01958-08-2626 серпня1958, Озерна (Білоцерківський район)Київська область. Старший солдат, механік-радіотелефоніст 130-го окремого розвідувального батальйону. Призваний до лав Збройних Сил України 1 березня 2015 року. Залишились дружина, двоє дітей та троє онуків.
Помер під час несення служби в районі с. ПурдівкаНовоайдарський район Луганської області. Обставини не уточнено. Похований у с. Мала Сквирка Білоцерківського району[1].
Загинув поблизу Горлівки (Донецька область) від пострілу в серце. Похований на Новому кладовищі Нетішина[2]. За словами родичів, до бази батальйону в смт Неліпівка підійшла ДРГ противника, троє бійців «Айдару» близько 4 ночі вийшли на подвір'я, снайпер поцілив у спину розривною кулею прямо в серце Назару, який загинув миттєво. Ще двох бійців було поранено[3]. Батальйон «Айдар», на своїй сторінці у Facebook, про поранення своїх бійців не повідомляє та обставини загибелі Назара не уточнює[4].
01997-04-2626 квітня1997, 18 років, ХотинЧернівецька область. Боєць окремого загону СпП «Азов»НГУ. Член Хотинської організації «Студентська Свобода». Активний учасник Революції Гідності. Після Майдану брав активну участь у волонтерській діяльності з організації плетіння маскувальних сіток та збору коштів і харчів для бійців АТО. Коли досяг повноліття, добровольцем пішов на фронт. Залишилися батьки.
Загинув поблизу смт Станиця Луганська (Луганська область). Обставини не уточнено[11]. За повідомленням ГУМВС України в Луганській області, 1 січня, під час патрулювання прикордонної ділянки поблизу села Гарасимівка (Станично-Луганський район), дістав вогнепальне поранення у живіт військовослужбовець ЗСУ 1975 р.н. О 10:45 того ж дня доставлений до Станично-Луганської районної лікарні, де об 11:15 помер від отриманого поранення[12].
01975-11-055 листопада1975, Луганськ. Старший солдат, військовослужбовець 2-го загону 3-го окремого полку спецпризначення ГУР МО (Кропивницький). Займався бізнесом, потім був пресвітером у церкві. Ходив на полювання, мав мисливську зброю. З початком антидержавних збройних заворушень на сході навесні 2014 пішов добровольцем захищати свою рідну землю, долучився до батальйону «Тимур». Після того, як комбат Темур Юлдашев потрапив у полон, Роман виїхав до Дніпропетровська, де приєднався до батальйону МВС «Дніпро-1», був командиром 2-го взводу 5-ї «донецької» роти у званні молодшого сержанта міліції, обороняв Маріуполь, Піски та Донецький аеропорт. Розвідгрупа «Санти» робила «вилазки» у Донецьк на автомобілі. У 2015 перейшов до ЗСУ в 3-й полк СпП. Залишилися дружина та три доньки. Родина має статус переселенців і проживає під Києвом.
Загинув від вогнепального поранення на аеродромі Краматорська. 6 січня з воїном попрощалися у військовій частині в Кропивницькому. Поховання в Києві на Лісовому кладовищі[13]. За офіційною версією, загинув внаслідок необережного поводження зі зброєю, але колеги та рідні в цю версію не вірять. За фактом загибелі призначено службове розслідування[14].
01973-06-3030 червня1973, ПостійнеКостопільський районРівненська область. Старший сержант, військовослужбовець зведеного автомобільного батальйону «777» ЗСУ (Сватове). Закінчив Рівненське професійно-технічне училище № 11, де здобув спеціальність слюсаря. Після армійської служби працював у домашньому господарстві. Мобілізований у березні 2015 року до військової частини А4152 (Рівненський полігон). Залишилася дружина та двоє синів, 2003 і 2006 р.н.
2 січня заступив на пост під Горлівкою (Донецька область). Вранці Олега знайшли мертвим, зупинилося серце під час чергування вночі у 25-градусний мороз. Похований на Алеї Героїв на новому Броварському міському цвинтарі[18].
Загинув внаслідок нещасного випадку під час виконання службових обов'язків поблизу міста Волноваха (Донецька область). Похований 9 січня у с. Сулятичі.[23]
01978-02-2828 лютого1978, ТуркаЛьвівська область. Капітан поліції, боєць полку поліції особливого призначення «Миротворець»Національної поліції України. Одним з перших прийшов добровольцем до батальйону «Миротворець», з яким пройшов найгарячіші точки війни на сході, зокрема, бої за Іловайськ у серпні 2014 року. Після лікування якийсь час працював у Києві, в міністерстві, але повернувся на фронт до свого підрозділу. Був одним з найкращих розвідників «Миротворця». Залишилася дружина та 7-річна донька.
Поблизу селища Зайцеве під Горлівкою (Донецька область) під вогонь російських бойовиків потрапив цивільний автомобіль, було поранено місцеву мешканку. Офіцер, ризикуючи власним життя, зробив усе можливе, щоб зупинити та вивести автомобіль з-під обстрілу, та у цей час дістав смертельного кульового поранення у голову[25]. 11 січня з воїном попрощалися у Києві на Майдані Незалежності. Поховання у м. Турка[26].
Під час обстрілу російськими бойовиками на околиці селища Зайцеве під Горлівкою (Донецька область) військовослужбовці вивели поранену місцеву мешканку та ще кількох цивільних осіб з-під обстрілу. Коли поверталися назад та знову потрапили під обстріл, Федір був важко поранений у голову кулею снайпера, через кілька годин помер від поранення. Похований у с. Бейзимівка[27]. За даними ІАЦ РНБО, в районі Майорська під Горлівкою загинули двоє бійців, — від чисельних осколкових поранень внаслідок гранатометного обстрілу загинув військовослужбовець ЗСУ, та під час рятування від обстрілу мирних мешканців загинув капітан поліції[28].
Загинув близько 7:30 під час обстрілу з АГС-17 з південно-східного напрямку селища Зайцеве під Горлівкою (Донецька область), від смертельного осколкового поранення у голову. Похований у с. Опришки[29].
Під час несення служби в зоні АТО, помер у військовому госпіталі міста КраматорськДонецькій області від серцевої недостатності (хвороби серцево-судинної системи), яка розвинулася на фоні пневмонії. Похований у с. Шепіт[30].
Загинув о 5-й ранку в селищі Мирне (Волноваський район) Донецької області від кульового поранення, що несумісне з життям. 17 січня з Сергієм попрощалися в Івано-Франківську. Похований у рідному селі Рошнів[31].
Під час служби в зоні проведення АТО, помер у госпіталі м. Слов'янськ (Донецька область) від пневмонії. Похований на місцевому кладовищі в с. Тютьки[32].
01973-11-2929 листопада1973, ГорохолинаБогородчанський районІвано-Франківська область. Начальник штабу окремої тактичної групи ім. капітана Воловика батальйону спецпризначення «Захід-3» (Івано-Франківщина) Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Група «Семена» мала неофіційну назву «Семінарія», раніше входила до складу 5-го окремого батальйону ДУК. Григорій багато років підтримував ВО «Свобода» та брав участь у політичних акціях і мітингах. Поїхав працювати далекобійником до Польщі, через два місяці, з початком Євромайдану, прибув до Києва, брав активну участь у Революції Гідності, стояв у витоків створення руху «Правий сектор». Пізніше долучився до ДУК, пройшов бої в районі Іловайська — Старобешеве, Амвросіївки, Пісків, Донецького аеропорту. Побратими називали свого командира «Батя». За тиждень до загибелі Григорій розповів про події на війні в передачі ТРК РАІ «Лінія війни». Залишилися донька від першого шлюбу, мати, вагітна дружина та двоє дітей. 27 березня дружина Григорія народила хлопчика.
Загинув у районі аеропорту Донецька від тяжкого поранення внаслідок підриву на розтяжці, коли з групою повертався із завдання. Після прощання на Майдані Незалежності у Києві Григорія поховали в Меморіальному сквері Івано-Франківська[35].
01985-08-022 серпня1985, Київ. Старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 3 механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Мобілізований 3 червня 2015 року, проходив підготовку на Рівненському полігоні, після чого ніс службу в районі Бахмутської траси, в Кримському, Новотошківці, Тошківці. Залишилась дружина та 2-річна донька.
Помер під час несення служби в смт Тошківка (Попаснянський районЛуганська область). За даними командування військової частини, тіло бійця виявили без ознак життя у бліндажі. Відомо, що Ілля за час несення служби тричі хворів на запалення легень та лікувався у шпиталях[37].
01973-12-1010 грудня1973, ІгнатпільОвруцький районЖитомирська область. Проживав у м. Кропивницький. Сержант, командир 3-го відділення 3-го мотопіхотного взводу 3-ї мотопіхотної роти 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1»58-ї ОМПБр. Відслужив в армії, 1995 року закінчив Кропивницьке вище професійне училище № 9, одружився і залишився у Кропивницькому. Майже 20 років присвятив службі в органах внутрішніх справ на посадах рядового та начальницького складу, пішов на пенсію у званні капітана. Мобілізований у березні 2015 року. Залишилися мати, дружина та 14-річний син.
01977-04-2020 квітня1977, ТоропецьРРФСР. Виріс і проживав у м. ЗвенигородкаЧеркаська область. Старший сержант 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1»58-ї ОМПБр. Народився в родині військовослужбовця. Закінчив Козачанське СПТУ з фаху «бджільництво», потім навчався у Шевченківському сільськогосподарському коледжі, Звенигородській філії Східноєвропейського університету. У 1995—1996 роках проходив строкову військову службу. З 2008 року служив за контрактом у Звенигородсько-Лисянському об'єднаному військовому комісаріаті у званні сержанта. Після невеликої перерви знову мобілізований. ЗМІ повідомляють, що рік тому Роман пішов на службу до батальйону «Донбас», через три місяці перейшов в «Айдар».
Дату, місце й обставини не уточнено. Похований у селі Нестюки[40]. Прим. В проросійських екстремістських пабліках повідомляється, що підірвався на вибуховому пристрої 21 січня.
У ЗМІ повідомляється, що Президент Петро Порошенко в інтерв'ю телеканалу Bloomberg повідомив про загибель військовослужбовців: «Учора моя країна втратила трьох військових, і сьогодні двох військових вбито»[41]. За даними ІАЦ РНБО, за добу 20 січня було поранено 6 військовослужбовців, а за добу 21 січня — двоє (один поранений внаслідок бойових дій, ще один травмований через підрив на вибуховому пристрої), загиблих немає[42].
3019
Діденко Олександр Кузьмич (Позивний «Кузміч»)
01953-06-2525 червня1953, 62 роки, БахмачЧернігівська область. Технік-механік танкового підрозділу «Холодний Яр» окремого загону спеціального призначення «Азов» Східного ОТО Національної гвардії України. Коли Олександру було 9 місяців, помер його батько-фронтовик. Олександр Кузьмич поїхав добровольцем допомогти з ремонтом військової техніки та так і залишився в «Азові», казав, що буде захищати Україну, доки сил вистачить. У вільну годину грав для хлопців на баяні (Відеосюжет про Кузьмича). Разом із Кузьмичем у роті проходив службу і його син.
Помер від серцевого нападу в районі міста Маріуполь (Донецька область). Як кажуть танкісти «Азову», Кузьмич «надто все пропускав через себе. Дуже близько до серця брав, і серце не витримало… Жив роботою, помер на роботі». 28 січня з Кузьмичем попрощалися у Києві в Михайлівському соборі[43]. Похований на Лук'янівському військовому цвинтарі.
3020
019861986. Військовослужбовець ЗСУ (підрозділ не уточнено).
Дата, місце й обставини не уточнені. Загинув у зоні АТО[45].
3024
Константінов Ігор Вікторович
01993-09-2323 вересня1993, ОлександріяКіровоградська область. Солдат, механік-водій БМП 54-ї окремої механізованої бригади, в/ч пп В2970 (Артемівськ). Закінчив Олександрійський політехнічний коледж, після чого пішов в армію. Автор і виконавець пісень у стилі реп, учасник реп-клубу при ДК «Світлопільський», член поетичного клубу «Джерело». Член козацького братства, громадської організації «Козацький звичай», був активним учасником козацького руху. 4 лютого 2014 уклав контракт на військову службу, з квітня 2014 перебував у зоні АТО. Брав участь у боях під Слов'янськом, Іловайськом, останнє місце дислокації — Попасна. Залишилися мати, вітчим, молодший брат.
Загинув у зоні АТО під час чергування на посту біля намету в базовому таборі підрозділу. Смерть настала від удару ножем в область серця при нападі співслужбовця з іншої роти. Нападник затриманий, ведеться слідство. Похований на центральному кладовищі Олександрії[47].
3025
Барановський Василь Володимирович
01967-01-3030 січня1967, Устинівка (Малинський район)Житомирська область. З 2002 року мешкав у с. Горинь Млинівського району. Старший лейтенант, командир взводу — командир БМП 44-ї окремої артилерійської бригади (Тернопіль). Виріс у багатодітній селянській родині. 1985 року закінчив Малинське професійно-технічне училище №36 за фахом машиніста-тракториста. Рік працював в Устинівському колгоспі. 1986 року був призваний до армії, служив два роки в Північному Казахстані в аеромобільних військах водієм БМП, закінчив службу командиром БМП у званні молодшого лейтенанта. Повернувся в Устинівку, працював трактористом, з 2001 по 2005 рік — різноробочим в Малинському Держлісгоспі, з 2005 по 2014 рік працював у приватному підприємстві «Тандем». Мобілізований 20 березня 2014 року. Служив в смт Чаплинка на адмінкордоні з Кримом, з листопада 2014 — в зоні АТО. Залишилися мати, брат, дві сестри, дружина з двома доньками і рідний син.
Зник безвісти 29 січня під час боїв на дебальцівському напрямку, поблизу м. Вуглегірськ (Донецька область). Ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих. Встановлено, що під час бою в БМП Василя Барановського прямою наводкою влучив артилерійський снаряд, офіцер загинув. Похований 20 червня 2015 року в с. Фортунатівка Малинського району, біля могили свого брата[48].
Після поранення в Донецькому аеропорту і контузії, Олександр майже рік провів у різних шпиталях. 26 січня 2016 року у нього зупинилося серце. Похований на Берковецькому цвинтарі Києва[51].
01985-06-055 червня1985, НововолинськВолинська область. Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). 2004 року закінчив Нововолинське вище професійне училище за спеціальністю «Офіціант, бармен, буфетник». Працював у барі «Едем», пізніше — на різних роботах. Призваний за мобілізацією, служив 10 місяців. Неодружений, залишилися батьки, сестра.
Служив у районі міста Попасна (Луганська область). Помер у лікарні від травм — крововилив у мозок. Проводиться розслідування обставин. Похований у Нововолинську на міському кладовищі біля шахти № 2[52].
Місце й обставини не уточнено. Як зазначено у розпорядженні міського голови про оголошення дня жалоби, життя солдата обірвалося під час виконання військового обов'язку[53].
Помер під час несення служби в с. Широке Луганської області.[54] За повідомленням поліції Луганської області, на одній з військових позицій у бліндажі помер військовослужбовець 1973 р.н. Військовим лікарем встановлено попередній діагноз: гостра судинна недостатність.[55]
Близько 14:20 поблизу шахти «Путилівська» («Бутівка-Донецька») в районі Авдіївка — Донецьк троє бійців під час виконання бойового завдання із розмінування-мінування у лісосмузі натрапили на «розтяжку». Від вибуху Анатолій дістав чисельних осколкових поранень, що несумісні з життям. Після прощання у Києві та Івано-Франківську воїна поховали в рідному Делятині[56].
Загинув внаслідок мінометного обстрілу з боку бойовиків поблизу смт Зайцеве під Горлівкою (Донецька область), ще одного бійця було поранено. Похований в Славуті[57].
01993-07-2525 липня1993, Краснопілля (Коропський район)Чернігівська область. Сержант зенітно-ракетного дивізіону 96-ї зенітної ракетної бригади, в/ч А2860 (Васильків). Закінчив Конотопське професійно-технічне училище, де здобув професію газоелектрозварювальника та автослюсаря. Займався боксом. 2013 року проходив строкову службу у Василькові, у в/ч А2860 Повітряного командування Військово-повітряних Сил України. По закінченню строкової служби уклав військовий контракт і продовжив службу у Броварах. Згодом написав рапорт про направлення в зону АТО. Пройшов дві ротації на позиції «Зеніт» у районі Донецького аеропорту (лютий-квітень і липень-вересень 2015), у складі зведеного загону ВПС «Дика качка». Під час служби отримав звання молодшого сержанта, неодноразово нагороджений армійськими і військовими відзнаками. Під час боїв у березні 2015 року отримав кульове поранення, після лікування повернувся на фронт.
Близько 15:00 під час патрулювання території поблизу селища СпірнеАртемівський район (Донецька область), неподалік Лисичанська, військові підірвалися на «розтяжці». В результаті вибуху Геннадій загинув від чисельних уламкових поранень, ще четверо поранених доставлені до шпиталю у Сватове[58][59].
Помер у шпиталі міста Сватове (Луганська область) від мінно-вибухових травм, що отримав у результаті підриву на фугасі поблизу селища СпірнеАртемівський район (Донецька область), неподалік Лисичанська під час патрулювання території. Група з п'ятьох військовослужбовців помітила якийсь рух за кількасот метрів від себе. Військові обстежили територію та зняли одну «розтяжку», встановлену, скоріш за все, диверсійною групою противника. Нікого не виявивши, повернули назад і на тому самому шляху, яким щойно пройшли, підірвалися на «розтяжці». Похований 4 лютого в с. Панютине[58][60].
Загинув у зоні АТО в результаті обстрілу. Похований у с. Казавчин[61]. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу (станом на ранок 5 лютого) внаслідок бойових дій один український військовослужбовець загинув, ще троє дістали поранень. Український боєць загинув під час мінометного обстрілу російськими бойовиками смт Зайцеве під Горлівкою (Донецька область)[62].
Загинув внаслідок нещасного випадку поблизу с. Віролюбівка (Костянтинівський район Донецька область). Похований на кладовище "Св. Миколая" м. Запоріжжя[63]. Орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» ІІІ ступеня.
01972-06-2121 червня1972, м. Тернопіль. Капітан медичної служби, ординатор медичного відділення медичної роти 58-ї окремої механізованої бригади (Конотоп), в/ч пп В0425. За освітою лікар-хірург. Працював фтизіатром у Тернопільському обласному протитуберкульозному диспансері. Під час Революції Гідності їздив до Києва на Майдан. Мобілізований у лютому 2015 року. Якийсь час був у тренувальному таборі, потім його відправили на схід. Одружений.
Загинув у районі міста Авдіївка (Донецька область) в результаті підриву на вибуховому пристрої з «розтяжкою». Олег йшов першим і прийняв на себе більшість осколків, ще двоє дістали поранень. Похований у Дніпропетровську[67][68]. Прим. ЗМІ повідомляли, що під Авдіївкою підірвались бійці 58 ОМБр[69], інші ЗМІ, — що бійці були з Кіровоградського 42-го ОМПБ 57-ї ОМБР[70].
01982-03-044 березня1982, Полтава. Старший солдат, водій розвідроти УНСО 131-го окремого розвідувального батальйону ЗСУ. Пішов служити в зону бойових дій добровольцем у серпні 2014 року, разом з 13-ма полтавськими добровольцями з організації УНА-УНСО, з 17 років був її членом. Залишилися мати, молодший брат.
