У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні за грудень 2024 року (включно).
Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
26.08.1982, с. Нижня Яблунька Львівської області. Навчався у Нижньояблунському опорному закладі загальної середньої освіти I-III ступенів. Згодом здобув освіту в Ужгородському вищому училищі торгівлі та технологій харчування. Після завершення навчання вступив на військову службу до Львова. Протягом останнього періоду працював у будівельній сфері. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся з-за кордону та добровільно став на захист Батьківщини від окупантів. Виконував бойові завдання на східному напрямку у складі 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України.
4.1.1990, м. Райчихінськ (рф). Народився у родині військовослужбовця. Згодом родина переїхала до Львова. Навчався у Ліцеї №75 імені Лесі Українки Львівської міської ради. У 2012 році закінчив здобуття освіти у Національному університеті «Львівська політехніка» за освітньо-кваліфікаційним рівнем «магістр». Після завершення навчання працював у Державному підприємстві «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького». Захоплювався скелелазінням, гірським туризмом та велоподорожами. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від російських загарбників. Виконував бойові завдання на посаді командира взводу у лавах 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Боронив державу на східному напрямку фронту.
Сидор Андрій («Малюк»)Почесний нагрудний знак «Срібний хрест»
03.10.1990, с. Луг Стрийської громади, проживав із сім’єю у селі Стрілків. Вищу освіту здобув у Тернопільському національному економічному університеті на факультеті банківського бізнесу за спеціальністю «Фінанси та кредит». Працював у компанії «Леоні Ваерінг Системс «ГмбХ» на посаді інструктора. Був капітаном, командиром стрілецької роти 65-го батальйону 103 ОрБ ТрО. 23 лютого 2022 року став на захист України у складі Стрийської ТрО.
Загинув, виконуючи бойове завдання в районі н.п. Стельмахівка на Луганщині. Залишилися батьки, дружина і двоє дітей. Похорон відбувся 7 травня 2024 в селі Стрілків.[10][7][11]
17058
Демчук Оксана
(«Гуцулка»)
20.10.1988, с. Подорожнє Журавненської громади. З початком повномасштабного вторгнення добровільно вступила до ЗСУ. Була помічницею гранатометника військової частини А7077.
Жемела Василь Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
9.10.1986, с. Забір'я Львівської області. Навчався у Забірській загальноосвітній школі I-II ступенів (Забірська гімназія). У 2004 році вступив на географічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Згодом обіймав посаду лаборанта на кафедрі геоекології і фізичної географії факультету. Також протягом кількох років працював над реалізацією ГІС-проєктів, а потім — у торговельній сфері. Впродовж останнього часу займався ремонтними роботами. Із перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації, попри відсутність військового досвіду, вступив до лав Збройних Сил України. У складі 71-ї окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ брав участь у боях на Бахмутському, Мар'їнському, Запорізькому та Авдіївському напрямках. Певний час був командиром підрозділу РЕБ. За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками, зокрема, Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест».
Похорон відбувся 11 травня [14]. Залишилися батьки, дружина, донька, брат, сестра, швагри та племінники.
17061
Ткач Василь Васильович
25 грудня 1993, с. Бубнище. Народився в багатодітній сім’ї. Мав дружину та двох дітей. Став на захист рідної України з перших днів повномасштабного вторгнення – 28 лютого 2022 року. Служив стрільцем-помічником гранатометника 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти військової частини А0296.
Загинув під час наступальних дій противника на позиціях ЗСУ поблизу села Діброва Сєверодонецького району Луганської області. 10 днів вважався зниклим безвісти. 13 травня 2024, Болехівська міська рада отримала офіційне сповіщення про загибель бійця [15]
17062
Белінський Михайло
(«Жовтий»)
13 лютого 1985, м. Жовті Води. Базову середню освіту, а потім і спеціальність здобув на Кіровоградщині, у селищі Новгородка. Рік відслужив у армії. Працював у ЖВК № 26, ВСО ДП "СхідГЗК", на ТОВ "Білмакс". Мобілізувався 9 квітня 2022 року. Служив оператором відділення управління командира 2-ої батареї Збройних сил України. Нагороджений відзнакою командира 65 ОМБр "Козацький Хрест – За бойові заслуги".
Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Победа на Донеччині [17]
17064
Закрута Костянтин-Юрій Петрович
(«Кастет»)
11.04.1998, с. Нежухів Стрийської громади. Навчався у місцевій школі та в Стрийському ВПУ №34. Працював на заводі «Леоні». Своєї сім’ї створити не встиг. Мобілізований 25 лютого 2022 року. Старший стрілець ІІ відділення ІІІ стрілецького взводу стрілецької роти військової частини, військовослужбовець НГУ.
3.10.1998, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 92 м.Львова. Під час навчання в школі активно займався футболом у складі клубів «Локомотив» та «Карпати», брав участь у низці міжнародних змагань. У 2015 році вступив до Львівського державного університету внутрішніх справ на кафедру практичної психології. У травні 2021 року вступив на строкову військову службу до лав НГУ. Виконував бойові завдання у зоні ООС. Із перших днів повномасштабного вторгнення рф став на захист держави від окупантів. Боровся із загарбниками у складі стрілецької роти 45-го полку імені Олександра Красіцького НГУ.
Загинув під час виконання бойового завдання біля н.п. Сергіївка, Сватівського району, Луганської області [20]
17067
Беляк Володимир («Атос»)
44 роки, с. Топорище Житомирської області. Після одруження з 2008 року жив із сімʼєю в селищі Немішаєве на Київщині. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка та здобув ступінь магістра з геології. Проте все життя працював у сфері ІТ-інженерії. Обіймав посаду оператора радіолокаційної станції батареї управління та артилерійської розвідки 36 ОБрМП. Отримав відзнаки: «Учасник бойових дій», «За взірцеву службу».
Загинув поблизу села Львове на Херсонщині. Під час виконання бойового завдання отримав смертельні поранення внаслідок ворожої атаки FPV-дронами. Похований в селі Микуличі на Київщині. Залишилися дружина Майя та двоє синів: Володимир і Тимофій [21]
м. Київ. Випускник Русанівського фізико-математичного ліцею, випускник НТУУ “Київський політехнічний інститут” та американського коледжу Ridley High School. Бутусов називає його програмістом високого рівня, з вільною англійською мовою. У 2016 році дізнався про створення бригади швидкого реагування НГУ, де піхоту тренуватимуть за стандартами НАТО, і пішов добровольцем на контракт на посаду рядового піхотинця. Після відбору до БрШР НГУ Воха потрапив у другу роту, отримав якісну жорстку та інтенсивну підготовку під командуванням комбата Оболенського і головного сержанта Ющенка. Виконував завдання в АТО/ООС, відслужив трирічний контракт і повернувся працювати програмістом у мирне життя. Зустрів кохану, і взимку 2022-го вони виїхали в Мексику провести свій медовий місяць на теплих курортах. Воював в боях за Рубіжне, Сєвєродонецьк, Бахмут.
11.01.1968, с. Князівське Дубівської територіальної громади. Служив з 25 лютого 2022 року. Був стрільцем відділення супроводження взводу охорони роти забезпечення пальним та мастильними матеріалами батальйону матеріального забезпечення військової частини А4267, сержант.
Загинув від отриманих поранень внаслідок артилерійського обстрілу, в боротьбі з російськими окупантами поблизу населеного пункту Спірне Бахмутського району Донецької області [23]
17077
Бондар Андрій
смт Журавно Стрийського району. З початком повномасштабного вторгнення вступив до ЗСУ.
1 травня 1996, м. Горлівка Донецька область. В 2014 році у зв`язку з війною покинув рідне місто і переїхав до Харкова де здобув вищу освіту і працював в піцерії. Влітку 2022 пішов добровольцем і проходив службу в підрозділі Kraken.
с. Забужжя Кам'янка-Бузької громади. Вступив до лав ЗСУ в березні 2022 року. Був водієм-механіком 5404 зенітного ракетного дивізіону військової частини А4623. Помер 5 травня 2024 року
12.03.1987, м. Стрий. Проживав у селі Добрівляни. Навчався у школі №10 та в Стрийському аграрному коледжі. Добровільно пішов на військову службу 1 березня 2023 року.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі н.п. Мʼясожарівка на Луганщині. Без сина залишились батьки, брат, сестра, без батька маленький син. Похорон відбувся 9 травня 2024.[28][29][11]
18027
Решетівський Тарас
8.03.1975, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №72. Згодом здобув освіту у Ліцеї імені священномученика Климентія Шептицького та Вищому професійному училищі №75 села Червоне (сьогодні – Державний професійно-технічний навчальний заклад «Червоненське вище професійне училище»). Після завершення навчання працював на виробництві та у сфері торгівлі, а впродовж останнього часу займався підприємницькою діяльністю. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист держави від окупантів до 1-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Виконував завдання на східному напрямку.
20 травня 1979, м. Балта на Одещині. Долучився до "Госпітальєрів" у 2022 році та відтоді врятував десятки поранених. 20 травня чоловіку мало виповнитися 45 років.
Загинув біля села Новопокровське Донецької області. Вказаний населений пункт розташований приблизно за 4 км на південь від селища Очеретине [34].
18032
Степанищев Олександр
(«SMIT»)
43 роки, с. Колюхів Вінницької області. Здобув середню освіту та одразу пішов працювати. Був різноробом на будівництві. Близько 10 років захоплювався нумізматикою. Поет, написав багато віршів. Під час повномасштабної війни, у липні 2022 року, долучився до лав Збройних Сил України. Чоловік служив у 56-ій окремій мотопіхотній бригаді. Обіймав посаду старшого стрільця. За свою службу неодноразово був відзначений нагородами, старший солдат.
Загинув біля села Григорівка на Донеччині. Отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Похований в рідному селі. Залишились мама, цивільна дружина, син, сестри, племінники [5].
14.12.1975, м. Житомир. Закінчивши ЗОШ №20, вступив до Житомирського автомобільно-дорожнього коледжу. Згодом працював на приватних підприємствах міста. З початком російського вторгнення добровільно став на захист України, солдат 115 ОБрТрО.
Загинув під час виконання бойового завдання[35]. Герой України (посмертно)[36].
18034
Білик Антон
(«Кабал»)
25 років, с. Пастуше Тернопільської області. Жив у місті Чортків. Здобув вищу економічну освіту в Західноукраїнському національному університеті. Працював старшим приймальником на «Новій пошті». Був призваний на військову службу 27 липня 2023 року. Пройшов військові навчання у Великій Британії й Чехії, де показав високі результати. Згодом вирушив на фронт у складі 141-ї окремої піхотної бригади ЗСУ. Обіймав посаду командира відділення. Отримав відзнаку «Хрест Військова честь».
Загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу на Донеччині [9]
18036
Фесюк Денис
36 років. Мешкав в Ірпені. До повномасштабного вторгнення працював торговим представником. Разом з дружиною чекав на третю дитину. Мобілізований у жовтні 2023 року. Пройшов навчання, отримав посаду командира механізованого взводу в складі 110 ОМБр.
10 березня2003, м. Вінниця. Ще до свого повноліття таємно пройшов курс молодого бійця в «Азові». Наймолодший захисник Маріуполя та Азовсталі. 21 вересня 2022 визволений з полону при обміні військовополоненими[39]. Після звільнення він разом із товаришами заснував підрозділ «Контакт 12» де був командиром взводу оптичних спостерігачів.
1992, с. Мозолівка, Пасічнянська громада, Прикарпаття. Випускник Надвірнянського ліцею №1 ім. В`ячеслава Чорновола. 3 місяці разом з побратимами тримав оборону на Азовсталі, після чого потрапив у полон та був звільнений з полону за рік 06.05.2023 року. Після звільнення з полону боєць знову повернувся на службу та став заступник командира батареї по роботі з особовим складом мінометної батареї 2-го батальйону спеціального призначення.
