У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні за липень 2023 року (включно).
Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
1 вересня 1976, с. Драгомирчани Івано-Франківської громади. З перших днів повномасштабного вторгнення РФ в Україну добровольцем долучився до Збройних сил України. Служив командиром 2 стрілецького відділення 2 стрілецької роти.
Загинув від вогнепального поранення 1 липня 2023 року поблизу села Невське Сватівського району Луганської області[2].
12040
Антонян Ігор
51 рік, с. Драгомирчани Івано-Франківської громади. Колишній директор Будинку культури села Драгомирчани, який з перших днів війни, не чекаючи повістки, пішов добровольцем захищати Україну. Залишилося троє дітей.
Отримав поранення на фронті і помер 1 липня. 5 липня відбулося прощання в Мерефі[4]
12043
Дацко Тарас
48 років, м. Львів. Закінчив Професійно-технічне училище № 48 (сьогодні — Державний професійно-технічний навчальний заклад «Львівське вище професійне училище комп'ютерних технологій та будівництва»). Після завершення навчання служив у Житомирі у лавах десантно-штурмових військ, здобув звання «молодший сержант». У мирний час працював будівельником та у супермаркеті. Із початком повномасштабного вторгнення захищав Україну у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого ОК «Захід» Сухопутних військ ЗСУ. Виконував бойові завдання на Харківщині.
29 серпня 2002, м. Дніпро. Навчався в школі № 134. Потім вступив до Дніпровського державного коледжу будівельно-монтажних технологій та архітектури, але закінчити навчання не встиг. У лютому 2022-го у 18 років Богдан вступив до лав 98-го батальйону ТРО «Азов-Дніпро». Пізніше продовжив службу у 3-ій окремій штурмовій бригаді ЗСУ. Служив у взводі снайперів. Був справжнім фахівцем своєї справи, ділився досвідом і навчав інших.
Загинув в районі села Кліщіївка під Бахмутом на Донеччині. Разом зі своєю групою прикривав штурмовиків і отримав ураження осколком ворожого танкового пострілу. Похований на кладовищі Стара Слобода в селі Орлівщина Дніпропетровської області[7].
12046
Биков Павло
16.06.1979, м. Львів. Навчався у Ліцеї «Інтелект» Львівської міської ради. Здобув освіту у Львівському технікумі механічної обробки деревини (сьогодні – Відокремлений структурний підрозділ «Технологічний фаховий коледж Національного лісотехнічного університету України»). У 1999 році вступив на військову службу до лав 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації не зміг залишитись осторонь та добровольцем вступив до складу 125-ї окремої бригади територіальної оборони. Виконував бойові завдання із стримування російської агресії на Харківщині, а згодом - на території Донеччини.
Загинув в н.п. Роздолівка внаслідок авіаудару в будівлю садка.
Похорон відбувся 19 лютого у Львові. Залишилися мама, дружина, донька, сестра та племінники.[8][9]
12047
Вахняк Любомир Володимирович
3 серпня 1984, селище Вигода. Своє дитинство провів у селі Пациків, згодом жив у Івано-Франківську. У квітні 2022 року приєднався до лав Збройних сил України.
Тіло полеглого з документами знайшли 4 жовтня 2023 року в селі Роботине Запорізької області. 3 березня 2024 року його забрали з поля бою до моргу в Запоріжжя. 2 квітня воїна ідентифікували за допомогою ДНК-експертизи [10]
4 грудня 1982, с. Криве. Навчався в Тернопільській загальноосвітній школі №23. Закінчив професійне училище №10 у місті Тернопіль, де здобув професію столяра. Служив в 24 ОМБр.
Загинув в селі Залізне. Під час артилерійського обстрілу чоловік отримав поранення, яке виявилось несумісне з життям [12].
2 липня
12050
Фадєєнко Олег Віталійович
(«Малиш»)Орден «За мужність» ІІІ ступеняПочесний нагрудний знак «Срібний хрест»
9 травня 1996, м. Первомайський Харківської області. З перших днів війни став на захист своєї держави, обороняв Харківщину у складі спецпідрозділу ГУР «Кракен». З листопада 2022 у III ОШБ. У складі III ОШБ звільняв Херсонщину брав участь у боях за Бахмут та околиці Бахмута. Командир розвідки 1 ШБ III ОШБр. один з лідерів Центурії Харківщини, засновник «Nord Storm». Нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Срібним хрестом» та Відзнакою Президента України за мужність орденом «За мужність» III ступеня.
Загинув в госпіталі, внаслідок отриманого поранення при виконанні бойового завдання під Бахмутом від артилерійського обстрілу. 4 липня коли відбувалося прощання з Олегом в рідному Первомайському росіяни обстріляли будинок за 800 метрів від церемонії прощання ракетою Іскандер[13][14].
Загинув від отриманих травм внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу в районі н.п. Кліщіївка, Донецької області. Похований на кладовищі села Микитинці [20][21].
12054
Бортнік Олександр Сергійович
(«Хорт»)
1983, м. Сарни Рівненської області. Служив в АТО в 2014 році. Долучився до лав ЗСУ 25 лютого 2022 року. У складі військової частини А7788 виконував бойові завдання на Запоріжжі. Сержант військової частини А7788 десантно-штурмових військ
під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Мала Токмачка, Запорізької області[22]
Куций Сергій
(«Малий»)
28 років, с. Крикливець Вінницької області. Здобув середню спеціальну освіту. Захоплювався пошуком старовинних речей за допомогою металошукача. У 2016-му підписав контракт із ЗСУ. Служив у 72-ій окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Упродовж 8 років був сапером, став спеціалістом своєї справи. Виконував бойові завдання в АТО/ООС. На момент повномасштабного вторгнення чоловік обіймав посаду командира відділення інженерно-саперного взводу. З перших днів вторгнення разом із побратимами боронив Київщину, а потім вирушив на інші гарячі напрямки.
Загинув біля села Водяне на Донеччині, потрапив під ворожий артилерійський обстріл та отримав смертельні поранення. Похований на Алеї Слави кладовища «Сухий Яр» у місті Біла Церква на Київщині[23].
Савіцький Богдан Володимирович
27 років, м. Чернівці. Вступив разом з батьком та братом до лав тероборони у перші дні повномасштабного вторгнення. Був дуже освіченим – знав мови та працював перекладачем. На початку війни він розписався з дівчиною.
Протитанковий снаряд розірвався під ногами у Богдана, коли він повертався з-під Бахмута. Батько разом з побратимами він допомагав виносити тіло сина – тягнули його майже п'ять кілометрів по замінованій території. Це сталося поблизу села Богданівка на Бахмутському напрямку. Похорон відбувся 6 липня. Після смерті Богдана батько та брат звільнилися з ЗСУ [24]
Лисиця Олександр
(«Лис»)
45 років, м. Нововолинськ Волинської області. Закінчив місцеве вище професійне училище №1. Був за фахом будівельником-автослюсарем. У цивільному житті займався приватною діяльністю, був власником автосервісу. На третій день повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року, чоловік поповнив лави захисників України. Потрапив на службу до 63-ї окремої механізованої бригади, де обійняв посаду кулеметника. Був командиром відділення. Разом із побратимами воював на Миколаївщині. Згодом брав участь у боях за Бахмут. Потім пройшов найзапекліші точки Херсонщини й Донеччини, а згодом захищав Луганщину.
36 років, м. Харків. Після школи вступив до Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», але не закінчив навчання та пішов на роботу. Працював у різних сферах: був і продавцем, і таксистом. А з 2021 року заробляв вже у Польщі. Після початку повномасштабного вторгнення повернувся в Україну, займався волонтерською діяльністю, допомагав виїжджати жінкам, дітям та людям похилого віку. Врешті вирішив добровільно піти захищати свою країну. У серпні 2022-го був прийнятий до 3-го полку ССО. Пізніше переведений до 121-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Служив на посаді оператора розвідувального відділення розвідувального взводу 129-го батальйону.
Загинув поблизу села Іванівське Бахмутського району Донеччини. Похований в рідному Харкові. Залишились батьки Олег і Тетяна, дружина Ольга, доньки Анастасія та Анна [27]
3 липня
12055
Агафонов Олег
с. Васильків, Черкащина. На військову службу пішов у березні 2022 року. Був стрільцем стрілецької роти.
7 липня 1986, с. Кудирявці Львівської області. Навчався у Новосілківському закладі загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Львівської області. Здобував освіту на юридичному факультеті Львівського кооперативного фахового коледжу економіки і права. Із початком агресії росії виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі 3-ї бригади оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України[15]. У 2017 році приєднався до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України[29][30]. Указом Президента України у 2022 році був нагороджений орденом «За мужність» III-го ступеня[31].
Загинув захищаючи Україну від російських окупантів. Похований 6 липня 2023 року на Личаківському цвинтарі у Львові. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[18].
12057
Ганусин Петро
26 лютого 1978, с. Загір'я Рогатинської громади. Працював за кордоном. Був мобілізований 20 червня 2022 року. Після військових тренувань воїна спрямували на Миколаївщину. Потім боронив країну на Бахмутському напрямку, згодом — у Херсонській області.
Загинув під час виконання бойового завдання, в районі населеного пункту Діброва, на Луганщині[36].
12062
Недря Сергій
25 років, с. Мар'янське на Криворіжжі. Добровільно пішов у військомат після початку повномасштабного вторгнення. Півтора роки виконував бойові завдання на різних ділянках фронту.
Загинув 3 липня під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Невське Луганської області. Попрощалися з ним 25 липня у селі Нововознесенка[40].
Уродженець смт Веселинове Миколаївської області. Старший солдат, командир 2 відділення взводу інженерної розвідки інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення військової частини А0284 — 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Брав участь у боях за місто Вознесенськ Миколаївської області, а також за звільнення Харківщини. Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 04.10.2022 року № 1376 був відзначений почесним нагрудним знаком «Хрест хоробрих»[41].
Загинув поблизу населеного пункту Іванівське, Бахмутського району, Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» IІI ступеня (посмертно)[42].
12069
Васеленко Денис
(«Bull»)
17 червня 1985, м. Лієпая в Латвії. З дитинства жив у Запоріжжі. У 2005-му закінчив Запорізький електротехнічний фаховий коледж. Наступного року – Дніпропетровський індустріально-педагогічний технікум. У 2009-му отримав базову вищу освіту в Державному інституті підготовки та перепідготовки кадрів промисловості за спеціальністю «Економіка і підприємництво». Працював у сфері ремонтів і будівництва. Закінчив дизайнерські курси 3D Max та планував втілити у життя свої проєкти. У квітні 2022 року був призваний до складу Бердянської роти охорони. Там він деякий час служив кулеметником у місті Оріхів Запорізької області. Потім був переведений до 59-го окремого стрілецького батальйону ЗСУ. Воював на Донецькому напрямку: під Кодемою, Курдюмівкою, Зайцевим, Майорським, Бахмутом, Павлівкою. У січні 2023-го перевівся до 47-ої окремої механізованої бригади «Маґура». Пройшов навчання в Німеччині та був призначений командиром мінометного розрахунку. На початку літа бригада Дениса отримала надскладне завдання – розпочати контрнаступ під Оріхів.
Загинув під час виконання бойового завдання неподалік села Новоданилівка Запорізької області. У бліндаж, в якому він перебував, влучив ворожий снаряд. Похований в Запоріжжі[43].
12070
Столярчук Володимир
31 рік, с. Романів, Волинь. Старший водій-гранатометник
Загинув під Кремінною під час танкового обстрілу. Похорон відбувся 10 липня 2023 року на Пагорбі слави в м. Ужгород. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
21 рік. Свій перший контракт він підписав у 2019 році, коли йому виповнилося 18. Закінчив службу 18 лютого 2022 року, а з 24 лютого повернувся до лав війська. Служив у 3-й окремій штурмовій бригаді на посаді бригадного снайпера.
24 лютого 1982. Мешкав в місті Долина. Був мобілізований 14 лютого 2023 року. Служив солдатом 1 кулеметного відділення кулеметного взводу 2 стрілецької роти.
26 березня 1981, с. Кавське. Народився в багатодітній сім'ї. Потім мешкав в Стрию. Навчався у школах № 3 та № 7. Мав власний бізнес — займався гіпсовою ліпниною. Також працював за кордоном. З початком повномасштабної війни добровільно став на захист Батьківщини. Проходив навчання у Великій Британії. Гідно та відважно виконував всі бойові завдання.