01974-06-077 червня1974, Середній БабинКалуський районІвано-Франківська область. Старшина, механік-водій БМП 1-го батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). 1993 року вступив на навчання до Войнилівського ПТУ № 34, де здобув професію тракториста-механіка. Служив танкістом у військовій частині «Десна». Після звільнення в запас працював у рибному господарстві «Бабин». Мобілізований 22 серпня 2014 року, по закінченні року продовжив службу в зоні АТО ще на півроку. Залишилися мати та дві сестри.
Загинув під час обстрілу у ніч на 15 лютого, близько 4-ї години ранку, поблизу міста Волноваха (Донецька область)[74]. Прим. Видання «Лівий берег», з посиланням на бійця 72-ї бригади, повідомило про трьох загиблих та одного пораненого в районі міста Волноваха у неділю 14 лютого[75].
01980-02-055 лютого1980, ЛохвицяПолтавська область. Підполковник. Військовий льотчик. Закінчив Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, Кіровоградську льотну академію Національного авіаційного університету. Мав військові нагороди. Після скорочення льотного штату служив на посаді начальника стройової частини 299-ї бригади тактичної авіації (Миколаїв). Останнім часом працював в органах Служби безпеки України. В зону АТО виїжджав у відрядження, за неофіційною інформацією служив у контррозвідці (СБУ чи ЗСУ, не уточнено). Залишилися батьки, сестра, дружина.
За повідомленням Лохвицької РДА, загинув під час виконання бойового завдання у зоні проведення АТО. Обставини загибелі не уточнено. Похований у Лохвиці[79].
01992-10-2626 жовтня1992, ПетровеКіровоградська область. Лейтенант, начальник інженерної служби 20-го окремого мотопіхотного батальйону «Дніпропетровськ»93-ї ОМБр. З 2009 по 2014 рік навчався у Дніпропетровському національному університеті залізничного транспорту ім. академіка В.Лазаряна, де здобув спеціальність інженера залізничного транспорту. Працював за фахом, в Управлінні залізничним транспортом Північного ГЗК. Мобілізований 7 лютого 2015 року. Спочатку проходив службу на офіцерській посаді в групі інженерного забезпечення 17-ї танкової бригади, останній місяць служив у 20 ОМПБ.
Загинув під час виконання завдання із розмінування території, в результаті підриву на міні поблизу селища Піски (Ясинуватський район) Донецької області[80].
17 лютого отримав важкі травми в результаті підриву на міні поблизу селища Піски (Ясинуватський район) Донецької області, втратив обидві ноги. У важкому стані доставлений до лікарні м. Селидове, військові медики більше десяти годин боролися за життя Дмитра, о 4:05 його серце зупинилося. Похований у Дніпропетровську[81].
3052
Ялинчук Богдан Михайлович
01984-10-099 жовтня1984, ШукайводаХристинівський районЧеркаська область. Солдат 28-ї ОМБр. Виріс у сім'ї колгоспників. У 2001—2006 роках навчався в Кременчуцькому університеті економіки і права, по закінченні якого до 2012 року працював у податковій інспекції міста Кременчук. Протягом трьох останніх років працював на Кременчуцькому пивоварному заводі. Мобілізований 08.07.2015. Ніс службу в зоні АТО, зокрема в населених пунктах Колядовка та Красноармійськ.
Після контузії Степан захворів і у вересні 2015 року відправлений додому у відпустку. Спочатку в шпиталі Житомира виявили запалення легенів, потім київські лікарі поставили діагноз енцефаліт. 18 лютого Степан після затяжної хвороби помер. Похований у с. Підлуби[83].
Ніс службу на блокпосту поблизу міста Авдіївка (Донецька область). Загинув у ніч з 19 на 20 лютого. З військової частини рідним повідомили, що Олександра було застрелено, потім сказали, що це було самогубство. Похований у Вільховому[86].
01986-10-088 жовтня1986, Кривий РігДніпропетровська область. Молодший сержант, оператор-топогеодезист 2-го гаубичного самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське), в/ч пп В0095. З 2005 року був одним з розбудовників і активістів організації Громадянська мережа ОПОРА. З 2004 по 2009 рік навчався у Міжнародній Академії управління та права, за спеціальністю «комерційне та трудове право». Мобілізований у липні 2015 року.
За повідомленням Сумської ОДА, загинув під час обстрілу поблизу смт Зайцеве під Горлівкою (Донецька область). Тіло Миколи привезли на Конотопщину 2 квітня, похований в с. Землянка[93]. За повідомленням ГУ НП в Донецькій області, 23 лютого 2016 року на передовій позиції ЗСУ між Торецьком та окупованою територією неподалік Горлівки зник 41-річний військовослужбовець, мешканець Сумської області. Слідство встановило, що він був вбитий співслужбовцем під час конфлікту. Вбивця, разом з іншим співслужбовцем, вивезли тіло за 5 км від позиції і прикопали у лісосмузі, сказавши командуванню, що той дезертував. 28 березня правоохоронці викопали труп чоловіка зі слідами численних травм. Тіло та речові докази направлені на експертизу, вбивцю затримано[94].
Застрелений автоматною чергою п'яним співслужбовцем під час конфлікту на блокпосту у прибережній зоні Маріуполя (Донецька область). Похований у Василівці. Вбивця засуджений до 11 років позбавлення волі[96].
У Бахмутському районі Донецької області двоє військовослужбовців, рухаючись на вантажівці в напрямку лінії фронту, натрапили на фугас. Внаслідок вибуху вантажний автомобіль повністю знищено, військові були захоплені у полон російсько-терористичним збройним формуванням, один з них дорогою помер від отриманих поранень[97].
Півроку тому, під час виконання бойового завдання поблизу смт Зайцеве під Горлівкою (Донецька область) дістав уламкове поранення й контузію, проходив лікування. Помер у Київському військовому шпиталі через зупинку серця. Похований на Далекосхідному кладовищі Кропивницького[98].
01985-11-1818 листопада1985, ШепетівкаХмельницька область. Солдат 54-ї окремої механізованої бригади (Бахмут). Народився в сім'ї залізничників. По закінченні школи продовжив сімейну трудову династію і влаштувався працювати на залізницю. Спершу працював в Шепетівській дистанції колії, пізніше, — в дистанції колії міста Києва. На фронт пішов добровольцем. Залишилася дружина та дві доньки. Прим. в Указі про нагородження — Тимошишин Олександр Анатолійович[102].
01981-10-1515 жовтня1981, Тернопіль. Солдат, навідник 1-го взводу 2-ї аеромобільно-десантної роти 1-го аеромобільного батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади (Львів). Працював головним спеціалістом відділу з питань постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС управління соціальної політики Тернопільської міської ради. Призваний за мобілізацією у сепрні 2015 року, після підготовки на Рівненському полігоні та в Житомирі 27 листопада поїхав у зону АТО. Залишилася мати.
Військовослужбовці вирушили в район проведення навчальних стрільб, що мали відбутися між селищами Мирна Долина та Тошківка (Попаснянський районЛуганська область). Об 11:40, рухаючись ґрунтовою дорогою уздовж лісосмуги у напрямку смт Тошківка, під час спроби розвернутися, легкоброньований автофургон «Hummer» наїхав на протитанкову міну ТМ-64. Внаслідок підриву загинув водій і двоє військових, які сиділи позаду, ще двоє дістали поранення. Похований 28 березня у Тернополі, на Микулинецькому цвинтарі поряд із могилою батька[104][105].
Військовослужбовці вирушили в район проведення навчальних стрільб, що мали відбутися між селищами Мирна Долина та Тошківка (Попаснянський районЛуганська область). Об 11:40, рухаючись ґрунтовою дорогою уздовж лісосмуги у напрямку смт Тошківка, під час спроби розвернутися, легкоброньований автофургон «Hummer» наїхав на протитанкову міну ТМ-64. Внаслідок підриву загинув водій і двоє військових, які сиділи позаду, ще двоє дістали поранення. Після завершення експертизи з Артемом попрощалися в с. Нижнє та поховали 15 квітня 2016 року в с. Слобідка-Кальнянська Деражнянського району[104][106].
Військовослужбовці вирушили в район проведення навчальних стрільб, що мали відбутися між селищами Мирна Долина та Тошківка (Попаснянський районЛуганська область). Об 11:40, рухаючись ґрунтовою дорогою уздовж лісосмуги у напрямку смт Тошківка, під час спроби розвернутися, легкоброньований автофургон «Hummer» наїхав на протитанкову міну ТМ-64. Внаслідок підриву загинув водій і двоє військових, які сиділи позаду, ще двоє дістали поранення[104][107]. Тіла загиблих відправили до Дніпропетровська, проводиться експертиза.
Помер внаслідок отруєння в смт.Біловодськ на Луганщині.[108][109] Тіло забрали з Дніпропетровська волонтери. Похований 7 березня на кладовищі в Садгорі[110].
Пізно увечері в приміщенні командно-спостережного пункту у с. Бердянське (Волноваський район), після сумісного вживання спиртних напоїв, офіцер в/ч А0704 зробив кілька пострілів з автомата в бік молодшого сержанта. Від несумісних з життям поранень Олександр помер в автомобілі «швидкої». Похований у с. Підопригори[111][112]. Винний у вбивстві офіцер засуджений 25.11.2019 до 11 років позбавлення волі з позбавленням військового звання «підполковник»[113].
Загинув від кульового поранення у голову внаслідок нещасного випадку у базовому таборі поблизу с. Кодема (Бахмутський район Донецька область). Похований в селі Ясенівка[114][112]
Загинув під Донецьком, обставини не уточнено. Поховали Богдана на Алеї Героїв у місті Василькові, де живуть його родичі, і де він проводив шкільні канікули в дитинстві[115].
Загинув в результаті кульового поранення у голову на посту на території військового табору роти в селі Касянівка (Нікольський район) Донецької області. Постріл з автомата було зроблено співслужбовцем під час сварки[117][112].
01986-03-2929 березня1986, Миколаїв. Старший солдат, кулеметник 1-го відділення 2-го взводу 6-ї роти 2-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади (Башкирівка). Був єдиною дитиною в сім'ї. Мобілізований 15 березня 2015 року, з травня виконував бойові завдання в зоні АТО. Залишилися батьки, дружина та 6-річна донька.
Вбитий кулею снайпера у голову близько 16:15, під час патрулювання території у складі пішого патруля, коли військові переходили по містку через річку Євсуг (приток р. Сіверський Донець) поблизу села Артема (Станично-Луганський район) Луганської області. Після прощання у військовій частині в Башкирівці, Олега поховали на міському кладовищі Миколаєва[118][119].
01972-05-011 травня1972, АнаньївОдеська область. Проживав у с. Точилове Ананьївського району. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ не уточнено). До села Точилове приїхав після розформування військової частини, де служив прапорщиком. Займався ремонтом апаратури. Призваний за мобілізацією. Залишилася дружина та дорослий син від першого шлюбу.
2 листопада 2015 року дістав важку травму голови в зоні проведення АТО. Спочатку був у дніпропетровському шпиталі, потім перевезений до Києва. Помер у київському шпиталі, після трьох місяців перебування в комі[121].
01988-06-2929 червня1988, МиловеБериславський районХерсонська область. Солдат 17-ї окремої танкової бригади, в/ч пп В3675 (Кривий Ріг). Закінчив Бериславський професійний аграрний ліцей, здобув професії бджоляра та водія. 28 липня 2015 року мобілізований як доброволець до військової частини 79-го прикордонного загону. 7 вересня отримав спеціальність навідника гармати танку 3 класу, з 6 листопада служив у в/ч А1314 під Бахмутом. Учасник АТО. Залишились батьки та вагітна наречена.
01977-07-3131 липня1977, ЗбаражТернопільська область. Матрос, стрілець-регулювальник комендантського відділення комендантського взводу комендантської роти 73-го морського центру спеціальних операцій (Очаків). Займався бізнесом на Збаражчині[123]. У травні 2014 року призначений головою Збаразької РДА, яку очолював 11 місяців. Допомагав військовим в зоні АТО як волонтер. Через тиждень після звільнення з посади, відбув добровольцем на передову, з травня по вересень 2015 року служив у секторі «М» під Маріуполем. У січні 2016 року підписав контракт на військову службу. На місцевих виборах у жовтні 2015 року висувався кандидатом на посаду міського голови Збаража від партії «Добрий самарянин»[124]. Залишилася дружина та дві доньки.
Під час розвідки передовий дозор «морських котиків» вийшов на висоту в районі міста Докучаєвськ (Донецька область), де наштовхнувся на ДРГ противника. У ближньому бою двоє бійців отримали смертельні поранення, основна частина розвідгрупи прийшла на допомогу та вступила у бій, згодом підійшли підрозділи 72-ї ОМБр. Під вогневим прикриттям загиблих і поранених евакуювали. За даними радіоперехвату, противник втратив 30 бойовиків. Поховали Юрія у Збаражі[125][126][127].
Під час розвідки передовий дозор «морських котиків» вийшов на висоту в районі міста Докучаєвськ (Донецька область), де наштовхнувся на ДРГ противника. У ближньому бою двоє бійців отримали смертельні поранення, основна частина розвідгрупи прийшла на допомогу та вступила у бій, згодом підійшли підрозділи 72-ї ОМБр. Під вогневим прикриттям загиблих і поранених евакуювали. За даними радіоперехвату, противник втратив 30 бойовиків. Поховали Олександра в рідному селі Кам'янка[125][128].
3086
Тішкін Олег Васильович
01963-02-099 лютого1963, Кропивницький. Останні 20 років проживав у Запоріжжі. Солдат, артилерист бригадної артилерійської групи 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське), в/ч пп В0095. На військову службу був призваний добровольцем під час мобілізації у липні 2015 року. В зоні проведення АТО з літа 2015 року, брав участь в боях під Мар'їнкою в Донецькій області. Залишилося два сина.
Помер на бойовій позиції в зоні проведення АТО від серцевого нападу. Поховали військовослужбовця на Далекосхідному кладовищі Кропивницького. 07.03.2016 року в Кропивницькому оголосили Днем жалоби.[129].
01964-07-1919 липня1964, Полтава. Старший лейтенант, командир взводу, виконувач обов'язків командира 1-ї роти 16-го окремого мотопіхотного батальйону «Полтава»58-ї ОМБр. Пішов у батальйон ще під час першої хвилі мобілізації (на той час — 16-й батальйон тероборони), супроводжував вантажі та боєприпаси в зону АТО, під ДАП, під Дебельцево, чергував на блокпостах, будував укріплення разом зі своїми бійцями. Потім звільнився, але через три місяці знову мобілізувався і пішов на фронт. Залишилася дружина та донька.
Дістав тяжке уламкове поранення у голову під час мінометного обстрілу в промзоні міста Авдіївка (Донецька область), де російські бойовики протягом 5 годин обстрілювали українські позиції зі 120-мм мінометів з боку Ясинуватої. Міна розірвалася за 5 метрів від нього. О 17:20 Андрій помер від поранень у реанімобілі. Похований на Алеї Героїв на Центральному міському кладовищі Полтави[131][132].
Загинув під час мінометного обстрілу поблизу м. Авдіївка (Донецька область), де російські бойовики протягом 5 годин обстрілювали українські позиції зі 120-мм мінометів з боку Ясинуватої. Від розриву міни Юрій отримав тяжкі поранення ніг і плеча, від поранень і больового шоку помер на місці. Похований у с. Радичів[131][133].
01977-07-1010 липня1977, Піщане (Кременчуцький район)Полтавська область. Проживав у м. Кременчук. Молодший сержант, командир 2-го взводу 2-ї ротно-тактичної групи 2-ї батальонно-тактичної групи 92-ї окремої механізованої бригади (Башкирівка). Закінчив Кременчуцький автомобільний технікум, працював на КрАЗі фрезерувальником модельного цеху. У 1998 році після закінчення армійської служби повернувся на завод. З жовтня 2006 року працював фрезерувальником 5 розряду на заводі «Техвагонмаш». Займався тхеквондо. Мобілізований у серпні 2014 року, згодом продовжив службу за контрактом. Залишилися батьки, дружина і 9-річна донька, та 16-річна донька від першого шлюбу.
Загинув близько 5-ї години ранку під час патрулювання у місті Щастя (Луганська область) в результаті підриву на гранаті, перебуваючи за кермом автомобіля ВАЗ. Як повідомляють місцеві мешканці, вибух стався поблизу будинку № 2 у кварталі Енергетиків. Проводиться слідство. Поховали Володимира у секторі Героїв АТО Свиштовського кладовища у Кременчуці[134].
3091
Диняк Олександр Петрович
01971-10-1212 жовтня1971, Київ (район Святошин). Солдат 80-ї окремої десантно-штурмової бригади (Львів). Закінчив інститут, одружився, працював. Приватний підприємець. У серпні 2014 року пішов добровольцем на фронт. Залишилися батьки, сестра, дружина та син від першого шлюбу. Дружина мешкає у Вінниці.
Загинув під час несення військової служби в селі Денежникове (Новоайдарський район Луганська область), обставини не уточнені. Похований на Берковецькому кладовищі Києва[135].
В районі села Новотошківське (Попаснянський район) бойова машина розмінування підірвалася на міні. Після огляду техніки солдати запустили БМР, щоб їхати далі. У цей момент, близько 15:00, Деніс підірвався на другій міні, ймовірно зачепив «розтяжку». Загинув від мінно-вибухової травми, що несумісна з життям. Похований у селі Приютівка[136].
Офіцера під час конфлікту вбили співслужбовці та доповіли керівництву, що він перейшов на сторону «ДНР». Тіло було знайдене лише 15 квітня в полі поблизу селища Кам'янка (Ясинуватський район) Донецької області, під час проведення весняно-польових робіт. Командири, а потім і рідні безвісти зниклого впізнали офіцера. Поліцейським вдалось відновити картину злочину і затримати зловмисників. Військовослужбовцю, який безпосередньо наніс смертельні удари, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 «Тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого» КК України. 22 квітня загиблого в закритій труні було передано рідним для поховання. Похований на центральному кладовищі Конотопа по вулиці Богдана Хмельницького[137].
Помер у львівському шпиталі після тривалого (з 30.11.2015) перебування в комі. Із зони АТО був доставлений до Харківського військового шпиталю, звідти перевезений літаком до Львова, перебував у нейрореанімаційному відділенні[138].
Помер уві сні під час несення служби в Донецькій області. Результати розтину показали потрійний діагноз: «Набряк легень, гостра ішемічна хвороба серця та обширний інфаркт». Похований у рідному селі Огіївка[139].
01978-01-2727 січня1978, МихнівціЛубенський районПолтавська область. Останні два роки жив у м. Київ. Старший солдат, кулеметник 1-ї мотопіхотної роти 16-го окремого мотопіхотного батальйону «Полтава»58-ї ОМБр. Навчався у Вовчицькому ліцеї, Полтавському педагогічному інституті, які закінчив з відзнаками. Майже рік пропрацював учителем історії та географії на Дніпропетровщині. У 2004 році закінчив аспірантуру у Дніпропетровську. Останні роки працював у Києві в Деснянській адміністрації із соціального забезпечення населення. Мобілізований 1 червня 2015 року. Залишились батьки, сестра та син.
Загинув під час мінометного обстрілу позицій ЗСУ в промзоні міста Авдіївка (Донецька область). Руслан був на чергуванні спостерігачем, одна з мін, зачепившись за дерево, розірвалася у повітрі поряд із ним. Похований у с Михнівці[140].
