометів та загрозою для власного життя, пішов на позицію групи підтримки, щоб допомогти їм вибратися з під артилерійського обстрілу та витягти поранених [375].
Ващенко Петро Олексійович
7 травня 1967, Краснокутська громада. Водій 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти.
Захисник поблизу села Сєверне Донецької області [376]
28 квітня
11395
Гончаров Валерій
46 років, Делятин, Надвірнянський район, Івано-Франківська область. Служив начальником ремонтної майстерні бронетанкового озброєння і техніки 146 окремого ремонтно-відновлювального полку. До лав ЗСУ був мобілізований 7 травня 2015 року.
Помер у ніч на 28 квітня 2023 року у шпиталі у Запоріжжі[377].
11396
Лінійчук Андрій Андрійович
(«Кельт») Орден «За мужність» І ступеняОрден «За мужність» ІІ ступеняОрден «За мужність» ІІІ ступеня
25 липня 1997, с. Кириївка Житомирщина. Підписав контракт із ЗСУ влітку 2020 року. Повномасштабне вторгнення він зустрів під Горлівкою, що на Донеччині. Він був одним із перших, хто пройшов навчання у Великій Британії і після цього застосував у бою переносний зенітно-ракетний комплекс Martlet — модифікацію Starstreak. Він збив 16 дронів «Орлан-10», один БПЛА «Zala» та ворожий вертоліт Ка-52, за що отримав орден «За мужність». Двічі зазнав поранень, а після лікування повертався на фронт.
5 лютого 1979, м. Київ. Доброволець з 25.02.2022. Старший навідник міномета у складі мінометної батареї 207 батальйону 241 бригади ТрО ЗСУ. З 25 лютого 2022 захищав Київ та Київщину, надалі — брав участь в обороні Бахмута. Випускник КНПЛ № 145. Випускник НаУКМА («Економіка», 2000 та «Інформаційні управляючі системи та технології», 2003), а також КНЕУ («Банківський менеджмент», 2003). Експерт у галузі маркетингу. Понад 9 років досвіду у провідних українських банках. Громадський діяч, освітянин. Один із співзасновників Братства козацького бойового Звичаю «Спас» у Києво-Могилянській академії та фактичний керівник братства. Ідейний засновник та незмінний голова ГС «Центр національно-патріотичного виховання». Організатор щорічної патріотичної гри-вишколу «Козак-квест» для школярів Києва з 2008. Організатор щорічного Живого ланцюга соборності на мосту Патона з 2008. Учасник Революції гідності 2013. Волонтер пенітенціарного душпастирства УГКЦ, організатор «Козацького гарту» у колоніях для неповнолітніх[381] 2014 — 2019. Заступник голови Координаційної ради з питань національно-патріотичного виховання[382] при КМДА.
Загинув під час виконання бойового завдання під Бахмутом[383][384]. 4 травня 2023 відспіваний у церкві Святого Миколая на Аскольдовій могилі, церемонія прощання відбулась на Майдані незалежності, похований на Берковецькому міському кладовищі у Києві (сектор 86)[385][386]
26 лютого 2001, м. Нетішин. Навчався в ліцеї №3. Служив солдатом мінометного взводу мінометної батареї військової частини А7376. Був студентом історичного факультету УДУ імені Михайла Драгоманова, а також учасником театру «Вавилон». Зіграв у таких виставах, як "Блаженний острів Саватія Гуски" – П'єр, "Свято Зірки" – Водонос, "Під прицілом тиші" – Еміль, "Катрін" – Дюпре, "Чернетки" – Хлопець, "Сім кроків до Голгофи" – цар Іоад, "Ромео і Жасмин" – Син. Мав стати педагогом, але коли почалася повномасштабна війна, вирішив навчатися на магістратурі заочно долучившись до лав ТРО. Захищав Україну у складі 7-ї роти 207-го батальйону 241-ї бригади Сил тероборони ЗСУ.
Загинув в районі населеного пункту Васюківка рятуючи побратима, що на Донеччині. Похорон відбувся 3 травня в селі Бугринь Рівненської області. У січні 2024-го Ярослава посмертно було нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня [387][388][389][390][391][392].
11399
Гончаренко Олександр
41 рік, с. Моринці Черкаська область. Після повномасштабного вторгнення долучився до ЗСУ, служив у 95-й ОДШБр. У 2022 році під час виконання бойового завдання отримав поранення, але після реабілітації, перевівся у розвідувальний батальйон 118-ої окремої бригади територіальної оборони, був оператором БПЛА розвідувальної групи. Своїм прикладом надихнув старший брат Станіслав, який, витримавши жахіття Іловайського котла, і нині, після поранення, захищає Україну.
Загинув внаслідок отриманих поранень, несумісних із життям, поблизу міста Бахмут Донецької області. Похований в Моринцях 3 травня 2023[393].