Загинув під час виконання бойового завдання 4 липня 2023 року поблизу села Невське Луганської області[52].
12074
Волобой Олександр Васильович
4 серпня 1975, с. Олександрівка (Маловисківська міська громада). Після закінчення Оникіївського СПТУ № 38 3 роки працював у рідному селі трактористом. У 1993-95 проходив строкову військову службу. Потім протягом 5 років трудився у дошкільному закладі «Ромашка» у Малій Висці. З 2008 року чоловік працював на Новокостянтинівській шахті. Воїна мобілізували 24 грудня 2022 року. Служив водієм-радіотелефоністом стрілецького батальйону. Без батька залишилися троє дітей.
1 липня під час виконання бойового завдання на Донеччині воїн отримав поранення внаслідок мінометного обстрілу. Лікарі боролися за його життя, але 4 липня серце Олександра зупинилося[53].
12075
Котко Микола
22 травня 1999, м. Івано-Франківськ. Ходив у школу-садочок № 8. Навчався в ліцеї № 21 імені Євгена Коновальця міста Івано-Франківськ. Також навчався на техніка-програміста в Івано-Франківському фінансово-комерційному кооперативному коледжі імені С. Граната. До повномасштабного вторгнення РФ навчався у Віденському університеті на журналіста. Коли почалася велика війна, чоловік повернувся до України. Служив гранатометником. Воював у складі 1 штурмового батальйону 3 окремої штурмової бригади.
Загинув 4 липня 2023 року поблизу Бахмута на Донеччині. Головнокомандувач Збройних сил України посмертно нагородив бійця почесним нагрудним знаком "Хрест хоробрих" [54]
12076
Смик Орест
38 років, с. Дмитровичі Мостиського району Львівської області. Здобув технічну освіту у Ставропігійському вищому професійному училищі Львова за спеціальностями «столяр-будівельник» та «столяр-виробник декорацій». Працював на будівництві різноробочим. Після 24 лютого добровільно став на захист України у складі військової частини А4821 ЗСУ.
Загинув у Запорізькій області, в результаті бойового зіткнення та мінометного обстрілу[57].
12079
Григуленко Олексій
1995, Первомайськ, Миколаївська область. Призвали на військову службу 10 квітня 2023. Служив старшим стрільцем-оператором десантно-штурмового відділення військової частини А 4210.
Загинув в районі села Старомайорське Донецької області. Похований 19 липня у м.Мала Виска.[39].
12080
Хміль (Васильківський) Олег Володимирович
19 вересня 1985 року, в селі Гринчук Хмельницької області. Олег провів все своє дитинство, юність у рідному селі. Навчався в Гринчуцькій ЗОШ І-ІІ ступенів, пізніше вступив в професійно-технічне училище в місті Кам'янець-Подільський, отримав спеціальність столяра. В Героя вдома залишилася матір, донька, сестра, дружина, які так чекали його повернення з війни.
11 червня 2004, смт Артемівка, Полтавської області. З 2010 року по 2018 рік навчався у Артемівській загальноосвітній школі I-III ступенів. Був вихованцем Клубу юних десантників «Гвардія». Після закінчення школи навчався у Полтавському професійному ліцеї, який закінчив у 2022 році. У 2022—2023 роках проходив службу у Державній кримінально-виконавчій службі України. У лютому 2023 року виявив бажання проходити військову службу за контрактом у Збройних Силах України. Проходив навчання у навчальному центрі А2900, а потім служив у 80-тій окремій десантно-штурмовій бригаді. Перебував на посаді розвідника-сапера 3 розвідувального відділення розвідувального взводу 2 десантно-штурмового батальйону 80-ї ОДШБр[59][60].
Загинув під час оборони Бахмута. Похований на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища в Кропивницькому. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[18].
Тленюк Богдан Васильович
(«Князь»)
19 лютого 1986, с. Стриївка Збаразької громади. Навчався в Стриївському ліцеї. Працював водієм. Брав участь в Антитерористичній операції. Коли почалася повномасштабна війна чоловік добровольцем пішов на фронт. Служив на Донеччині. Служив сапером-мінометником в 53ОМБр, 2-й батальйон. 19 лютого 2024 дружина Богдана народила двійню.
Загинув під час артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Водяне Донецької області [62][63][64]
Шепель Віталій Олександрович
2 лютого 1986, м. Баштанка. Навчався у Баштанській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1. Після закінчення десятого класу навчався в Баштанському ПТУ№9. Останні роки працював робітником з обслуговування будівель та споруд у закладі дошкільної освіти «Дюймовочка». 16 лютого 2023 року долучився до ЗСУ. Старший бойовий медик, матрос
Загинув внаслідок обстрілу в Донецькій області [65]
Крупенко Владислав
18 років, с. Нерубайське біля Одеси. Після закінчення школи записався до тероборони, а згодом вступив до військово-морського училища. Врешті-решт хлопець підписав контракт зі Збройними Силами, де отримав звання матрос-стрілець. В серпні 2022 долучився до ЗСУ.
20 років, Ємільчине Житомирської області. У 2020 році закінчив школу у Харкові із золотою медаллю та вступив до юридичного університету. Був студентом факультету адвокатури університету ім. Ярослава Мудрого. З перших днів повномасштабного вторгнення перебував у складі добровольчого батальйону «Фрайкор», воював у зоні бойових дій. Пізніше перейшов в Батальйон «Братство»
Загинув на Запорізькому напрямку. Похований на Алеї Слави в Харкові [67].
12081
Шамраєв Андрій
13 серпня 1977, Казахстан. У 2008 році переїхав в с. Ємилівка Голованівського району, тому що в Україні народилися його батьки. Працював трактористом, комбайнером. З початком повномасштабного вторгнення росії на територію України воїн став на захист рідної землі.
Загинув біля села Новодарівка Запорізької області[70].
12084
Золотухін Олександр
36 років. Працював начальником зміни гідротурбінного цеху 83 АТ «Укренергомашини» (раніше — Турбоатом). На підприємстві працював з початку 2008 року, пройшовши шлях від стропальника цеху 83 до начальника зміни. До лав ЗСУ був призваний у січні 2023, сапером-мінером.
26 серпня 1982, с. Суховоля Львівського району. Служив навідником четвертого десантно-штурмового відділення військової частини А0284. Воював під Бахмутом.
Помер на Житомирщині поблизу села Слобідка. Похорон відбувся 7 липня на Бендюзькому кладовищі на Алеї Героїв[73]
12088
Бабич Артем
32 роки, м. Шостка Сумської області. Закінчив школу № 7. Потім здобув фах техніка-електромеханіка у Шосткинському фаховому коледжі імені Івана Кожедуба. Працював у Шосткинському Науково-дослідному інституті хімічних продуктів та компанії «Фармхім». У 2019 році чоловік пішов на контракт до ЗСУ. Брав участь в АТО. За зразкову військову службу неодноразово нагороджувався почесними грамотами та медаллю «Незламним героям російсько-української війни». Повномасштабне вторгнення зустрів під Черніговом, де його підрозділ виконував бойові завдання. Служив зв'язківцем. Згодом разом із побратимами брав участь в обороні міст Бахмут і Соледар на Донеччині.
Помер у військовому шпиталі міста Кременчук Полтавської області. У воїна не витримало серце. Похований на Алеї Слави у рідному місті[74]
12089
Басистий Максим Володимирович («Субару»)Орден «За мужність» ІІІ ступеняПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»Почесний нагрудний знак «Хрест хоробрих»
2 жовтня 1984, м. Кам'янка-Бузька Львівської області. Жив у селі Чотирбоки на Хмельниччині. Здобув вищу неповну технічну освіту в Рівненському національному університету водного господарства та природокористування. Працював будівельником, механіком, електриком. Службу проходив у 3-ій окремій штурмовій бригаді. Був водієм гранатометного відділення взводу вогневої підтримки.
Загинув в бою за місто Бахмут на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, отримав смертельні поранення внаслідок прямого попадання з ворожого ПТУРа. Похований в селі Чотирбоки на Хмельниччині.Залишилися мама, дружина, син, брат [75][76].
Загинув виконуючи бойове завдання щодо захисту незалежності України, в районі населеного пункту Ямпіль Донецької області[78].
12096
Собєнін Захар
32 роки, с. Бада Хилоцького району (РФ). Родина Захара переїхала до Запорізької області, де він закінчив Вільнянську загальноосвітню школу I-III ступенів № 3. 2011 року закінчив Запорізький професійний будівельний ліцей. З жовтня 2011 року по жовтень 2012 року Захар проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України, військової частини А-1126 (25 Повітряно-десантна бригада). 24 травня 2022 був мобілізований. 25 січня 2023 року був переведений у військову частину А4774. Старший солдат, старший навідник механізованого відділення механізованого взводу загинув.
Загинув біля населеного пункту Приютне Пологівського району. Похований у Вільнянську[79]
12097
Юрійчук Василь
1983, с. Смодна Косівської громади. Був мобілізований 13 лютого 2023 року. Був стрільцем-санітаром у зведеній тактичній групі «Адам» 2 стрілецького відділення 1 стрілецької роти.
Загинув на Донеччині під час мінометного обстрілу українських позицій в селі Кліщіївка Бахмутської міської громади[80].
12098
Чміль Олег
41 рік, м. Лозова Харківської області. Проходив військову службу в Борисполі Київської області та місті Саки в Криму. У мирний час чоловік працював різноробом. Коли почалася повномасштабна війна, став на захист України. Служив у лавах 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила.
11 серпня 1990, с. Козляничі на Корюківщині. Проживав у селі Вишневе Чернігівського району. Після початку повномасштабної війни долучився до лав ЗСУ. Служив у складі одного з підрозділів військової частини А4712 на посаді гранатометника. Старший солдат.
35 років, м. Київ. Здобув освіту у відокремленому структурному підрозділі «Київський фаховий коледж ресторанного господарства Національного університету харчових технологій». Працював у закладі громадського харчування. У вільний від роботи час любив читати та займався комп'ютерним програмуванням. Із початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини до лав 4-ї бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука Національної гвардії України.
1993 р. н., с. Гутисько-Тур'янське Буської громади, проживав у смт Добротвір. Молодший сержант, командир зенітного ракетного відділення десантно-штурмового батальйону[83][84].
Загинув при виконанні бойового завдання біля н. п. Часів Яр Бахмутського району. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[18].
12102
Струцький Євген («Лютий»)
с. Малі Сорочинці Полтавської області. Закінчив Хомутецький ветеринарно-технологічний коледж, здобув фах фельдшера ветеринарної медицини. За роки навчання в коледжі виконав норматив майстра спорту України з гирьового спорту, був чотириразовим чемпіоном України. Працював автомеханіком на СТО.
Отримав вогнепальне кульове наскрізне поранення черевної порожнини під час виконання бойового завдання в районі села Діброва на Луганщині. Майже три місяці лікарі боролися за його життя[85].
25 червня 1997, м. Буча. Навчався в школі №2. Після 9 класу пішов вчитися на електрика. Був чемпіоном з боксу у Київській області. У 2016-2019 проходив службу в НГУ. Потім працював таксистом в Києві. В березні 2022 мобілізувався в ССО Азов Київ. Був гранатометником 1 відділення 2 взводу 3 штурмової роти 2 окремого штурмового батальйону 3 окремої штурмової бригади.
Загинув поблизу міста Бахмут Донецької області. Похований 12 липня 2023 на Алеї Героїв в Бучі. Залишилися мама, сестра, брати [86].
12104
Калюпін Володимир Сергійович
33 роки. К квітні 2014 року служив в 51 ОМБр. Воював у складі 2 механізованого батальйону 65 ОМБр. Був командиром групи, яка проводила розвідку переднього краю та облаштовувала інженерно-загороджувальні роботи на передових позиціях, відбитих у російських окупантів. Визволяв Рубіжне, Лисичанськ, Сєверодонецьк, брав участь в боях за Іловайськ, вийшов з оточення. Потім служив в 24ОМБр на посаді командира взводу, а 5 лютого він був у складі групи, що висунулася з Лисичанська, прикриваючи вихід з Дебальцевого підрозділів 128 ОГШБР. Його батько служить в одному із підрозділів ППО ПС ЗСУ.