Загинув під час виконання бойових завдань із забезпечення відсічі збройної агресії російської федерації, на території Серебрянського лісництва у районі населеного пункту Діброва, Северодонецького району, Луганської області [42][43]
18057
Ониськів Тарас Мирославович
(«Карат»)
16.10.1991, с. Підбірці Львівської області. Навчався у Підбірцівському ліцеї, пізніше – у Лисиничівській гімназії. Вищу освіту здобув у Техніко-економічному коледжі Національного університету «Львівська політехніка». Заснував свій власний автосервіс «Карат». Із першого дня повномасштабного вторгнення росії очолив рух місцевих добровольців, з якими створили блокпост, а надалі – добровольче формування територіальної громади сіл Лисиничі та Підбірці, також був засновником ГО «ЦІЛЬ». У квітні 2023 року став на захист Батьківщини до лав 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави на східному напрямку фронту.
27 років, м. Яворів. Навчався в яворівській школі, а згодом – у львівському ліцеї комп’ютерних технологій. У 2019 році пішов служити на строкову службу, а потім підписав контракт з Національною гвардією України. Брав участь в битві за Маріуполь.
Загинув під час виконання бойового завдання в Сєвєродонецькому районі [46]
18059
Бухонко Богдан
26 років, Ворохта, Івано-Франківська область. Воював від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Служив інспектором прикордонної служби 2 категорії — водієм першої групи мінометів вогневого відділення Луганського прикордонного загону.
Загинув під час виконання бойового завдання біля села М’ясожарівка Луганської області. Похорон відбувся 9 травня 2024 [28][48]
18061
Ахвердієв Станіслав Медаль «За військову службу Україні»Нагрудний знак «Учасник АТО»
29 років, м. Золочів Золочівського району. Був командиром відділення снайперів роти вогневої підтримки військової частини A7076. Був нагороджений медалями, серед яких є відзнака Президента України – Медаль «За військову службу Україні», нагрудний знак «Ветеран війни», медаль «Учасник АТО».
Загинув під час артилерійського обстрілу на Донеччині [51][9]
18065
Сущик Дмитро («Западен»)
м. Нікополь Дніпропетровської області. Жив на Львівщині, в місті Стрий. Закінчив Національний університет «Львівська політехніка» та отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «Комп’ютерні науки». Працював у Стрию на заводі «Екран». У 2014 році брав участь у Революції Гідності. Також став добровольцем Українського корпусу «Правий сектор». Брав участь в АТО у складі 44-ої окремої артилерійської бригаді імені Гетьмана Данила Апостола. Згодом воював у 93 ОМБР «Холодний Яр». За рік до повномасштабного вторгнення добровільно став на захист держави знову у складі 44 ОаБР. 1 серпня 2023 року був переведений у 68-му окрему єгерську бригаду імені Олекси Довбуша. Служив на посаді старшого навідника гранатометного взводу.
Загинув у районі населеного пункту Желанне Покровського району на Донеччині. Вважався зниклим безвісти.[53]
7 травня
18085
Машлай Олександр
(«Гот»)
40 років, с. Гоща, Рівненська область. Мешкав в Луцьку. Пластун та активіст МНК. Один з творців Національного Альянсу у 2005 році. У 2005 їздив в Білорусь допомагати повалити режим Лукашенка. Співорганізатор фестивалю “Бандерштат”. Військовослужбовець 25-го ОШБ 47 ОМБр “Маґура”, де займався забезпеченням звʼязку. Журналіст, колишній головний редактор видання Правий Поступ. Брав участь у наступі під Роботино влітку, з жовтня 2023 без ротації тримав Авдіївський коксохім.
Загинув 7 травня поблизу селища Желанне, Очеретинської селищної громади Покровського р-ну Донецької області під час виконання бойового завдання. Залишилося двоє синів [54][55][56][57]
18086
Паращук Роман
21.09.1983, м. Стрий. Стрілець стрілецького відділення військової частини. Навчався у Стрийській школі №6 та в училищі №16. До війни працював на «Цинковні». Приступив до служби наприкінці листопада 2023 року.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі н.п. Мʼясожарівка на Луганщині. Без найріднішого залишились батьки, дружина та донечка. Похорон відбувся 9 травня 2024 [28][58]
18087
Сотник Антон Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
12.08.1981, м. Львів. Навчався у колишній Спеціалізованій школі №53 м. Львова. Впродовж 2014-2018 років проходив військову службу у лавах Збройних Сил України. Виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції на посаді навідника-оператора механізованої роти механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. За самовіддані дії під час оборони держави був нагороджений відзнакою «За участь в антитерористичній операції». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся до ЗСУ та захищав Батьківщину у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Попри отримане у Бахмутському районі поранення, після лікування повернувся на фронт до побратимів. У квітні 2023 року у боротьбі із загарбником отримав друге поранення.
Похорон відбувся 11 травня. Залишилися мама, дружина, син, брат, свекруха та швагро.[14].
18088
Поплавський Андрій
(«Поплавок»)
42 роки, м. Первомайськ. Закінчив Харківський машинобудівний фаховий коледж. У цивільному житті працював на меблевій фабриці «Кедр». Солдат, 47 ОМБр. Обіймав посаду гранатометника.
Загинув у бою з окупантами на Покровському напрямку Донеччини. Залишилися батьки, сестра та дівчина [59]
8 травня
18105
Зелений Денис
Працював менеджером в мережі кондитерських Honey. Офіцер секції оперативного планування батальйону “Хорив” бригади Нацгвардії “Буревій”. Автор найвідомішого фото Серебрянського лісництва на заході сонця.
03.09.1979, с. Волошиново Львівської області. Навчався у місцевій загальноосвітній середній школі. Згодом вступив до Державного навчального закладу «Новояворівське вище професійне училище». Після завершення навчання проходив військову службу у Борисполі. Працював у торговельній сфері. Свого часу захоплювався рибальством і мисливством. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від окупантів. Боронив незалежність та суверенітет держави у складі військової частини А4599. Виконував бойові завдання на території Донецької області.
3 серпня1978, с. Олексіївка, Сумського району. В 1985 році пішов до Сумської школи № 3. У зв'язку з переїздом батьків, перейшов у школу №6, яку закінчив у 1993 році. Після школи вступив в СПТУ № 1м. Суми за спеціальністю слюсар-електрозварник. Завершивши навчання був призваний на строкову службу в 1997 році з якої був звільненим у запас наступного року. Жив і працював у місті Суми слюсарем в СумиТеплоЕнерго. У березні 2023 року був мобілізований до Збройних Сил України. Боровся проти держави-терориста у складі 67-ої окремої механізованої бригади. В період з квітня по травень 2023 року брав участь у битві за Бахмут, де отримав поранення. Після завершення лікування був переведений до 125-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, де продовжив службу на Харківському напрямку.
30.10.1982, м. Стрий. Навчався у Стрийській гімназії ім.А.Шептицького та у Львівському НУ ім.І.Франка. Працював у Стрийському міськрайонному суді та мав приватну адвокатську практику. У перші дні повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до ЗСУ. Стрілець стрілецького відділення, військовослужбовець Стрийського батальйону ТрО.
Загинув разом з побратимом, виконуючи бойове завдання в районі н.п. Мʼясожарівка на Луганщині. Без батька ростиме донечка, без сина залишився тато, без внука бабуся та дідусь [11]
18109
Сенів Марко
11.02.1997, м. Стрий. Навчався у Стрийській школі №2, у Дрогобицькому музичному училищі ім.Барвінського та в Дрогобицькому державному педагогічному університеті ім.І.Франка. Працював викладачем у Братківській дитячій школі мистецтв. Талановитий музикант, трубач, учасник творчих колективів, педагог. 25 лютого 2022 добровольцем долучився до війська. Стрілець-помічник гранатометника, військовослужбовець Стрийського батальйону ТрО.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі н.п. Мʼясожарівка на Луганщині [11]
18110
Плоский Костянтин
(«Бро»)
28 років, м. Дніпро. Після школи вступив до коледжу при Дніпровському державному аграрно-економічному університеті, а згодом – і до самого університету. Там здобув ступінь бакалавра. Під час навчання на перших курсах почав працювати у компанії «Нова пошта». Професійну історію мав з розривом – у 2016-му хлопця призвали на строкову службу. Потрапив до лав Нацгвардії, служив рік у рідному місті, потім ще пів року – на контракті. Хотів іти воювати в АТО, але не пройшов медкомісію через зір. Після служби повернувся на «Нова пошта», встиг попрацювати і в Одесі, а згодом обійняв посаду керівника відділення №76, вже у рідному місті, Дніпрі. На фронт пішов вже з посади керівника відділення. У березні 2022 вступив в 128ТРО. В 2023 до нього перевівся його рідний брат Максим.
Загинув в бою в районі Старомайорське на Донеччині. Разом із братом вони зачищали будинок біля їхніх позицій від двох окупантів [62].
9 травня
18135
Яброцький Василь
10.01.1981, с. Боберка Львівської області. Навчався у Боберківському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів. Здобув вищу освіту у Львівському державному університеті фізичної культури імені Івана Боберського. Після завершення навчання проходив військову службу у місті Самбір. Входив до складу миротворчого контингенту в Лівані. Після повернення працював спершу у Державній службі охорони при МВС України, згодом – у Державній автомобільній інспекції. За станом здоров’я був змушений достроково вийти на пенсію. Із перших місяців повномасштабного вторгнення російської федерації добровільно став на захист держави від окупантів до складу 704-го окремого полку радіаційного, хімічного, біологічного захисту Збройних Сил України. Впродовж певного періоду виконував завдання на території Харківської області.
Похорон відбувся 11 травня. Залишилися батьки, дружина, двоє дітей, три сестри та брат.[14].
18136
Васьків Андрій
9.08.1976, м. Львів. Навчався у Ліцеї №51 імені Івана Франка Львівської міської ради. Здобув освіту у колишньому Львівському технікумі залізничного транспорту. Після завершення навчання проходив військову службу у лавах військ зв’язку. Працював у Регіональній філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Львівська залізниця». У вільний час захоплювався рибальством і футболом. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від окупантів. Виконував бойові завдання спершу на Київщині, а згодом – на Донеччині у складі 53-го окремого стрілецького батальйону ЗСУ.
Похорон відбувся 17 травня 2024. Залишилися дружина, син, брат, теща, численна родина [63]
18137
Хмілевський Назар
21.05.1992, м. Ківерці Волинської області. Навчався у Ківерцівській школі №4, згодом вступив до Волинського обласного ліцею. У 2015 році закінчив Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького. Після завершення навчання працював лікарем-інфекціоністом, до війни проводив діагностику та консультації у мобільній оптиці. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації, попри відсутність військового досвіду, став на захист Батьківщини від окупантів. Виконував бойові завдання у «гарячих точках» Донеччини у складі 53-го окремого стрілецького батальйону ЗСУ. Захищав м. Бахмут, за що був нагороджений медаллю «Незламним Героям російсько-української війни».
Загинув, евакуйовуючи поранених побратимів. Похорон відбувся 17 травня 2024. Залишилися мама, дружина, дві доньки та двоюрідні брати і сестри [63]
18138
Мараховський Василь Сергійович
З перших днів повномасштабного вторгнення він став до лав Збройних Сил України, був молодшим сержантом, санітарним інструктором-радіотелефоністом медичного пункту
Загинув поблизу населеного пункту Архангельське Покровського району Донецької області [65].