Загинув близько 14:00 біля смт Новгородське під Горлівкою (Донецька область), в результаті обстрілу оглядового опорного пункту «Мазепа» російськими бойовиками з БМП-1. Поряд із Назаром розірвався снаряд. Похований у с. Коробівка[141].
Помер під час несення військової служби в смт Станиця Луганська (Луганська область) через зупинку серця. Похований на кладовищі «Молодіжне-2» під Чорноморськом[142].
10 березня був поранений у голову поблизу смт Зайцеве під Горлівкою (Донецька область). Гелікоптером доставлений до Дніпропетровської обласної лікарні ім. Мечнікова, де 12 березня, о 23:30, помер[143].
За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу в результаті бойових дій загинув один український військовий, ще один отримав поранення. Військовослужбовець загинув в районі міста Авдіївка (Донецька область), де весь день тривали обстріли з боку російських бойовиків з мінометів та гаубиці калібру 122 мм[145].
41 рік, СовпаБерезнівський районРівненська область. Старший сержант, військовослужбовець ЗСУ (підрозділ не уточнено). Мобілізований у березні 2015 року, з квітня ніс службу на Луганщині. Залишилася мати.
019871987, КугаївціЧемеровецький районХмельницька область. Проживав у м. Кам'янець-Подільський. Капітан, заступник командира з озброєння 48-ї інженерної бригади Головного управління оперативного забезпечення Збройних сил України, в/ч А3479 (Кам'янець-Подільський). Навчався у Кам'янець-Подільському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Військову службу розпочав у 2009 році з командира взводу, далі — курсовий офіцер, командир інженерної роти. На схід відбув в рамках чергової ротації наприкінці лютого 2016 року. Без батька залишилися 4-річна донька та 2-річний син.
01963-11-022 листопада1963, 52 роки, Знам'янкаКіровоградська область. Проживав у м. Кропивницький. Старший солдат, командир 1-го відділення 1-го взводу механізованого батальйону 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Після строкової армійської служби служив в органах внутрішніх справ на різних посадах, а після звільнення з МВС працював у кропивницькому таксомоторному парку. У липні 2015 року пішов добровольцем до війська. Був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». Залишилися дружина та син.
Загинув у ніч на 14 березня від кулі снайпера, обороняючи опорний пункт під Донецьком, в районі між містом Мар'їнка і селищем Піски (Ясинуватський район). Похований на Алеї Слави Рівнянського кладовища Кіровограда[148].
3105
Назаренко Богдан Анатолійович
01982-12-044 грудня1982, СосницяЧернігівська область. Солдат, водій відділення управління взводу управління гаубичної самохідної артилерійської батареї 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). У 1998—2001 роках навчався в Сосницькому сільськогосподарському технікумі, який закінчив з відзнакою за спеціальністю «Бухгалтерський облік». Після строкової армійської служби, з 2003 по 2008 рік працював дільничним інспектором у Сосницькому райвідділі міліції. Мобілізований 30 квітня 2015 року як доброволець. Служив у Гончарівському, потім був направлений на Донеччину в район Волновахи. Залишилися батьки, брат, дружина та двоє дітей, донька 2008 р.н. і син 2014 р.н.
В ніч на 18 березня загинув в результаті підриву на вибуховому пристрої поблизу села Гнутове під Маріуполем (Донецька область), ще двоє бійців тяжко поранені. Похований в Обухові, на кладовищі мкрн Петровський[151].
Місце й обставини не уточнено, за повідомленням в ЗМІ, загинув у зоні АТО. Похований в Дрогобичі[153].
3110
Бороняк Микола Михайлович
01978-12-1818 грудня1978, Зозів (Липовецький район)Вінницька область. Проживав у с. Бубнівка (Гайсинський район). Сапер 311-го окремого інженерно-технічного батальйону 48-ї інженерної бригади, в/ч пп В1719. Закінчив Зозівське училище. Мобілізований 9 березня 2015 року, проходив підготовку на військовому полігоні у Старичах, служив неподалік Маріуполя. Залишилася дружина та двоє синів, 13 і 17 років.
Помер внаслідок нещасного випадку у розташуванні підрозділу в смт Нікольське, неподалік Маріуполя (Донецька область). Коли бійців підняли по тривозі, Микола біг по сходах, впав і отримав перелом основи черепа. Перебував у комі, через 5 днів помер. Похований у Бубнівці[154].
3111
Яцунда Ігор Ярославович
01981-05-3131 травня1981, ПрисівціЗборівський районТернопільська область. Старший сержант, старший такелажник такелажного взводу 44-ї окремої артилерійської бригади (Тернопіль). Виріс в родині, де було 4 синів. Здобув професію зварювальника. Після армійської служби якийсь час працював у міліції, потім їздив на заробітки. На фронт пішов добровольцем, підписав контракт в січні 2016 року, 12 лютого служив у зоні АТО. Залишилися мати, брати, дружина та двоє синів, 9 і 8 років.
Вбитий вночі у місці дислокації підрозділу бригади в районі Сєвєродонецька (Луганська область). З синцями, переломами ребер та грудної клітки Ігора повезли до лікарні, по дорозі він помер. Похований на кладовищі у рідному селі. Двох співслужбовців засуджено до 8,5 років позбавлення волі[155].
5 листопада2014 року Роман дістав важке поранення у живіт під час бойових дій в районі міста Щастя під Луганськом. В Київському військовому шпиталі переніс 6 операцій. Із січня 2015 року продовжив лікування в Yale–New Haven Hospital (США, штат Коннектикут), де йому допомагала українська громада Коннектикуту. В жовтні 2015 Роман успішно переніс надзвичайно важку операцію, але після операції з'явилися численні ускладнення. Вночі 20 березня 2016 року він помер. Похований у Луцьку, на Алеї Героїв кладовища в селі Гаразджа[156].
Близько 15:00, в промзоні міста Авдіївка (Донецька область), на протитанковому фугасі підірвався військовий автомобіль ЗІЛ, загинули двоє бійців, — водій і командир роти[157][158].
Близько 15:00, в промзоні міста Авдіївка (Донецька область), на протитанковому фугасі підірвався військовий автомобіль ЗІЛ, загинули двоє бійців, — водій і командир роти[157][159].
В грудні 2015 року, під час несення служби на Луганщині, у Євгена паралізувало половину тіла, він був госпіталізований до лікарні Сєвєродонецька, 30 січня переведений до Львова. Поставили діагноз туберкульоз головного мозку та ще кілька діагнозів. 22 березня 2016 Євген помер у Львівському регіональному фтизіопульмонологічному клінічному центрі[161].
Загинув під час обстрілу опорного пункту поблизу селища Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. Похований у Луцьку[162]. За даними волонтерської групи «Повернись живим», в районі Донецького аеропорту (шахта «Бутівка» під Авдіївкою — опорний пункт «Зеніт» — Опитне — Піски), під час обстрілу російськими бойовиками з танку і мінометів калібру 120 мм загинув один боєць, ще трьох поранено, один з них помер вночі від поранень[163].
Загинув уніч з 22 на 23 березня під час артобстрілу під Авдіївкою (Донецька область). Похований у с. Князівка[164]. За даними волонтерської групи «Повернись живим», в районі Донецького аеропорту (шахта «Бутівка» під Авдіївкою — опорний пункт «Зеніт» — Опитне — Піски), під час обстрілу російськими бойовиками з танку і мінометів калібру 120 мм загинув один боєць, ще трьох поранено, один з них помер вночі від поранень[163].
Загинув від вогнепального поранення в груди під час виконання службових обов'язків в смт Станиця Луганська (Луганська область), обставини не уточнено. Похований в Іванківцях[166].
Під час проведення аеророзвідки поблизу села Павлопіль (Волноваський районДонецька область), впав безпілотник. У ніч на 25 березня група прикриття вирушила за ним, зранку вона досягла району падіння. Територія була щільно замінована, і «Француз» підірвався на одній з мін, поранення виявились несумісними з життям. 1 квітня воїна поховали у Василівці[167][168].
01993-06-2323 червня1993, КременчукПолтавська область. Солдат, старший розвідник — оператор другого розвідного підрозділу 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир»81-ї ОАЕМБр. Захоплювався боксом. Навчався у Кременчуцькому професійному ліцеї нафтопереробної промисловості № 19. Здобув професію штукатура-лицювальника, плиточника. У 2011 році проходив військову службову в Кам'янці-Подільському. Після армії працював у приватному охоронному агентстві. Мобілізований 13 серпня 2015 року. Залишився батько.
Загинув під час інтенсивного обстрілу в промзоні міста Авдіївка (Донецька область). Олег заступив на чергування на спостережному пості у бліндажі, та коли розпочався обстріл, був смертельно поранений осколком у шию. Похований у секторі героїв АТО Свіштовського кладовища Кременчука[169].
Поблизу міста Мар'їнка (Донецька область) під час обстрілу одного з крайніх опорних пунктів 14 бригади, противник поцілив у боєкомплект, який здетонував, один боєць загинув, 6 поранені. Похований у с. Затурці Локачинського району[170].
Загинув від вогнепального поранення вночі, під час виконання бойового завдання у складі розвідгрупи в промзоні міста Авдіївка (Донецька область). Похований у Києві[172].
Помер під час несення служби в смт Новоайдар (Луганська область). За даними Сокальського військкомату, тіло бійця виявили без ознак життя о 22 годині. Попередній діагноз — гостра серцева недостатність. Похований у с. Острів[173].
01966-11-1111 листопада1966, Львів. Проживав у м. Київ (Печерський район). Старший сержант, головний сержант підрозділу 17-го окремого мотопіхотного батальйону «Кіровоград»57-ї ОМБр. Був членом Львівського товариства в Києві з 2000 року. Учасник Революції Гідності. Мобілізований 12 лютого 2015 року, воював під Горлівкою, влітку 2015 був поранений осколком міни у шию, після лікування повернувся на передову. За час служби Дмитру вдалося перекрити потоки контрабанди, які возили через блокпост у Майорську та допомогти налагодити побут місцевих мешканців. 21 березня 2016 року був нагороджений орденом «За мужність» III ст. Також отримав недержавний Орден «Народний Герой України», медаль від УПЦ КП «За жертовність і любов до України» та нагрудний знак «Гідність та честь» від Спілки ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга». Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня. Залишилася 80-річна мати та син Олексій, журналіст «24 каналу», який робить репортажі із зони АТО.
Загинув близько 6:00 під час мінометного обстрілу поблизу смт Зайцеве під Горлівкою (Донецька область). Міна залетіла у будинок бійців, від її осколка Дмитро загинув. 3 квітня з воїном попрощалися на Майдані Незалежності у м. Києві. Похований на Лук'янівському військовому кладовищі м. Києва[175].
3129
Артеменко Святослав Олегович
01970-11-3030 листопада1970, Біла ЦеркваКиївська область. Мешкав у м. Київ (район Святошино). Солдат, номер обслуги протитанкового кулеметного взводу мотопіхотної роти 34-го окремого мотопіхотного батальйону «Батьківщина»57-ї ОМБр. Працював у сфері комп'ютерної техніки та інформаційних технологій, останнім часом — інженером з комп'ютерних технологій у ТОВ «Вік-тан». У липні 2015 мобілізований до в/ч А3990 (179-й об'єднаний навчально-тренувальний центр військ зв'язку, м. Полтава). З 02.09.2015 брав участь в АТО у складі 34-го ОМПБ. Залишились дружина, неповнолітній син та дочка.
Помер за два дні до демобілізації від серцевого нападу в місті Волноваха (Донецька область), під час гри у волейбол з товаришами. Причиною смерті стала гостра коронарна недостатність, ішемічна хвороба серця. Похований в селі Новопетрівка[177][179].
Загинув під час мінометного обстрілу, місце не уточнене. Похований в с. Катюжанка[180]. За даними Луганської обласної ВЦА, о 13:00 під час мінометного обстрілу в районі с. Новозванівка — смт Калинове (Попаснянський районЛуганська область) загинув військовослужбовець 59-ї ОМБр, ще троє дістали поранень[181].
Загинув близько 22:00 під час мінометного обстрілу на блокпосту поблизу міста Авдіївка (Донецька область). Похований у Фастові на Інтернаціональному кладовищі[182].
Загинув від мінно-вибухової травми, підірвавшись на «розтяжці» під Донецьком. Похований 10 квітня у с. Гряниківка Дворічанського району[183]. Прим. Терористи на своїх інфоресурсах 4 квітня публікували фотографії і відео з тілом загиблого і його документи[184].
3135
Бобоха Ігор Васильович
01986-07-1717 липня1986, ФастівКиївська область. Військовослужбовець мінометної батареї 2-го механізованого батальйону 14-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). Закінчив Фастівське професійно-технічне училище, де здобув професію кухаря-кондитера. Після армійської служби працював у рідній школі № 2 кухарем, та в інших організаціях та установах. Захоплювався велоспортом, риболовлею. Мобілізований 12 лютого 2015 року.
Помер від інфаркту під час несення служби поблизу села Золоте (Попаснянський районЛуганська область). Напередодні, 4 квітня, взводно-опорний пункт витримав масований обстріл з боку бойовиків. Похований на Сілецькому кладовищі Червонограда[186].
01991-05-1515 травня1991, Вирішальне (Лохвицький район)Полтавська область. Молодший сержант, командир відділення 3-го взводу 3-ї аеромобільної роти 122-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади (Дружківка). Виріс у багатодітній родині, батько загинув, коли Валентин пішов у 1 клас. Закінчив Червонозаводське ПТУ № 27, півроку працював. Після строкової служби в армії рік служив за контрактом, потім працював на різних підприємствах. Мобілізований 14 лютого 2015 року, ніс службу в смт Новгородське під Горлівкою. Залишилися мати, двоє братів, чотири сестри, дружина та 6-місячний син.
Загинув в ніч на 8 квітня поблизу селища Піски (Ясинуватський район) під Донецьком, під час обстрілу зі 120-мм мінометів, відбиваючи спробу прориву ДРГ противника. Похований у Новоселівці[188]. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу внаслідок бойових дій один український військовослужбовець загинув, 12 дістали поранень. Боєць загинув поблизу селища Опитне (Ясинуватський район) під Донецьком[189].
01984-01-1515 січня1984, ІвановоРРФСР. Проживав у м. Біла Церква, Київська область. Сапер інженерно-саперної служби 5-го окремого батальйону Української добровольчої армії (раніше — 5 ОБат ДУК-ПС). Народився в Іваново, виріс у дитбудинку, в юнацькі роки приїхав на Закарпаття, згодом перебрався на Київщину, у Білу Церкву. Добровольцем пішов на фронт у складі 5-го ОБат ДУК. Рідних немає.
Загинув в районі міста Авдіївка (Донецька область) під час розмінування території, закривши собою побратимів від вибуху міни з «розтяжкою». Бойові товариші з саперної служби вирішили поховати Андрія в Чернівцях, на Алеї Слави міського кладовища «Годилів»[191].
01970-02-1212 лютого1970, Харків. Молодший сержант, військовослужбовець 54-го окремого розвідувального батальйону. Працював на будівництві житла. Мобілізований у першу хвилю мобілізації на початку 2014 року, служив у прикордонних військах. По закінченні терміну служби вирішив залишитись у війську, служив у Харківському військкоматі, згодом знову вирушив на передову у складі 54-го розвідбату. Залишилися батьки, дружина та 17-річна донька.
За повідомленнями ЗМІ та у соцмережах, загинув від кулі снайпера поблизу смт Зайцеве під Горлівкою (Донецька область). Похований у Харкові на 18-му Безлюдівському кладовищі[193]. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу один військовослужбовець загинув, ще один дістав поранень, на донецькому напрямку внаслідок обстрілів[194].
Підірвався на протипіхотній міні в с. Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області. Втратив багато крові, під час медичної евакуації реанімобілем двічі зупинялося серце. Помер від поранень на хірургічному столі центральної районної лікарні міста Бахмут (Донецька область). Похований у Гайсині[196].
Повертався на автомобілі УАЗ-452 з передової, куди завіз товаришів по службі. На вул. Чапаєва на околиці смт Станиця Луганська (Луганська область), автомобіль наїхав на фугас. Вибухом Валерія відкинуло майже на 20 метрів, від поранень загинув на місці. Похований в селі Костогризове[197].
Загинув в ніч на 20 квітня під час артилерійського обстрілу поблизу смт Зайцеве під Горлівкою (Донецька область). 122-мм снаряд влучив у бліндаж, троє бійців загинули (двоє на місці, третьому відірвало ноги і він загинув від втрати крові), ще 3 дістали поранень[201].
Загинув в ніч на 20 квітня під час артилерійського обстрілу поблизу смт Зайцеве під Горлівкою (Донецька область). 122-мм снаряд влучив у бліндаж, троє бійців загинули, ще 3 дістали поранень. Похований на Стадницькому кладовищі Вінниці[201][202].
Загинув в ніч на 20 квітня під час артилерійського обстрілу поблизу смт Зайцеве під Горлівкою (Донецька область). 122-мм снаряд влучив у бліндаж, троє бійців загинули, ще 3 дістали поранень, Олегу відірвало ноги та посікло все тіло осколками. Похований у с. Дзвінкове[201][203].
01983-02-055 лютого1983, ШепетівкаХмельницька область. Сержант матеріально-технічного забезпечення 53-ї окремої механізованої бригади, в/ч пп В0927 (Сєвєродонецьк). Вступив до Київського університету економіки і технологій транспорту. Працював у Шепетівці на залізниці. Зайнявся підприємництвом, відкрив свою справу з фарбування автомобілів. Призваний за мобілізацією у серпні 2015 року. Залишилися батьки, дружина та маленька донька.
Трагічно загинув поблизу с. Федорівка (Бахмутський район) Донецької області, обставини не уточнено. Похований на центральному міському кладовищі Шепетівки[206].
3153
Парфентьєв Ігор Володимирович
01977-11-1010 листопада1977, Чернівці. Солдат 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Мобілізований 23 березня 2015 року. Під час несення служби на Донеччині захворів, лікувався у шпиталі, був на реабілітації. Потім поїхав знову на схід. Залишилися мати, сестра, 11-річна донька.
Ніс службу в районі міста Волноваха (Донецька область). Помер у шпиталі внаслідок двосторонньої пневмонії. Похований на Алеї слави Центрального кладовища Чернівців[207].
Ніс службу в районі міста Маріуполь. Помер від серцевого нападу у військовій частині після повернення з бойового завдання. Похований у Чернігові на кладовищі Яцеве[209].
Загинув від осколкового поранення під час мінометного обстрілу в (Донецькій області). Похований у с. Солків[213]. Прим. 58 ОМПБр тримає оборону в районі міста Авдіївка. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу в зоні проведення АТО загинули троє українських військовослужбовців, ще шість отримали поранення[214].
3158
Сологуб Роман Михайлович
01973-06-2727 червня1973, Щербані (Старосинявський район)Хмельницька область. Солдат 53-ї окремої механізованої бригади, в/ч пп В0927 (Сєвєродонецьк). Після закінчення 8-річки здобув декілька спеціальностей: різьбяра по дереву, механізатора, водія автотранспорту, а також будівельника. На строкову службу був призваний за радянських часів, служив на флоті у Клайпеді, а закінчував службу вже на Чорному морі в незалежній Україні. Після початку війни долучився до волонтерського руху на підтримку бійців АТО. Мобілізований 14 липня 2015 року. Всю свою солдатську зарплатню витрачав на потреби колективу свого підрозділу. Мати померла, залишилися батько, молодший брат.