Під час виконання завдання група потрапила в контактний бій з кадирівцями, що намагалися відбити свої втрачені позиції. У результаті важкого бою практично всі учасники того розвідувального рейду отримали поранення – але всі контратаки під шквальним вогнем кількох танків, артилерії, мінометів, російських штурмовиків відбили. Отримавши контузію у сутичці, Володимир Калюпін продовжував керувати боєм. Під час заміни п’ятьох поранених він залишився на позиції прикривати побратимів, де й загинув внаслідок влучання на позицію осколково-фугасного снаряда ворожого танка. Загинув на околиці села Роботине. Тіло відшукали розвідники 65 бригади 8 листопада 2023 року на позиції "Химера" біля села Роботине [87]
12105
Бабарикін Максим
(«Бабай»)
42 роки, с. Мирза-Кояш, Перекопський район, Крим. Виріс на Луганщині. Служив стрільцем-санітаром у складі 3-ї окремої штурмової бригади.
Загинув під час контрнаступу поблизу Кліщіївки Бахмутського району Донецької області. Загинув, прикривши собою побратимів. Похований на Алеї Героїв Лісового кладовища [88]
54 роки, м. Львів. Навчався у Львівському вищому професійному училищі комп'ютерних технологій та будівництва за спеціальністю «слюсар з ремонту автомобілів». Працював на підприємстві «Електрон-Т». З перших місяців повномасштабної війни захищав Україну в складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Загинув в результаті наступально-штурмових дій з метою відновлення раніше втраченої позиції. Чоловік отримав поранення несумісні з життям в районі с. Берестове Бахмутського району Донецької області[92].
13015
Гусак Андрій Ігорович («Лицар»)
28 років, м. Дніпро. У 2018 році закінчив Вищий навчальний заклад «Університет імені Альфреда Нобеля» (м. Дніпро) за спеціальністю «Право». Після випуску працював юристом, помічником адвоката, був керівником Адвокатського бюро Станіслава Казанцева «Justice». У вільний час займався воркаутом, був учасником «Workout Academy» Національної федерації «Street Workout Ukraine».. У липні 2022-го став військовослужбовцем 47-ої окремої механізованої бригади «Маґура». Спочатку був старшим стрільцем. Пізніше пройшов навчання у Латвії та Німеччині. Після повернення обійняв посаду заступника командира бойової машини — навідника-оператора БМП М2 Bradley. З червня 2023 року вирушив виконувати бойові завдання у Запорізьку область.
Помер в реанімації Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. Мечникова. За 3 дні до цього, виконуючи бойове завдання біля села Роботине Запорізької області, боєць брав участь в евакуації на М2 Bradley поранених побратимів з поля бою під ворожими обстрілами протитанкових керованих ракет. Тоді і сам отримав важкі травми. Похований у Дніпрі[93][94].
Загинув внаслідок мінометного обстрілу, під час виконання службових обов’язків внаслідок штурмових дій з боку противника біля Авдіївки Покровського району Донецької області [96].
12 липня 1978, с. Озірна Звенигородського району Черкаської області. Долучився до ЗСУ 1 березня 2022. Був бойовим медиком роти вогневої підтримки 159-го батальйону 118-ї бригади ТРО.
Загинув під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку. Похорон відбувся 14 липня в селищі Варва Чернігівської області [98]
13022
Петришин Василь
25 років, с. Задвір'я Золочівського району. Здобув фахи штукатура, маляра, плиточника у Ставропігійському вищому професійному училищі. Працював слюсарем 2-го розряду механоскладальних робіт у компанії ТОВ «НВП ЕЛЕКТРОН-Т». Був старшим солдатом, кулеметником спеціального призначення військової частини Національної гвардії України.
Загинув під час артилерійського обстрілу біля населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області. Похований в рідному селі[72][99].
13023
Любич Віктор
28 червня 1977, Бахмач. Закінчив місцеву школу № 6, далі — навчання на водія в автошколі. Тривалий час працював водієм у Бахмацькій сільгосптехніці, пізніше працював охоронцем у Києві. У березні 2022 року долучився до лав ЗС України. Служив у складі одного з підрозділів військової частини А1815 на посаді номера обслуги протитанкового взводу.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Похований в Бахмачі[81].
13024
Олександр Похіла
28 червня 1977, село Височанське, Бородінської громади, Одеська область.
8 липня на Запорізькому напрямку під час виконання бойового завдання загинув військовий з Одещини Олександр Похіла. Про це 11 липня повідомили у Болградській райдержадміністрації. Чоловік був жителем села Височанське Бородінської громади.
Загинув під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку.[100]
13025
Зеленевич Назарій
с. Риків, Козівської громади. З перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем пішов на захищати Україну. Був командиром взводу 2 сотні «Білі демони» батальйону «Карпатська Січ» ім. Олега Куцина.
Загинув, захищаючи Батьківщину від російських терористів.
13027
Гнатишин Валерій
14 жовтня 1968, с. Преображенка Дніпропетровської області. Здобув середню освіту. Займався сільським господарством і фермерством: засіював поля, висаджував соняхи та пшеницю. На початку повномасштабного вторгнення 8 березня 2022 року чоловік приєднався до лав Збройних Сил України. Проходив службу у 4-ій окремій танковій бригаді. Спочатку був водієм. У лютому 2023-го був переведений на посаду стрільця-номера обслуги кулеметного розрахунку та разом із побратимами вирушив боронити місто Бахмут.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Діброва на Донеччині[104].
13028
Кричфалуший Іван Вікторович
(«Крішна»)Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
07.07.1996, м. Жашків, Черкаської області. У 2013 р. закінчив міську спеціалізовану школу №1. Навчався в коледжі ресторанного господарства при Національному університеті харчових технологій, який закінчив у 2016 та отримав фах кухаря-технолога. З 2017 служив в зоні АТО. В 2020 році звільнився з ЗСУ, вів цивільне життя, мешкав в Києві. З 30 березня 2022 року поповнив ряди захисників України та знову взяв зброю до рук, потрапивши до розвідувального батальйону 2-го механізованого взводу В/Ч А0222 на посаду командир відділення безпілотних авіаційних комплексів. За час служби було нагороджено Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Української армії «Золотий хрест» та відзнакою Міністерство оборони «Знак пошани». Під час звільнення Харківщини отримав контузію.
06.08.1992, Кожухівка. Закінчивши школу, вступив до Київського коледжу ресторанного господарства. Мав люблячу сім'ю і багато планів на життя. До війни працював кухарем у ресторані «Grigliata Italiana». У перші дні повномасштабного російського вторгнення чоловік приєднався до лав захисників України. Воював у складі 67-ої окремої механізованої бригади ЗСУ. Був стрільцем-помічником гранатометника, старший солдат
Загинув під час виконання бойового завдання в селі Діброва Луганської області. Похований у рідному селі Кожухівка. Удома на нього чекали мама, сестра, дружина і двоє дітей [106]
Стародубцев Роман Олексійович
14 травня 1991 року. Проживав у селі Лазірки Новооржицької громади. Молодший сержант, командир відділення 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура» (в/ч А4699)
Загинув під час виконання бойового завдання на території Запорізької області. З 8 липня 2023 року вважався безвісти зниклим. Похорон відбувся 17 жовтня 2023 [107]
м. Нікополь. Став на захист Батьківщини ще з часів АТО/ООС. Ветеран 3-го Полку Сил Спеціальних Операцій. Взяв активну участь у контрнаступальній операції на Запорізькому напрямку.
Завдяки своєму досвіду та знанням, зміг провести групу по замінованій території під наглядом та вогнем противника, та успішно виконав бойове завдання. Зазнав смертельного поранення під час відходу, допомагаючи в евакуації пораненому бійцю під обстрілом артилерії на замінованій території [108][109].
Прокопенко Вадим Сергійович («Прокоп»)
24 серпня 1984, селище Чоповичі, Житомирська область
01992-09-011 вересня1992, м. Львів. У мирному житті працювала косметологом та мала свій салон. Із початком повномасштабного вторгнення дівчина записалася у добровольці разом із братом та батьком. Служила бойовою медикинею 218 окремого батальйону 125 ТрО.
30 років, м. Львів. Отримав вищу освіту на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. У мирний час працював приватним підприємцем. Був талановитим кухарем, ремонтував комп'ютери та електроніку. Із початком повномасштабного вторгнення увійшов до лав 125 окремої бригади територіальної оборони. За особисту мужність та виконання бойових завдань у «гарячих» точках фронту військовий отримав численні відомчі відзнаки.
Бондар ОлегВідзнака Президента України «За оборону України»
31 серпня 1990, с. Олексіївка на Хмельниччині. Закінчив Пилявську ЗОШ І-ІІ ступенів й після — навчався у коледжі ПДАТУ, в Кам'янці-Подільському. На військову службу в ЗСУ Олега Бондара призвали у червні 2022. Він потрапив до 25-ої аеромобільної бригади та служив у напрямку Сватове-Кремінна. У 2023 році воїн нагороджений відзнакою Президента України «За оборону цілісності України».
Загинув в Новоселівському районі Луганської області. Похований на Алеї слави в Хмельницькому де він проживав зі своєю сім'єю[115].
13033
Невжинський Павло
27 червня 1989 року. Дитинство провів на хуторі Вершини Корюківського району. До дев'ятого класу навчався в селі Низківка, подальші два роки навчання провів в селі Попільня на Корюківщині. Після закінчення школи у 2007 році вступив до Сновського ПТУ, де здобув освіту за спеціальністю «маляр-тинькар». З 2016 року проживав у селі Верхолісся Корюківського району, з 2019 року працював опалювачем в Олександрівському будинку культури. Після повномасштабного ворожого вторгнення перебував у складі одного з підрозділів військової частини А4773.
4 березня 1981, м. Павлоград, Дніпропетровської області. Мобілізований в липні 2014-го до 74-го окремого розвідувального батальйону. Служив сапером, допомагав знищувати нерозірвані снаряди в селах Донецької області. В жовтні 2014 відправився захищати ДАП. Його командиром був Андрій Гречанов.
1993, Дивізійська сільська громада, Білгород-Дністровський район Одеської області. Під час бойового завдання 9 липня 2023 року поблизу населеного пункту Водяне Донецької області загинув житель Одещини Ворошнін Микола 1993 року народження. Про це повідомили в Дивізійській сільській територіальній громаді.
1972, село Виноградівка, Болградська громада, Одеська область. Анатолій Цонєв служив солдатом у підрозділі ТРО. Йому було 51 рік. У нього залишились дружина та двоє синів.
м. Київ. В його сім'ї по батьківській лінії всі чоловіки були військовими офіцерами (тато, дядько, дід і прадіди). Навчався в Технічному ліцеї, вирішив поступати в НТУУ «КПІ ім. І. Сікорського», в грудні 2021 року закінчив університет і отримав диплом з відзнакою по спеціальності «Теплоенергетика. Енергетичний менеджмент та інжиніринг теплоенергетичних систем».11 лютого 2022 року підписав контракт з теробороною і почав тренуватись. 24 лютого хотів бігти в військкомат, але захворів і зміг приступити до служби тільки 1 березня. Батькам сказав, що зараз немає іншої роботи, ніж захищати Батьківщину і він не хоче сидіти вдома, коли інші ідуть на фронт. Так і потрапив до 242-й окремий батальйон територіальної оборони (Україна)241-ша окрема бригада територіальної оборони (Україна). Професійно підготовлений, скрупульозний, сумлінний та уважний офіцер. Під час виконання своїх службових обов'язків зарекомендував себе як відповідальний, зібраний цілеспрямований офіцер, який готовий захищати територіальну цілісність України, виконуючи будь-які задачі від командування. Безпосередньо займався плануванням оборонної операції, допомагав батальйону з організацією оборони та підготовкою відповідних документів.
В липні батальйон відправили в зону бойових дій в Харківську область, де їх обстріляли іскандерами. Володю засипало уламками, він отримав тяжку черепно-мозкову травму, забої, переломи. Довго лежав в реанімації, переніс декілька операцій на головному мозку. Але 23 травня зробили операцію по закриттю дефекту і поставили пластину. Після цієї нескладної операції, Володі стало гірше, він впав у кому і помер в реанімації. Нагороджений медалями «За оборону міста-героя Харків», «За вірну службу» III ступеня, відзнакою «За відвагу».