18140
Магрело Петро
(«Батя»)
50 років, м. Сарни на Рівненщині. У Львівському державному університеті внутрішніх справ здобув юридичну освіту за спеціальністю «Правознавство». Служив у органах внутрішніх справ лінійного відділення міста Сарни Львівської залізниці. Служив в складі 116-ї окремої механізованої бригади. Обіймав посаду стрільця-оператора 1-ї механізованої роти 1-го взводу 1-го відділення.
11 лютого 1993, с. Джулинка Вінницької області. Там провів дитинство і юність. Після закінчення 9 класу навчався в Ужгородському комерційному технікумі. У 2011 році проходив строкову службу у Львівському 80-му аеромобільному десантному полку. Після армії здобув вищу освіту у КНТЕУ, працював у сфері торгівлі, де мав багато хороших знайомих та колег. За зразкове виконання бойових завдань був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Кущик Віктор Вікторович («Азіат»)Орден «За мужність» ІІ ступеняОрден «За мужність» ІІІ ступеня
11 січня 1993, м. Нетішин Хмельницької області. Після закінчення 1-ої нетішинської школи навчався в Севастопольському суднобудівельному училищі, проходив строкову службу в лавах НГУ. У 2014 році став на захист Батьківщини. Після повномасштабного вторгнення, доросліший та досвідченіший, він знову повернувся до лав ЗСУ та продовжив обороняти країну. Був нагороджений орденами «За мужність» ІІ і ІІІ ступенів, відзнакою Президента України та бригадною відзнакою «Срібний Едельвейс».
Залишилися батьки, дружина Олександра та донька Діана. Похований на Пагорбі Слави в Ужгороді [69][70]
18158
Лисак Андрій
21.11.1980, м. Львів. Навчався у Ліцеї №38 Львівської міської ради. Здобув вищу економічну освіту у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Протягом 1998-2000 років проходив військову службу у складі Окремого батальйону матеріально-технічного забезпечення 1-ї дивізії Національної гвардії України. Повернувшись, займався підприємництвом у сфері будівництва та дизайну. Із початком повномасштабного вторгнення РФ вступив до лав територіальної оборони. У березні 2022 року став на захист держави до складу 45-го полку імені Олександра Красіцького Західного оперативно-територіального об’єднання НГУ.
Похорон відбувся 16 травня 2024. Залишилися батьки, дружина, троє дітей та брат [71]
18159
Кулай Сергій
18.09.1979, м. Львів. Навчався у Ліцеї №45 Львівської міської ради. Здобув освіту у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж культури і мистецтв». Після завершення навчання проходив службу в Одесі у лавах внутрішніх військ. У мирний час займався бальними танцями, виступав у складі танцювального колективу «Естет». Впродовж останнього періоду працював у Національному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави до складу 4-ї бригади оперативного призначення НГУ. Боровся із окупантами на Луганщині та Донеччині.
1.07.1974, м. Львів. Навчався у Ліцеї №46 імені В'ячеслава Чорновола Львівської міської ради. Здобув освіту на фізико-математичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. У мирний час обіймав різноманітні посади, впродовж останнього періоду працював на місцевій металобазі. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист Батьківщини від російських окупантів. Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави у лавах 125-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Захід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України. За героїчні дії при обороні держави був нагороджений численними відзнаками.
1 січня 1975, с. Киданівка Київської області, з 2005 року проживав у Фастові. Від березня 2022 року долучився до лав ЗСУ. Капітан, Герой України (23 серпня 2024, посмертно)
6.12.1980, м. Вишневе, Київська область. Коли йому було 13 років помер його батько. Закінчив медичне училище в Києві та Національний медичний університет імені Богомольця. Працював у Центрі кардіології та кардіохірургії МОЗ України. Останнім місцем роботи була приватна клініка у Києві. Від початку повномасштабного вторгнення чоловік долучився до лав територіальної оборони "Азов" у Києві, з якої пізніше сформувалася 3-тя окрема штурмова бригада. Виконував обов'язки старшого бойового медика. Був на Запорізькому та Херсонському напрямку, у Бахмуті та Андріївці, на Харківщині та Луганщині. Служив в 1-му штурмовому батальйоні
Загинув біля села Новоєгорівка Луганської області від кулі снайпера [75][76][77]
18164
Балабуха Людмила
10.10.1977, Казахстан. У 16 років переїхала до України. Проживала у селищі Зідьки Зміївської громади на Харківщині. Після розлучення Людмила знайшла роботу продавчинею у Малій Рогані. 25 лютого 2022 Мала Рогань була окупована. Виїхала з окупації, щоб в березні 2022 долучитися до війська. Навчилася стріляти з «Джмеля», була помічницею мінометника, згодом пройшла курси парамедиків. Брала участь у визволення Харківської області
Загинула від авіаудару за 5 днів до омріяної відпустки [78]
11 травня
18175
Булей Вадим
26.03.1970, м. Львів. Навчався у Ліцеї №17 Львівської міської ради. Здобув вищу освіту у Національному університеті «Львівська політехніка» (тоді – Львівський політехнічний інститут). Проходив строкову військову службу у лавах артилеристів. До 2001 року працював у Личаківському районному центрі зайнятості м. Львова, згодом обіймав посаду менеджера з продажу будівельних матеріалів на одному із місцевих підприємств. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації вступив до лав 710-ї бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту.
Похорон відбувся 14 травня у Львові. Залишилися дружина і троє доньок [44][45]
18176
Мисюра Роман
55 років, м. Калуш. Вступив до лав ЗСУ у квітні 2023 року. На фронті служив гранатометником взводу оперативного призначення одного з військових формувань.
Загинув 11 травня 2024 року на Запорізькому напрямку [79]
18177
Мізик Андрій
м. Борислав. Навчався у ЗЗСО №4, згодом – у Дрогобицькому професійно-технічному ліцеї на автослюсаря. Працював в охороні НГВУ «Бориславнафтогаз». Захищав Україну з листопада 2023 року у складі прикордонних військ.
Лукащук ДаниїлПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»
8.10.1997, м. Львів. Навчався у Львівському фізико-математичному ліцеї-інтернаті при Львівському національному університеті імені Івана Франка. Згодом вступив до механіко-математичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка. Також закінчив Львівську художню школу імені Олекси Новаківського. Після завершення навчання працював системним адміністратором у низці підприємств міста Львова. Був затятим фанатом футбольного клубу «Карпати». Наприкінці лютого 2022 року добровільно став на захист Батьківщини від російських загарбників до лав ЗСУ. Із 2023 року виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави на східному напрямку у складі 420-го стрілецького батальйону. Згодом боровся із окупантами у лавах 14-го окремого полку безпілотних авіаційних комплексів ЗСУ. За особисту мужність був нагороджений Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест».
37 років, селище Лісове. У 2003 році закінчив місцеву школу. У 2004 році закінчив ПТУ №8 м. Кропивницький за спеціальністю електрозварювальник ручного зварювання. З листопада 2015 року по листопад 2021 року був депутатом Лісівської селищної ради. З 2020 року проходив службу за контрактом у ЗСУ. Старший солдат.
Загинув внаслідок отриманих вогнепальних поранень, в районі населеного пункту Часів Яр Бахмутського району. Похований в селі Соснівка на місцевому кладовищі [83]
12 травня
18195
Полагнюк Василь Васильович
(«Кінолог»)
28.12.1990, с. Текуча. Випускник ЗОШ І-ІІ ст. 2006 року. Військовослужбовець першої президентської бригади ім. Петра Дорошенка - командир 10-ї роти оперативного призначення, 4-го батальйону, майор
Виконуючи бойове завдання в Серебрянському лісі отримав поранення 7 травня 2024 внаслідок якого помер 02024-05-1212 травня2024[84][85]
18196
Юзьків Андрій Сергійович
15.09.2000, м. Болехів. Випускник факультету туризму ПНУ, спеціальність “Туризм”, 2022. Став на захист України 21 квітня 2023 року. Служив у зенітно-артилерійському взводі мотопіхотного батальйону 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
Загинув у селі Велика Гомільша Чугуївського району Харківської області. Похований на кладовищі міста Болехів. У загиблого залишилися мати, сестра, родина [86][15][87].
18197
Cюртик Олег
м. Івано-Франківськ. У цивільному житті працював лікарем-фтизіатром, а з 2017 року бойовим медиком в АТО. Від початку повномасштабної війни перебував на передовій, на різних гарячих напрямках рятував життя. Бойовий медик 128 окремої гірсько-штурмової бригади.
Був мобілізований у грудні 2023 перебуваючи з робочим візитом у Львові. Директор Менського краєзнавчого музею імені Володимира Покотила (Чернігівська область), експерт з культурної спадщини, громадський діяч
Загинув поблизу населеного пункту Металівка Харківської області під час виконання бойового завдання [88][89].
18199
Фученко Павло ВасильовичПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»
16.11.1981, м. Тисмениця. Навчався у Тисменицькій школі. У 2000 році з відзнакою закінчив Івано-Франківське музичне училище ім. Дениса Січинського, у 2003 році закінчив Музично-педагогічний факультет Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. У червні 2022 року пішов захищати нашу державу. Був військовослужбовцем в/ч А4638. Брав участь у боях під Авдіївкою та Бахмутом. За наказом Головнокомандувача ЗСУ від 07.08.2023р. відзначений Почесним нагрудним знаком "Золотий Хрест" Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного.
15.12.1999, с. Кавське Стрийської громади. Навчався у місцевій школі та в Стрийському ВПУ №35. Недовго працював за кордоном, потім на заводі Леоні. У травні 2022 мобілізований у лави ЗСУ. Командир відділення зенітного ракетного взводу. Народився і проживав у селі Кавсько.
Після мінометного обстрілу, 12 травня, з воїном був втрачений зв'язок. З того часу вважався безвісти зниклим. Ідентифікували Андрія за зразками ДНК. Похорон відбувся 28 червня 2024 в селі Кавське [93].
18203
Теплюк Владислав
(«Теплий»)
1 листопада 1990, м. Бориспіль. Випускник Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 ім. Ю.Головатого. Продовжив навчання у Навчально-науковому центрі професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України. Головний сержант взводу розвідки спеціального призначення НГУ «Рубіж».
Загинув у стрілецькому бою у Покровському районі Донецької області.[95]
18206
Жук Костянтин
(«Нельсон»)
21 травня 1955, м. Сміла. Мав три вищі освіти, які здобував у Харкові, Одесі та Києві. Базово – радіоінженер. До 1992 року служив в радянській армії на командних посадах до командира окремого батальйону включно. З 1992 року в ЗСУ, з 2004 - у запасі. 18 травня 1999 року склав пластову присягу. В часи АТО - командир батальйону спецпризначення "Гарпун" в складі МВС, очолював контрдиверсійну групу в складі СБУ. В байкерських колах знаний як Полк. Попри поважний вік, після початку великої війни долучився до батальйону ГУР МО "Братство". Керував кількома підрозділами із залучення іноземних добровольців. Брав участь в управлінні обороною о.Зміїний.
Загинув у Вовчанську, як командир штурмової групи, прикриваючи відхід побратимів [96][97].