В ніч на 23 квітня під Торецьком (Донецька область), на території взводного опорного пункту «Мостік», був забитий до смерті молодшим сержантом з іншої військової частини. З метою приховання скоєного злочину, молодший сержант вивіз ще живого Романа Сологуба у багажнику ВАЗ-2106 до водойми поблизу села Олександропіль (Ясинуватський район) (колишня Розівка). Тіло у водоймі знайшли місцеві 4 травня, в ньому упізнали зниклого військовослужбовця. Вбивцю затримано. 26 червня Романа поховали в с. Щербані[215].
3159
33 роки. Військовослужбовець ЗС України (в/ч не уточнено).
За повідомленням ЗМІ «військовослужбовець скоїв самогубство, застрелившись з автомата». Це сталося у Костянтинівському районі Донецької області у селі Білокузьминівка.[216]
Загинув під час бою з ДРГ противника на спостережному пункті поблизу смт Луганське (Бахмутський районДонецька область). Внаслідок цього бою загинули двоє бійців, ще один потрапив у полон. Похований у місті Помічна[217]. За уточненими даними ІАЦ РНБО за минулу добу станом на 24 квітня, загинув ще один український військовослужбовець. Він отримав надзвичайно важкі поранення на передовій поблизу смт Луганське (Бахмутський районДонецька область) і помер за декілька годин в Бахмуті[218].
01982-07-1212 липня1982, Житомир. Солдат, кулеметник 54-ї окремої механізованої бригади, в/ч В2970 (Бахмут). Католик парафії Семінарійського костелу Святого Йоана з Дуклі, до війни прислуговував біля священика під час звершення меси. Ще навесні 2014 року хотів піти до війська добровольцем, але дружина тоді його вмовила, бо в них нещодавно народилася донька. Мобілізований 1 березня 2015 року, 24 квітня мав демобілізуватись. Залишилися батько, сестра, дружина та двоє маленьких дітей, 6-річний син і 2-річна донька.
В ніч на 24 квітня заступив на чергування. Близько 6:20 ДРГ противника здійснила спробу прориву, Олександр загинув у бою від кульових поранень, що несумісні з життям. Похований на Смолянському кладовищі Житомира[219]. За уточненими даними ІАЦ РНБО за минулу добу станом на 24 квітня, загинув ще один український військовослужбовець. Він отримав надзвичайно важкі поранення на передовій поблизу смт Луганське (Бахмутський районДонецька область) і помер за декілька годин в Бахмуті[218].
01975-04-1010 квітня1975, КостянтинівкаДонецька область. Старший сержант, сапер 122-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади (Дружківка). Строкову службу проходив у десантних військах. У Сергія був свій маленький бізнес з виготовлення тротуарної плитки. З початком війни активно долучився до волонтерського руху донбаського відділення ГО «Схід та Захід єдині», а 2015 року пішов добровольцем до війська захищати рідну Донеччину. Залишилися дружина та двоє неповнолітніх дітей, син і донька.
Загинув під час виконання бойового завдання з розмінування в Донецькій області. Похований у Костянтинівці[220]. За повідомленням «Подробиць», в районі смт Новгородське (Донецька область) на горлівському напрямку, загинув військовий. Він намагався знешкодити протитанкову міну, і пристрій спрацював[221].
Помер під час несення військової служби, дату, місце й обставини не уточнено. Поховання на Львівщині у Старому Самборі 30 квітня[223].
3165
Мацюк Олександр Володимирович
01975-04-044 квітня1975, ПісківКостопільський районРівненська область. Солдат, навідник САУ 14-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). Строкову службу проходив на Харківщині водієм БТР, працював у колгоспі «40-річчя Жовтня», пізніше працював охоронцем Костопільського ДБК та на інших роботах. Мобілізований 5 лютого 2015 року. Після підготовки на Рівненському полігоні, у травні 2015 відбув до зони АТО, служив в районі Мар'їнки й Красногоровки. Розлучений, залишились мати та донька 1997 р.н.
Загинув в результаті мінометного обстрілу опорного пункту ЗСУ, що розташований між Красногорівкою та Пісками. Сергій із товаришем вийшов з бліндажу на перекур о 18:35, й раптом розпочався ворожий обстріл, поряд з Сергієм розірвалася міна. Прим. У Штабі АТО повідомляли про одного загиблого поблизу селища Невельське під Донецьком[226].
Загинув поблизу міста Бахмут (Донецька область), ймовірно, в районі смт Луганське поблизу Світлодарського водосховища, внаслідок гранатометного обстрілу[227].
Травень
3169
Пікуєв Василь Абрамович
01968-01-1010 січня1968, ШполаЧеркаська область. Старший солдат, номер обслуги 128-ї ОГПБр. Призваний за мобілізацією, на фронті з травня 2015. Ніс службу на Луганщині. Залишилися дружина та семеро дітей.
Загинув під час виконання бойового завдання на лінії розмежування між Красногорівкою та окупованою Старомихайлівкою (Мар'їнський районДонецька область). Першими про загибель Сергія повідомили терористи «ДНР», українська розвідгрупа з 5 бійців підійшла до лінії розмежування, де відбулася перестрілка з силами противника, Сергія з місця зіткнення забрали російські бойовики. Похований 6 травня в Рокитному[231].
Помер о 3-й годині ночі в німецькій клініці Шаріте (Берлін). 5 вересня 2015 року був тяжко поранений снайпером на блокпосту поблизу смт Зайцеве під Горлівкою (Донецька область). Лікувався у Харківському та Київському військових шпиталях, переніс понад 12 операцій, з 17 листопада перебував на лікуванні в німецькій клініці, але врятувати його життя не вдалося. Увечері 30 квітня стан Єгора почав швидко погіршуватися, і вночі він помер. Похований 18 травня на Алеї Слави Центрального кладовища Кривого Рогу[232].
Помер близько 23:00 в районі міста Волноваха (Донецька область), у день свого народження, обставини не уточнено. Похований на Ревівському кладовищі Світловодська[233].
Був направлений з передової на операцію у шпиталь в м. Ірпінь, там йому видалили грижу. Після виходу зі шпиталю помер через зупинку серця. Похований у Богданівці[234].
Помер від зупинки серця під час бойового чергування на блокпосту поблизу смт Південне, що неподалік Торецька (Донецька область). Похований в с. Михайлівка-Рубежівка[236].
Загинув о 15:30 в районі міста Авдіївка (Донецька область), підірвавшись на фугасі під час облаштування блокпосту. Похований у Конотопі на кладовищі по вулиці Богдана Хмельницького[237].
Загинув в районі міста Бахмут (Донецька область). Похований у Старожинці, на кладовищі при Церкві Архістратига Михаїла (Майдан)[238]. Прим. За лікарською довідкою — помер в реанімації у Харківському госпіталі внаслідок черепно-мозгової травми[239].
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Кримське (Новоайдарський район) Луганської області. Похований на Берковецькому кладовищі Києва[240]. За повідомленням Луганської обласної ВЦА, вранці 9 травня група українських військовослужбовців під час патрулювання біля села Кримське підірвалася на вибуховому пристрої з «розтяжкою», один військовослужбовець загинув, ще двоє отримали поранення[241].
3-го травня близько 12:45 під Мар'їнкою (Донецька область) був поранений в голову кулею снайпера, тиждень перебував у критичному стані, помер в Дніпропетровській лікарні імені Мечникова[242]. Раніше портал «Depo.Запоріжжя» з посиланням на військових повідомляв, що під Мар'їнкою ворожий снайпер поцілив у голову десантнику 7-ї роти 79-ї ОАЕМБр, у важкому стані його повезли до лікарні, проте дорогою він помер[243].
Загинув внаслідок підриву на протитанковій міні вантажівки ГАЗ-66, що рухалася у прифронтовій зоні в районі міста Авдіївка (Донецька область). Похований у Тростянці[245].
01970-08-1515 серпня1970, мешкав у м. ЧорноморськОдеська область. Молодший сержант, командир відділення десантно-штурмової роти 1-го батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти (Миколаїв). Ще в юні роки втратив батьків. Працював зварювальником аварійної служби в ЖЕУ, мешкав у Великій Долині (Чорономорськ), де знімав півбудинка. На фронт пішов добровольцем під час 5-ї хвилі мобілізації. Розлучений, залишився 11-річний син та сестра.
В селі Широкине під Маріуполем (Донецька область) близько 15:00 двоє морпіхів пішли поправити огорожу фортифікаційних споруд після шторму та підірвались на встановленій міні з «розтяжкою». Едуард загинув одразу від осколкового поранення у сонну артерію. Поховання на Алеї слави кладовища між Малою та Великою Долинами[246].
Загинув під час несення служби на блокпосту біля с. Тепле (Станично-Луганський район) Луганської області. Похований в с. Ємилівка[249]. За повідомленнями ЗМІ, військовослужбовець 28-ї окремої гвардійської механізованої бригади на позиції взводного опорного пункту у Станично-Луганському районі під час сварки вбив свого командира та бойового товариша молодшого сержанта[250]
Помер у військовій частині в результаті серцевої недостатності. Похований у рідному селі[251].
3187
Грінченко Костянтин Валентинович
01968-04-088 квітня1968, МалохаткаСтаробільський районЛуганська область. Проживав у м. Донецьк. Військовослужбовець ЗСУ, в/ч пп В3468. Пішов добровольцем до української армії захищати рідний Донбас. За словами товаришів Костянтина, двоє його синів, відмовившись від батька, воюють на боці сепаратистів.
Помер від поранень, яких дістав у зоні АТО. Поховали Костянтина в Дрогобичі на Львівщині[252].
3188
Зварищук Роман Михайлович
01982-08-1010 серпня1982, ТепликВінницька область. Солдат, кулеметник прикриття 40-ї окремої артилерійської бригади, в/ч пп В3500 (Первомайськ). Навчався в училищі на тракториста. Останні роки працював різноробом. Мобілізований 04.08.2015. Мати втратила вже другого сина. Залишилася 10-річна донька.
Помер від ускладнень після пневмонії в Дніпропетровській лікарні імені Мечникова, захворів на початку травня під час несення військової служби в районі міста Волноваха. Похований в Теплику[247][253].
Під час несення служби захворів на пневмонію, яка не була завчасно діагностована. Хвороба раптово загострилася, Віктора доправили у Запоріжжя, звідти вертольотом до Дніпропетровська у важкому стані, спочатку до військового шпиталю, потім до 16-ї дніпропетровської лікарні. Був підключений до апарату штучного дихання, вранці помер. Похований в смт Бабанка[254].
Загинув в результаті обстрілу позицій українських військ з мінометів та стрілецької зброї поблизу шахти «Бутівська» на околиці міста Авдіївка (Донецька область). Похований на Алеї Слави Малодолинського кладовища Чорноморська[255].
01988-06-1414 червня1988, БердичівЖитомирська область. Молодший сержант, сержант-інструктор навчального взводу підготовки снайперів школи підготовки снайперів 199-го навчального центру Командування Високомобільних десантних військ ЗСУ, в/ч А2900 (Житомир). Навчався на музичному відділенні Бердичівського педагогічного коледжу. У грудні 2015 року підписав контракт, з 6 квітня 2016 перебував в зоні АТО у складі взводно-тактичної групи Навчального центру. Залишилися мати та дві сестри.
Загинув близько 14:30 від кулі ворожого снайпера, в промзоні міста Авдіївка (Донецька область). Радислав укріплював позиції мішками з піском, у цей час снайпер поцілив бійцю у бік між пластинами бронежилета, куля пройшла навиліт. 20 травня з десантником попрощалися у військовій частині в Житомирі, похований на міському кладовищі Бердичева по вул. Войкова[256].
Отримав смертельне поранення у голову внаслідок снайперського обстрілу взводного опорного пункту поблизу села Малинове (Станично-Луганський район) Луганської області, з боку окупованого села Христове. Івана доставили в Станицю Луганську до районної лікарні, але врятувати його життя не вдалося, він помер під час операції. Похований у селі Данчиміст Костопільського району (поряд із с. Велика Купля)[257].
Під час служби у бійця загострилася гіпертонічна хвороба. Помер після крововиливу у мозок в Центральному військовому госпіталі м. Київ. Похований в рідному селі Леухи[258].
В Костянтинівському районі Донецької області після чергування Дмитро повернувся в частину та проводив навчання для новоприбулих бійців, під час якого у нього в руках розірвалася граната. Дмитро загинув, четверо бійців дістали поранень. Похований у Білій Церкві[259][260].
Ніс службу біля Станиці Луганської (Луганська область). Скоїв самогубство в розташуванні підрозділу, через знущання співслужбовців. Похований в с. Тягинка[262].
Прим. Волонтер Віктор Погодін 23 травня у ФБ написав: «В 28-й знову 1 — 200-й вчора, 1 — 200-й сьогодні! Подробиць не буде!»[263]. Уточнень та підтверджень, щодо другого загиблого немає.
3197
Дзундза Володимир Святославович
01983-10-077 жовтня1983, Миколаїв. Проживав у с. КунисівціГороденківський районІвано-Франківська область. Капітан, заступник командира роти по роботі з особовим складом 58-ї окремої механізованої бригади (Конотоп). 2005 року закінчив Одеський інститут Сухопутних військ за спеціальністю «Бойове застосування та управління діями механізованих підрозділів». Служив на посадах заступника командира роти забезпечення з гуманітарних питань Миколаївського військового автомобільного коледжу, командира навчального взводу 354-го навчально-механізованого полку 169 навчального центру (Десна), 2010 року звільнений в запас. Мобілізований 15 серпня 2015 року. Залишилися батьки, сестра, дружина та син 2009 р.н.
Загинув від чисельних осколкових поранень у ніч на 22 травня о 1:30 під час артилерійського обстрілу міста Авдіївка (Донецька область). Похований в смт Нижні Сірогози[265].
Близько опівночі, під час обстрілу російськими бойовиками з автоматичного гранатомету опорного пункту бригади поблизу міста Щастя під Луганськом, отримав вогнепально-осколкові поранення нижніх кінцівок та тулубу, опіки верхньої частини грудної клітки та правої руки. Пораненому була надана медична допомога у лікарні, але на ранок, близько 8:00, сержант помер. Поховання в с. Мар'янське[268][269].
01960-12-2727 грудня1960, 55 років, Срібне (Радивилівський район)Рівненська область. Молодший сержант, командир відділення 1-го штурмового взводу 2-ї «афганської» штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар». Капітан міліції. До війни працював на різних дільницях будівництва будівельних гіпермаркетів «Епіцентр», був бригадиром, завскладом в «Епіцентрі» у Рівному, Луцьку. Активний учасник Революції Гідності, був у складі 2-ї «афганської» сотні Самооборони Майдану. Пішов на фронт добровольцем ще у першому складі «Айдару». Залишилися мати, брат, сестра, двоє дорослих дітей.
Під час бою поблизу села Тарамчук (Мар'їнський районДонецька область) айдарівці виїхали на місце падіння ворожого безпілотника, пройшли на 3 км у бік окупованого Докучаєвська, та наїхали на протитанкову міну. Внаслідок підриву загинули двоє бійців. Після прощання у Києві на Майдані Незалежності, та у Рівному, Миколу поховали в селі Срібне[270][271].
Під час бою поблизу села Тарамчук (Мар'їнський районДонецька область) айдарівці виїхали на місце падіння ворожого безпілотника, пройшли на 3 км у бік окупованого Докучаєвська, та наїхали на протитанкову міну. Внаслідок підриву загинули двоє бійців[270].
01987-02-044 лютого1987, Зміївка (Бериславський район)Херсонська область. Старший солдат, стрілець десантного взводу 2 аеромобільно-десантної роти 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир»81-ї ОАЕМБр. Ще школярем був паламарем при церкві Святого Архистратига Михаїла. Працював барменом на пасажирському судні. Вивчив англійську, хотів поступати в «мореходку». У Андрія були проблеми із зором, він з дитинства носив окуляри, але його мобілізували. Служив у війську рік, за два тижні вже збирався до дому. Залишилися батьки та три сестри.
Загинув під час обстрілу з важкого озброєння промзони міста Авдіївка (Донецька область), снаряд влучив у перекриття бліндажу. Андрій був смертельно поранений осколком у потилицю. Похований у Зміївці[272][273].
Автомобіль військових потрапив під мінометний обстріл поблизу села Павлопіль (Волноваський районДонецька область), загинули двоє бійців, ще один дістав важких поранень. Після проведення експертизи ДНК з Віталієм попрощалия у с. Багна. Похований на Вижницькому кладовищі[275].
Помер в центральній районній лікарні Торецька від травм, яких дістав внаслідок необережного поводження з боєприпасами (гранатою РГД-5) 25 травня о 20 год. 00 хв. на ВОП № 5337/1 «Мостік», розташованого у с. Шуми Донецької області. Похований в с. Медвин[277].
Увечері очолювана комбатом група, під час розвідки місця просування ворожої ДРГ у лісопосадці поблизу села Богданівка (Волноваський район) Донецької області, потрапила у засідку. Автоматною чергою було поранено трьох українських військовослужбовців, Андрій від поранень помер, коли йому надавали медичну допомогу. Для прикриття відходу ДРГ противник застосував міномети, артилерію та «Град». 29 травня з комбатом попрощалися у Києві. Похований у Хмельницькому на Алеї Героїв Раківського кладовища[278].
01979-01-077 січня1979, НікопольДніпропетровська область. Мешкав м. КременчукПолтавська область. Солдат, кулеметник 2-го мотопіхотного взводу 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1»58-ї ОМПБр. Виріс у с. Мозоліївка на Полтавщині. Закінчив Кременчуцький професійний ліцей нафтопереробної промисловості № 19, де здобув професію штукатура-лицювальника, плиточника. Після строкової армійської служби працював штампувальником на Кременчуцькому колісному заводі, робітником у будівельних організаціях та приватних підприємствах Кременчука. Мобілізований 12 травня 2015 року. Залишилися діти від першого шлюбу.
У секторі «Маріуполь», в районі Павлопіль — Гнутове, Денис забезпечував саперний супровід розвідгрупи. Коли група виходила на позицію для виконання завдання, потрапила під мінометний обстріл. Троє бійців загинули, ще один тяжко поранений. 1 червня із захисниками попрощалися у Маріуполі. Поховали Дениса у Запоріжжі на кладовищі Святого Миколая[287][288].
У секторі «Маріуполь», в районі Павлопіль — Гнутове, група розвідників потрапила під мінометний обстріл. Троє бійців загинули, ще один тяжко поранений. 1 червня із захисниками попрощалися у Маріуполі. Похований у місті Кам'янка-Дніпровська[287][289].
01970-09-1717 вересня1970, Дніпро. Солдат, розвідник 56-ї окремої мотопіхотної бригади (Мирне). Олександр із родини військовослужбовців, мав незакінчену освіту військового льотчика. Пішов до війська добровольцем у серпні 2015 року. Залишились батьки.
У секторі «Маріуполь», в районі Павлопіль — Гнутове, група розвідників потрапила під мінометний обстріл. Троє бійців загинули, ще один тяжко поранений. 1 червня із захисниками попрощалися у Маріуполі. Похований у м. Дніпро на кладовищі смт Самарівка[287][290].
Дата, місце й обставини не уточнено. Похований 31 травня у м. Ватутіне[291]. Прим. За інформацією, що розповсюдили в своїх пабліках російські екстремісти, помер 29 травня під Маріуполем через відрив тромбу.