3 травня 1999, 24 роки, с. Варварівка Хмельницької області. Після школи вступив до вищого професійного училища та здобув професію муляра-електрозварювальника ручного зварювання. Працював на будівництві. Під час повномасштабного вторгнення чоловік воював проти окупантів у розвідувальній роті 80-ої окремої десантно-штурмової бригади. Згодом перевівся у розвідку 47-ої окремої механізованої бригади «Маґура», старший солдат.
10 березня 1995. Член Пласту з ранніх юнацьких років. Належав до гуртка «Вовкулаки» в станиці Вараш. Пластову присягу склав 12 липня 2010 року. в 2012 році був старшим стрільцем крайового табору «Легіон». Згодом постійний співорганізатор щорічного станичного табору «Цвіт папороті», а у 2017 році його комендант. Виховник гуртка «Вовкулаки», працював над створенням підготовчого юнацького куреня імені Романа Ратушного. Пластове псевдо «Циган». Військовий позивний «Депутат». Лейтенант військової частини.
Загинув під час виконання бойового завдання в наслідок смертельних поранень.[118]
13041
Гречка Віталій Андрійович
2 квітня 1999, м. Кам'янець-Подільський. Старший сапер. Призваний на військову службу Кам'янець — Подільським РВК 20.11.2018 року.
Після служби уклав контракт з в/ч А3817 в місті Самбір 26.04.2019.
9 днів пройшло після укладання контракт і він перший раз поїхав у зону проведення операції об'єднаних сил (ООС) у Луганській та Донецькій областях
У Віталія залишились двоє новонароджених дітей (4 місяці) та дружина
Похований у с. Прилуцьке Волинської області, де він проживав до мобілізації[121].
13043
Тимошенко Анатолій
56 років, с. Новофедорівка Чутівської громади. Після початку повномасштабної війни пішов добровільно захищати Україну, був командиром стрілецького взводу 116-ї бригади територіальної оборони. У червні військовий отримав нагороду «За вірність народу України» ІІ ступеня у боях за Соледар.
Калуська міська громада. Брав участь у бойових діях в зоні АТО/ООС ще з 2015 року. А з квітня 2022 боєць знову став на захист своєї держави. Був командиром мінометного взводу.
м. Львів. Одразу після завершення навчання почав працювати механіком. Протягом 2015—2016 років чоловік воював на Сході України у лавах 15 окремої понтонної роти Центрального управління інженерних військ ЗСУ. Після повернення захисник влаштувався на роботу електриком. Із початком повномасштабного вторгнення РФ військовий став на захист України. Вступив до лав 80 окремої десантно-штурмової бригади.
Загинув під час наступальних дій по знищенню сил противника поблизу населеного пункту Старомайорськ, Донецької області.[128].
13055
Коток Володимир
20 липня 1979, с. Краснопілля Коропської громади. Закінчив місцеву школу. Пройшов підготовчі курси при Ніжинському педагогічному університеті. Проходив строкову військову службу. Після цього працював в «Газбудсервіс», далі — на будівництві в Коропі, де і проживав. У січні цього року долучився до лав ЗСУ. Служив у складі одного з підрозділів військової частини А4773 на посаді номера обслуги протитанкового взвод, звання Старший солдат. Вдома у нього лишилися мати, старші брат та сестра і 22-річний син, який нині служить на Донеччині.
Загинув під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Похований в рідному селі[129].
13056
Матюха Олександр
21 липня 1980, м. Корюківка. Навчався в місцевій ЗОШ № 3, після закінчення 11 класів вступив до Сосницького ПТУ, де здобув освіту за спеціальністю «слюсар з ремонту легкових автомобілів». Проходив строкову службу, після якої працював в ПП «СЛАВ ПРО ВУД» заточувальником деревообробного інструменту. У травні минулого року добровільно долучився до лав ЗСУ, потрапив до одного з підрозділів військової частини А0407 на посаду оператора, трохи згодом — командира бойової машини одного з підрозділів військової частини А4007.
21 березня 1981, житель села Зимна Вода. Старший солдат. Служив у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді Десантно-штурмових військ Збройних Сил України[130][131].
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу н. п. Іванівське Бахмутського району Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[132].
13058
Гирський Андрій («Зум»)
м. Умань Черкаської області. Навчався в міській гімназії № 2. Потім закінчив Уманський професійний аграрний ліцей, здобув фах електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. У 1997 році проходив строкову службу у прикордонних військах у місті Мукачево. Переважну частину життя працював на заводі «Уманьферммаш». До війни працював у «ПП Гордійчук».
Загинув біля міста Авдіївка на Донеччині. Під час виконання бойового завдання отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Похований на цвинтарі в рідному місту[133].
20 грудня 1986, с. Верхня Липиця Рогатинської міської громади. Закінчив Верхньолипицьку ЗОШ 1-3 ступенів. Навчався в Івано-Франківському коледжі ресторанного сервісу і туризму НУХТ. Працював у різні періоди у Львові та за кордоном. Літом 2022 повернувся з Польщі, щоб вступити в ЗСУ.
Загиунув від осколкового поранення у Бахмутському районі Донецької області поблизу села Роздолівка[134][135].
13066
Максим'юк Микола Миколайович
1977, с. Рівня Верховинського району. Служив старшим сержантом розвідувальної роти 10 гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Брав участь в АТО у 2015. Потім повторно мобілізований за контрактом у 2019—2020 роках. Протягом 23 років пропрацював державним службовцем. Розпочинав службову діяльність у 2000 році головним спеціалістом, у 2013 році був призначений заступником голови райдержадміністрації, а у 2017 році очолив управління соціального захисту населення Верховинської райдержадміністрації.
Загинув при виконанні бойового завдання в ході ведення штурмових дій внаслідок кулеметного обстрілу, здійсненого російськими військами у районі населеного пункту Білогорівка, Бахмутського району, Донецької області[136]
13067
Кузнецов Микола
Давній уболівальник «Динамо» в фанатському середовищі він був відомий як «Кузя». Був представником фан-руху «Солянка БС», він брав активну участь у житті динамівської трибуни. Боронив українську землю в складі 3-ї окремої штурмової бригади (3 ОШБр).
12 вересня 1988, с. Живачів, Івано-Франківська область. До дев'ятого класу навчався у гімназії в Живачеві. Після закінчення школи Віталій Слезюк вступив у художнє училище № 3 в Івано-Франківську. У 2009—2012 роках навчався на кафедрі образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Був талановитим різьбярем, разом із братом-близнюком і батьком виготовив дерев'яні сходи на хори у місцевому храмі. Захоплювався малюванням та художнім ковальством. У квітні 2022 був мобілізований до лав ЗСУ. Після мобілізації до війська воїн три місяці провів на навчаннях у Великобританії. Потім воював на Бахмутському напрямку де отримав поранення.
Загинув від російського мінометного обстрілу під час штурму окопів противника поблизу міста Кремінна Сєвєродонецького району Луганської області[141].
13071
Борух Василь
50 років, с. Дрогомишль Львівської області. Здобував освіту на історичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Після завершення навчання проходив службу у лавах прикордонників поблизу Придністров'я. Протягом 30 років працював вчителем історії. Був учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. Із початком повномасштабного вторгнення добровольцем став на захист України у складі 10-го окремого стрілецького батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ. Потім вступив до новоствореної 116-ї окремої механізованої бригади 10-го армійського корпусу ОК «Північ» Сухопутних військ ЗСУ. За особисту відвагу при виконанні бойових завдань був нагороджений Хрестом «Честь і слава».
38 років, м. Рогатин Івано-Франківської області. Здобув освіту в Державному професійно-технічному навчальному закладі «Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва» за спеціальністю «Автослюсар». Після завершення навчання проходив військову службу в Харкові та Миколаєві. У мирний час працював у Чехії, Польщі та Італії. Із початком повномасштабного вторгнення захищав Україну у складі 102-ї окремої бригади ТрО імені полковника Дмитра Вітовського регіонального управління «Захід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України. За особисту мужність був нагороджений нагрудними знаками.
Євтушинський МихайлоПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»
22 роки, с. Савчине Вінницької області. Жив у селищі Крижопіль Після здобуття середньої освіти у 2019 році пішов працювати в СО «Крижополіські електричні мережі». Проте через пів року вирішив пов'язати своє життя з армією та підписав контракт із ЗСУ. Служив у 56-ій окремій мотопіхотній Маріупольській бригаді. Виконував бойові завдання в ООС. Під час проходження служби він з своїм підрозділом знищив не один десяток ворожої техніки, танків та живої сили ворога. Наприкінці 2022 року одружився. У березні 2023-го його нагородили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
Загинув біля села Григорівка під Бахмутом на Донеччині[142].
13074
Горбенко Андрій Юрійович
25 березня 1985. До 11 класу навчався в Полузірському навчально виховному комплексі в селі Полузірʼя, Полтавського району. У 2001 році вступив до професійно-технічного училища Полтави. Навчався за спеціальністю електрогазозварювальник. Після закінчення училища вступив до лав ЗСУ на строкову службу. Після проходження строкової служби працював кухарем в ресторанних комплексах Полтави, пізніше працював далекобійником міжнародних вантажоперевезень. 5 березня 2022 року був призваний по мобілізації до ЗСУ.
Під час виконання бойового завдання 12 липня 2023 року розвідник розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти солдат загинув [143].
13075
Полупанов Геннадій
18 січня 1989, Луганська область. Після початку повномасштабного вторгнення переїхав до Рівненської області, мешкав у Мирогощанській громаді. У квітня 2023 був мобілізований, солдат.
с. Зубів Міст Кам'янка-Бузької громади. Служив у в/ч А7013.
Кам'янці-Бузькій
Загинув 13 липня 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Оріхів Запорізької області. Похований на кладовищі в Кам'янці-Бузькій[141].
13082
Харченко Вадим
30 вересня 1986, с. Тарасівка Коропської громади. Певний час працював у Києві, та у перший день повномасштабної війни долучився до лав оборонців України. Спочатку служив у складі одного з підрозділів ТрО Києва, потім — у військовій частині А7295 (129 батальйон ТРО) на посаді водія мінометного розрахунку.
Загинув поблизу населеного пункту Іванівське, Бахмутського району, Донецької області. Похований 18 липня 2023 року в Глибокій. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[18].
13084
Овсюков Павло Миколайович
42 роки, м. Сніжне Донецької області. Коли йому було 3 роки, родина переїхала до міста Новоукраїнка Кіровоградської області, де він і провів решту життя. Закінчив Центральноукраїнський національний технічний університет та здобув професію слюсаря-механіка. У 2016-2019 роках працював за фахом у сільськогосподарському ТОВ «СТЕП-АГРО». Потім став далекобійником. З початком повномасштабного російського вторгнення чоловік залишив роботу за кордоном та приєднався до ТРО Кіровоградщини. Служив у 121-ій окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ. Обіймав посаду водія.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Дудчани на Херсонщині. Похований на Алеї Слави Новоукраїнського цвинтаря. Посмертно йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Новоукраїнка» [148].
Загинув поблизу Бахмуту. Підрозділ потрапив під артобстріл. Після того як Анатолій врятував побратима та командира суміжного підрозділу пішов на допомогу іншим пораненим, але не повернувся[150][151]
13092
Палійчук Юрій
1978, с. Малий Гвіздець. Був командиром 2 зенітно-ракетного відділення, зенітно-ракетного взводу військової частини А4809. Був мобілізований до війська 22 лютого 2023 року.
44 роки, м. Львів. Після завершення навчання у школі проходив військову службу у складі Західного територіального управління Національної гвардії України. У мирний час працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю, згодом — на місцевих приватних підприємствах. Захоплювався риболовлею та збиранням грибів. У 2015 році виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у лавах військової частини А3948 Збройних Сил України. Із початком повномасштабного вторгнення Росії вступив до територіальної оборони. Боронив державу у лавах 125-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Захід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
42 роки, м. Львів. Закінчив Львівський професійний коледж готельно-туристичного та ресторанного сервісу. Після завершення навчання проходив військову службу у Львові. У мирний час працював експедитором. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист Батьківщини від окупантів. Виконував бойові завдання на східному напрямку у лавах 115-ї окремої механізованої бригади Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України.