13 травня
18206
Дудик Олексій Нагрудний знак «За зразкову службу» (Міністерство оборони України)Медаль «15 років сумлінної служби» (Міністерство оборони України)
8.08.1983, с. Високе, Вінницької області. Навчався у колишній Височанській загальноосвітній школі I-III ступенів. У 2001 році закінчив Жмеринське професійно-технічне училище №1 та здобув кваліфікацію «бригадир по поточному утриманню і ремонту залізничної колії та штучних споруд». Після завершення навчання проходив строкову військову службу у Навчальному центрі імені Василя Вишиваного НГУ, згодом був переведений на посаду командира відділення зенітно-ракетних військ до 45-го полку імені Олександра Красіцького НГУ. Впродовж 2004-2008 років працював інспектором охорони на різних підприємствах, також протягом певного часу обіймав посаду сапера-радіотелефоніста групи розмінування. У 2008 році був прийнятий на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України, понад 10 років пропрацював у Личаківській виправній колонії (№30). У 2020 році підписав контракт із Військовою службою правопорядку у ЗСУ та обійняв посаду начальника групи військової частини А2736. Початок повномасштабного вторгнення російської федерації зустрів на передовій. Одним із перших брав участь у боях за Рубіжне, Сіверськодонецьк та Попасну, де отримав поранення. Наприкінці грудня 2023 року перевівся до лав 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. За відданість присязі і народу України був нагороджений численними відзнаками, зокрема, медаллю Міністерства оборони «15 років сумлінної служби» та нагрудним знаком «За зразкову службу».
9 вересня 1997, м. Кривий Ріг. Закінчив криворізьку гімназію № 45. Не зважаючи на бронхіальну астму в 2023 підписав контракт з НГУ. Був зарахований 29.05.2023 року, вулканізатором частини 3011, потім був переведений до розвідки. Солдат 13 бригади «Хартія», арт.дивізіон, батарея РСЗВ, навідник першої обслуги першої бойової машини. Служив на Донецькому напрямку, потім на Харківському.
Загинув під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку (н.п. Руська Лозова) від ворожого БПЛА «Ланцет», який влетів в заряджену машину «Град». Загинула вся команда, 4 людини. Був нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня(посмертно). Залишилися сестра, батьки і дружина [99][100].
18208
Семенюк Артур Олександрович
(«Комбо»)
11.04.2002, м. Київ. Здобув середню технічну освіту в сфері електроустаткування автомобілів. Працював охоронцем. Був кандидатом в майстри спорту з дзюдо та бойового самбо, чемпіоном України. Долучився до складу підрозділу «Азов ССО», який згодом став 3-ою окремою штурмовою бригадою ЗСУ. Воював на Бахмутському напрямку у 2-му механізованому батальйоні, де отримав важкі поранення. Після довготривалої реабілітації перевівся у 1-й штурмовий батальйон на посаду снайпера.
Загинув під час штурму 13.05.2024 року поблизу с. Новоєгорівка, Сватівського району, Луганської області. Під час штурму був розстріляний разом з двома побратимами ворожим гранатометом. Після цього в тіла окупанти ще поцілили з ракетної установки, і вони всі згоріли. Похований на Алеї Слави (Лісове кладовище, м. Київ). Залишились батьки, сестра і двоє братів [101][102].
14 травня
18225
Кучерявенко Олександр
(«Кузьма»)
21 рік. Працював на передовій у лавах медичний батальйон «Госпітальєри» та зовсім нещодавно мобілізувався до Сил оборони.
4.07.1988, м. Львів. У 2005 році закінчив Приватний заклад «Гімназія Блаженного Климентія Шептицького». Здобув освіту у Львівському національному університеті імені Івана Франка за спеціальністю «Міжнародні економічні відносини». Закінчив також військову кафедру. Після завершення навчання працював інженером-економістом у Львові. Із початком повномасштабного вторгнення рф вступив до лав територіальної оборони. Із липня 2022 року виконував бойові завдання на Донеччині спершу у складі 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи, а згодом – 23-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. За сумлінну службу Указом Президента України від 18.07.2023 року був нагороджений орденом «За мужність» III-го ступеня.
Народився 23.03.1971 на Дніпропетровщині в селі Нововербське. Фахову освіту здобув у Петропавлівському професійно-технічному училищі. Після навчання працював трактористом, згодом влаштувався на шахту «Дніпровська».
Пішов захищати країну 25 лютого 2022 року. Служив у складі 43-ї окремої механізованої бригади на посаді командира взводу протитанкових ракетних комплексів 2-го мехбатальйону.
Загинув внаслідок скиду ворожого дрона 14 травня 2024 року поблизу села Іванівка Куп'янського району Харківської області. Похорон відбувся 23 травня 2024 року.
У Сергія залишились дружина, дві доньки та онук.
18230
Попік Артем
36 років, м. Костянтинівка. У 2014 році він провів місяць у полоні сепаратистів, які захопили його рідне місто в Донецькій області. У 2015-му добровольцем пішов в АТО. У 2022-му у складі 90-го батальйону 120-ї бригади ТрО повернувся у стрій. У травні 2024-го він був під Вовчанськом
27.12.1980, с. Любині Львівської області. Навчався у Гумниському закладі загальної середньої освіти І-ІІ ступенів. Згодом вступив до Державного навчального закладу «Львівське вище професійне училище торгівлі та сфери послуг». Після завершення навчання проходив військову службу у лавах прикордонників. Працював у будівельній сфері, у подальшому – у сфері транспортних послуг. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини до лав 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗСУ.
6 травня1982, м. Броди. В 1988 році пішов до Бродівської школи №2. У цивільному житті тривалий час працював у господарському відділі КНП «Бродівська ЦМЛ», виконуючи обов’язки робітника з комплексного обслуговування.
17.03.1971, с. Стоянів Шептицького району Львівської області. Працював на гранатометному комплексі МК-19. Виховав не один десяток гранатометних розрахунків, після чого взявся до інженерно-саперної справи.
Загинув на Донецькому напрямку внаслідок артилерійського обстрілу. Вважався зниклим безвісти до жовтня 2024, ДНК-експертиза підтвердила його загибель [116].
18268
Котов Євген
21 серпня 2001, селище Надлак. Служив у лавах ЗСУ за контрактом. З початку повномасштабної війни пішов воювати на фронт. Служив гранатометником військової частини вч А4699.
20 травня 1997, с. Чорнорудка Житомирської області. Після закінчення школи навчався в Козятинському вищому професійному училищі. Останні роки проживав у місті Києві. У мирному житті працював поваром. У 2017 році підписав контракт із ЗСУ. З початком повномасштабного вторгнення перейшов на службу до одного із штурмових підрозділів ГУР МО України.
Під час виконання бойового завдання у місті Вовчанськ Харківської області [118]
18270
Хадченко Сергій Петрович
(«Сєня»)
Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
9 липня 1989, м. Дніпро. Навчався в школі №122 та гімназії №87 міста Дніпра. З 10 червня 2022 долучився до війська. Воював у Бахмуті на Донеччині та брав участь у наступі на Запорізькому напрямку в 2023 році. Відповідав за аеророзвідку, оператор БПЛА.
Загинув під час виконання військового обов’язку, у дорожньо-транспортній пригоді поблизу Дніпра [119][120][121]
18271
Вєракша Олександр Миколайович («Шах»)Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»Орден «За мужність» ІІІ ступеняПочесний нагрудний знак «За збережене життя»
35 років, м. Херсон. Закінчив Херсонський базовий медичний коледж та здобув фах фельдшера. Працював у відділенні реанімації Херсонської обласної інфекційної лікарні. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік проходив службу в 95-ій окремій десантно-штурмовій бригаді ЗСУ. Був бойовим медиком, рятував побратимів. За гідну службу військового відзначили такими нагородами: «Золотий хрест», «Хрест пошани 95 ДШВ», «За пролиту кров в бою», «За збережене життя». А посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Загинув виконуючи бойове завдання в районі села Терни на Донеччині. Похований на Алеї Слави кладовища Геологів в рідному Херсоні. Залишились мама Людмила, дружина Олександра, сестра Альона [122]
16 травня
18280
Кібкало Валерій
27.11.1999, м. Єнакієве Донецької області. Навчався у Єнакієвській загальноосвітній школі I-III ступенів №29. Здобув освіту у Державному навчальному закладі «Сєвєродонецький професійний будівельний ліцей», згодом вступив до Рубіжанського політехнічного коледжу імені О.Є. Порай-Кошиці Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації за власним бажанням вступив до лав 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Виконував бойові завдання на східному напрямку фронту.
Похорон відбувся 21 травня 2024 у Львові. Залишилися мама, дві сестри та двоє братів [123]
18281
Заяць Юрій
22.07.1981, м. Львів. Навчався у Ліцеї № 51 імені Івана Франка Львівської міської ради. Здобув вищу освіту у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Зеноновича Ґжицького. Після завершення навчання працював водієм у компанії «Shell». Із перших днів повномасштабного вторгнення долучився до оборони України у складі 111-ї окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління «Схід» Сил територіальної оборони ЗСУ.
Загинув на Донеччині. Похорон відбувся 23 травня у Львові. Залишилися мама, дружина, двоє доньок та брат.[111]
18282
Ковць Олег
16.10.1973, с. Дмитровичі Львівської області. Проживав у Львові з 1977 року. Навчався у середній школі №42 м. Львова. Продовжив навчання у Львівському СПТУ-50, де здобув спеціальність «монтажник радіоапаратури і приладів». Згодом здобув освіту слюсаря з ремонту автомобілів. Після завершення навчання проходив військову службу у Хмельницькому та Вінниці. Впродовж останнього часу займався меблярством, мріяв започаткувати власну справу. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем вступив до 103-ї окремої бригади територіальної оборони. Згодом боровся із окупантами в складі 116-ї окремої механізованої бригади першого механізованого батальйону Сухопутних військ ЗСУ. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави на території Сумської, Запорізької, Донецької та Харківської областей. Обіймав посади командира взводу та командира відділення.
1989. Закінчила Харківський національний університет внутрішніх справ, після чого у 2013 році підписала контракт та долучилася до Збройних сил України, сержант. Служила в Силах ППО.
Загинула у Харківській області внаслідок ракетного удару. Похорон військової відбувся 27 травня на Гиївському кладовищі. Без матері залишився восьмирічний син [126][127]
Загинув в районі села Солодке Волноваського району Донецької області.[95].
18287
Білик Тарас
15 червня 1980, с. Садове. Деякий час був барменом у Чернігові. Потім переїхав до м.Славутич. Працював на різних підприємствах у Києві. З 2013 по 2017 рр. як монтажник-висотник брав участь у будівництві ізоляційної аркової споруди над зруйнованим унаслідок аварії четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС. Роботи виконував на висоті 120 м. Службу проходив з листопада 2023 у військовій частині А7333 на посаді номера обслуги кулеметного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки.
Загинув у районі села Победа Марійської громади Покровського району Донецької області [128].
17 травня
18300
Василюк Денис Олександрович
(«Flash») Орден «За мужність» І ступеняОрден «За мужність» ІІ ступеняОрден «За мужність» ІІІ ступеняМедаль «За військову службу Україні»
Загинув під час виконання бойового завдання на фронті поблизу с. Металівка, Харківська область. Його літак було підбито [130].
18301
Пеленський Тарас
23.11.1988, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №90 міста Львова. Отримав освіту в Українській академії друкарства. Спершу працював за фахом у місцевій друкарні, а згодом – у рекламному агентстві. Перед початком повномасштабного вторгнення російської федерації відкрив власну справу. Вирізнявся стійкою громадянською позицією, брав участь у подіях на Майдані Незалежності. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист Батьківщини від загарбників. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави у складі 4-ї бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука Національної гвардії України. Перебував у гарячих точках Донецької області.
Похорон відбувся 22 травня 2024. Залишилися дружина, дві доньки, дідусь, батьки та брат [107].
18302
Довбняк Ігор
7 лютого 1992, м. Івано-Франківськ. У 2015 році він одружився та переїхав з дружиною в село Озеряни Олешанської громади. Там у них народилися двоє синів. Пройшовши навчання на Рівненщині, його перевели в Донецьку область. Служив в окремому взводі снайперів.