01989-03-088 березня1989, СлавутаХмельницька область. Солдат, старший стрілець механізованого батальйону 128-ї ОГПБр. Змалку втратив батька, був єдиним сином у матері. Навчався в професійно-технічному училищі на кухаря-кондитера. Мобілізований у липні 2015 року. Залишилися мати, дідусь і бабуся.
Загинув внаслідок мінометного обстрілу о 23:30—-23:55 поблизу с-ща Невельське Ясинуватського району. Ввечері добровільно вирішив змінити товаришів на посту, аби ті відпочили. Розпочався мінометний обстріл, Анатолій дістав осколкове поранення, помер дорогою до шпиталю. Похований у Славуті[293].
Загинув у селищі Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. 1 червня з десантником попрощались у Житомирі, 2 червня у Старокостянтинові. Похований у рідному селі Жабче[294].
Загинув від кулі ворожого снайпера близько 23:00 поблизу смт Зайцеве під Горлівкою (Донецька область). Після прощання в Ірпені та у Бучі, похований на Алеї слави Героїв кладовища м. Буча[295].
Червень
3224
Тивончук Андрій Валерійович
01978-03-1515 березня1978, ТучинГощанський районРівненська область. Прапорщик, командир автомобільного відділення взводу забезпечення роти матеріального забезпечення 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. З 1996 до 1998 проходив військову службу в Бердичеві, а потім у Львові в прикордонних військах. В 1999—2001 роках навчався в Ужгородський школі прапорщиків, там і служив до 2003 року. Пізніше проходив службу в Тучинський військовій частині. Після звільнення з лав ЗСУ працював на ковбасному заводі будівельником, потім водієм. Мобілізований у липні 2015 року, ніс службу на Тучинському полігон. В травні 2016 вирушив на Схід, служив начальником колони матеріального забезпечення. Залишилися батьки.
01996-08-2828 серпня1996, 19 років, Вінниця. Боєць 1-ї окремої штурмової роти Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». До війни навчався у вінницькому профтехучилищі № 11 на кухаря. У 17 років пішов добровольцем в батальйон ОУН, воював у Пісках, Красногорівці, з лютого 2016, у складі ДУК ПС, на позиції шахта «Путилівська» («Бутівка-Донецька»). Залишилася мати та 7-річна сестра, дід полковник.
29 травня був важко поранений у голову, підірвавшись на «розтяжці» в лісопосадці, поблизу шахти «Путилівська» («Бутівка-Донецька») в районі Авдіївка — Донецьк. Помер в ніч на 2 червня в реанімації лікарні ім. Мечнікова м. Дніпро. 3 червня з воїном попрощались у Києві на Майдані Незалежності. Похований у Вінниці на кладовищі села Лука-Мелешківська[297].
Загинув у зоні АТО. Місце й обставини не уточнено.[298] За даними ІАЦ РНБО, один військовослужбовець, який 1 червня дістав важке поранення у Зайцевому (Донецька область), помер в лікарні[299].
Місце й обставини не уточнено. Повідомлення в соцмережі: загинув на війні[300].
3228
Мазур Леонід Сергійович
01985-06-2828 червня1985, ЗарванціВінницький районВінницька область. Проживав у с. Якушинці. Старший солдат, артилерист 53-ї окремої механізованої бригади (Сєвєродонецьк). В ЗСУ 13 років, — з травня 2005, служив за контрактом у Вінницькій області. Мав також спеціальність військового кухаря. У грудні 2015 року після підготовки на Яворівському та Миколаївському полігонах вирушив на Донеччину. Залишилися дружина та двоє маленьких дітей, 7-річний син та 4-місячна донька.
В ніч на 4 червня в одному з будинків у м. Костянтинівка (Донецька область) виникла сварка, під час якої 36-річний місцевий житель, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, кухонним ножем наніс смертельне поранення 31-річному військовослужбовцю та ще одного поранив. Відкрите кримінальне впровадження за статтею «умисне вбивство». Похований у с. Зарванці[301].
Помер через хворобу легенів в лікувальному закладі м. Харків, за тиждень до демобілізації. Похований на Алеї Почесних громадян Центрального кладовища м. Суми[302].
Близько 21:30 ДРГ противника здійснила спробу пройти вздовж залізничної колії поблизу станції Майорськ (під Горлівкою у напрямку Торецька). Українські захисники відкрили вогонь на ураження. Під прикриттям 120 мм міномета диверсанти відійшли, але міна влучила у передовий спостережний пост, Ігор загинув, ще двоє бійців дістали поранень. Похований у Чернігові, на Алеї слави кладовища Яцеве[303].
В листопаді 2015 року отримав важкі поранення в зоні АТО, без свідомості був доставлений у Харківський військовий госпіталь, а згодом перевезений до Києва. Шість місяців боровся за життя, але від важких поранень помер[304].
Помер о 21:45 під час несення військової служби в селі Новоселівка (Донецька область). Товариш по службі розповів, що Андрій Миколайович вийшов ввечері подихати свіжим повітрям і впав. Медики констатували смерть через відрив тромбу. Похований у Світловодську[306].
3234
Тимчишин Володимир Григорович
01972-02-1010 лютого1972, Вінниця. Солдат 2-го батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Понад 10 років працював водієм тролейбусу. Мобілізований у квітні 2015 року. В зоні АТО спочатку був заправником і водієм, розвозив ГСМ, потім став бійцем. Залишилися батьки, дружина та двоє дітей, 20-річний син і 12-річна донька.
Помер від травми, отриманої під час виконання службових обов'язків в смт Новотроїцьке (Волноваський район) Донецької області. Похований на Алеї Героїв Центрального кладовища Вінниці[307].
Загинув поблизу Краматорська (Донецька область). За однією з версій, солдат покинув військову частину зі зброєю та набоями, а наступного дня його знайшли мертвим у посадці. Попередньо у військовій прокуратурі причиною смерті бійця назвали самогубство, але батьки солдата переконані, що їхнього сина довели до самогубства через знущання співслужбовців. Похований у селі Гробище[309].
За повідомленням Центру волонтерів «Народний проект», один військовослужбовець загинув та двоє отримали важкі поранення 7 червня внаслідок обстрілу смт Зайцеве (Донецька область) із важкого озброєння 120-мм калібру[310].
В районі Донецьк — Авдіївка, російські бойовики обстріляли позиції ротного опорного пункту ЗСУ поблизу шахти «Путилівська» («Бутівка-Донецька»), із застосуванням СПГ, АГС, ЗУ-23-2 та стрілецької зброї. Ярослав загинув на місці, ще один боєць, Бабич Іван, помер в лікарні наступного дня. Поховали Ярослава у рідному селі Дем'янка-Лісна[311].
3239
Кісліченко Дмитро Валерійович
01986-04-2323 квітня1986, Знам'янкаКіровоградська область. Оператор протитанкової установки 80-ї окремої аеромобільної бригади (Львів). 2004 року закінчив Знам'янське ПТУ № 12, працював помічником машиніста електровоза цеху експлуатації Знам'янського локомотивного депо. Мобілізований 27 липня 2015 року. Залишилися батьки, дружина та маленький син.
01983-08-2222 серпня1983, ПеречинЗакарпатська область. Солдат 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї ОГПБр. Влітку 2014 року пішов добровольцем в 4-й батальйон 128 ОГПБр, потім перевівся в 24-ту ОМБр. 10 травня 2016 року, після демобілізації, підписав контракт і знову повернувся на Донецький фронт вже у складі 15-го ОГПБ. Учасник боїв за Дебальцеве. Залишилися батьки та молодший брат.
У ніч з 8 на 9 червня був важкопоранений поблизу шахти «Путилівська» («Бутівка-Донецька») в районі Авдіївка — Донецьк, у стані коми переправлений у Дніпро. Наступної ночі помер в лікарні. Похований у Перечині[314].
Помер о 6:00 в головному шпиталі МВС м. Київ, після 10-місячної коми і лікування у Греції. Поранення отримав 16.11.2014, коли російські бойовики обстріляли патрульний автомобіль МВС в районі автостанції смт Станиця Луганська. Тоді загинули два бійці батальйону, ще один від поранень помер у лікарні (Запека В. О., Іщенко А.В, Найдьон О. В.), п'ятеро, серед них і Роман — отримали поранення. Роману зробили операцію в Чернігівській обласній лікарні, він вже став на милиці. Під час операції в афінській лікарні 20 липня 2015 року впав у кому, в березні 2016 перевезений до головного шпиталю МВС м. Київ[315].
Отримав осколкове поранення, не сумісне з життям, при виконанні бойового завдання на взводному опорному пункті поблизу смт. Зайцеве (Донецька область). За повідомленням журналіста Романа Бочкали, о 5:00 противник обстріляв з гранатомету смт Зайцеве, один військовослужбовець загинув від поранень. Похований у с. Стрітенка[316].
01971-08-3131 серпня1971, Білокриниця (Кременецький район)Тернопільська область. Майор, командир мінометної батареї 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар», в/ч пп В2950. Старший офіцер відділення комплектування Кременецького об'єднаного міського військового комісаріату Тернопільської області. Закінчив Хмельницьке військове училище, працював у військкоматах у Вінниці, Ковелі, Бершаді, Крижополі. 2008 року був комісований за станом здоров'я, повернувся до рідного села, займався домашнім господарством. Під час першої хвилі мобілізації навесні 2014 року повернувся на службу до Кременецького військкомату, згодом навчав вояків у військовій частині в Старичах. 29 квітня 2016 року був призначений на командирську посаду у військову частину В2950 та направлений в зону АТО. Залишились мати, сестра, дружина, 17-річна донька та племінник, який служить за контрактом на Луганщині.
Близько 1:00 поблизу села Славне (Мар'їнський район) Донецької області на протитанковій міні підірвався військовий вантажний автомобіль, загинули двоє бійців батальйону «Айдар», ще четверо дістали поранень. Похований у Білокриниці[317][318].
Близько 1:00 поблизу села Славне (Мар'їнський район) Донецької області на протитанковій міні підірвався військовий вантажний автомобіль, загинули двоє бійців батальйону «Айдар», ще четверо дістали поранень. Похований на кладовищі у с. Кам'янка (Каховський район)[317][319].
3245
Маслей Роберт В'ячеславович (Позивний «Док»)
01991-09-2323 вересня1991, ХустЗакарпатська область. Парамедик Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Роберта виховували бабуся та тітка. За освітою механік. Відомий у середовищі байкерів як «Баджо». Коли почалась війна, пішов добровольцем до військкомату, пройшов всі комісії, але йому сказали чекати. Тоді Роберт долучився до добровольців «Правого сектора», пройшов підготовку на базі закарпатського ПС, навчився надавали медичну допомогу і поїхав на передову, де врятував чимало життів. В ПС його називають одним з найкращих своїх парамедиків. Неодружений.
В ніч на 12 червня, в результаті артилерійського обстрілу шахти «Путилівська» («Бутівка-Донецька») в районі Авдіївка — Донецьк, частково обвалилися бетонні конструкції на шахті. Російські бойовики били прямим наведенням з САУ і танка. Внаслідок обстрілу та обвалу загинули 4 добровольця ПС, 11 поранених, ще одного шукають, у 128 бригади троє поранених. Після прощання у Києві Роберта поховали у Хусті[320][321].
В ніч на 12 червня, в результаті артилерійського обстрілу шахти «Путилівська» («Бутівка-Донецька») в районі Авдіївка — Донецьк, частково обвалилися бетонні конструкції на шахті. Російські бойовики били прямим наведенням з САУ і танка. Внаслідок обстрілу та обвалу загинули 4 добровольців ПС. Після прощання у Києві та Красилові, похований на кладовищі с. Сорокодуби (Красилівський район)[320][322].
В ніч на 12 червня, в результаті артилерійського обстрілу шахти «Путилівська» («Бутівка-Донецька») в районі Авдіївка — Донецьк, частково обвалилися бетонні конструкції на шахті. Російські бойовики били прямим наведенням з САУ і танка. Внаслідок обстрілу та обвалу загинули 4 добровольців ПС. Поховання пройшло у колі близьких[320].
В ніч на 12 червня, в результаті артилерійського обстрілу шахти «Путилівська» («Бутівка-Донецька») в районі Авдіївка — Донецьк, частково обвалилися бетонні конструкції на шахті. Російські бойовики били прямим наведенням з САУ і танка. Внаслідок обстрілу та обвалу загинули 4 добровольців ПС. Поховання пройшло у колі близьких[320][323].
За внутрішніми документами ЗСУ щодо втрат, 11 червня близько 1:30, в селищі Розквіт (Станично-Луганський районЛуганська область), в бліндажі був знайдений мертвим солдат 28-ї ОМБР, який помер від серцевої недостатності[324].
За повідомленням у соцмережі, у розташуванні одного з батальйонів 54 ОМБр боєць 1977 р.н. родом з Уманського району вчинив самогубство, підірвавши себе гранатою[325][326].
Місце й обставини не уточнені, загинув в зоні АТО. Похований на кладовищі с. Сілець (Сокальський район) під Червоноградом[327]. За внутрішніми документами ЗСУ щодо втрат, близько 1:45 12 червня, в 66-му військовому мобільному шпиталі у місті Покровськ (Донецька область) помер солдат 55-ї ОАБр, від гострого отруєння невідомою речовиною[324].
В першій половині дня противник почав артобстріл села Павлопіль (Волноваський районДонецька область), під час якого на опорний пункт ЗСУ висунулась ворожа ДРГ. У бою загинули двоє українських захисників. Похований у рідному селі Новоуспенівка[328][329].
В першій половині дня противник почав артобстріл села Павлопіль (Волноваський районДонецька область), під час якого на опорний пункт ЗСУ висунулась ворожа ДРГ. У бою загинули двоє українських захисників. Похований у рідному селі Новомиколаївка[328][330].
Помер під час виконання військового обов'язку у зоні АТО. Під час щоденної роботи Олександру стало важко дихати і тисло в грудях, його шпиталізували, провели лікування і на наступний день виписали. За кілька днів військовий помер через зупинку серця[332].
Після контузії у боях за Новосвітлівку в серпні 2014 Володимира відправили на лікування. На стан здоров'я вплинули травми, які він отримав у ДТП на Харківщині, коли повертався до дому у лютому 2015 року. Перебував у Харківському військовому шпиталі та у шпиталі м. Ірпінь. Після тривалого лікування помер внаслідок другого інфаркту. 20 червня з Володимиром попрощалися у Києві на Майдані Незалежності, похований на Лісовому кладовищі[333].
За повідомленням Ужгородської міської ради, загинув 19 червня внаслідок мінометного обстрілу поблизу Донецька. Похований в Ужгороді на Пагорбі Слави на Кальварії[334]. Раніше волонтери повідомляли, що Василь Варга загинув 17 червня[335]. За повідомленням ГУ НП в Донецькій області, 16 червня на передовій зник 31-річний військовослужбовець, мешканець Ужгорода, він не повернувся з наряду. Вранці 17 червня поблизу терикону під Торецьком були виявлені поліетиленові мішки з людськими останками. Слідством встановлено, що солдат 53-ї окремої механізованої бригади був вбитий командиром у ніч на 17 червня під час сварки на взводному опорному пункті «Мостік», який дислокувався на териконі між м. Торецьк та с. Шуми в Донецької області. Вбивцю засуджено на строк 15 років позбавлення волі[336].
Загинув в зоні АТО, місце не уточнено, внаслідок підриву на протипіхотній стрибучій міни з «розтяжкою». Розвідники йшли вздовж лінії розмежування, Микола був попереду й почувши, як спрацювала міна, встиг попередити інших та зробив крок назустріч їй, щоб своїм тілом закрити товаришів. Помер на місці від поранень. Похований на Краснопільському цвинтарі міста Дніпро[337][338]. За даними ІАЦ РНБО, двоє військовослужбовців загинули, підірвавшись на міні поблизу смт Луганське (Бахмутський районДонецька область)[339].
Загинув в зоні АТО (за повідомленням у соцмережі, поблизу Троїцького), внаслідок підриву на протипіхотній стрибучій міни з «розтяжкою». Розвідники щойно встановила апаратуру для прослуховування і рушили вздовж лінії розмежування. Комроти зупинив основну групу і з двома бійцями пройшов ще 50 метрів, як поряд вибухнула міна. Сергій дістав поранення у голову, помер під час транспортування до шпиталю. Похований у с. Плисове Лозівського району Харківщини[337]. За даними ІАЦ РНБО, двоє військовослужбовців загинули, підірвавшись на міні поблизу смт Луганське (Бахмутський районДонецька область)[339].
18 червня близько 23:20 дістав поранення під час мінометного обстрілу села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області, осколок міни влучив у сонну артерію. Помер в лікарні міста Попасна. Похований в рідному селі Плужне[341].
3262
Брощак Ігор Казимирович
01970-11-011 листопада1970, Джанкойський районКрим. Проживав у с. НесолоньНовоград-Волинський районЖитомирська область. Солдат 101-ї окремої бригади охорони ГШ ЗСУ. З Криму разом з батьками переїхав на їх батьківщину, в село Несолонь на Житомирщині. Рано втратив батька, мати Ігора виховала трьох дітей. Здобув професії зварювальника, водія, тракториста. Працював трактористом і комбайнером на селі, останні роки їздив на заробітки. Призваний за мобілізацією 24 квітня 2015 року. Залишилися дружина та четверо дітей, три доньки і син. Старшій доньці 23 роки, молодшій 5 років.
19 червня в районі міста Авдіївка троє військових виїхали з розташування роти, щоб набрати води для підрозділу. На ґрунтовій дорозі вантажівка наїхала на міну, військові дістали опіків та поранень, Андрій помер від опіків у лікарні в місті Покровськ (Донецька область)[343].
01987-05-1616 травня1987, Перелюб (Корюківський район)Чернігівська область. Проживав у Чернігові. Солдат, гранатометник 58-ї окремої мотопіхотної бригади (Суми). 2006 року закінчив Чернігівське будівельне училище № 3, працював будівельником у Чернігові. Мобілізований 1 серпня 2014 року, учасник бойових дій, 23 липня 2015 року був демобілізований. 27 квітня 2016 року знову пішов на фронт, підписавши контракт на військову службу. Залишилися мати, дружина, двоє дітей від першого шлюбу.
01963-09-077 вересня1963, 52 роки, Суми. Солдат 15-го окремого мотопіхотного батальйону «Суми»58-ї ОМПБр. Навчався у Харківському політехнічному інституті. Працював у Сумах на машинобудівному заводі. Призваний за мобілізацією у 2014 році, через рік повернувся додому, а у 2016 році продовжив службу вже за контрактом. Залишилися мати, сестра та дорослий син.
О 7-ї ранку, поблизу смт Верхньоторецьке (Ясинуватський районДонецька область), внаслідок мінометного обстрілу, загинули двоє військовослужбовців. Олександр помер на місці від поранення осколком в шию. Похований на Алеї Почесних громадян Центрального кладовища м. Суми[344][346].
01990-04-055 квітня1990, Рокитне (Бобровицький район)Чернігівська область. Старший солдат, старший стрілець — кулеметник 11-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь»59-ї ОМПБр. З 2008 по 2010 рік проходив строкову військову службу в Ужгороді, у 15-му гірсько-піхотному батальйоні. Працював на парковці в Києві. Мобілізований 5 квітня 2015 року як доброволець. У січні 2016 заочно здобув ступінь бакалавра у Київському національному університеті технологій та дизайну за кваліфікацією «фахівець у галузі легкої промисловості». Член Цивільного корпусу «Азов». Залишилися мати, батько, вітчим, сестра, та півторарічний син. З колишньою дружиною Микола розлучився, після того як пішов на фронт.