28 листопада 1994, с. Димерка на Чернігівщині. Закінчив місцеву середню школу. Вступив до Національного університету біоресурсів і природокористування України, який закінчив 2020 році. Після початку ворожого вторгнення у лютому 2022 року одразу прийшов до місцевого територіального центру комплектування, аби долучитися до оборонців України. Спочатку боронив Чернігівщину у складі роти охорони 2 відділу Чернігівського РТЦК та СП, потім вирушив на захист східних та південних кордонів України у складі одного з підрозділів військової частини А4722 на посаді оператора розрахунку ПТРК.
Загинув 14 липня 2023 під час виконання бойового завдання у Запорізькій області. Попрощалися з воїном у селі Димерка, поховали у селі Кіпті Чернігівського району[129].
13096
Рольський Андрій
21 рік, с. Краснолука Тернопільської області. З 2 років жив у селі Кретівці. Закінчив Тернопільське вище професійне училище технологій та дизайну, здобув фах муляра-штукатура. Працював у Тернополі в компанії «СЕ Борднетце-Україна». Воював у лавах 35-го окремого стрілецького батальйону Збройних Сил України. Був кулеметником.
Загинув в бою в районі села Кліщіївка під Бахмутом на Донеччині. Отримав смертельні осколкові поранення шиї та голови внаслідок ворожого обстрілу. Похований в селі Кретівці на Тернопільщині[153].
13097
Власенко Анатолій
(«Ток»)
14 червня 2004, м. Добропілля Донецької області. Був старшим сином у багатодітній протестантській родині. Закінчив музичну школу по класу фортепіано. Займався греко-римською боротьбою. Щоб він міг продовжувати займатися спортом його родина переїхала в Рівне. Навчався в Харківській державній академії фізичної культури на тренера з греко-римської боротьби.
23 березня 2004, м. Вінниця. Навчався у міському ліцеї №29, займався боксом, плаванням, стрільбою, важкою атлетикою та танцями. Був фанатом футбольного клубу “Нива” (Вінниця). Був нагороджений відзнакою ГУР Міністерства оборони України “За мужність при виконанні спецзавдання”.
Загинув під час виконання бойового завдання неподалік села Підстепне (Херсонської області) внаслідок ворожого мінометного обстрілу [156].
Толмачьов В'ячеслав
(«Рідік»)
31 рік, с. Мала Тимошівка Кіровоградської області. З дитинства жив на Херсонщині в селі Балтазарівка. Закінчив загальноосвітню школу. У 2015-2016 роках брав участь в АТО у складі 24 ОШБ. У цивільному житті працював різноробочим. На початку повномасштабного російського вторгнення, маючи бойовий досвід, знову взяв до рук зброю та пішов на фронт. Воював у лавах батальйону «Шаман» ГУР, старший солдат.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Козачі Лагері на Херсонщині. Похований на Лісовому цвинтарі в Києві. Залишилися дружина, двоє синів [157].
Загинув під час бойових дій під с. Іванівське Донецької області, отримавши поранення не сумісне з життям[158]
13101
Гук Володимир
Мобілізований у травні 2023 року до лав Збройних сил України. Певний час перебував на полігоні, де проходив навчання, згодом був скерований на передові позиції фронту для захисту України. Був старшим стрільцем, оператором механізованого батальйону ВЧ А4667.
Під час виконання бойових завдань з захисту України в Кремінському районі на Луганщині, 15 липня під час обстрілу наших позицій противником, дрогобичанин загинув[159].
13102
Пітчук Остап
Жив у Івано-Франківську. Навчався на факультеті історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. У січні 2021 року закінчив магістратуру з відзнакою за спеціальністю «Історія та археологія (Етнологія)».
Загинув 15 липня 2023 року на Бахмутському напрямку[160].
13103
Ягодинський Андрій
27 років, м. Львів. Закінчив Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, отримав диплом з відзнакою та входив до десятки найкращих випускників. Після здобуття освіти проходив строкову військову службу в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Потім працював лікарем-анестезіологом у лікарні Святого Пантелеймона Першого медоб'єднання Львова. Із початком повномасштабного вторгнення повернувся на військову службу до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Загинув 15 липня. Похований на Сихівському цвинтарі[92]
13104
Поспелов Максим Олексійович
10 березня 2000. З 6 по 9 клас навчався в Кушугумській гімназії. 20 жовтня 2022 вступив до лав ЗСУ. Служив у 67 окремій механізованій бригаді. Захищав країну пліч-о-пліч із рідним дядьком Олександром Поспеловим.
Загинув поблизу села Таврійське Запорізької області. Помер у польовому хірургічному госпіталі на Запоріжжі від отриманих поранень під час в виконання бойового завдання[162]
13106
Лиховша Владислав
(«Кучер»)
21 рік, с. Михайлівка-Рубежівка Київської області. Закінчив школу у селі Дмитрівка. Потім пройшов строкову військову службу. Згодом підписав контракт із ЗСУ. З дитинства займався спортом. Був професійним хокеїстом, останні роки грав за хокейний клуб «Автомобіліст» (м. Київ). Під час повномасштабного російського вторгнення хлопець воював проти окупантів у лавах 3-ої окремої штурмової бригади.
Загинув обороняючи від окупантів місто Бахмут на Донеччині. Похований на Алеї Слави Ірпінського міського цвинтаря. Посмертно йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Ірпінь»[163].
13107
Шварцман Максим
(«Марвел»)
Селище Каланчак. Працював відеооператором у медіаагентства АСС. Водночас з перших днів повномасштабного вторгнення вступив до лав Чернівецької ТрО.
Загинув на Донеччині. Прощання відбулося 29 липня на Алеї Слави Центрального кладовища Чернівців[164].
13108
Матвієнко Сергій Петрович
(«Грей»)
23.10.1979, м. Лубни Полтавської області. У студентські роки Сергій став до лав організації УНА-УНСО. Також був учасником Помаранчевої революції. Із першого дня повномасштабного вторгнення росії член Добровольчого формування Лубенської територіальної громади №1, боєць групи швидкого реагування. У лютому 2023 року долучився до складу 3-ї окремої штурмової бригади. Прагнув потрапити саме до цього підрозділу. Служив на посаді механіка-водія 2-го механізованого відділення 3-го механізованого взводу 1-ої механізованої роти 1-го механізованого батальйону в/ч А4638. Виконував складні завдання по евакуації поранених на замінованих територіях.
Під час виконання цього бойового завдання в районі населеного пункту Бахмут бронемашина молодшого сержанта Матвієнка була атакована дроном-камікадзе "Ланцет". Внаслідок прямого влучання баражуючого боєприпасу Сергій загинув [165].
13109
Наконечнюк Микола Олексійович («Колян»)
14.12.1976, с. Берег Рівненської області. Закінчив Мирогощанський аграрний фаховий коледж, де опанував професію електрика. Працював будівельником за кордоном. Під час повномасштабного російського вторгнення, 10 травні 2022 року, чоловік долучився до Збройних Сил України та вирушив на навчання на танкіста у Львівські області. Потім був у резерві. А з 5 січня 2023 року воював у лавах 3-ї окремої штурмової бригади. Від січня 2023-го боронив Бахмутський напрямок. Був танкістом, добре володів не одним видом озброєння.
Загинув поблизу населеного пункту Бахмут. В результаті ворожого танкового обстрілу боєць отримав смерельні поранення внаслідок прямого попадання. З 15 липня 2023-го він вважався безвісти зниклим. Пройшовши всі процедури ДНК, родина отримала офіційне підтвердження втрати годувальника 28 жовтня. Похований в рідному селі. Вдома на нього чекали дружина Алла, доньки Діана та Соломія, син Дмитро [166].
13110
Підгурський Іван Тадейович
(«Сірко»)
43 роки, с. Цигани Тернопільської області. Після школи здобув фах столяра у Борщівському професійно-технічному училищі. Пройшов строкову військову службу. Згодом навчався в Івано-Франківську та Львові, здобув освітній ступінь магістра фізичного виховання і спорту. Згодом заснував у Чернівцях школу бойового гопака імені Дмитра-Байди Вишневецького, впродовж 19 років був тренером. Служив у 107-ій окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ. Був кулеметником у 92-му батальйоні. Боронив Харківщину й Донеччину.
Загинув біля села Богданівка Бахмутського району Донеччини. Під час виконання бойового завдання отримав смертельні осколкові поранення. Посмертно нагороджений медалями «За визволення Харківської області» та «На славу Чернівців», почесною відзнакою Чернівецької обласної ради «За заслуги перед Буковиною». Похований в Чернівцях. Залишилися дружина, троє дітей, рідні, друзі та побратими [167]
14 травня 1988, м. Чернівці. Навчався у Чернівецькій школі №28. Ще тоді у романтичному дитячому серці народилася мрія стати пілотом або військовим. Після закінчення навчання він вступив до Залізничного технікуму, а в 2009 році підписав контракт зі Збройними силами України. Проходив службу на Чернігівщині, а потім у 300-му полку у Чернівцях. У 2012 році повернувся до цивільної професії. Складав меблі, розбирався в електриці, робив ремонт. У 2021 році в нього народилася донька. В 2022 повернувся до війська, 92 батальйон, 107-ї бригади ТРО. Виконував завдання на Харківщині, потім на Донеччині.
Загинув у селі Богданівка біля Бахмуту. Залишилися мати, сестра, дружина та маленька донечка [168][169]
13112
Грамчук Іван Анатолійович
1.09.2000, с. Михалкове. У 2017-му році закінчив Михалківську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. Продовжив здобувати освіту у вищому навчальному закладі. До ЗСУ приєднався у березні 2022-го. Ніс службу на різних напрямках, на одному з яких отримав поранення. Після лікування знову повернувся на фронт. 57ОСБ, 65ОМБр.
10 квітня 1977 року. Жив у селі Угорники Івано-Франківської громади. Воював на Донецькому, Харківському та Запорізькому напрямках. Був батьком п'ятьох дітей.
33 роки, м. ФастівКиївської області. Закінчив 9 класів академічного ліцею № 2 та Центр професійно-технічної освіти. Потім став студентом Білоцерківського національного аграрного університету, здобув вищу освіту за спеціальністю «Менеджмент організацій і адміністрування». Пройшов строкову військову службу. 2017 року пішов на військову службу за контрактом. Був водієм автомобільного відділення автомобільного взводу окремої роти охорони і обслуговування 101-ої окремої бригади охорони Генерального штабу ЗСУ. Під час повномасштабного вторгнення чоловік воював за Україну у лавах 33-ї окремої механізованої бригади. Був командиром роти. Брав участь у боях на різних гарячих напрямках фронту. Восени 2022-го офіцера нагородили медалями «За оборону Бахмута» та «Захисникам Вітчизни».
Загинув біля села Мала Токмачка Запорізької області. Виконуючи бойове завдання та рятуючи побратимів під час артилерійського обстрілу, офіцер отримав смертельні осколкові поранення. Похований в рідному місті[173]
13123
Ломпас Роман Іванович
6 серпня 1972 року. Закінчив ліцей у селищі Битків Пасічнянської громади, що на Івано-Франківщині. Солдат 110 окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка
Вірний військовій присязі, загинув 16 липня2023 року при виконанні службового обов’язку по захисту Батьківщини. Військовий загинув, виконуючи бойові завдання, поблизу с. Діброва на Луганщині. Залишилися дружина, донька, мати, дві сестри, двоє братів.[175]
13125
Чеботаєв Олександр Григорович
24 червня 1986, с. Введенка. Закінчив 11 класів місцевої школи, далі навчався в Старокозацькому професійному аграрному ліцеї. Працював трактористом, пізніше - на промтоварному ринку "7 км". З початком повномасштабного вторгнення - долучився до лав ЗСУ.
1999, с. Тарасівка, Охтирський район, Сумська область. Після закінчення школи здобув освіту у філії ДНЗ «Охтирський центр ПТО» у смт Велика Писарівка, де здобув фах слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування, тракториста-машиніста та водія. Після проходження строкової служби, заключив контракт із ЗСУ. Солдат з початком російського вторгнення в Україну продовжив нести службу в ЗСУ. Був нагороджений Почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест» (грудень 2022).