11400
Новіков Віктор
45 років. Молодший сержант. Навчався у Засульській гімназії Лубенського району. Опісля служив в армії. Після строкової служби був миротворцем у Югославії. Останні роки проживав у місті Лубни. Вступив в університет імені Драгоманова, що у Києві. Закінчив його вже після 2014-го року. Навчався на історика. Працював багато в охороні. Був активним учасником Помаранчевої Революції та Революції Гідності. Від початку АТО навесні 2014 року долучився до добровольчого батальйону «Азов». Брав участь в бойових діях під Маріуполем та Мар'їнкою. Після звільняв Іловайськ, що на Донеччині, та отримав поранення у ногу. Після реабілітації почав займатися політичною діяльністю. Балотувався від партії «Народний фронт». З 2016-го року відкрив шкільний гурток СК «Хортинг» у Лубнах.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі селища Північне, що на Донеччині. Він відділився від групи, щоб допомогти пораненому побратиму. Воїн встиг зупинити кровотечу та повідомити координати своєму підрозділу для евакуації. Попрощалися із воїном 3-го травня 2023-го року. Поховали на Новаківському кладовищі у Лубенській громаді[394].
11401
Юзюк Владислав Миколайович
21.11.1978. Старший сержант, в.о. командира інженерно-саперного взводу 419 окремого стрілецького батальйону, 42ОМБр.
35 років, м. Черкаси. Український журналіст, військовий, випускник і співробітник навчально-наукового інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. Був автором ідеї «Філологічний календар», PR-менеджером, власником агенції комунікацій. Працював журналістом і редактором в «Газеті по-українськи», журналі «Країна» та інтернет-порталі Gazeta.ua та інших виданнях. Кілька років був співорганізатором найбільшого ретро фестивалю в Україні Old Car Land. Молодший лейтенант ЗСУ, заступник командира стрілецької роти з морально-психологічного забезпечення.
Загинув в Бахмуті під час виконання бойового завдання[396]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» IІI ступеня (посмертно)
11406
Петрів Ігор
24 роки, с. Церковна. Був мобілізований на службу у липні 2022 року, служив стрільцем.
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу поблизу села Званівка Бахмутського району Донецької області[397]
7 червня 1985, м. Ужгород, Закарпаття. Навчався у школі №7. Після закінчення якої працював автомеханіком, мав хорошу репутацію автомайстра. Був учасником Об'єднання Байкерів Закарпаття. Матрос, водій 3-го відділення морської піхоти 2-го взводу морської піхоти 1-ї роти 137-й окремий батальйон морської піхоти. Добровольцем пішов 27 лютого 2022. У жовтні 2022 під час виконання бойового завдання отримав вогнепальне поранення під Херсоном, у лютому 2023 отримав вогнепальне поранення у Вугледарі, після чого проходив реабілітацію.
Загинув біля міста Селидове Донецької області. Похорон відбувся 8 травня 2023 в Ужгороді[398][399].
11408
Терещенко Олександр
57 років, м. Мирноград. Був офіцером групи сил підтримки військової частини А 7271.
Загинув у Курахівці. Похорону відбувся 5 травня на кладовищі «Озерка»[400].
11409
Стоянов Василь Іванович
8 грудня 1974, с. Городнє Болградського району Одеської області. Після одруження переїхав в с. Виноградівка Болградської громади. До повномасштабного вторгнення проходив службу в Державній прикордонній службі та 88 окремому батальйоні морської піхоти.
5 березня 2023 року отримав вогнепальні поранення під час виконання бойового завдання в районі Бахмуту. Помер 29 квітня в клінічній лікарні в м. Києві. Похований 8 травня 2023 року в с. Виноградівка Болградської громади[401].
11410
Мельник Дмитро («Соломон»)
23 березня 1997. Навчався у Стрижавському ліцеї №1, потім здобув спеціальність токаря у Вінницькому училищі. Пов’язав своє життя з військовою службою. У 2015 році пішов до Вінницького зонального відділу військової служби правопорядку. Цього ж року почав боронити рідну землю в зоні АТО. У 2016 році був переведений до 59 бригади. У 2017-му вступив до Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Сагайдачного у Львові. Його навчання закінчилося раніше через війну і 12 березня 2022 року зарахували до військової частини. Він був старшим лейтенантом, артилеристом, заступником командира 2-го механізованого батальйону військової частини А4053.
Загинув неподалік населеного пункту Гриценкове Сумської області [402].
11411
Яковлєв Михайло Сергійович
1967, м. Сміла. Солдат, стрілець стрілецької роти.
Загинув 29 квітня 2023 року поблизу с.Іванівське Донецької області.
11412
Критович Роман Петрович
(«Рудий»)
30.06.1989, с. Мостище Олешанської сільської територіальної громади.
4 квітня 1999 року с. Мальцівське Лозівського району. Навчався у Новоіванівській загальноосвітній школі, після закінчення вступив до Панютинського професійного аграрного ліцею, отримав кваліфікацію тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва. Проходив строкову службу у Львові, після дев'яти місяців підписав контракт.
Загинув вночі від удару по Павлограду. Перебував на бойовому чергуванні[406].
11416
Ганас Василь
м. Золочів Золочівського району. Був головним сержант-командиром відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону.
Загинув 30 квітня 2023 року в районі населеного пункту Бахмут Донецької області під час оборонних дій[407].
↑[Загинув воїн під час виконання бойового завдання під Бахмутом, біля села Роздолівка Донецької області. Під Бахмутом поліг військовослужбовець з Івано-Франківщини Олександр Ніньовський]. {{cite news}}: Перевірте схему |url= (довідка)
.png)
.svg)
.png)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.png)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg){kind=small}
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