Загинув від чисельних поранень вночі поблизу села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області, внаслідок обстрілу зі 120-мм мінометів та САУ. Похований у Рокитному[347].
3267
Іванета Віктор Станіславович
01976-12-088 грудня1976, Кропивня (Іванківський район)Київська область. Проживав у м. Фастів. Сержант поліції, боєць Полку поліції особливого призначення «Миротворець». Після закінчення школи працював різноробочим в одній із київських військових частин. З 2000 року працював слюсарем-складальником в ТОВ «Реклама-Сервіс» в с. Малютянка. 2002 року, одружившись, переїхав до міста Фастів. Допомагав будувати фастівський Собор Святого Миколая. У червні 2014 року пішов добровольцем в батальйон міліції «Київщина», наприкінці 2015 був переведений до полку «Миротворець». Залишилися дружина та дві доньки, 2004 і 2008 р.н.
О 10:15 на автошляху по вул. Першотравнева в Лисичанську (Луганська область), в районі мосту «Пролетарський» через р. Сіверський Донець, на спуску автодороги внаслідок відмови гальм військовий тягач МАЗ-537 з танком на платформі в'їхав у службовий вагончик блокпосту, в якому перебували бійці полку «Миротворець». Віктор загинув, ще 4 правоохоронці травмовані, також дістали травм водій та пасажир МАЗа. Похований на Алеї Героїв на Інтернаціональному кладовищі міста Фастова[348].
Ніс службу на адміністративному кордоні з окупованим Кримом, в Херсонській області. Помер у шпиталі від алкогольної інтоксикації[349].
3269
Косован Олег Володимирович
01985-12-2121 грудня1985, ЄнакієвеДонецька область. Проживав у м. Шахтарськ, згодом у м. СторожинецьЧернівецька область. Солдат, сапер 12-го окремого полку оперативного забезпечення інженерних військ (Новоград-Волинський). Школу закінчив у Шахтарську. Часто приїжджав на Буковину, зокрема, у село Багна Вижницького району, до рідних на канікули. З дитинства товаришував з Віталієм Крутофістом (загинув під Павлополем 23 травня 2016). Вищу освіту за фахом «програміст» здобув у Чернівцях. Останнім часом проживав у бабусі в Сторожинці. Мобілізований 12 серпня 2015 року. Мати Олега також переїхала з Шахтарська на Вижниччину після того, як квартиру розбомбили.
Загинув поблизу села Новоолександрівка (Біловодський район) Луганської області, під час виконання бойового завдання, від вогнепально-вибухової травми, підірвавшись на гранаті. Похований на кладовищі у Вижниці[350].
У зоні АТО брав участь у бойовій операції й отримав травму хребта, з 5 травня перебував у шпиталях спочатку Харкова, потім Києва. Помер у Київському шпиталі. Похований в Каховці[351].
01981-11-1515 листопада1981, Біла ЦеркваКиївська область. Солдат 2-го взводу 2-ї роти 122-го окремого аеромобільного батальйону81-ї ОАЕМБр. Закінчив професійно-технічне училище № 9, де здобув професію електромонтажника. Працював електромонтером з експлуатації електролічильників 3 групи кваліфікації ПАТ «Київобленерго». Мобілізований 12 серпня 2015 року як доброволець. Залишилися брат та маленький син.
Загинув близько 23:30 у ніч на 27 червня в результаті мінометного обстрілу промзони міста Авдіївка (Донецька область). Похований на Алеї Слави Сухоярського кладовища м. Біла Церква[352].
01989-01-1414 січня1989, Київ. Солдат, гранатометник 3-го взводу 3-ї роти 122-го окремого аеромобільного батальйону81-ї ОАЕМБр. 2006 року вступив до Київського Вищого професійного училища водного транспорту Київської державної академії водного транспорту ім. Гетьмана П. Сагайдачного. З травня 2007 по лютий 2008 працював у Судноплавній компанії «Укррічфлот» кухарем на пасажирському теплоході «Тарас Шевченко». У 2008—2011 роках працював кухарем на кораблі «ROUGE». Бував у Південній Африці, Арабських еміратах, В'єтнамі, Індії. З 2012 по 2015 працював таксистом. 10 серпня 2015 року добровольцем пішов до військкомату і отримав повістку. Після підготовки на полігонах у Рівному і Житомирі був направлений до м. Костянтинівка, в червні потрапив на передову в Авдіївку. Залишились батьки, сестра.
Помер у ніч на 29 червня у місті Красногорівка (Донецька область). В медичних документах зазначено, що Василь помер в результаті ішемічної хвороби серця. За словами рідних, на голові гематоми й на скроні наче слід від пострілу. Призначено повторну експертизу, поліція відкрила кримінальне провадження. Похований в селі П'ядики.[354]. Повторна експертиза підтвердила, що військовослужбовець помер від серцевого нападу[355].
01974-12-2020 грудня1974, Львів. Проживав у ПарижіФранція. Боєць 1-ї окремої штурмової роти Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Оперний співак (бас-баритон). З 1983 по 1994 рік був солістом Львівської академічної хорової капели «Дударик». 1997 року закінчив Львівську консерваторію та був запрошений до Паризької опери. З 1997 року проживав у Франції. Фіналіст міжнародного оперного конкурсу Armel. Під час Революції Гідності брав участь в акціях української діаспори у Франції. Як волонтер організації «Fraternité Ukrainienne/Українське братство», допомагав українським захисникам, познайомився з бійцями ДУК ПС, та згодом сам долучився до 7-го окремого батальйону ДУК. Влітку 2015 року воював у Пісках в районі Донецького аеропорту. Повернувшись з фронту, продовжив волонтерську діяльність, давав благодійні концерти в Українському центрі у Парижі, допомагав дітям-сиротам, які втратили батьків у війні. Влітку 2016 року знову поїхав на Донбас, повіз зібрану допомогу захисникам-добровольцям. Залишились батьки (мешкають в Італії) та старший брат у Києві[356]. Герой України (посмертно).
Загинув у бою близько 6:00 від кулі снайпера, прикриваючи товаришів з кулемету. Українські захисники відбили атаку російських збройних формувань на смт Луганське (Бахмутський районДонецька область) з боку міста Дебальцеве, та перейшли у контрнаступ, посунувши противника з двох укріплених позицій на висотах поблизу с. Логвинове. Ще двоє бійців ПС тяжко поранені. Похований на Полі почесних поховань № 76 Личаківського кладовища у Львові[357].
Після атаки російських збройних формувань на позиції ЗСУ, із застосуванням мінометів, артилерії та озброєння БМП і танків, на «світлодарській дузі», підрозділи 54-ї ОМБр та 25-го ОМПБ, посунули противника з двох укріплених позицій на висотах поблизу с. Логвинове (Бахмутський районДонецька область). Важкі бої на дорозі Бахмут — Дебальцеве між Луганським та Логвиновим тривали близько десяти годин. Анатолій загинув о 15:40 від міни, що влучила у бліндаж. В боях ще 11 військовиків дістали поранень. Похований в селі Старі Безрадичі[358].
01974-07-033 липня1974, Суми. Молодший сержант, заступник командира бойової машини — навідник-оператор 54-ї окремої механізованої бригади, в/ч пп В2970. Закінчив Сумське медичне училище, де здобув спеціальність військового фельдшера, багато років віддав роботі у медичній галузі. Активний учасник Студентської революції у Сумах, Майдану 2004 року, Революції Гідності. Член УНА-УНСО з 2004 року. З початком російської збройної агресії брав участь у вишколах УНСО як медінструктор. Мобілізований 4 серпня 2015 року як доброволець. Залишилися батьки, сестра.
Зник безвісти під час бойових дій в районі смт Луганське — село Логвинове (Бахмутський районДонецька область), коли група відходила з висоти й потрапила під мінометний обстріл. Російські бойовики передали українській стороні за обміном тіло загиблого військового. Експертиза ДНК підтвердила особу загиблого. Поховання 28 серпня 2016 року на Центральному кладовищі м. Суми на Алеї Слави[359].
Підірвався на протипіхотній міні поблизу села Павлопіль (Волноваський районДонецька область). Роман тягнув телефонну лінію і, повертаючись із завдання, натрапив на «розтяжку». Похований у с. Вищеольчедаїв[361].
Невстановлена дата смерті (померлі демобілізовані учасники АТО)
Куліда Сергій, 26.02.1977, житель смт БерезнаМенський районЧернігівська область. Демобілізований учасник АТО, військовослужбовець НГУ. На фронті з серпня 2015 по серпень 2016 (із незначними перервами). У 2016 році покінчив життя самогубством[362].
Козодій Роман Богданович, 01986-08-2626 серпня1986, ПониковицяБродівський районЛьвівська область. Проживав у c. Лагодів (Бродівський район). Старший солдат, водій-заправник технічної роти батальйону аеродромно-технічного забезпечення 16-ї ОБрАА. Строкову службу проходив у в/ч А3814 водієм. Призваний за мобілізацією у 2014 році, пізніше підписав контракт. Трагічно загинув 02016-01-1111 січня2016 у м. Дніпро під час виконання службових обов'язків. Після прощання у військовій частині в Бродах похований у с. Смільне Бродівського району. Залишилась дружина та двоє малолітніх дітей[366].
Лободенко Андрій Іванович, 01983-02-1818 лютого1983, Петрашівка (Глобинський район)Полтавська область. Проживав у с. Броварки (Глобинський район). Стрілець 1-го стрілецького взводу 18-ї стрілецької роти 5-го стрілецького батальйону 5-ї окремої бригади НГУ, в/ч 3005 (Харків). По закінченні Броварківської загальноосвітньої школи відслужив в армії. Працював на Кагамлицькому цегельному заводі. Мобілізований 27.02.2015, учасник АТО, служив у Донецькій області. Помер вдома 02016-01-2020 січня2016 від серцевого нападу під час короткотермінової відпустки[369].
Ярема Віталій Іванович, НовоукраїнкаКіровоградська область. Військовослужбовець 14-ї ОМБр. Призваний за мобілізацією, протягом 11 місяців перебував на військовій службі, учасник АТО. 02016-01-2222 січня2016 їхав додому у відпустку, з пересадкою у місті Знам'янка (Кіровоградська область). Перехожі знайшли його в парку, де йому стало зле, та викликали «швидку». В лікарні Віталій помер, за попередніми висновками, — від гострої серцевої недостатності. Волонтерка Марина Хаперська в соцмережі написала, що на тілі було знайдено слід від уколу клофеліну, і що це вже не перший випадок у Знам'янці, поліція цю інформацію спростовує. Похований на Алеї Героїв АТО в Новоукраїнці. Залишилася дружина та 6-річний син[370].
Кравчук Руслан, 019821982, КрасилівХмельницька область. Проживав у м. Старокостянтинів. Солдат військової служби за контрактом 3568-ї зенітної технічної ракетної бази, в/ч А4009 (Старокостянтинів). Учасник АТО, служив на Луганщині. Трагічно загинув 02016-02-033 лютого2016 на території військової частини в Старокостянтинові (Хмельницька область). Близько 20:00 години в приміщенні вартового містечка 27-річний офіцер під час розрядження автомата Калашникова з необережності вистрілив у 33-річного солдата-контрактника, який перебував поруч і від вогнепального поранення в голову помер на місці. Залишилися батьки і дружина[372].
Степанець Юрій Вікторович, 01980-11-033 листопада1980, Чернігів. Сержант, розвідник 17-го ОМПБ «Кіровоград»57-ї ОМПБр. Строкову службу проходив у розвідроті 95-ї ОАеМБр. У мирному житті працював столяром. Мобілізований в кінці січня 2015, учасник бойових дій в зоні АТО. Помер під час відпустки вдома, не витримало серце. Похований 13 лютого 2016 у Чернігові на міському кладовищі «Яцево»[374].
Васильєв Сергій Валерійович, 01976-01-1919 січня1976, Вінниця. Старший сержант, заступник командира взводу 58-ї ОМПБр. Працював у КП «ВінницяВодоканал». Мобілізований у квітні 2015, проходив підготовку в НЦ «Десна». В зоні АТО перебував з 28.11.2015, служив у районі м. Мар'їнка. 02016-02-1212 лютого2016 близько 6:00 знайдений мертвим біля будівлі «Баттерфляй», що в районі залізничного вокзалу Києва. Прямував із зони АТО у відпустку, о 4:00 мав пересісти на потяг до Вінниці, після 03:30 не виходив на зв'язок. Проводиться слідство. Похований на Алеї Слави центрального кладовища міста Вінниця. Залишилися дружина та двоє неповнолітніх дітей[376].
Чаплій Іван Федорович (позивний «Чаплинка»), 01989-06-1313 червня1989, Рахни-ЛісовіШаргородський районВінницька область. Військовослужбовець 79-ї ОАеМБр. Виріс у багатодітній родині з чотирма сестрами. Після служби в армії працював у правоохоронних органах Києва, потім охоронцем. Мобілізований у березні 2015, учасник АТО. Отримав важке поранення наприкінці 2015, після лікування повернувся до ЗСУ. Останні місяці служив у військовій частині на Херсонщині. Помер 02016-02-1414 лютого2016 від серцево-судинної недостатності у лікарні м. Миколаїв, куди був доправлений з військової частини. Похований у с. Рахни-Лісові. Залишилися батьки, сестри, цивільна дружина та 3-річна донька[377].
Рясіченко Віталій Володимирович, 01994-08-2828 серпня1994, ЧигиринЧеркаська область. Солдат, кулеметник 30-ї ОМБр. У 2012 закінчив Чигиринський технікум Уманського національного університету садівництва за напрямком «Економіка і підприємництво». Належав до лав Чигиринського козацтва. Строкову службу проходив у Внутрішніх військах в Луганську. В грудні 2013 вступив на військову службу за контрактом. Учасник АТО, зокрема, брав участь у боях за Вуглегірськ, Іловайськ. Був поранений, після лікування повернувся до війська. Трагічно загинув 02016-02-2727 лютого2016 на станції Знам'янка. На 6 колію Фастівського приймального-відправного парку прибув транзитний поїзд, в складі якого знаходилось два пасажирських вагони з військовими, що супроводжували вантаж. Об 11:31 Віталій піднявся на дах вагону-цестерни поїзду, що знаходився на 5 колії. Внаслідок наближення на небезпечну відстань до елементів контактної мережі відбулося займання, солдат отримав травми, не сумісні з життям. Поруч було виявлено обгорілий мобільний телефон, ймовірно для здійснення селфі. Залишилися батьки. Нагороджений козацьким орденом «Віра», посмертно нагороджений козацьким орденом «Честь»[379].
Лівик Анатолій Миколайович, 01979-01-3131 січня1979, Шевченківське (Куйбишевський район)Запорізька область. Старший сержант, військовослужбовець 53-ї ОМБр. Мобілізований на початку 2015, учасник бойових дій в зоні АТО. Помер 02016-02-2727 лютого2016 внаслідок відриву тромбу під час навчань на полігоні «Широкий Лан» (Запорізька область), куди бійці із зони АТО були виведені на навчання та бойове злагодження. Похований у рідному селі. Залишилися дружина та дві доньки[380].
Чиж Анатолій, ОхтиркаСумська область. Військовослужбовець розвідвзводу 3-го батальйону 30-ї ОМБр. Анатолія виховала бабуся. На фронт пішов добровольцем. Після закінчення служби планував поїхати на заробітки до Польщі. Перебуваючи останній день у відпустці, з невідомих причин в ніч на 02016-03-055 березня2016 покінчив життя самогубством[381].
Амброзяк Віталій Степанович, 01967-05-3030 травня1967, проживав у м. Івано-Франківськ. Військовослужбовець 2-го гаубичного артилерійського дивізіону 55-ї ОАБр. Мобілізований у травні 2015, учасник АТО. Помер 02016-03-088 березня2016 від хвороби у 5-ій міській клінічній лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги міста Запоріжжя. Похований в с. Забережжя Богородчанського району, біля могили батька[382].
Шалесний Олександр Михайлович, 01974-06-2828 червня1974, ОлександріяКіровоградська область. Проживав у м. Горішні ПлавніПолтавська область. Водій 55-го окремого автомобільного батальйону «Чорний ліс» (смт Лісове). Закінчив ПТУ № 17 та Олександрійський індустріальний технікум. Останні 13 років жив у Горішніх Плавнях (колишній Комсомольськ), працював слюсарем-ремонтником на Полтавському ГЗК. Самотужки виховував сина. Мобілізований в серпні 2015. Служив у м. Балаклія на Харківщині, перевозив вантажі в зону АТО. Увечері 7 березня Олександру стало погано, з'явилася слабкість, його госпіталізували в Балаклійську ЦРЛ, де вночі у нього стався інсульт. Перевезли до Харківського військового шпиталю, провели операцію, проте врятувати життя не вдалося. Вранці 02016-03-1212 березня2016 Олександр помер. Похований в Олександрії. Залишились батьки та 13-річний син[383].
Вітер Вадим Миколайович, ЄлізаровеСолонянський районДніпропетровська область. Військовослужбовець 53-ї ОМБр. Мобілізований у 2014 під час третьої хвилі мобілізації, служив у 43-му БТО «Патріот». Після демобілізації пішов на службу за контрактом у складі новоствореної 53-ї бригади. Загинув 02016-03-2626 березня2016 на полігоні «Широкий лан» (Миколаївська область). За повідомленням волонтера Ірини Яценко, під час вантаження дров, Вадим, переступаючи через високий борт, впав вниз головою, зламавши хребет. Але виявилось, що по документах він був звільнений 20 березня. Похований у с. Єлізарове. Залишилися мати, брат, дружина та три доньки[384]. Прим. За повідомленням ГУ НП у Миколаївській області, 27 березня до поліції надійшло повідомлення про смерть 50-річного мобілізованого на Широколанівському полігоні. За попереднім висновком, чоловік помер внаслідок серцевої хвороби. Зі слів товаришів по службі, чоловікові стало зле і він, впавши на землю, більш не подавав ознак життя[385].
Малофєєнко Валерій Олексійович, 01977-04-011 квітня1977, КонотопСумська область. Солдат БСП «Донбас» НГУ. На фронті, у бою зазнав поранення, після чого здоров'я бійця значно погіршилося. Помер наприкінці березня 2016, перебуваючи у відпустці, того дня, коли вже мав повертатися до військової частини. Похований 31 березня в Конотопі. Залишилися мати, сестра й 13-річний син[386].
Логачов Павло, 32 роки, БердянськЗапорізька область. Військовослужбовець 13-го ОАеМБ95-ї ОАеМБр. Учасник АТО. За словами близьких, наприкінці березня 2016 їхав до своєї військової частини із зони АТО і зник, пізніше був знайдений вже мертвим. Похований 1 квітня 2016 в Бердянську[387].
Карталиш Віктор Миколайович, 01963-06-1616 червня1963, ОлександріяКіровоградська область. Солдат 30-ї ОМБр. Працював в Олександрійській районній лікарні, потім у Петрівській виправній колонії. Призваний за мобілізацією у квітні 2015. Учасник АТО. Помер 02016-04-044 квітня2016 у Львівському військовому шпиталі від крупозної пневмонії. Залишилася мати, дружина та дві доньки[388].