Під час одного з боїв під м. Соледар Донецької області отримав важке поранення. Був доправлений до військового госпіталю в м. Дніпро, однак отримані рани виявилися не сумісними з життям, 16 липня 2023 року Владислав помер.[178] Герой України (23 серпня 2024, посмертно)[179].
1989, с. Кропивник Калуського району. Мобілізований 2 березня 2022 року. Служив командиром радіовзводу батальйону звʼязку та радіотехнічного забезпечення, старший лейтенант.
Загинув під час виконання бойового завдання в зоні проведення воєнних дій[182]
13142
Резниченко Владислав
25 років, м. Херсон. Навчався у Херсонському державному університеті. Згодом переїхав до Тернополя та працював у місцевому закладі харчування. У вільний час активно займався спортом, захоплювався боксом. Коли почалася повномасштабна війна, захищав країну в лавах військової частини А4850.
Прощання та Чин похорону військового відбулося у Центральній церкві євангельських християн-баптистів «Дім Євангелія» на вулиці Зелена, 116 у Львові. Похований на Личаківському кладовищі[183]
13143
Котнюх МиколаНагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» І ступеня
19 грудня 1973, с. Чагрів, Рогатинський район. Навчався у Чагрівській загальноосвітній школі. У липні 2022 року Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний відзначив воїна нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» I ступеня.
Загинув під час виконання бойового завдання у Донецькій області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
13145
Бардін Максим Володимирович
29 років, Полтавщина. Здобув фах художника-кераміста. Працював артистом у Київській дирекції пересувних цирків України. Був еквілібристом, прославляв Україну в Китаї та Лівані. З 2019-го по 2021 рік проходив строкову службу у лавах ЗСУ. Під час служби розмальовував стіни у військовій частині, де служив, у вільний час малював портрети.
квітня 1980, с. лобідка Івано-Франківської області. Грав на позиції захисника у складі команди «Черемош» з рідного села. Служив в 7-му окремому стрілецькому батальйоні.
Поблизу населеного пункту Невське Луганської області під час виконання бойового завдання потрапив під ворожий артилерійський обстріл і загинув[187].
13147
Цаберябий Євгеній
(«Жора»)
28 років, м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області. Закінчив Дніпродзержинський комерційний технікум Дніпродзержинського державного технічного університету за спеціальністю «Товарознавство та комерційна діяльність» та здобув кваліфікацію товарознавця-комерсанта. Службу проходив у 25-ій окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді. Обіймав посаду командира бойової машини-командира парашутно-десантного відділення, молодший сержант
Загинув під час мінометного обстрілу на території Донецької області. Похорон відбувся 24 липня 2023[40].
13164
Баклан Віталій
(«Баракуда»)
24 роки, с. Антонівка Миколаївської області. Закінчив 9 класів школи та Новобузький коледж за спеціальністю «Агроінженерія». У 2018 році пішов працювати у Баштанський відділ освіти на посаді механіка. Потім пройшов строкову військову службу у в/ч 3066 Національної гвардії України в Києві. У 2020-му демобілізувався та знову працював у Баштанському відділі освіти. У 2022-му здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Агроінженерія» у Миколаївському національному аграрному університеті. Був стрільцем-помічником гранатометника 190-го батальйону.
Загинув виконуючи бойове завдання на острові Великий поблизу Херсона. У бою з окупантами, відстрілюючись з кулемета та тримаючи весь фланг, прикрив собою побратимів. Боєць отримав смертельне вогнепальне кульове поранення[189].
Азербайджан. Вивчав історію в Одеському національному університеті ім. І.Мечникова, соціологію — в Яґеллонському університеті у Кракові, а також у Київській школі економіки. Журналіст та історик. Працював редактором і медіаконсультантом у виданнях Chas.News, “Forbes Україна”, LB, “Українська правда”. За власним бажанням прийняв присягу 1 вересня 2022 року. Командир відділення 47-ї ОМБр.
1 серпня 1996. З юного віку відданий фанат ФК Динамо Київ. Майстер спорту з боксу, був вихованцем відомого київського клубу «Козак». До повномасштабної війни працював Blockchain-розробником у ІТ-компанії 1000GEEKS. З початку повномасштабного вторгнення військовослужбовець роти «Гонор». Брав участь у звільненні Київщини, пізніше разом з Вовками Да Вінчі у звільненні Харківщини, тримав позиції під Бахмутом на так званій «Дорозі життя». Особисто знищив 8 окупантів коли окупанти пішли на штурм лісопосадки в районі села Хромового.
Загинув під час виконання бойового завдання, в стрілковому бою поблизу населеного пункту Лиман Перший на Харківщині[192][193][194]
13176
Світличний Євген Михайлович («Жека») Орден «За заслуги» ІІІ ступеняМедаль «За військову службу Україні»Почесний нагрудний знак «Сталевий хрест»
17 вересня 1993. Актор, у 2021 році зіграв у фільмі «Носоріг» разом з Сергієм Філімоновим. Брав участь в обороні Києва на Вишгородському та Баришівському напрямку. Брав безпосередню участь в операціях по звільненню сіл Лук'янівка та Рудницьке у складі роти «Гонор». В травні 2022 року офіційно мобілізувався в склад Сил Спеціальних Операцій Збройних Сил України. У серпні 2022 року Євгеній у складі бойової групи, якою безпосередньо командував Герой України Дмитро «Да Вінчі» Коцюбайло, брав участь в бойовій операції у м. Бахмут по евакуації тіла загиблого в стрілковому бою під час розвідувального виходу бійця підрозділу «Гонор» — Стиби «Вітахи» Віталія. В вересні 2022 року Євгеній у складі бойової групи підрозділу брав участь у штурмових діях при масштабному контрнаступі українських військ у районах населених пунктів Балаклія, Куп'янськ та Куп'янськ-Вузловий, що дозволило українським військам взяти під контроль Харківську область та відкинути ворога в бік Луганської області.
28 серпня 1985, с. Дичків. Після закінчення місцевої школи навчання продовжив у Великобірківській гімназії, а згодом здобував знання в одному з училищ Тернополя. Там він почав захоплюватися спортом, був учасником змагань з перетягування каната. Був мобілізований у березні 2023. Служив в 67-й бригаді,
Загинув під час виконання бойового завдання, в стрілковому бою поблизу населеного пункту Лиман Перший на Харківщині. 24 липня похований в рідному селі поблизу Тернополя[197]
13182
Паращишин Володимир Миколайович («Електрик»)
24 січня 1974, с. Райлів у Стрийському районі Львівської області. Навчався в Нежухівській школі, опісля закінчив ВПУ № 8 м. Стрия за спеціальністю електрик. З початку повномасштабної війни вступив в Стрийський районний осередок Львівського обласного штабу «Правий Сектор». Добровольцем вирушив в зону бойових дій в складі I штурмового батальйону ДУК «Правий Сектор». Молодший сержант, командир протитанкового відділення взводу вогневої підтримки І штурмової роти І окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі».
Загинув 19 липня 2023 року під час обстрілу наших позицій противником, евакуйовуючи своїх побратимів на Харківському напрямку, в районі населеного пункту Лиман Перший. 24 липня похований на Алеї Слави в Стрию[198][199].
13183
Степаненко Артем
23 липня 2002, с. Богданівка Суботцівської громади. У листопаді 2020 року заключив контракт зі Збройними силами України, служив у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів зимового походу в Одеській області. Мав військову професію — механік-водій зенітно-ракетного артилерійського дивізіону. Нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни», як учасник бойових дій.
3 жовтня 1983. Стрілець-снайпер 3-го десантно-штурмового відділення 2-го десантно-штурмового взводу 7-ї десантно-штурмової роти 2-го десантно-штурмового батальйону військової частини А 0284 — 80-ї ОДШб[200][201].
Загинув у бою з російськими окупантами. Похований 26 липня 2023 року на Пагорбі Слави в Ужгороді. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[132].
6 липня 2001, житель Чернівців. Був у лавах захисників України з 28 лютого 2023 року в 1 десантно-штурмовій роті десантно-штурмового батальйону військової частини А0284 — 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Був двічі контуженим[202][203].
Загинув у бою з російськими окупантами. Похований на Алеї Слави Центрального кладовища в Чернівцях. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[204].
Загинув 19 липня біля селища Новоселівське на Луганщині. Це сталося внаслідок мінометного обстрілу з боку російської армії[206]
13189
Суранович Руслан Геннадійович («Дєд») Нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня
2 серпня 1981. Закінчив Кушугумську гімназію. Пішов захищати країну в 2014 році, пройшов АТО, був учасником бойових дій та згодом звільнився. Однак перед початком повномасштабного вторгнення знову повернувся до служби 31 грудня 2021. До повномасштабного вторгнення працював зварювальником на ПАТ «Запорізький автомобілебудівний завод». 26 травня 2022 року наказом № 626 Головнокомандувача ЗСУ був визначений почесним нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» 3 ступеня. В жовтні 2022 року був призначений командиром протитанкового взводу роти вогневої підтримки.
02.08.1979, м. Київ. У 1999 році був призваний на строкову службу до ЗСУ, додому повернувся з військовим званням «молодший сержант». Брав безпосередню активну участь під час подій Революції Гідності 20-х чисел лютого 2014. Тільки з третьої спробою в кінці квітня 2022 року його мобілізували до лав ЗСУ, 44ОСБ. Був командиром кулеметного відділення, 3 кулеметного взводу, 1 стрілецької роти. Проходив додаткове навчання після закінчення якого отримав офіцерське звання «Молодший лейтенант». Був направлений у в/ч А4863 143 ОРСб (32 ОМБр), де був командиром 2 стрілецького взводу, 2 стрілецької роти 405 ОСБ.
34 роки, народився та проживав у місті Харків. Після закінчення школи відразу влаштувався на роботу. У мирному житті працював у компанії Danko Toys, що випускає дитячі іграшки. Під час повномасштабного вторгнення служив у 4-му батальйоні 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[210][211].
Загинув у селі Кліщіївка Донецької області в бою з російськими окупантами. Похований на Алеї Слави Харківського кладовища № 18. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[132].
29 липня 1977, м. Вінниця. Закінчив Вінницький державний технічний університет. У мирному житті працював менеджером з продажів. Був учасником АТО. Під час повномасштабної війни чоловік знову взяв до рук зброю та вирушив на фронт. Служив у 59-ій окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка. Був бійцем 10-го батальйону «Полісся». Старший сержант
Загинув виконуючи бойові завдання біля селища Невельське на Донеччині. Похований на кладовищі Сабарів-2 Вінниччини. Залишилися дружина та дві доньки [212]
1991. В 2014 році під час розпалу бойових дій на сході України брав активну участь в антитерористичній операції. Потім був поранений та комісований за станом здоров'я, після чого тривав довгий період одужання та реабілітації. Після повномасштабного вторгнення російської федерації, Сергій в перші тижні війни, без вагань, став на захист України від російських окупантів, рятуючи життя пораненим. Він виконував бойові завдання в Донецькій, Сумській та Харківській області. Брав участь в обороні м. Попасної Луганської області. Після чого отримав звання молодший сержант. Бойовий медик 3-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти військової частини А7123, 71-й окремий батальйон територіальної оборони (Тячів)
Загинув під час виконання бойового завдання в Донецькій області. Похований в Сумах[215].
13206
Разуваєв Олег Володимирович
(«Дайвер»)
12 березня 1996, м. Дніпро. Навчався в середній загальноосвітній школі № 116. Після школи поступив до Дніпропетровського коледжу транспортної інфраструктури. У 2016-му році підписав контракт з ЗСУ. Командир розвідувальної роти 33 ОМБр.
18 липня, під час виконання бойового завдання під Бахмутом, дістав тяжкі поранення, а 21 липня помер в лікарні Дніпра. Похований на Алеї почесних поховань Берковецького [219]
Орден «За мужність» ІІІ ступеняВідзнака Президента України «За оборону України»Почесний нагрудний знак «Хрест хоробрих»
24 роки, м. Павлоград Дніпропетровської області. Вступив до Дніпровського державного університету внутрішніх справ. Вивчав кримінальне право. В листопаді 2022 року поїхав на зачистку до Херсонської області. В березні 2023 долучився до лав Обʼєднаної штурмової бригади Нацполіції України «Лють».
м. Дрогобич. З 13 січня 2023 року захисник перебував на передових позиціях фронту у складі 24 окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Був командиром другого мотопіхотного відділення військової частини А0998.