Загинув на Харківському напрямку. Прийняв свій останній бій у селі Глибоке Липецької громади. Залишилися батьки, сестра, дружина при надії та сини Владислав і Назар [131].
18303
Яцків Віктор
27 липня 1983, с. Радча Івано-Франківської громади.
35 років, м. Харків. Закінчив Харківський машинобудівний коледж за спеціальністю «Обробка металу на верстатах». Потім здобув вищу освіту за фахом агронома у Харківському національному аграрному університеті імені В. В. Докучаєва. Також навчався у Національній академії Національної гвардії України. З 2009-го був військовим. У 2017-2021 роках брав участь в АТО/ООС у складі в/ч 3035 НГУ. З початком повномасштабного вторгнення чоловік повернувся на військову службу. Воював за свою країну в лавах 43-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України. Обіймав посаду командира стрілецького взводу. Боронив Сумщину, Донеччину та Харківщину. Капітан.
Загинув в районі села Кислівка Куп'янського району Харківщини. Він загинув внаслідок прямого попадання в бліндаж ворожого дрона. Похований в селищі Рогань на Харківщині. Залишились батьки, дружина, син і донька [133]
18 травня
18320
Лучка Іван
23 січня 1990, с. Голгоча, Тернопільщина. Виріс сиротою.
Загинув під час бойового завдання у Донецькій області. Похований на Алеї героїв у селі Чукалівка [134]
18321
Підлуський Степан
18 вересня 1979, м. Тисмениця. Після закінчення школи навчався в Одеській академії зв'язку. Працював в "Укртелекомі". У 2023 році долучився до лав Збройних сил України.
42 роки, родом із Скала-Подільської територіальної громади. Закінчив Борщівський агротехнічний фаховий коледж, де вивчав агроінженерію. Разом із сім’єю проживав у Львові. У лавах ЗСУ старший сержант служив техніком стрілецької роти.
18.10.1997, с. Нижня Липиця, Рогатинського району. У 2005-2016 рр навчався у ліцеї ім. В’ячеслава Чорновола у м. Івано-Франківську. У 2016 р. вступив у ВПУ №13 за спеціальністю «Ріхтувальник кузовів». Весною 2018 р. признався на строкову службу у м. Харків. Згодом Роман підписав контракт про службу в АТО. Після служби в армії працював на меблевій фірмі. 24 лютого 2022 став добровольцем. Вступив до лав 10 окремо гірської бригади розвідувальником у розвідувальну роту, м. Коломия, у взвод спостереження. Пройшов через багато гарячих точок: від київської кампанії до Донбасу, Запорізького контрнаступу і знову Донбас. Перше поранення отримав у червні 2022 року на Малині в Київській області. У подальшому переведений до 27 навчально-бойового загону і потім трансформувалися в 78 полк у складі розвідувальної роти. У грудні 2023 року на запорізькому напрямку отримав друге важке поранення та був відправлений на лікування у м. Дніпро, згодом у м. Тернопіль. Опісля лікування був переведений як оператор взводу радіоелектронної розвідки розвідувальної роти. Після поранень повертався у стрій.
18 травня 2024 року був відправлений на завдання у Курахове, де загинув від важких поранень. Похорон відбувся 27 травня 2024 в Івано-Франківську [139][140]
18326
Пилипович Андрій
(«Лис»)
27.08.1969, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №77 м. Львова з поглибленим вивченням економіки та управлінської діяльності. Здобув вищу освіту у Національному університеті «Львівська політехніка» (тоді – Інститут). Під час навчання впродовж року проходив військову службу в армії на Житомирщині. Згодом працював у Відкритому акціонерному товаристві «Львівський завод телеграфної апаратури». У 2000 році разом із родиною перебрався до Іспанії, прожив там понад 20 років, працював на ремонтно-будівельних і сантехнічних роботах. Добре володів іспанською та польською мовами. Напередодні повномасштабного вторгнення повернувся на Батьківщину. Наприкінці травня 2023 року став на захист держави від російських окупантів до лав 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Проходив службу на посаді заступника командира бойової машини.
Похорон відбувся 19 червня 2024 в місті Львів. Похований на Личаківському цвинтарі. Залишилися батьки, дружина, син та сестра [141].
18327
Куліцький Олександр Сергійович («Кос»)
10 квітня 1977, м. Макарів, Київська область. В 1995-му році закінчив школу. З 1997 по 2015 проходив службу в органах внутрішніх справ в Святошинському районі м. Києва. З 2018-го року проходив службу у судовій охороні. З квітня 2023 року був мобілізований до НГУ. Молодший сержант, головний сержант 2-го взводу оперативного призначення 17-ї роти оперативного призначення 6-го батальйону оперативного призначення Національної гвардії України, в/ч 3018.
Загинув в районі населеного пункту Токарівка Херсонської області від попадання безпілотника Ланцет. Залишились мати, дружина, два сини та онука [143][144]
Загинув під час виконання бойового завдання в районі міста Вовчанськ на Харківщині [145]
19 травня
18340
Чорний Юрій
(«Ката»)
22.05.1997, с. Підбірці Львівської області. Навчався у Підбірцівському ліцеї Львівської міської ради. Здобув освіту у Автомобільно-дорожньому фаховому коледжі Національного університету «Львівська політехніка», згодом вступив до Національного лісотехнічного університету України. Займався автомобільною справою. Із початком повномасштабного вторгнення разом з однодумцями долучився до створення місцевої самооборони (згодом – добровільне формування територіальної громади сіл Лисиничі та Підбірці). У квітні 2023 року вступив добровольцем на військову службу до складу 12-ї бригади оперативного призначенняНГУ. Під час проходження служби виявив мужність, героїзм, самовіддачу та здобув велику повагу побратимів.
Похорон відбувся 22 травня 2024. Залишились батьки, дружина, чотирирічний син, брати та сестри [107].
18341
Кузнєцов Євгеній
(«Студент»)
3.07.1988, м. Київ. У 2003 році закінчив Загальноосвітню школу I-III ступенів №3 м. Ірпеня. Згодом здобув професію «столяр, реставратор виробів з дерева» у Львівському професійному ліцеї дизайну та будівництва. У 2012 році закінчив Національний лісотехнічний університет України. Учасник подій під час Революції Гідності, до 2017 року виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Після повернення працював спершу у сфері надання послуг з охорони власності у місті Львові, згодом – у сфері деревообробки та виробництва меблів. Із перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від окупантів до складу 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Виконував бойові завдання на Миколаївщині.
Похорон відбувся 25 травня 2024 в місті Львів. Залишилися донька, син, дружина, бабуся, брат, сестра, тітка та дядько [124]
18342
Шпілька Сергій
22.12.1983, с. Догмарівка Херсонської області. Тут закінчив Догмарівський ліцей Генічеської міської ради. Понад 10 років тому переїхав до м. Винники Львівської області. Працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Винниківська тютюнова фабрика». Бойовий медик. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від загарбників до лав 33-ї окремої механізованої бригади. Виконував бойові завдання на території Запорізької та Донецької областей. Під час проходження служби отримав звання «молодший сержант».
Загинув у Волноваському районі Донецької області від поранення, несумісного з життям. Залишились дружина, діти, батько, мати і сестра [149]
18346
Михайлюк Володимир
(«Удав»)
6.02.1995, с.Лотатники у багатодітній сім’ї. Навчався у Стрілківській школі, згодом у Стрийському вищому художньому професійному училищі. Перед призовом працював на заводі «Леоні». Долучився до війська 4 квітня 2022 року. Старший солдат, кулеметник механізованого відділення.
Загинув під час бойового завдання поблизу с. Невське Сватівського району на Луганщині. Без сина залишились батьки, без внука — бабусі, без брата — брати. Не дочекалася з війни і кохана дівчина.[11]
18347
Демидов Владислав
(«Кіндер»)
23 роки, с. Шевченко, Дніпропетровська область. Після закінчення школи здобув освіту в професійно-технічному училища міста Дніпра. Працював комбайнером у рідному селі. Під час повномасштабного вторгнення долучився до 43-ої окремої механізованої бригади. Обіймав посаду механіка 413-го стрілецького батальйону.
22.05.1997, с. Підбірці Львівської області. Навчався у Підбірцівському ліцеї Львівської міської ради. Здобув освіту у Автомобільно-дорожньому фаховому коледжі Національного університету «Львівська політехніка», згодом вступив до Національного лісотехнічного університету України.
Залишились батьки, дружина, чотирирічний син, брати та сестри [151]
20 травня
18360
Кавка Іван
6.08.1989, с. Горінчово Закарпатської області. Навчався у Горінчівському ліцеї Горінчівської сільської ради. Після здобуття освіти проходив строкову військову службу в місті Бровари Київської області. Працював в деревообробній сфері, займався будівництвом каркасних будинків та альтанок. Із початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист держави від загарбників. Спершу вступив до лав територіальної оборони, згодом вступив до Національної гвардії України. Виконував бойові завдання на південному напрямку у складі 2-ї окремої Галицької бригади, згодом – 45-го полку імені Олександра Красіцького Західного оперативно-територіального об’єднання НГУ. Під час проходження служби також займався розмінуванням територій.
Загинув 20 травня 2024 року поблизу міста Часів Яр Донецької області [138].
18362
Гридовой Юрій
м. Яворів. Після закінчення школи став курсантом військового навчального центру, а згодом – командиром танку в 24 окремій механізованій бригаді. У 2005 році звільнився зі служби й присвятив себе роботі та родині. Коли почалась війна на Донбасі, повернувся до лав ЗСУ. Продовжив захищати Україну після початку повномасштабного вторгнення. Був командиром танкового взводу бригади швидкого реагування НГУ "Рубіж".
Загинув в Бахмутському районі внаслідок обстрілу. Похорон відбувся 31 травня 2024 [152]
18363
Горішевський Юрій
5.05.1980, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №91 м. Львова. Здобув освіту за спеціальністю «Економіка і право» у Приватному акціонерному товаристві «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом». Згодом вступив до Львівського торговельно-економічного університету. У мирний час займався приватним підприємництвом у будівельній сфері. Протягом 2011-2017 років проживав у місті Куп’янськ Харківської області, надалі працював у Королівстві Швеція. Напередодні повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся на Батьківщину. Із перших днів війни, попри незадовільний стан здоров’я та відсутність військового досвіду, добровільно став на захист держави від окупантів. Виконував бойові завдання на південному та східному напрямках у лавах 31-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Під час проходження служби отримав звання «молодший сержант».
23 березня 2002, Італія. Проживав у місті Дрогобич Львівської області на вулиці Бориславській. Навчався у ЗОШ №15, згодом – у ВПУ №19. Після навчання пішов служити у місцеву військову частину А1108. З жовтня 2021 року був на Донеччині. Згодом був переведений у 68-му єгерську бригаду. Був оператором коригування артилерійського вогню.
Під час виконання бойового завдання, 13 травня 2024 року дрогобичанин отримав поранення, після якого перебував у госпіталі Мечнікова в Дніпрі. Не вдалось врятувати.[154]
18365
Войтів Андрій
17.10.1981, с. Великі Глібовичі Львівської області. Навчався у Великоглібовицькому ліцеї імені Юліана Головінського. У 2001 році закінчив Вище професійне училище №29 м. Львова. Після завершення навчання обіймав посаду працівника складу на місцевому підприємстві сфери торгівлі. Після початку повномасштабного вторгнення долучився до лав 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Боровся із загарбниками на Донецькому напрямку фронту.