Гриців Володимир Іванович, 01976-09-077 вересня1976, Волосянка (Сколівський район)Львівська область. Солдат, санінструктор-радіотелефоніст медпункту 128-ї ОГПБр. Виріс у багатодітній родині. Здобув з відзнакою середню-спеціальну медичну освіту. Мобілізований 04.02.2015 до 184-го НЦ (Старичі), з 01.10.2015 служив у 128-ій бригаді, учасник АТО. Помер 02016-04-044 квітня2016 у лікарні м. Дніпро. Похований в с. Волосянка на місцевому цвинтарі поблизу церкви. Розлучений, залишились мати та дві доньки[390].
Пилиповський Владислав Олександрович, 01992-02-099 лютого1992, ХалимоновеБахмацький районЧернігівська область. Молодший сержант, командир відділення розвідувального взводу 17-го ОМПБ «Кіровоград»57-ї ОМПБр. Виріс в багатодітній родині з сімома братами та сестрами. Після закінчення школи у 2009 працював різноробом у СТОВ ім. Ватутіна в с. Халимонове. Проходив строкову службу в ЗСУ, в/ч А1479 (м. Ічня), потім працював на різних роботах. Мобілізований 31.01.2015, учасник АТО, мав 27 бойових виходів у тил ворога, був представлений до нагородження орденом. Після виведення підрозділу із зони АТО загинув 02016-04-044 квітня2016 за місцем дислокації в Цюрупинську (Херсонська область) від наскрізного кульового поранення голови через необережне поводження зі зброєю. Похований в с. Халимонове. Залишилися батьки, три сестри і четверо братів, один з яких служить за контрактом[391].
Чужба Дмитро Миколайович, 01985-05-1010 травня1985, Гірник (Червоноградська міська рада)Львівська область. Солдат 28-ї ОМБр. Закінчив Червоноградське ПТУ № 55. Призваний за мобілізацією, служив більше року. Учасник АТО. Повертався до своєї бригади з відпустки, 02016-04-088 квітня2016 у Харківському потязі йому стало погано, терміново зупинили потяг і викликали швидку. По дорозі до шпиталю Дмитро помер. Похований на Сілецькому кладовищі Червонограда. Залишилися батьки, дружина та двоє дітей, син і донька[392].
Веклич Олег Петрович, 01976-07-099 липня1976, СторожинецьЧернівецька область. Старший сержант, військовослужбовець 3-ї батальйонно-тактичної групи 80-ї ОДШБр (Чернівці). Почав військову службу за контрактом в 201-му танковому полку в Сторожинці, далі проходив службу в 300-му ОМП в Чернівцях. В подальшому перебував на посаді начальника вогневого містечка на загальновійськовому полігоні «Прибан». З початком війни відбув до зони АТО, брав участь в героїчній обороні Луганського аеропорту, у бойових діях в районі населених пунктів Євсуг, Оріхове, Щастя, Металіст. Після повернення із зони АТО останній час важко хворів. Помер 02016-04-088 квітня2016[393].
Самойленко Віктор Сергійович, 01979-07-2323 липня1979, КременчукПолтавська область. Оператор ракетного дивізіону 27-ї РеАБр. Здобув професію електрогазозварювальника в ПТУ. У 1997 служив у складі ВМС у Севастополі. Повернувся додому у 2000, працював зварником на Крюківському вагонобудівному заводі та АвтоКрАЗ. Любив рибалити, займатися садівництвом. Мобілізований у січні 2015, проходив службу в районі м. Маріуполь. 25 березня померла бабуся Віктора, яка виховувала його з 4-х років після смерті батьків. Віктор мав демобілізуватися за кілька днів, але взяв відпустку, щоб попрощатися з бабусею. Помер 02016-04-099 квітня2016 під час відпустки у м. Кременчук від пневмонії. Похований на Свиштовському кладовищі Кременчука. Залишилась неповнолітня донька[394].
Малетич Дмитро Миколайович, 01995-10-2828 жовтня1995, Хмельницький. Проживав в смт РешетилівкаПолтавська область. Солдат 93-ї ОМБр. Закінчив Решетилівський професійний аграрний ліцей ім. І. Г. Боровенського, Полтавське ПТУ № 4, здобув професії електрозварника та слюсаря з ремонту автомобілів. Служив за контрактом з 26.02.2015, учасник АТО. Помер 02016-04-1818 квітня2016 під час несення військової служби у селищі Черкаське (Новомосковський район) Дніпропетровської області. Похований у Решетилівці[396].
Лукашенко Сергій Анатолійович, 01959-08-3131 серпня1959, 56 років, ХмільникВінницька область. Сержант 14-ї ОМБр. Мобілізований 15.02.2015 як доброволець (тричі приходив до військкомату). Учасник бойових дій в зоні АТО, зокрема під Авдіївкою та Мар'їнкою, був важко поранений. Лікувався від отриманих в бою поранень у шпиталі міста Мар'їнка на Донеччині, після виписки 12 квітня поїхав на ротацію, невдовзі мав повернутися додому. Помер 02016-04-1919 квітня2016 через зупинку серця уві сні у військовій частині в м. Володимир-Волинський. Похований у Хмільнику. Залишилася дружина та двоє дорослих дітей, син і донька[397].
Ментинський Юрій Михайлович, 49 років, НадвірнаІвано-Франківська область. Стрілець 53-ї ОМБр. Мобілізований в серпні 2015 як доброволець. Воював під Авдіївкою, на шахті «Бутівка». Під час обстрілу в зоні АТО отримав травму (куля під кутом поцілила в пластину бронежилета та спричинила забій грудної клітки). Після повернення із зони АТО, під час ротації проходив навчання на полігоні «Широкий Лан», де загострилася стара хвороба. Лікування виявилося неефективним, помер 02016-04-2424 квітня2016[398].
Олійник Дмитро Дмитрович, 27 років, Вінниця. Військовослужбовець, учасник АТО. Повернувся із зони АТО у відпустку. 02016-04-2626 квітня2016 виїхав з дому на машині і зник, 29 квітня знайдений мертвим на вул. Революційній м. Вінниця у цій ж машині. За інформацією поліції, ознак насильницької смерті на тілі не виявлено, призначено судово-медичну експертизу[400].
Гнатишин Володимир Євгенович, 01988-12-1717 грудня1988, УбиніКам'янка-Бузький районЛьвівська область. Військовослужбовець 30-ї ОМБр. Учасник АТО. За місяць мав демобілізуватись (за іншими джерелами, нещодавно підписав контракт на подальшу службу), в серпні збирався одружитись. Загинув 02016-05-055 травня2016 внаслідок розриву гранати під час стрільби з гранатомета АГС-17 на Яворівському полігоні (Львівська область). Поранень зазнали троє військовослужбовців, Володимир помер дорогою до шпиталю. Похований в с. Убині. Залишилися батьки, молодший брат[401].
Юречко Микола Васильович, 01974-12-1818 грудня1974, Застав'є (Тернопільський район)Тернопільська область. Проживав у с. Баворів. Сержант, командир мінометної батареї 53-ї ОМБр. Працював зварювальником у ТОВ «Нове життя», ФГ «Бучинський». Мобілізований у серпні 2015. Служив в районі Бахмута, у Троїцькому. Мав проблеми зі здоров'ям після отриманої контузії. Коли підрозділ вивели із зони АТО у Дніпропетровську область, проходив лікування. Раптово помер 02016-05-099 травня2016 у Новомосковській районній лікарні. Про смерть бійця рідні дізналися майже через місяць. 11 червня похований в рідному селі. Неодружений, залишились мати і молодший брат[402].
Євдощук Олексій Олександрович, 01985-04-1010 квітня1985, Житомир. Сержант, командир відділення 4-ї роти 2-го батальйону 95-ї ОАеМБр. Служив за контрактом. З перших днів війни був на фронті, — Карачун, Савур-могила, Донецький аеропорт. Разом з Олексієм служив і його батько, брат також у війську. 02016-05-1717 травня2016 вбитий з автомата солдатом під час конфлікту у місті ГенічеськХерсонська область, за місцем несення служби. Загинув від двох кульових поранень. Похований в селі Студениця Коростишівського району. Залишилась дружина та син[403]. 22.06.2017 вбивцю засуджено до 12 років позбавлення волі за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство)[404].
Дякун Роман Богданович, 019851985, КобилляЗбаразький районТернопільська область. Гранатометник 1-го ОМПБ «Волинь»14-ї ОМБр. Мобілізований 24.04.2015, ніс службу в зоні АТО. Перебував на ротації на Рівненському полігоні. 02016-05-2121 травня2016, в обідню пору, троє військовослужбовців відпочивали на березі річки Замчисько у Костополі. Роман спробував перепливти річку й потонув. За словами керівника прес-служби ОК «Захід», військовослужбовці самовільно залишили військову частину та вживали алкоголь. Залишилися батьки[405].
Іліка Іван Миколайович, 01966-06-2525 червня1966, ГлибокаЧернівецька область. Старший лейтенант, командир інженерно-саперного взводу 11-го ОМПБ «Київська Русь»59-ї ОМПБр. Мобілізований на початку 2015, учасник бойових дій в зоні АТО. За кілька днів мав демобілізуватись. 20 травня 2016, близько 4:00, разом з чотирма побратимами потрапив у масштабне ДТП в районі селища Коротич, під Харковом. Помер 02016-05-2424 травня2016 о 18:30 у Харківському військовому шпиталі, не виходячи з коми. Похований в смт Глибока. Залишились батьки, сестра, дружина та двоє дітей[406].
Губін Олександр Олександрович, 01970-08-2727 серпня1970, Харків. Виріс і проживав у м. Кривий РігДніпропетровська область. Старший лейтенант, начальник речової служби тилу 130-го ОРБ. Навчався у зенітно-ракетному училищі. Працював на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на керівних посадах. Мобілізований 09.02.2015. 26 травня 2016 прибув на Рівненський військовий полігон для облаштування табору батальйону, який мав поїхати на переформування. За кілька діб поскаржився на біль в грудях, його відвезли в Олександрійську лікарню, вранці 02016-05-2929 травня2016 помер від серцевої недостатності. Похований на Алеї Слави Центрального кладовища Кривого Рогу. Залишилися батьки, дружина та двоє дітей[407].
Тимощук Ігор Петрович, 32 роки, ЛопатичіОлевський районЖитомирська область. Солдат батальйону зв'язку, в/ч пп В4126 (Семиполки). Призваний за мобілізацією, служив більше року, виїздив у відрядження до зони АТО. Помер 02016-05-3030 травня2016 у Головному військовому клінічному госпіталі м. Києва, куди був доставлений з військової частини 28 травня, з травмою голови, перебував у комі. За версією військових впав та розбив голову, за версією родичів — помер внаслідок побиття у військовій частині (на тілі є сліди побоїв, і це вже не вперше, у Ігора був конфлікт з ротним). Генштаб відсторонив двох командирів в/ч на час розслідування, до справи підключилися ЗМІ та уповноважений ВР з прав людини[408].
Бусигін Євген Андрійович, 01983-08-099 серпня1983, ОлександріяКіровоградська область. Старшина, командир взводу 34-го ОМПБ «Батьківщина»57-ї ОМПБр. Закінчив ПТУ № 17, де здобув професію електрика. Працював водієм. Мобілізований у травні 2014, спочатку служив водієм бензовозу. Після року служби прийшов додому, а потім підписав контракт і знову повернувся до батальйону. Приїхав додому у відпустку. Загинув 02016-06-1111 червня2016 під колесами вантажного потяга, близько 23:15 на залізничній станції «Олександрія». Сидів на рейці за 50 метрів від посадкової платформи і не відреагував на сигнали. Похований у новій частині центрального кладовища Олександрії в районі 31-го училища. Залишилися батьки, сестра, дружина та 9-річна донька. 23.08.2018 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст. (посмертно)[409].
Осіпов Олександр Олександрович, 01967-10-1616 жовтня1967, КременчукПолтавська область. Солдат 56-ї ОМПБр. Мобілізований 14.07.2015, пройшов навчання у навчальному центрі Полтави (на зв'язківця) та був направлений до 56-ї бригади, учасник АТО. Після повернення на ротацію ніс службу в смт Мирне (Мелітопольський район) Запорізької області. Вбитий 02016-06-1313 червня2016 близько 21:00 співслужбовцем, під час сварки у приміщенні металевого вагончика, розташованого на території військової частини. Експертизою встановлено, що солдат помер від отриманих тяжких тілесних ушкоджень. Похований на Свиштовському кладовищі Кременчука в секторі Героїв АТО. Підозрюваного затримано, визнано винним та засуджено до 7 років позбавлення волі[410].
Павлюченко Сергій Миколайович, 01976-07-1919 липня1976, Бухалове (Гадяцький район)Полтавська область. Військовослужбовець 3-го ОПСпП. Мобілізований влітку 2014, проходив службу в 42-му БТО «Рух опору», нагороджений орденом «За мужність» за участь в операції під Іловайськом. У січні 2016 пішов служити в 3-й ОПСпП. Загинув 02016-06-1818 червня2016 близько 21:30 у м. Кропивницький від вибуху невідомого вибухового пристрою, неподалік провулку Цегельного, навпроти міськвідділу поліції. У загиблого були чисельні травми кінцівок та тіла, ймовірно, він накрив вибуховий пристрій собою. Залишився 18-річний син та малолітня дитина[411].
Яворський Тарас Степанович, 01974-07-2626 липня1974, ВерчаниСтрийський районЛьвівська область. Сержант, командир відділення 24 ОМБр. Працював водієм в ПП «Олісма». Мобілізований в червні 2014, з 09.07.2014 по 11.06.2015 виконував завдання на території Луганської області. Спочатку служив водієм у 3-му БТО Львівської області «Воля», потім у 24 ОМБр. Після повернення із зони бойових дій почувався погано, проходив лікування у військовому шпиталі у Винниках і в Стрийській ЦРЛ, проте врятувати його життя медикам не вдалось, помер 02016-01-044 січня2016. Похований в с. Верчани. Залишилися мати, двоє братів, дружина та двоє неповнолітніх дітей. Брат Василь Яворський також учасник АТО, помер 13.03.2019[414].
Павлюк Володимир Миколайович, 01983-08-1111 серпня1983, ОщівГорохівський районВолинська область. Боєць ДУК ПС. Помер 02016-01-044 січня2016 під час ротації, внаслідок серцевого нападу, по дорозі додому у м. Олешки (Колишній Цюрупинськ). Похований в с. Ощів. Залишилася мати, дружина, донька, сестра і брат[415]. Прим. На меморіальній дошці вказано: «Воїн-доброволець 43-го окремого інженерно-саперного батальйону».
Оліярник Іван Іванович, 01967-02-1919 лютого1967, БаранівціСамбірський районЛьвівська область. Мешкав у с. НовонаталівкаЧаплинський районХерсонська область. Демобілізований учасник АТО. Військовослужбовець 28-ї ОМБр. 1974 родина Івана переїхала до с. Новонаталівка. Здобув освіту газоелектрозварника, з 1985 по 1988 служив у військово-морському флоті. Закінчив курси водіїв і працював у своєму селі в колгоспі. З 30.07.2014 по 30.08.2015 проходив службу за мобілізацією, учасник бойових дій в зоні АТО. Після демобілізації повернувся додому. Раптово помер 02016-01-055 січня2016. Похований в Новонаталівці[416].
Бойчун Роман Володимирович, 01981-10-3030 жовтня1981, Новосілки (Києво-Святошинський район)Київська область. Військовослужбовець танкового підрозділу (в/ч А1314). На фронт пішов добровольцем. Після року служби, в липні 2015, повернувся до дому. 9 років тому померла донька Романа. Поки служив, дружина пішла до іншого. Коли повернувся з АТО, подав на розлучення. 02016-01-099 січня2016 покінчив життя самогубством на кладовищі с. Новосілки (Києво-Святошинський район). Прийшов на могилу доньки, зателефонував колишній дружині і, повідомивши їй про свої наміри, підірвав себе гранатою Ф-1. Похований у Новосілках. Залишилися двоє неповнолітніх дітей, син і донька[417].
Алмашин Володимир Михайлович, 01967-05-1616 травня1967, ІрпіньКиївська область. Проживав у м. Київ (Печерський район). Учасник АТО, солдат 24-го ОШБ «Айдар». Публіцист. Учасник націоналістичного руху з 1990-х років. Після розколу в лавах Спілки Незалежної української молоді (1990) разом з кількома побратимами заснував Українську Націоналістичну Спілку. Згодом, впродовж кількох років очолював Хмельницьку організацію УНА-УНСО, кілька років модерував сайт «Народний Оглядач», згодом «Княже Місто», 2015 — сайт Комітету Визволення Політв'язнів. Належав до середовища фанатів ФК «Динамо» Київ, відомий як «Вова Борода». Автор книг про фан-рух «Don't stop» і «Більше ніж гра», писав статті для журналу «Святослав». 2014 року воював у лавах батальйону «Айдар». 2015 року у Володимира стався мікроінсульт. Наприкінці 2015 року він впав у кому, помер 02016-01-2323 січня2016. Похований у Києві на Байковому цвинтарі. Залишилася доросла донька[418].
Мамчук Ярослав Петрович, 01991-06-022 червня1991, Великий ЖванчикДунаєвецький районХмельницька область. Учасник АТО. Військовослужбовець 95-ї ОАеМБр. Загинув 02016-01-2626 січня2016, після повернення зі сходу, в рідному селі на Хмельниччині. До Дунаєвецького відділу поліції надійшло повідомлення про те, що в селі Великий Жванчик на дорозі лежить чоловік без ознак життя з ушкодженнями, що характерні для ДТП. Розтин підтвердив, що смерть настала внаслідок наїзду транспортного засобу. Односельці впевнені, що забили Ярослава в іншому місці, а вже мертвого принесли на дорогу. Сніг присипав тіло хлопця, тому й водій «п'ятірки» не побачив його й здійснив наїзд. Розпочато слідство[419].
Кривомаз Олег Геннадійович (позивний «Камаз»), 01975-02-1313 лютого1975, Луганська область. Мешкав у м. Суми. Боєць 24-го ОШБ «Айдар». Активний учасник Революції Гідності. З Майдану пішов на фронт у травні 2014, брав участь у боях «Айдару» за звільнення Луганщини (Щастя, Новосвітлівка, Хрящувате). Під час бойових дій отримав контузію та кілька поранень, але після лікування знову повертався на передову. Помер 02016-02-088 лютого2016 через раптову зупинку серця у санаторії «Джерело» в Пуще-Водиці, під Києвом, ліг спати і не прокинувся. Похований на Алеї Слави Лісового кладовища Києва. Рідних немає[420].
Дерев'яник Руслан Петрович, 01976-08-2626 серпня1976, Нова Гута (Монастириський район)Тернопільська область. Мешкав у м. Монастириська. Демобілізований учасник АТО. Водій-механік БМП 72-ї ОМБр (Біла Церква). Закінчив Івано-Франківське ПТУ № 5, здобувши спеціальність столяра-паркетника. У 1994—1995 роках проходив строкову військову службу. Працював на різних сезонних роботах, в останні роки — продавцем у магазині будматеріалів. Мобілізований на початку квітня 2014, воював в районі Маріуполя та Амвросіївки. 23.06.2014, коли їхав у відпустку, потрапив у полон до банди Безлера в Горлівці, через місяць звільнений за обміном[423]. Демобілізований. Помер 02016-02-2727 лютого2016 після важкої операції в лікарні Івано-Франківська, не вийшовши з коми. Похований у рідному селі Нова Гута. Залишилися дружина та двоє дітей, — 15-річний син і 8-річна донька[424].