Загинув під час оборонного бою в районі Дружби Донецької області. Похований на Алеї Слави в Дрогобичі[183]
13214
Бойчук Дмитро Васильович
(«Дикий»)
7 червня 1993, с. Топільське Рожнятівської громади. У 2010 закінчив школу. Навчався на фельдшера. Після служби в армії працював у реанімації анестезіологом під час операцій. Пізніше працював в Польщі. З початку повномасштабного вторгнення повернувся в Україну і долучився до оборони України. Розпочав службу, снайпером-розвідником розвідувальної роти в 115 ОМБр. В той час, рота вела важкі бої у Луганській області, в межах населених пунктів Рубіжне та Сєверодонецька. Отримав бойове поранення, після одужання, повернувся до побратимів, щоб разом звільняти населені пункти Піски та Водяне Донецької області. Згодом перевівся до 47ОМБр. Служив молодшим сержантом механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону, виконував завдання бойового медика 1-го розвідувального взводу розвідувальної роти.
Мати Дмитра померла на місяць швидше за сина. Загинув у Запорізькій області під час надання допомоги побратимам. Отримав множинні осколкові поранення та втратив багато крові [221][222][223].
13215
Перебейнос Сергій
(«Козак»)
23 серпня 1983, м. Шепетівка. Займався важкою атлетикою. У 2016 році був переможцем у міському турнірі «Богатир Шепетівки». Тоді він встановив власний рекорд — підняв 16 кілограмову гирю 50 разів. Брав активну участь у спортивному житті міста та його розвитку. На початку повномасштабного вторгнення повернувся з Угорщини та пішов добровольцем на війну. Командир механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону, молодший лейтенант
Загинув в результаті артобстрілу під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Лиман Перший Харківської області. 27 липня похований в Шепетівці[224].
13216
Степанчук Максим
м. Новоукраїнка. Навчався у Криворізькому військовому училищі. Потім вступив до Харківського університету імені Ярослава Мудрого. Працював за спеціальністю, заступником прокурора Львівського гарнізону, потім — заступником прокурора Севастопольського гарнізону. У 2010 році Максим переїхав у Кропивницький, працював менеджером із забезпечення і менеджером із закупівель на підприємствах. У серпні 22-го року пішов за власним бажанням служити в Збройні сили України, бо був офіцером. Був заступником командира механізованої роти з морально-психологічного забезпечення.
Загинув поблизу Богданівки Донецької області. Похований в селі Чернеччина, оскільки там мешкає його дівчина[226]
13218
Дорошенко Юрій
с. Михайлівка, Сумщина. За цивільного життя чоловік працював трактористом, разом з дружиною займався домашнім господарством. Був молодшим сержантом, старшим стрільцем-оператором.
Загинув під час мінометного обстрілу поблизу села Новолюбівка Сватівського району Луганської області[227].
13219
Савочка Станіслав
26 років, м. Вугледар Донецької області. Здобув освіту в Донецькому професійному гірничому ліцеї. Після цього працював адміністратором у цирку, а також обіймав різні посади у мобільному ляльковому театрі: був актором, ведучим та адміністратором. На початку повномасштабного вторгнення РФ чоловік добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Після проходження навчань виконував бойові завдання на Луганщині у складі 66 окремої механізованої бригади.
Загинув на східному напрямку. Похорон відбувся 28 липня[228]
13220
Грицак Михайло
37 років, с. Іванопілля Костянтинівської громади. Закінчив Луганський національний аграрний університет. Після служби в Збройних Силах України вирішив обрати професію правоохоронця. 10 років був поліцейським, дбав про безпеку та захищав громадян. Із початком повномасштабного вторгнення відправив сім'ю до безпечного місця, а сам залишився допомагати цивільним мешканцям біля лінії фронту. Виїжджав на місця ракетних ударів, під обстрілами документував воєнні злочини росіян. Мріяв про перемогу, наполегливо тренувався та відточував свої навички, щоб врятувати більше людей.
32 роки, м. Бердичів. Випускник спеціальності “Металургія”, навчався в Бердичівському коледжі промисловості, економіки та права з 2006 до 2010 року. На початку повномасштабного вторгнення він добровольцем приєднався до місцевої ТРО, а потім став частиною 47-ї окремої механізованої бригади, де виконував обов’язки механіка-водія механізованого батальйону.
Загинув в районі Роботиного, Запорізького напрямку [230].
13222
Савчук Олександр
1973, м. Бердичів, Житомирської області. У 1988 році вступив до Бердичівського машинобудівного коледжу, де навчався на спеціальності “Ливарне виробництво чорних і кольорових металів і сплавів”. У 1992 році закінчив коледж і розпочав трудову діяльність. У 2022 році, після початку повномасштабної російської агресії проти України, був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України. Був кулеметником механізованого батальйону 66-ї окремої механізованої бригади ім. Мстислава Хороброго.
Отримав смертельні поранення під час артилерійського обстрілу з боку ворога. Загинув в районі населеного пункту Нововодяне Сватівського району Луганської області [230]
13223
Соболев В’ячеслав
Випускник Історичного факультету 2007-го року, співробітник Київського університету імені Тараса Шевченка. 25 лютого 2022 долучився до оборони України.
25 квітня 1986, м. Стрий Львівської області. Під час повномасштабного російського вторгнення поповнив лави Збройних Сил України та вирушив захищати рідну країну від ворога. Службу ніс у складі 65-го батальйону 103-ої окремої бригади територіальної оборони. Обіймав посаду стрільця.
Загинув від осколкового поранення під час виконання бойового завдання поблизу села М'ясожарівка на Луганщині. Похований 27 липня 2023 року на Алеї Слави цвинтаря в Стрию.
Загинув на Запорізькому напрямку під час виконання бойового завдання[234].
13238
Добрянський Олег
41 рік, м. Трускавець, Львівська область. Здобував освіту у Державному навчальному закладі «Меденицький професійний ліцей». Після завершення навчання проходив військову службу. Працював зварювальником, згодом — у Товаристві з обмеженою відповідальністю у Львові. Виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції. Із початком повномасштабного вторгнення добровольцем став на захист України. Воював проти російських військових на східному напрямку спочатку у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, потім — у складі військової частини А4723.
Загинув поблизу Мар'янки, на Донеччині. Похований в с. Чорнобаївка[236].
13230
Бридковський Станіслав
9 листопада 1982, м. Бахмач. Після закінчення Бахмацької школи № 4 здобув професію провідника в Білопільському професійному училищі. 10 років пропрацював рятувальником у підрозділі ДСНС у Києві. У квітні 2022 року пішов служити в ЗСУ. Був кулеметником механізованого батальйону одного з підрозділів військової частини А7014.
Різаненко Дмитро Васильович Медаль «За зразкову службу у Збройних Силах України» II ст. (Міністерство оборони України)
3.10.1978, м. Київ. Навчався в середній загальноосвітній школі № 6. Після закінчення 9-го класу вступив до професійно-технічного училища. Працював у різних сферах: на взуттєвій фабриці, в поліграфії, торгівлі, водієм. Строкову службу проходив в підрозділі в/ч 3021, де отримав звання старшого солдата, посаду снайпера. Був нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу» ІІ ступеню. Після повномасштабного російського вторгнення в перші години не роздумуючи вступив до ЗСУ. Зі своїми побратимами захищав Київ з північного напрямку. Потім у складі 30-ї ОМБр ім. князя Костянтина Острозького на східному напрямку. У вересні 2022 року був поранений під Ізюмом. Після одужання повернувся на захист Батьківщини до складу 20 ОСБ. Був доброю, щирою, справедливою людиною, з особливим почуттям гумору. Люблячим і турботливим чоловіком, братом і сином. Вірним і відданим військовій присязі та до останнього виконував свій військовий обов'язок.
Загинув 23.07.2023 року в районі н.п. Лиман Перший Куп'янського району Харківської області внаслідок вибухової травми, отриманої під час бойових дій, захищаючи суверенітет та незалежність Батьківщини. Похований на Берковецькому кладовищі в м. Києві. 42 ділянка, 15 ряд
13233
Звонарьов Данило
(«Яник»)
15 липня 1998, с. Чорнобаївка Херсонської області. Там здобув освіту, жив і працював. У мирному житті був торговим представником. Під час повномасштабної війни, у квітні 2022 року, вивіз свою родину з окупації, а в серпні отримав повістку про призов до лав ЗСУ. І вже згодом Данило став військовослужбовцем 79-ої окремої десантно-штурмової бригади. Обіймав посаду старшого сапера. Сам попросив, щоб його перевели на Донеччину чи Херсонщину. Так потрапив під Мар'їнку.
Загинув поблизу Роботине Пологівського району Запорізької області. Вважався зниклим безвісти 9 місяців [239].
13235
Мельник Олександр Олегович
24 січня 1996, м. Ромни. Навчався в Роменській школі № 1. Після закінчення 9-ти класів вступив до Роменського коледжу Сумського національного аграрного університету. У 2015 році отримав диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Монтаж, обслуговування та ремонт електротехнічних установок в агропромисловому комплексі» та здобув кваліфікацію «Технік-електрик». Вищу освіту здобув в Харківському національному технічному університеті сільського господарства імені Петра Василенка. У 2019 році отримав ступінь «маґістр» та диплом з відзнакою за спеціальністю «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка». Зустрів повномасштабне вторгнення в Харкові. Під час бомбардування міста російським військами, снаряд влучив в будинок, знищивши квартиру, в якій він проживав. Через два дні вирушив в Тернопіль. 16 лютого 2023 року мобілізований. Військову підготовку пройшов в місті Рівне. В Полтаві здобув знання за військовою спеціальністю «Радіотелефоніст». З червня 2023 року служив у складі 42-ої окремої механізованої бригади на Донецькому напрямку.
Загинув під час мінометного, авіаційного та танкового обстрілів в районі населеного пункту Григорівка Донецької області. Потрапив під мінометний обстріл і вважався зниклим безвісти. Визнаний загиблим в жовтні 2024. Залишилися батьки та брат [240]
7 липня 1976, м. Краматорськ. Після закінчення середньої школи вступив на навчання до будівельного училища, де отримав професію маляра 4 розряду. В 1994 році був призваний на строкову військову службу, яку проходив в підрозділах Головного управління розвідки Міністерства оборони України. По закінченню проходження строкової служби в 1996 році звільнився в званні сержанта. Одружився в 1998 році, був батьком трьох дітей, яких після смерті дружини в 2011 році виховував сам. У 2016 році став на захист рідної країни, підписавши контракт на проходження служби в підрозділах 36-ї окремої бригади морської піхоти. В 2018 році, після завершення служби за контрактом, переїхав жити та працювати в село Соколівка, одружився. 20 квітня 2022 року добровольцем вступив до лав ЗСУ. Був інструктором 66-ої окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго.
38 років, м. Львів. Закінчив колишнє Вище професійне училище № 57 та здобув фах майстра-налагоджувальника з технічного обслуговування машинно-тракторного парку. Після цього проходив військову службу у лавах військ зв'язку. У мирний час працював водієм-експедитором. Із початком повномасштабної війни став на захист України. Воював на східному напрямку у складі 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила.
26 березня 2001, с. Бистричі на Рівненщині. У 2016 році закінчив 9 класів Бистрицького ліцею і вступив на навчання в Дубенський фаховий коледж культури і мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету, який закінчив у 2020 році. У липні 2020 року уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України. Був учасником бойових дій у зоні АТО. Служив командиром протитанкового відділення взводу вогневої підтримки десантно–штурмової роти 80-ї окремої десантно–штурмової бригади[246][247][248]. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (28 листопада 2022)[249].
Загинув під час виконання бойового завдання біля села Іванівське Бахмутського району на Донеччині. Похований 27 липня у рідному селі[250]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[18].
13250
Курій Олександр («Сантос»)
26 грудня 1997, м. Львів. Навчався у Ліцеї № 2 Львівської міської ради. Здобув професійно-технічну освіту у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище дизайну та будівництва» за професією «монтажник гіпсокартонних конструкцій; штукатур, маляр». Після завершення навчання працював за фахом. На другий день повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України. Спершу виконував бойові завдання у складі Добровольчого батальйону «ОУН», згодом — у лавах 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ (колишній підрозділ ССО «Азов»). Воював проти російських військових на південному та східному напрямках.