8 квітня 1976, с.. Патюти. Навчався у Патютинській середній школі. Після закінчення школи присягнув на вірність народу України та проходив строкову службу в лавах прикордонників в Одесі. У мирний час працював будівельником у Києві. Після ворожих обстрілів Сумщини Володимир допомагав відбудовувати тамтешню зруйновану школу. У 2023 мобілізований на військову службу.З вересня 2023 до квітня 2024 служив у роті охорони Другого відділу Чернігівського РТЦК та СП Чернігівської області. З квітня 2024 його направили на військову службу до Новомосковського району Дніпропетровської області. Обіймав посаду кулеметника 1 відділення взводу охорони роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення в/ч А 4941, 151ОМБр.
Під час проходження військової служби його стан здоровʼя різко погіршився. Помер внаслідок гострої серцевої недостатності. Залишилися діти, батьки, сестри, дружина [157]
Загинув поблизу селища Північне Торецької громади, що у Донецькій області [158][159][160]
18401
Чупир Микола Іванович
3 липня 1973, с. Тишки Лубенського району. Спеціальність агронома здобув у Березоворудському радгоспі-технікумі. Після строкової служби у лавах Збройних Сил України присвятив себе роботі у Лубенських лісничих господарствах. Обіймав посаду агронома-метеоролога на метеорологічній станції "Лубни". Оператор відділення протитанкових ракетних комплексів, молодший сержант
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу у районі населеного пункту Часів Яр, Донецької області [161]
18402
Білогруд Володимир
(«Спінінгіст»)
27.07.1983, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі I-III ступенів №36 м.Львова. У 2002 році закінчив Вище професійно-технічне училище №27 за спеціальністю «Кухар-кондитер». Після завершення навчання проходив строкову військову службу у складі 7-го окремого Бреславського полку армійської авіації 13-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ. Працював барменом у ресторанах «Пивний сад» і «Тартак», згодом обіймав посаду адміністратора у готельно-відпочинковому комплексі «Тартак Резорт». Також працював дистрибʼютором у Приватному акціонерному товаристві «Оболонь». У вільний час захоплювався рибальством. Із жовтня 2022 року став на захист держави від російських окупантів. Брав активну участь у бойових діях на Донеччині та Харківщині у лавах 3-го батальйону 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Під час проходження служби отримав звання «молодший сержант». За особисту мужність при виконанні завдань із захисту держави був нагороджений численними відзнаками.
Загинув поблизу села Новопокровське Покровського району через мінно-вибухову травму [159]
18404
Шаблико Сергій Геннадійович
(«Крим»)
20.01.1986. Поліцейський взводу 2 роти 2 батальйону 3 полку управління поліції особливого призначення 2 (штурмовий полк "Цунамі ") Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України "Лють".
Загинув в населеному пункті Вовчанськ Чугуївського району Харківської області [163].
23 травня
18421
Сурженко Антон Петрович
1993, с. Солониця Козельщинського району Полтавської області. У липні 2020 року став працювати в Службі судової охорони Полтавщини. У квітні 2023 року він звільнився зі Служби судової охорони та вступив до одного зі спецпідрозділів Національної поліції.
22 роки, м. Кременчук. Призваний на військову службу в січні 2021 року 3-м відділом Мелітопольського РТЦК та СП Запорізької області. Служив інспектором прикордонної служби та помічником гранатометника.
Загинув виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Зибине Харківської області [166].
18424
Серебров Валерій
(«Бур`ян»)
29.09.1995, селище Новодонецьке Донецької області. Навчався у Новодонецькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №16. Здобув освіту у Олександрівському професійному аграрному ліцеї. Після завершення навчання працював у Республіці Польща. Із перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся на Батьківщину та, попри відсутність бойового досвіду, добровільно вступив до лав Національної гвардії України. Боронив суверенітет та незалежність держави у лавах 2-ї окремої Галицької бригади НГУ на східному напрямку фронту. За особисту мужність був нагороджений численними відомчими відзнаками.
Похорон відбувся 29 травня 2024 у Львові. Залишилися дружина, 2-річна донька, мама та сестра [167]
18425
Дроздов Руслан
24.09.1986, с. Благодатне Одеської області. Навчався в Адамівському закладі загальної середньої освіти Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області. Після завершення навчання у школі працював на туристичних базах та будівництві. Під час повномасштабного російського вторгнення боронив Україну в лавах 214-го окремого спеціального батальйону OPFOR Міжнародного центру миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Виконував завдання із захисту держави на Донеччині.
Помер 23 травня 2024 року у свій 46 день народження. Похорон відбувся 27 травня 2024 [147].
18427
Лисенко Євгеній Вікторович
(«Школьнік»)
19 листопада 2001, м. Харків. Виховувався в дитячому будинку. З початком повномасштабної війни долучився до ТРО, а потім у травні 2023 року перейшов у 3ОШБ 1МБ 1МР. Брав участь в боях за Херсон, Бахмут, Авдіївку.
Загинув на Запоріжжі внаслідок мінометного обстрілу [169]
18441
Комісаров Руслан Миколайович
21 червня 1991, м. Кременчук. Закінчив 9 класів середньої школи №11 та отримав професію зварювальника у професійно-технічному училищі №26. З 2017 року разом із сім’єю проживав у Лубнах. Працював експедитором на фірмі будівельних матеріалів. Але з лютого 2023 року вступив до лав Збройних Сил України.
Загинув поблизу населеного пункту Сокіл Донецької області [170]
18442
Баба Дмитро
(«Цезар»)
24.12.1996, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №62. Здобув освіту у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище комп'ютерних технологій та будівництва». Після завершення навчання протягом 2017-2021 років проходив військову службу у кінологічному взводі 2-ї окремої Галицької бригади Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації не залишився осторонь і за власним бажанням повернувся до лав 2-ї окремої Галицької бригади НГУ. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави на Донеччині.
17 лютого 1998, м. Герца. Закінчив Херсонську державну морську академію. До початку вторгнення був моряком дальнього плавання, а 2022-го добровільно доєднався до 3 ОШБр.
14 травня 1978, с. Мутичів Чернігівської області. Закінчив 8 класів Даницької середньої школи, а у 1996 році — Замглайське ПТУ №12 на тракториста. Працював за спеціальністю у колгоспі села Даничі. Займався підсобним господарством. З повномасштабним вторгненням РФ на територію України долучився до лав ЗСУ. Служив на посаді стрільця-помічника гранатометника механізованого батальйону, солдат.
Загинув 24 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Попрощалися та поховали бійця в селі Мутичів [172]
18445
Данильчик Василь Іванович
(«Іспанець»)
3.09.1991, с. Хлібичин, Заболотівської територіальної громади. У 2011-му році одружився. 25 березня 2023 року добровольцем долучився до ЗСУ. Пройшов навчання в Іспанії, де отримав сертифікат НАТО. Служив в Окремій президентській бригаді. 23 грудня 2023 демобілізувався з війська за сімейними обставинами, однак 9 травня 2024 повернувся до лав ЗСУ, до складу 42-ї окремої механізованої бригади (в/ч А4667) на Харківщині.
50 років, м. Харків. Служив у Львові. У 2014 році під час АТО проходив військові збори, з 20 квітня 2022 року пішов на фронт. "Його завданням було забезпечувати зв’язок. Сержант Олексій Базаленко командував взводом зв’язківців, який побував на різних ділянках фронту
Загинув на Донеччині під час виконання бойового завдання поблизу Ямполя. Залишилася дружина Наталя та донька Карина [8].
18447
Василів Ігор
21.12.1987, м. Стрий. Навчався у Стрийській школі №1 та ВПУ №8. Призваний на службу у червні 2023 року. Солдат, номер обслуги 2 механізованого відділення батальйону військової частини.
Загинув від ворожого обстрілу в районі н.п. Вільшана Куп’янського району на Харківщині. Без сина залишилась мати.[11]
18448
Лисенко Євгеній Вікторович («Школьнік»)
19.11.2001. Був активним учасником організації Nаціональні Дружини. У травні 2023 року приєднався 3ОШБр, 1-й механізований батальйон. Брав участь у запеклих боях на Бахмутському напрямку та в Авдіївці
Загинув на Харківському напрямку відбиваючи штурм ворога [174]
18449
Томчук Іван
(«Пес»)
25 років, с. Липці Житомирської області. У Вінницькому центрі професійно-технічної освіти переробної промисловості отримав фах кухаря. Працював у рибному ресторані. Під час повномасштабного вторгнення боронив країну стрільцем-снайпером 3-ї окремої штурмової бригади, старший солдат.
Загинув поблизу села Новоєгорівка Харківської області. Залишились дружина, син, батьки, брат і сестра. Похований в рідному селі [175]
25 травня
18460
Рутковський Ігор Іванович
23 серпня 1979, м. Бережани. Отримавши середню освіту, відслужив строкову службу. По поверненню додому, до рідного міста, працював у лісгоспі та в будівельній галузі. До ЗСУ долучився 3 липня 2022 року. Службу ніс у складі військової частини А4934.
Кушпіт Володимир Почесний нагрудний знак «Хрест Військова честь»
29.05.1986, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №13. Закінчив із відзнакою колишній Університет банківської справи (тоді — Інститут). Обіймав посаду торгового представника у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Львівська пивна компанія». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації проходив вишкіл у Військовій академії м. Одеса. Згодом виконував бойові завдання із захисту суверенітету держави на східному напрямку у лавах 81-ї окремої аеромобільної бригади. За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками, зокрема, Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Хрест Військова честь». Під час проходження військової служби отримав звання «лейтенант».
Похорон відбувся 31 травня 2024. Залишилися батьки, дружина, двоє дітей, сестра, багато рідних та друзів [177].
18462
Кіт Максим
16.11.2001, м. Львів. Навчався у Гімназії «Провесінь» Львівської міської ради. Згодом здобув освіту у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище торгівлі та сфери послуг». Після завершення навчання працював у будівельній сфері міста Львова. Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації за власним бажанням підписав контракт із ЗСУ. Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави на Донеччині у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Загинув внаслідок підриву на мінно-вибуховому пристрої ворога отримав смертельні поранення [179]
18646
Федоров Євген
26 років, с. Гожули Полтавської області. В 2018 році він закінчив строкову службу, яку проходив у Києві. У серпні 2022-го його мобілізували до лав Сил оборони. Служив у десантно-штурмових військах ЗСУ. Зокрема, був командиром взводу РЕБ аеромобільної бригади. Молодший сержант.
Загинув біля села Берестове Куп’янського району Харківщини [180].
18647
Кравчук Владислав Олександрович
(«Адідас»)
18 травня 1999, с. Сокіл Волинської області, але зростав в місті Рожище. Закінчив там школу. В мирному житті працював у Польщі. До повномасштабного вторгнення потрапив аварію та отримав травми, які позначилися на здоровʼї. 13 березня 2022 року долучився до лав ССО АЗОВ Київ. Солдат 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. Воював на Донеччині (під Авдіївкою) та Луганщині (біля Сватового).
Загинув у районі населеного пункту Новоєгорівка Сватівського району виконуючи бойове завдання на Луганському напрямку. Похований на Алеї Слави цвинтаря міста Рожище [181]
18648
Снаговський Андрій
Працював електромонтером на дробильній фабриці гірничого департаменту "АрселорМіттал Кривий Ріг".
с. Доброгостів на Дрогобиччині. Мобілізований до лав ЗСУ 7 травня 2024. Проходив навчання як курсант навчального взводу навчальної роти підготовки фахівців тилового забезпечення військової частини А2600, 138-й навчальний батальйон матеріального забезпечення.