Озимай Роман Валентинович, 06.05.1984, с. Жуківщина Козелецького району Чернігівської області. Закінчив Остерську гімназію та Остерський будівельний технікум. Працював у Києві у правоохоронних органах та в Козельці на підприємстві «Форнетті». Призваний до Збройних сил України в 2014 році. Солдат 13-го окремого мотопіхотного батальйону 1-ї окремої танкової бригади. Брав участь у боях в районі Дебальцевого. Демобілізований у 2015 році. Загинув 8 березня 2016 року від удару ножем у груди під час сварки удома, в Козельці, у кімнаті окрім Романа були його вітчим і мати. Відкрито кримінальне провадження. Похований у селі Жуківщина. Залишилися мати й сестра. Нагороджений нагрудним знаком начальника Генерального штабу України «Учасник АТО» та медаллю «Учасник бойових дій».[425].
Диня Юрій Йосипович, 01973-08-022 серпня1973, Тернопіль. Демобілізований учасник АТО. Військовослужбовець 8-ї роти 3-го батальйону 80-ї ОДШБр. Мобілізований у серпні 2014, з грудня обороняв Донецький аеропорт, в січні 2015 потрапив до шпиталю з контузією та обмороженням, довелося ампутувати пальці на ногах. Після шпиталю та реабілітації повернувся на військову службу. 04.02.2016 був демобілізований. Після демобілізації проходив лікування та реабілітацію. Перебував у важкому стані в реабілітаційному центрі Більче-Золотого Борщівського району на Тернопільщині, помер у реанімації 02016-03-1111 березня2016 о 23:20, не приходячи до тями. Похований на Алеї Героїв Микулинецького цвинтаря[426].
Замотаєв Геннадій Георгійович (позивний «Пчєла»), 01968-09-1111 вересня1968, Запоріжжя. Демобілізований учасник АТО. Солдат, водій 37-го ОМПБ «Запоріжжя». Мав власний бізнес, займався ремонтом автомобілів. Пішов на фронт добровольцем у серпні 2014. Учасник боїв під Авдіївкою та Маріуполем. 05.04.2015 дістав важкі поранення голови в результаті підриву машини на міні поблизу с. Широкине, тоді загинули старший лейтенант Дмитро Щербак і старший солдат Олег Макеєв. Звільнений із ЗСУ за станом здоров'я, займався волонтерством. Помер 02016-03-1212 березня2016 у місті Запоріжжя, на роботі, за попередніми даними, через відрив тромбу. Залишилася дружина та четверо дітей (син Дмитро Замотаєв — МСМК з боксу, чемпіон України, призер чемпіонатів світу та Європи). 23.07.2016 нагороджений орденом «За мужність» III ступеня[427].
Панасейко Яків Федорович, 01989-11-2323 листопада1989, Запоріжжя. Боєць ДУК ПС. В осені 2014 кілька тижнів воював в с-щі Піски (Ясинуватський район) у лавах ДУК. Був поранений, довго лікувався. Потім проходив підготовку в артилерійській бригаді ЗСУ (ймовірно, 55 ОАБр). На початку 2016 був «списаний» з лав ЗСУ за станом здоров'я з ІІІ групою інвалідності. Помер вдома в ніч на 02016-03-1919 березня2016 через зупинку серця. Похований у Запоріжжі на Миколаївському кладовищі. Залишилися мати і двоє братів[430].
Сухий Ігор Володимирович, 01968-01-1818 січня1968, КременчукПолтавська область. Учасник АТО. Сержант, військовослужбовець 58-ї ОМПБр. Мобілізований 12.06.2015 як доброволець, приховав, що хворий на цукровий діабет. За станом здоров'я був звільнений 12.02.2016. Останні півтора тижні через погіршення стану перебував на лікуванні у 2-ій міській лікарні Кременчука, томографія показала застарілу травму хребта і ребер. Ігоря терміново відвезли до шпиталю у Полтаву, а наступного дня, 02016-03-3030 березня2016, він помер, за попередніми даними, — від гострої серцевої недостатності. Розлучений, залишилося двоє синів[431].
Горошко Юрій Васильович, 01972-05-099 травня1972, Запоріжжя. Демобілізований учасник АТО. Навідник БРДМ 17-ї ОТБр. Фотограф і фотокореспондент, відомий під псевдонімом Юрій Жук. Працював відеооператором на телеканалі «Запоріжжя», потом зайнявся рекламним бізнесом. Останні кілька років працював фотокореспондентом в газеті «Субота плюс». Пішов на фронт добровольцем у серпні 2014. В лютому 2015 був поранений, під час бою осколок потрапив в око. Після реабілітації зір повністю відновити не вдалося, але Юрій продовжував працювати фотокором у Запоріжжі, допомагав волонтерам. Помер 02016-03-3030 березня2016 у Запоріжжі, тіло знайшли вранці біля під'їзду, де проживав Юрій. Похований у Запоріжжі на кладовищі Св. Миколая (Верхня Хортиця)[432].
Стасів Михайло Ярославович, 01968-11-2121 листопада1968, ГайворонкаТеребовлянський районТернопільська область. Проживав у м. Тернопіль. Учасник АТО. Лікар-хірург, військовий медик 128-ї ОГПБр. 20 років працював хірургом в Тернопільській міській лікарні швидкої допомоги, останні роки був заступником головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності Тернопільського Центру первинної медико-санітарної допомоги. На місцевих виборах у жовтні 2015 балотувався до Тернопільської міськради по округу № 11 за списком ВО «Батьківщина». Пішов на фронт добровольцем у вересні 2014, протягом 13 місяців надавав медичну допомогу та рятував життя в зоні АТО, зокрема під час боїв за Дебальцеве. Нагороджений «Відзнакою Тернопільської міської ради». Помер 02016-04-011 квітня2016 у Тернополі через раптову зупинку серця. Похований на Алеї Героїв Микулинецького кладовища[433].
Зуй Олексій Іванович, 23.03.1957, 59 років, Київ (Голосіївський район). Учасник АТО. Помер 02016-04-033 квітня2016, похований на Берковецькому кладовищі. Рідних немає[434]. Прим., у ЗМІ за 2008 рік є згадка про Олексія Зуя, голову Вуличної ради самоврядування вулиці Баренбойма Голосіївського району міста Києва «Промінь», можливо, це та сама людина, вік збігається[435].
Сердюк Юрій Станіславович, 01975-08-2929 серпня1975, Вирішальне (Лохвицький район)Полтавська область. Військовослужбовець ЗСУ. Призваний на початку 2015, учасник АТО. Після демобілізації по дорозі на вокзалі Юрію стало зле, помер 02016-04-055 квітня2016 від раптової зупинки серця. Похований на кладовищі с. Вирішальне. У Вирішальненській ЗОШ І-ІІІ ступенів встановлено меморіальну дошку[436].
Спориш Віктор, 01975-04-1111 квітня1975, Сумська область. Проживав у с. Новиця (Калуський район)Івано-Франківська область. Водій польового вузлу зв'язку в/ч пп В4126. 1998 року одружився, 2007 переїхав із сім'єю на Франківщину. До мобілізації підробляв у селі на різних роботах. Мобілізований в лютому 2015, після підготовки на Рівненському полігоні направлений до зони АТО. Учасник бойових дій. Після демобілізації 8 квітня повернувся додому, а 02016-04-099 квітня2016 помер від серцевої недостатності на території власного будинку. Залишилася дружина та двоє синів, 1999 і 2008 р.н.[437]
Дивак Руслан Михайлович (позивний «Змій»), 01986-09-2121 вересня1986, Яворівка (Драбівський район)Черкаська область. Боєць 24-го ОШБ «Айдар». Активний учасник Революції Гідності. Після Майдану добровольцем пішов на фронт. 15.10.2014 під час прориву групи «Італійця» на 32-й блокпост траси «Бахмутка» (на допомогу вінницьким нацгвардійцям), був поранений в бою та потрапив у полон. Звільнений з полону 21.02.2015. Пройшов лікування у шпиталі в Ірпені, після демобілізації повернувся додому. Вбитий 02016-04-1919 квітня2016 у Драбівському районі Черкащини, загинув від двох смертельних ножових ран у живіт і серце. Тіло знайдене 20 квітня в приміщенні літньої кухні. Вбивцю затримали. Похований в с. Яворівка. Залишилася мати[438].
Городько Олег Вікторович, 51 рік, Полтава. Капітан, командир батареї зенітно-ракетного дивізіону 56-ї ОМПБр. Мобілізований як офіцер запасу, учасник АТО. Повертаючись додому після демобілізації, загинув 02016-04-2828 квітня2016 у ДТП. Похований на Алеї Слави на центральному міському кладовищі Полтави. Залишилася дружина та двоє дітей[439].
Євчук Іван Анатолійович, 23 роки, Дворище (Хорошівський район)Житомирська область. Старший солдат, кулеметник 4-ї аеромобільної десантної роті 95-ї ОАеМБр. Строкову службу проходив у Криму. Закінчив Житомирський автодорожній технікум. Працював на будівництві. Призваний за мобілізацією на початку війни, визволяв Слов'янськ, захищав Донецький аеропорт (2014). Після повернення з фронту кілька місяців лікувався, потім працевлаштувався охоронцем. З одній з нічних змін Іван не повернувся. Знайдений мертвим 02016-04-2929 квітня2016 неподалік с. Поромовка Хорошівського району обабіч сільської дороги з чисельними забиттями по всьому тілу. За попередньою версією судмедекспертів, — помер від больового шоку. Відомо, що Іван сів у машину на перехресті у Володарськ-Волинському, там його в останнє бачили живим. Залишилась мати[440].
Подточенко Олександр Миколайович, 01989-12-055 грудня1989, Миколаївська область. Учасник АТО. Знайдений мертвим 02016-05-011 травня2016 в м. Олександрія (Кіровоградська область), біля кафе по вулиці Героїв Сталінграда. Був одягнений у військову форму, мав при собі сумку, паспорт та інші документи, — прямував додому, щоб стати на облік після звільнення в запас. Слідів насильницької смерті чи пограбування не виявлено. Експертизою встановлено, що військовий помер від отруєння невідомою речовиною[441].
Павлюк Олександр Петрович, 01987-06-1515 червня1987, ЛадижинВінницька область. Солдат 90-го ОДШБ «Житомир»81-ї ОАЕМБр. Мобілізований 22.08.2014. Учасник оборони Донецького аеропорту, дістав кілька контузій. Півроку лікувався у Вінницькому шпиталі, отримав ІІІ групу інвалідності. У липні 2015 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст. 07.10.2015 демобілізувався та повернувся до дому. 02016-05-055 травня2016 знайдений мертвим на березі річки в районі дачного масиву міста Ладижин (Вінницька область). Підірвався на гранаті, ліг на неї всім тілом. Вибухова хвиля сильно понівечила тіло. Основною версією слідчих є самогубство. Похований в Ладижині на новому кладовищі поруч з могилою старшого брата. Розлучений, залишилися батьки[442].
Галас Олександр , 019621962, 53 роки, ІванічіВолинська область. Майор, військовослужбовець 26-ї ОАБр. На фронт пішов добровольцем, воював під Горлівкою. Після демобілізації і повернення додому активно займався громадською діяльністю, допомагав бійцям АТО. 02016-05-066 травня2016 раптово помер в Іваничах через зупинку серця. Похований в рідному селищі[443].
Приймак Ярослав Любомирович, 01979-03-1515 березня1979, Угорники (Коломийський район)Івано-Франківська область. Демобілізований військовослужбовець ЗСУ. Закінчив Отинійське ПТУ за спеціальністю «повар», працював на різних роботах, 1987 року одружився. 14.02.2015 мобілізований як доброволець. 02016-05-1111 травня2016, на другий день після дати демобілізації потрапив у реанімацію, помер від двосторонньої пневмонії. Залишилися дружина та двоє синів[444].
Філіпчук Олександр Володимирович (позивний «Філ»), 01988-05-011 травня1988, Біла ЦеркваКиївська область. Розвідник 72-ї ОМБр. З 2014 по початок 2016 проходив службу за контрактом в 72-ій ОМБр. Учасник бойових дій в зоні АТО. Був звільнений у запас за станом здоров'я. 02016-05-1111 травня2016 покінчив життя самогубством вдома, у місті Біла Церква. Похований на Білоцерківському кладовищі. Залишилися мати, сестра[445].
Ліпик Віталій Леонідович, 01987-05-055 травня1987, Петрове (Знам'янський район)Кіровоградська область. Демобілізований учасник АТО. Солдат прикордонних військ ДПСУ. Здобув спеціальність електрика в ПТУ № 3 м. Знам'янка, пройшов строкову службу у ВВ МВС. Працював ковалем у колійній машинній станції, робітником у фермерському господарстві «Матвєєв», у Водоканалі. З квітня 2014 по квітень 2015 проходив службу за мобілізацією, зокрема в зоні АТО під Маріуполем. Помер 02016-05-2323 травня2016 в центральній районній лікарні у м. Знам'янка від тяжкої хронічної хвороби. Залишився малолітній син, батько, сестра[446].
Семенін Руслан Іванович, 01972-02-088 лютого1972, Дуліби (Стрийський район)Львівська область. Проживав у м. Стрий. Учасник АТО. На фронт пішов добровольцем, у боях під Дебальцевим отримав важкі поранення, внаслідок яких був комісований. Вже після повернення з фронту діагностували онкологічну хворобу, яка стрімко розвивалась. 02016-05-2323 травня2016 помер у лікарні[447].
Кушнір Василь, 48 років, Хмельницький. Демобілізований учасник АТО. Військовослужбовець 2-го БСП «Донбас»НГУ. Загинув у ДТП 02016-05-3030 травня2016, на автодорозі в місті Бучач на Тернопільщині. Не впорався із керуванням, з'їхав у кювет та зіткнувся з деревом. В автомобілі «Рено», яким кермував Василь, відмовили гальма, він загинув на місці[448].
Яйченя Микола Миколайович, 01969-10-011 жовтня1969, Полиці (Володимирецький район)Рівненська область. Проживав у с. Малий Жолудськ. Демобілізований учасник АТО. Військовослужбовець ЗСУ. З березня 2015 по квітень 2016 служив за мобілізацією. Вже після демобілізації помер 02016-06-033 червня2016 від інсульту у Рівненській обласній лікарні. Залишилися дружина та дві дорослі доньки[450].
Добривода Петро Петрович. Демобілізований учасник АТО. Вже після демобілізації помер 02016-06-044 червня2016 від онкологічного захворювання. Залишилася мати. Повідомлення у соцмережі[451][452].
Асмолов Олександр Володимирович. Учасник АТО. З військової частини звільнений 27.05.2016. За повідомленням Центру волонтерів «Щира Справа» у соцмережі, військовослужбовець помер 02016-06-044 червня2016 у реанімації 2-ї міської лікарні м. Кривий Ріг, після тривалого лікування у Львівському шпиталі[453][454].
Міхєєв Олександр, 43 роки, Луцьк. Проживав у с. ОщівГорохівський районВолинська область. Демобілізований учасник АТО. Військовослужбовець ЗСУ. В зоні АТО служив на машині швидкої допомоги, вивозив поранених з-під вогню. Помер 02016-06-1212 червня2016, вже після демобілізації, — не витримало серце. Похований на луцькому міському кладовищі у Гаразджі поруч з могилою батька. Залишилися дружина та двоє дітей, старша донька і 6-річний син[456].
Балега Михайло Юрійович, 01971-11-011 листопада1971, Букове (Виноградівський район)Закарпатська область. Демобілізований учасник АТО. Військовослужбовець ЗСУ. Мобілізований 2015, учасник бойових дій. Після року служби навесні 2016 повернувся додому. 02016-06-2020 червня2016 покінчив життя самогубством, ввечері був знайдений повішеним на дереві. Залишились дружина та син 2000 р.н.[457].
Кірєєв Ігор Фаррахович, 01969-05-2525 травня1969, ОблапиКовельський районВолинська область. Проживав у м. Ковель. Демобілізований учасник АТО. Сержант, військовослужбовець 14-ї ОМБр. Учасник бойових дій. Нагороджений відзнаками «За Україну за її волю», «За службу державі», «За заслуги».|| || Вже після повернення із зони АТО помер 02016-06-2020 червня2016 від хвороби. Залишилась дружина та діти[458].
Руснак Костянтин Іванович, 01965-09-1616 вересня1965, 50 років, Старий ВовчинецьГлибоцький районЧернівецька область. Демобілізований учасник АТО. Старший лейтенант, військовослужбовець ЗСУ. Виріс у багатодітній родині, де було 14 дітей. Батьки давно померли. На фронт пішов влітку 2014. Півроку тому був демобілізований, повернувся додому. 02016-06-2121 червня2016, вже після повернення додому, помер через зупинку серця. Похований у селі Старий Вовчинець. Залишилась 15-річна донька[459].
Лупінський Ярослав Михайлович (позивний «Ярик-автобус»), 01963-11-2424 листопада1963, 52 роки, СянкиТурківський районЛьвівська область. Боєць 24-го БТО Луганської області «Айдар». 25 років прожив в Росії (на батьківщині дружини). Коли почався Євромайдан, повернувся в Україну, потім пішов на фронт добровольцем «Айдару», був водієм ПАЗа, підвозив боєкомплекти на передову. Відвоював рік, після чого отримав повістку з військкомату та ще на рік пішов на фронт. Після демобілізації повернувся у рідне село, в райдержадміністрації пообіцяли надати кімнату в гуртожитку. В селі Сянки біля дороги був знайдений мертвим 02016-06-2222 червня2016, — помер через серцевий напад. Похований в рідному селі. Залишилася донька, та на Рівненщині сестра з племінником[460].
Семеняка Микола Миколайович (позивний «Баграм»), 01967-12-066 грудня1967, Кам'яне (Рокитнівський район)Рівненська область. Проживав у с. Коржі (Баришівський район)Київська область. Боєць «афганської» роти 24-го ОШБ «Айдар». Депутат Київської обласної ради VII скликання, член Постійної комісії з питань екології, природокористування, водних ресурсів, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та інших надзвичайних ситуацій. Член політради партії УКРОП. Шкільні роки пройшли в Тюменській області РРФСР, де 1987 закінчив Ялуторовський сільгосптехнікум за спеціальністю «агроном». У 1987—1989 брав участь в Афганській війні, старшина, десантник, нагороджений радянським Орденом Червоної зірки. Потім працював агрономом в Тюменській області. На початку 1990-х оселився на Київщині. З 1992 року — фізична особа-підприємець у с. Коржі, займався бізнесом, їздив на заробітки в Росію, Ізраїль, Чехію, Польщу, Угорщину. 2006 обраний депутатом Коржіської сільської ради, 2010 — депутатом Баришівської районної ради, з березня по травень 2014 року був головою Баришівської райради. Активний учасник Помаранчевого Майдану та Революції Гідності, був у 8-й афганській сотні Самооборони Майдану. У 2014—2015 воював у складі батальйону «Айдар». Один із засновників організації «Ніхто, крім нас». З листопада 2015 — депутат Київської облради. Помер 02016-06-2727 червня2016 вночі від інфаркту. Після прощання на Майдані Незалежності у Києві, похований в с. Коржі. Залишилися дружина та дві доньки, 19 і 13 років[461].
Хайретдінов Віктор Інзірович, 01970-12-2929 грудня1970, БучаКиївська область. Учасник АТО. З лютого 2015 року по березень 2016 року проходив службу в зоні АТО. Помер 02016-06-2929 червня2016, вже після повернення з фронту. Похований на Алеї Героїв Центрального кладовища Бучі. Залишилась дружина та 9-річний син[462].
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
.jpg)