48 років, с. Малий Щимель Чернігівської області. Згодом переїхав до селища Мала Дівиця. Закінчив Яблунівську школу-інтернат. Потім навчався в Ічнянському професійно-технічному училищі на тракториста. Працював на сільськогосподарському підприємстві та у Києві. У перші дні повномасштабної війни повернувся на Чернігівщину та став до лав оборонців України. Служив у складі стрілецького взводу.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Уманське на Донеччині [187]
27 травня
18500
Михальчук Костянтин
(«Генерал»)
19 грудня 1989, м. Шепетівка. На захист України став ще у 2014 році. Спочатку служив в 95ОШБр, а з 2015 у 8-му полку ССО. Очолював громадську організацію "Шепетівська спілка учасників бойових дій в зоні АТО". За результатами виборів 2015 року був обраний депутатом Шепетівської міської ради VII скликання від Шепетівської міської організації політичної партії "Об'єднання "Самопоміч", повноваження якого склав 18 травня 2017 року. Після 24 лютого 2022 брав участь в боях за Ірпінь. Пройшов шлях від розвідника до командира групи. Лейтенант ССО ЗСУ.
46 років, с. Вороняки Золочівського району. У сезоні-2000/01 виступав за тернопільську "Ниву", провів 15 поєдинків у футболці тернопільської команди у Другій лізі чемпіонату України.
29.09.1996, с. Новий Мізунь Івано-Франківської області. Навчався у Середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 31 м. Львова. Здобув професійно-технічну освіту у Відокремленому структурному підрозділі «Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Національного університету «Львівська політехніка». У 19-річному віці без вагань став на захист України до лав добровольчого батальйону «ОУН» та виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції. Після повернення до цивільного життя працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Факро Львів», згодом обіймав посаду менеджера у місцевій будівельно-торговельній фірмі. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації пройшов вишкіл у складі 3-ї окремої штурмової бригади. Будучи обізнаним у військовій справі, на добровільних засадах навчав і допомагав побратимам. У травні 2023 року за власним бажанням підписав контракт із 3-м прикордонним загоном імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України. Виконував бойові завдання на східному напрямку. Під час проходження служби отримав звання «молодший сержант».
Похований на Алеї Героїв на Бендюзькому кладовищі [191].
18504
Верпека НаталіяПочесний нагрудний знак «Сталевий хрест»
7 жовтня 1997, селище Десна. Здобула повну вищу педагогічну освіту. У 2021 році уклала контракт та долучилась до ЗСУ. Повномасштабну війну зустріла під час проходження фахового навчання у Полтаві. До травня 2022 року була позаштатним психологом, далі обіймала позаштатну посаду помічника начальника служби зв’язку та інформаційних систем. Брала участь у звільненні Херсону, бойових діях на Донеччині та на території Дніпра. Нагороджена відзнакою Головнокомандувача ЗСУ — почесний нагрудний знак "Сталевий хрест". Старший матрос.
Загинула 27 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Миколаївщині [172]
18505
Шаюк Роман
9.06.1986, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №30. Згодом здобув професію слюсаря у професійно-технічному училищі міста Львова. Після завершення навчання працював спершу у сфері надання послуг з охорони власності, а згодом – у рекламі. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від російських окупантів. Із 22 серпня 2023 проходив військову службу у складі 233-го центру підготовки підрозділів ЗСУ. Протягом певного періоду також боронив державу у складі 53-ї окремої механізованої бригади імені Володимира Мономаха та 61-ї окремої механізованої Степової бригади. Виконував бойові завдання на східному напрямку фронту.
Залишилися мама, племінниця та сестра. Похорон відбувся 3 червня 2024 у Львові [192]
18506
Баланович Назар
(«Сокол»)
22 роки, м. Сарни, Рівненська область. У 2021 році був призваний на строкову службу до НГУ. По закінченню служби, у серпні 2023 року підписав контракт з військовою частиною 3018 НГУ.
24.07.1991, м. Старобільськ Луганської області. Навчався у Садківській гімназії Старобільського району Луганської області. Згодом вступив до Відокремленого структурного підрозділу «Старобільський фаховий коледж Луганського національного аграрного університету». У 2023 році здобув вищу освіту у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка. Після завершення навчання працював у торговельній сфері. Протягом 2016-2020 років виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил у складі 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи оперативного командування «Схід» Сухопутних військ ЗСУ. Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся до лав ЗСУ. Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави на східному напрямку у складі 111-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Схід» Сил територіальної оборони ЗСУ. Обіймав посаду командира стрілецького взводу.
Похорон відбувся 3 червня 2024 на Алеї героїв у Чукалівці [112]
18527
Чередник Сергій Валентинович
24 червня 1965, м. Житомир. Провідний інженер Інституту ядерних досліджень НАН України. Фахівець в галузі ядерної електроніки і фізики пучків заряджених частинок, талановитого інженера, який разом із колегами розробив, увів в експлуатацію і протягом багатьох років підтримував у робочому стані джерело йонів прискорювача У-240, необхідне для виконання наукових досліджень. З 2013 працював в Інституті ядерних досліджень НАН України.
Загинув на Харківщині. Похорон відбувся 4 червня 2024 [195][196][197].
18529
Патик Василь Петрович («Клон»)
2 лютого 1974 м. Київ. 25 лютого став долав 133 (Бучанського) окремого батальйону територіальної оборони в рідному селищі Білогородка. Брав участь у боях за с. Дмитрівка наприкінці березня 2022 року в складі 1 взводу 4 стрілецької роти 133 ОБ ТрО 114 ОБр ТрО. Наприкінці квітня 2023 року у складі зведеної роти 250 ОБ ТрО 114 ОБр ТрО обороняв місто Бахмут, де отримав осколкове поранення. З лютого 2024 року у складі 250 ОБ ТрО воював на Сіверському напрямку. За 2 роки на війні пройшов шлях від кулеметника стрілецького відділення до головного сержанта взводу.
Загинув поблизу н.п. Спірне Бахмутського району Донецької області. Похований у с. Білогородка Бучанського району Київської області.[1]
18530
Кучук Артем («Тьома»)
35 років, м. Бердичів Житомирської області. Здобув середню освіту. Після закінчення школи проходив строкову службу в армії. У 2008 році одружився та переїхав до Харкова. Там працював бригадиром на заводі «Електроважмаш». 26 лютого 2022 року добровільно поповнив лави 139-го батальйону 115-ої бригади територіальної оборони. Згодом став старшим стрільцем аеромобільного відділення 77-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ.
Загинув поблизу села Стельмахівка на Луганщині. Похований в селі Садки на Житомирщині біля дідуся, як Артем того і просив. Дружина виконала його волю. Залишились батьки, сестра, дружина та двоє синів, яким на момент загибелі тата було 14 і 9 років [198]
1 червня1998, м. Львів. Доброволиця, бойова медикиня, медійниця, громадська діячка. Вивчала журналістику у Львівській політехніці, з 2017 року приєдналась до команди телекомпанії «Суспільного». Там працювала над реформою Суспільного мовлення, готувала міжрегіональні спецефіри, знімала документальні фільми, очолювала регіональні філії суспільного мовника у різних областях. Навчалася медицини у медичного загону спецпризначення «Білі берети» та в американських медиків, де отримала базові навички. Більш ґрунтовну практику здобула в «Госпітальєрах». З 2020 року навчалася у Київській школі економіки на програмі «Публічна політика та врядування». Але перервала навчання 24 лютого 2022, щоб рятувати та захищати. Ірина повернулась до лав добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри», як бойова медикиня, а згодом очолила 5-й екіпаж. Вона брала участь в операціях з оборони Київщини, Донецької області — від Вугледара до Лиману, Авдіївки, Мар'їнки, Бахмута, працювала в Серебрянському лісі та на Харківському напрямку. У листопаді 2023-го отримала відзнаку від Президента України - орден «За заслуги» III ступеня. У березні 2024 Ірина Цибух стала лауреаткою премії «УП 100. Сила жінок».
Загинула на Харківщині. Прощання в столиці на Майдані Незалежності відбулося 2 червня 2024. Похорон відбувся 3 червня 2024 у Львові. Залишилися батьки, брат і бабуся. 28 червня 2024 нагороджена орденом "За мужність" ІІІ ступеня, посмертно [199][200][192].
18551
Шкуренко Людмила Вікторівна
14 вересня 1980, м. Українка, Київщина. У липні 2022 її брат загинув на війні і 14 травня 2023 вона прийшла служити на штабній посаді. 15 травня 2024 мобілізувалася на бойову посаду. Розвідниця-навідниця розвідувального відділення розвідувального взводу 1-го механізованого батальйону. Була оператором FPV-дронів.
Загинула на Куп'янському напрямку, потрапила під ворожий обстріл. Похована 1 червня на кладовищі міста Українка на "Алеї Героїв 2". Залишилися мама, двоє дітей та коханий чоловік [201]
18552
Моканюк Роман Юрійович
1983, с. Устеріки Білоберізької громади, проживав у Гриняві. Служив стрільцем-помічником гранатометника 3 штурмового відділення 5 окремої штурмової Київської бригади.
Загинув під час виконання бойового завдання в населеного пункту Іванівка Куп’янського району Харківської області [203]
18556
Шевченко Дмитро Станіславович
(«Шева NLAW»)
1977, Свеса Шосткинського району. Перебував на посаді голови селища, звільнився у 2016 році. Після початку повномасштабного вторгнення перебував на Донеччині. Був розвідником та командиром протитанкової групи. Він став справжнім героєм свого підрозділу, самотужки взявши в полон дев‘ятьох десантників 98-ї дивізії РФ
Загину в районі Часового Яру. Похорон відбувся 4 червня 2024 року в Києві. Залишилися дружина, син і донька [204][205]
18557
Борсук Павло
12.02.1989, м. Львів. Дитинство провів в місті Стебник. Навчався у Ліцеї №93 Львівської міської ради, після закінчення 8-го класу вступив до Ліцею «Сихівський» Львівської міської ради. Здобув вищу освіту у колишній Академії митної служби України у місті Дніпрі. У 2011 році склав присягу державного службовця та обійняв посаду старшого інспектора відділу митного оформлення Луганської митниці. З січня 2014 до 2021 року працював державним інспектором відділу митного оформлення митного поста «Городок» у Львівській області. Згодом розпочав кар’єру у сфері ІТ-технологій. Із початком повномасштабного вторгнення росії активно займався волонтерською діяльністю, неодноразово транспортував допомогу у зону бойових дій. У липні 2023 року став до лав Збройних Сил України. Боронив державу від російських загарбників на південному напрямку фронту у лавах 141-ї окремої піхотної бригади Сухопутних військ ЗСУ.
9.02.1980, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №84 імені Блаженної Йосафати Гордашевської. Згодом здобув професійно-технічну освіту. Після завершення навчання проходив строкову військову службу. Займався ремонтами у місті Луцьку та обожнював свою справу. У вільний час любив подорожувати Україною.Із початком повномасштабного вторгнення рф став на захист держави від російських окупантів. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави у лавах 141-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.
Віддав життя, рятуючи своїх побратимів. Похорон відбувся 8 червня 2024 у Львові. Залишилися кохана наречена та тітка [207].
18559
Грегуль Ігор Володимирович
(«Кеп»)
23 січня 1973, селище Калита Броварського району Київської області. Після школи вступив до Криворізького суворовського училища. Слідом був вступ до Вищого Ярославського військово-фінансового училища імені Хрульова. 4 березня 2023 року пройшов перепідготовку в Іспанії та приєднався до 110 окремої механізованої бригади імені генерала-хорунжого Марка Безручка 2 батальйон 5 рота. Брав участь в боях за Авдіївку, де отримав поранення. Після реабілітації знову повернувся в стрій. Командир бойової машини, командир механізованого відділення, механізованого взводу, механізованої роти, механізованого батальйону військової частини А4007. 4 квітня 2024 одружився. 16 травня 2024 року нагороджений відзнакою Міністра оборони України "Залізний Хрест".
34 роки, с. Верхні Гаї. Навчався у місцевій школі, згодом у Стрийському ВПУ №8. Після навчання проходив службу у вч А3002 м. Львів. По завершенні строкової служби, працював у Стрийському ПЧ Укрзалізниці, потім на Стрийському вагоноремонтному заводі – монтером колії. Під час повномасштабної війни, Василь отримав повістку і з серпня 2023 року поповнив лави захисників України. Виконував бойові завдання з захисту України як стрілець, помічник гранатометника у складі 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти вч А0296.
Загинув поблизу села Діброва Сєверодонецького району Луганської області. Залишились мама, двоє братів, які також захищали Україну, молодша сестра та дівчина [210][211]
Загинув під час виконання бойового завдання в Донецькій області
18571
Гомзяк Роман Петрович
26 листопада 1998, м. Самбір. Закінчив середню школу №4, після школи обрав для себе професію кухаря у Самбірському професійному ліцеї. У 2019 році був призваний на строкову службу. Проходив її до 2021 року у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Після демобілізації вирішив спробувати себе на роботі за кордоном, працював у Польщі. З 26 лютого 2022 був у лавах 80-ї ОДШБр. Був молодшим сержантом, командиром гармати самохідного артилерійського взводу військової частини А0284.
Загинув стримуючи ворога на Харківському напрямку, у с. Симинівка Чугуївського району [212]
18572
Чорний Іван
20.01.1999, м. Львів. Навчався у Дублянському опорному ліцеї імені Героя України Анатолія Жаловаги Львівської міської ради. Здобув освіту у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище торгівлі та сфери послуг». Після завершення навчання розпочав кар’єру у ресторанній сфері міста Львова. Згодом вступив на строкову військову службу до 101-ї окремої бригади охорони Генерального Штабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова. Повернувшись до Львова, працював кухарем у місцевому пабі «Лінивий пес». Із перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист Батьківщини від окупантів. Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави у складі 63-ї окремої механізованої бригади Корпусу резерву Сухопутних військ ЗСУ. Боровся із загарбником на Миколаївщині, Херсонщині, Донеччині, Луганщині і Харківщині, за особисту мужність був нагороджений численними відзнаками.
Похорон відбувся 5 червня 2024 у Львові. Залишилися бабуся, мама, сестра, дядько, хрещений батько, двоюрідний брат та кохана дівчина [213].
18573
Правда Максим
25.01.1977, Німеччина. Народився у сім’ї військовослужбовця. У 1992 році родина перебралася із Німеччини до Львова. Навчався к Львівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №43. Здобував освіту у колишньому Університеті банківської справи (тоді – Інституті). Протягом 1996-1998 років проходив військову службу у військових частинах 46145 та А2557. Понад 10 років пропрацював у колишньому Приватному акціонерному товаристві «Львівшляхрембуд». Впродовж останнього часу займався приватним підприємництвом у сфері будівництва автомобільних доріг. Із перших місяців повномасштабного вторгнення рф добровільно став на захист держави від окупантів. Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави на Сумщині, Луганщині та Донеччині у лавах 117-ї окремої механізованої бригади, а згодом – 103-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони ЗCУ.
Похорон відбувся 4 червня 2024 у Львові. Залишилися дружина, 16-річний син та троє братів з родинами.[214].
18574
Старенький Юрій
05.04.1973, м. Львів. Здобув вищу освіту в Національному університеті «Львівська політехніка» за освітньою програмою «Обладнання електронної промисловості». Протягом тривалого часу працював у Благодійному фонді «Книга». Брав участь у художньому оздобленні одного з видань Острозької Біблії. Впродовж останніх років займався приватним підприємництвом. Із перших днів повномасштабного вторгнення рф добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Боровся із російськими загарбниками у складі 53-го окремого стрілецького батальйону 116-ї окремої механізованої бригади 10-го армійського корпусу ЗСУ. 4-го грудня 2023 року отримав звання «молодший сержант». Брав участь у боях за «гарячі» точки Донеччини. За особисту мужність і героїзм при захисті територіальної цілісності України та за сумлінне виконання бойових (спеціальних) завдань був нагороджений численними відзнаками
18 жовтня 1995, Херсон. Навчався в школах у різних містах України. У педагогічному коледжі м. Жовті Води здобув спеціальність вчителя початкових класів та англійської мови.
Загинув в результаті ворожого обстрілу в Краматорському районі [217].
18577
Швець Сергій Миколайович
1983. Мобілізований 20 липня 2023. Командир 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини А7373, молодщий сержант.
Загинув в Часовому Яру під час евакуації поранених[218][219].
18579
Романов Дмитро Андрійович
Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
1999. Долучився до ЗСУ в 2022 році та впродовж 2021 року воював на Світлодарській дузі (Бахмут, Соледар, Миронівське, Світлодарськ). 24.02.22 разом з побратимами вийшов з оточення на Олежківських Пісках, після чого брав участь в обороні Антонівського та Олежківського мостів, міста-героя Миколаєва; із 11.03.22 по 26.11.22 виконував бойові завдання на Херсонському напрямку (Луч, Котляреве, Шевченкове, Пасад-Покровське, Зоря, Олександрівка, Херсон); а з 27.11.22 і до останнього дня знищував ворога на Донеччині (Карлівка, Галицинівка, Красногорівка, Уманське). Служив у лавах 59-ї окремої мотопіхотної бригади, старший солдат, артилерист-навідник.
Похований на «Алеї Героїв» у Запоріжжі. Залишилася мама та дружина [220]
18580
Залевський В'ячеслав
(«Хміль»)
12 грудня 1999. с. Пиковець Вінницької області. З народження не бачив одним оком. Закінчив Вінницький державний педагогічний університет за спеціальністю «Історія та право». У цивільному житті працював барменом у Вінниці. У 2019 році приєднався до реконструкторського руху. На початку 2024 року чоловік добровільно приєднався до лав 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». Служив у мінометному розрахунку.
Загинув при виконанні бойового завдання на території Серебрянського лісництва біля села Григорівка на Донеччині внаслідок скиду противником боєприпасу з БПЛА. Похований в рідному селі. Залишились батьки і двоє молодших братів [221].
18581
Подвишенний Олександр
33 роки, м. Рівне. Навчався в Острозькій академії на факультеті «Літературна творчість». Учасник Революції гідності, а потім й АТО. До сил територіальної оборони приєднався на початку 2022 року, ще до початку повномасштабного вторгнення. Був командиром стрілецької роти 56 ОСБ 104-ї бригади тероборони. Автор поетичних збірок «Горизонталі» та «Зажурена ліра»
30 років, м. Першотравенськ, нині – Шахтарське, Дніпропетровської області. Мав середню спеціальну освіту. Працював на дільниці водопровідних мереж Першотравенського МЖКП. Добровольцем долучився до лав Національної гвардії України. Служив у 4-му батальйоні «Сила Свободи» 4-ої окремій бригади оперативного призначення «Рубіж». Обіймав посаду командира відділення. Був нагороджений медалями «Ветеран Війни». та «Хрест 54 ОМБР», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Загинув через уламкове поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу поблизу с. Спірне на Донеччині. Похований в селі Рунівщина Полтавської області [224]
31 травня
18590
Черніков Костянтин
35 років, м. Київ. Тренер з гімнастики. Був пілотом дронів у 149-й ПМБр, пілот FPV.
2.09.1972, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 11 (сьогодні – Львівська правнича гімназія). У 1987 році вступив до колишнього Середнього професійно-технічного училища №17 міста Львова, де здобув кваліфікацію «Столяр будівельний-паркетник III-го розряду». Після завершення навчання проходив строкову військову службу у Збройних Силах України. Насамперед, працював на посаді слюсаря-складальника штемпелів та печаток на дослідному виробництві в Українському науково-дослідному інституті поліграфічної промисловості імені Т. Г. Шевченка, згодом опанував професію склодува у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Галімпекс». Деякий час працював у відділі сторожової охорони Львівського національного університету імені Івана Франка. Впродовж останнього періоду працював у Регіональній філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». Із перших місяців повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від окупантів. Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави у складі 42-ї окремої механізованої бригади.
Похорон відбувся 7 червня 2024 у Львові. Залишилися дружина, син, тітка та двоюрідні брат і сестра [226]
18592
Мукоїда Володимир Вікторович
27 грудня 1978, м. Кривий Ріг. У мирному житті військовий працював залізничником: спочатку майстром, потім начальником служби, заступником начальника цеху і начальником залізничного цеху КМК. Останнім місцем його роботи був Криворізький ремонтно-механічний завод, де він обіймав посаду начальника служби транспорту, а згодом заступника з виробництва. На початку повномасштабної війни добровільно вступив у лави захисників. Був командиром роти у військовій частині Т0400. Воював на Харківському напрямку, у Херсоні, а останні 2,5 місяці провів у Запорізькій області.
Потрапив під артобстріл і отримав серйозне поранення. Лікарі добу боролися за його життя – провели дві операції, зробили переливання крові, але серце захисника не витримало і 31 травня він помер [227]
18593
Гутникевич Тарас
20 березня 2005, с. Дережичі. Навчався у Дрогобицькому ліцеї №3, згодом закінчив училище №19, де здобув професію електрогазозварника й автослюсаря. Працював на місцевому хлібокомбінаті. Та як тільки виповнилося 18 років, він пішов на службу у військово-морський флот. Їздив на військові навчання до Великої Британії, зокрема пройшов вишкіл на штурмовика. Служив в Одесі, був матросом на патрульно-протидиверсійному катері.
Постраждав внаслідок ворожого ракетного удару під час виконання бойових завдань і загинув 31 травня 2024 року від отриманих травм. Залишилися батьки, дідусь, сестри, племінники, а також наречена [228].
Загинув під час виконання службових обов'язків в районі н.п. Вовчанська Харківської області. Похований 13 червня 2024 року в селищі Овідіополь Одеської області[229].
18595
Кушнір Андрій
24 роки, м. Хмельницький. Після школи здобув професію автослюсаря в училищі. Але за фахом не працював, бо відразу після закінчення навчання, в 2017 році, прийшов на «Нову пошту». Восени 2021 року пішов на строкову службу. Потрапив до НГУ, восени 2023-го підписав контракт. Завдання змінилися: почалися блокпости, охорона важливих об’єктів. Найважчою для хлопця роботою стала участь у похованні нацгвардійців. Найболючішим був випадок, коли гелікоптер з міністром МВС Монастирським та керівництвом цієї структури впав на дитячий садочок у Броварах. Жахлива трагедія сильно зачепила молодого солдата. Він сказав, що вже не може на ті сльози дивитися, все те горе бачити ледь не щодня. Попросився, щоб його перевели. Йому пішли назустріч, відправили додому в Хмельницький. Там він виконував важливі завдання на об’єкті. А потім почалася підготовка до участі в бойових діях. Були й на полігонах, і в Німеччині на навчаннях. Був відправлений на Харківщину в складі бригади «Хортиця». Якийсь час виконував завдання з охорони порядку. На позиції був гранатометником. У першому ж бою із своїм другом і земляком потрапив під мінометний обстріл.
Загинув під час виконання службових обов’язків поблизу села Липці на Харківщині. Похований на Алеї Слави цвинтаря мікрорайону Ракове, що в Хмельницькому [230].
↑в, ЗА ОСТАННІЙ ТИЖДЕНЬ СТАЛО ВІДОМО ПРО ЗАГИБЕЛЬ 20 ЗАХИСНИКІВ З ПОЛТАВЩИНИ (27 травня 2024). інтернет-видання "Полтавщина". Процитовано 27 травня 2024.
.svg)
.svg)
.jpg)
.svg)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.png)
.svg)
.png)
.png)
.svg)