27 квітня 1985, с. Велика Любаша Рівненської області. Закінчив місцеву школу, а далі проходив строкову службу у Збройних Силах України. Потім працював на будівництві. У березні 2023 року Сергія Шевцова мобілізували. Він проходив службу на посаді командира 4 десантно-штурмового відділення 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[253][254][255][256].
Загинув поблизу населеного пункту Біла Гора на Донеччині. Похований 31 липня 2023 року на місцевому кладовищі в с. Велика Любаша. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[132].
22 серпня 1988, с. Олександрівка Баштанського району Миколаївської області. Призваний на військову службу по мобілізації 22 березня 2023 року другим відділом Баштанського РТЦК та СП Миколаївської області. Служив гранатометником 4 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 4 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[257][258].
16 лютого1994, м. Мелітополь, Запорізька область. У 2014 році підписав контракт. Потрапив у підрозділ зв'язку 28-мої окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу, але шукав інше місце для служби — мріяв брати участь в бойових діях. У складі тієї ж бригади брав участь у боях біля Мар'їнки. Після завершення контракту в 2018 році Данило звільнився та переїхав у Київ. Працював на цивільній роботі. Наприкінці лютого 2022 року хлопець пішов добровольцем у ТРО «Азов», яке сформувалось у Києві з ветеранів полку «Азов». Брав участь в обороні столиці та боях за Мощун. Наприкінці березня став учасником спецоперації ГУР та полетів на гелікоптері в оточений Маріуполь[259]. У міських боях виконував роль розвідника, проводив операції з зачистки багатоповерхівок, під час яких отримав осколкове поранення в руку. Через поранення Голлівуд не міг продовжувати виконувати бойові задачі. На одному з останніх гелікоптерів його вивезли у Дніпро. Після тривалого лікування та відновлення повернувся на війну, навіть попри пластину у руці.
Брав участь у боях за Бахмут, був заступником командира штурмової групи. Під час останнього штурму, 24 липня 2023, отримав кульове поранення в голову і загинув зі зброєю в руках. Похований у Києві[260].
13254
Козирев Роман Андрійович («Горобець»)
30 років, Шпанів. Після повномасштабного вторгнення РФ повернувся із заробітків за кордоном, долучився до ДФТГ, потім вирішив піти на війну добровольцем.
26.09.1984, с. Первомайське. Закінчив місцеву школу, після чого навчався у Глухівському фаховому коледжі СНАУ, де зустрів свою майбутню дружину. Після початку повномасштабної агресії проти України він приєднався до лав ЗСУ. Брав участь у боях біля Бахмута та в Серебрянському лісництві, захищаючи незалежність своєї держави.
Вважався зниклим безвісти, але 3 вересня 2024 стало відомо, що він загинув. Похорон відбувся 8 вересня 2024 у Глухові. Залишилися дружина, донька, син, мати та брат. Похований в селищі Вапнярка [262]
30 листопада 1994, с. Комаргород Вінницької області. Після здобуття середньої освіти певний час працював на Одеській залізниці. Потім закінчив Одеський державний університет внутрішніх справ. Служив у поліції охорони. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік воював проти окупантів у складі Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють». Був командиром взводу штурмового полку «Цунамі».
Загинув, виконуючи бойове завдання, поблизу населеного пункту Терни Донецької області. Похований 28 липня 2023 року на сільському кладовищі у с. Великий Самбір Сумської області.
13260
Літвінчук Олександр
14 червня 1969, селище Голованівськ, навчався в місцевих школі та училищі № 38 на тракториста-машиніста. Після служби в армії працював водієм, електрозварювальником та слюсарем на голованівських підприємствах, захоплювався садівництвом — вирощував виноград й екзотичні рослини. На другий день повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав місцевої територіальної оборони. На початку жовтня 2022 року Олександра передислокували на Херсонщину.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Серебрянка Донецької області[215].
13262
Мицак Ростислав
м. Стебник Дрогобицького району. Попри проблеми зі здоров'ям, добровільно пішов захищати Україну від російських військових. Був стрільцем-санітаром 1 батальйону морської піхоти військової частини А2802.
Загинув 25 липня поблизу населеного пункту Старомайорськ Донецької області під час ворожого обстрілу. Похорон відбувся 1 серпня 2023[264]
13263
Лабецький Андрій
52 роки, м. Турка Львівської області. Брав участь в ООС на Маріупольському напрямку, поблизу населених пунктів Павлопіль, Гнутове, Талаківка, Чермалик, Горлівка та Торецьк. Із початком повномасштабного вторгнення РФ брав участь в боях на території Київської області. Наприкінці березня доєднався до зведеної групи спеціального призначення та виконував бойові завдання у Запорізькій області. Протягом останнього періоду захищав Україну на східному напрямку у складі 67-ї окремої механізованої бригади «Добровольчий Український Корпус» Сухопутних військ ЗСУ.
Загинув захищаючи Україну в селі Дружба Донецької області[266]
13265
Кулініч Григорій Валерійович
Народився Григорій 16.05.1980 року в Шевченківському районі міста Києва (Радянський), потім переїхав в Деснянський район м. Києва. В мирному житті працював приватним підриємцем по продажу дитячих речей, збирав меблі. З 2014 року був волонтером і допомагав армії. В 2018 році вступив у лави ЗСУ в 30-та окрему механізовану бригаду імені князя Костянтина Острозького (30 ОМБр) і був там до грудня 2021 року. 24 лютого пішов добровольцем, захищав Київ. Через деякий час знову перевівся в 30 бригаду, де всі 1,5 року захищав Україну. Був на таких напрямках: Донецька область, місто Бахмут; Червона Гірка; м. Миколаїв; м. Словʼянськ.
Загинув молодший сержант захищаючи Україну, при виконанні бойового завдання 25 липня 2023 року з побратимами, отримавши смертельне вибухове поранення в голову, с. Васюківка, Донецької області, Бахмутського району. Нагороджений Золотим Хрестом.
13266
Коваль Михайло Петрович
11.10.1972, с. Тихоновичі. Закінчив 11 класів у Тур’янській середній школі. З 2007 року займався підприємницькою діяльністю, був одружений, має доньку та сина.
Загинув під час виконання військового обов’язку поблизу населеного пункту Серебрянка, Донецької області, внаслідок вогнепального осколкового поранення [268].
13268
Дерепа Андрій Леонідович
8 березня 1982. Випускник Васильківської ЗОШ № 4. Для його родини 2023 став дуже важким роком. Спочатку провели в останню дорогу батька, а через 20 днів, після важкого поранення, пішов з життя й Андрій. Рани були надто важкі.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу Гуляйполя Запорізької області[271]
13283
Бубенко Роман
5 червня 1979, м. Харків. З часом з родиною переїхав на Сновщину. Протягом 1994—1996 років навчався в Петрівській середній школі. У 1997 році закінчив середнє професійно-технічне училище № 7 міста Щорс (нині — Сновськ) за професією «тракторист — машиніст, лісник». Протягом проходження строкової військової служби опанував військово-облікову спеціальність «механік — водій танку Т-64Б». Протягом 2017—2020 років захищав Україну на сході у складі одного з підрозділів військової частини А1815. Після початку повномасштабної війни знову став до лав ЗСУ і повернувся до військової частини А1815 на посаду командира танкового взводу. Головний сержант
Помер у лікарні Дніпропетровщини від отриманих поранень під час виконання бойового завдання. Попрощалися з воїном у Чернігові в Катерининській церкві, поховали на кладовищі Яцево[272].
13284
Данків Іван Остапович
1985, с. Розточки Витвицької територіальної громади. Старший стрілець-оператор.
Загинув на Донеччині. Похований на Алеї Слави в Хмельницькому[274]
13286
Рудий Сергій
м. Буськ Золочівського району. Навчався у Буській гімназії імені Євгена Петрушевича. Потім закінчив Харківську державну академію залізничного транспорту. Жив у Львові. Працював у будівельній компанії «FTP». Був стрільцем-санітаром штурмової роти військової частини.
Загинув 26 липня 2023 року під час виконання бойового завдання від мінно-вибухового поранення поблизу населеного пункту Роботине Запорізької області. Виконуючи бойове завдання, отримав смертельну мінно-вибухову травму[275][264].
13287
Левшин Назар
24 роки, с. Гороховатка, Ізюмський район. Сержант. Закінчив місцеву школу, згодом Куп'янський автотранспортний коледж. У 2019 році був призваний до лав Національної гвардії, пізніше пішов служити за контрактом. Від початку повномасштабного вторгнення боронив Рубіжне, Сєвєродонецьк, Бахмут
загинув 26 липня 2023 року поблизу Новоселівського Сватівського району, що на Луганщині[277].
13289
Заболотний Микола Сергійович
10 липня 1982, м. Кропивницький. Після закінчення школи № 22 вступив до будівельного технікуму, працював за спеціальністю. Приєднався до лав ЗСУ 1 лютого 2023 року.
Загинув 26 липня в районі села Роботине Пологівського району Запорізької області[278].
13290
Бірюк Олег
44 роки, м. Вараш. Заступник командира взводу, старший сержант одного з механізованих батальйонів 118-ої окремої механізованої бригади. Навчався у Вараському ліцеї № 5. Добровольцем записався до лав сил оборони України.
16 червня 1991, м. Київ. Офіцер, командир роти ударних БПЛА і аеророзвідки 80 ОДШБр. Навчався у Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка за спеціальністю «соціологія». Після завершення навчання Кирило працював у місцевих підприємствах. Видання «Хрещатик» — кореспондент, видання «Кореспондент» — редактором. Декілька років працював викладачем англійської мови в Китаї. З 2020 року служив у Французькому Легіоні. Із початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України. 3 березня 2022 року був призваний до ЗС України. Виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках ведення бойових дій поблизу Апостолове, Лисичанська, Ізюму, Слов'янська, Авдіївки, Кліщіївки, Андріївки.
26 липня, при виконанні бойового завдання поблизу м. Бахмут (п. Іванівське), отримав важкі поранення не сумісні з життям. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно). Похований 31 липня на Берковецькому кладовищi у м. Києвi. 42 ділянка, 15 ряд.
Загинув у бою з російськими окупантами. До 30 квітня 2024 року вважався зниклим безвісти. За результатами експертизи ДНК ідентифікований та визнаний як загиблий[281].
Загинув 26 липня 2023 року під час виконання бойового завдання в Запорізькій області на східних околицях селища Роботине, де отримав поранення не сумісні з життям[285][286].
13294
Дуць Микола
40 років, Березнівська громада, Рівненщина. Долучився до оборони України у липні 2022. Старший інструктор медичного пункту загону спеціальних операцій.
Помер 26 липня 2023 перебуваючи на військовій службі[287][288]
13295
Данилюк Олександр
47 років, м. Костопіль. Після закінчення школи займався ремонтом автомобілів. Вступив до лав ЗСУ у травні 2023 року. З липня 2023 вважався зниклим безвісти.
11.08.1999, м. Очаків. Навчався в місцевій школі, займався карате. У 2019 вирішив пов'язати долю з військовою службою. Служив у 801-му окремому підводному протидиверсійному загоні ВМС ЗСУ. Був водієм-кулеметником. Під час повномасштабного вторгнення обіймав посадку старшого стрільця в 78 полку ДШВ «Ґерць», був командиром вогневої групи.
9.10.1969, с. Єрки, Черкаська область. Учасник АТО на сході України. Був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ст. Голова Катеринопільської районної ради (2015-2020). Під час широкомасштабного вторгнення — капітан, командир танкової роти танкового батальйону.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Роботине Пологівського району Запорізької області. Похований в с. Єрки на Черкащині.[293] Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ст. (посмертно).
Загинув поблизу селища Ямпіль Краматорського району Донецької області. Під час танкового обстрілу українських позицій військовими РФ боєць отримав поранення, несумісні з життям[294].
Загинув під час бою в районі населеного пункту Бунякине Сумської області. Похований у Бурині[215].
13303
Корнійчук Владислав
16 січня 1997 р., мешканець села Чорнобаївка. Здобув вищу освіту у Херсонському національному технічному університеті. Після навчання служив у Національній гвардії України. До початку війни працював у торговельній сфері, а також водієм медичної клініки. Майстерно водив річкові судна. Після повномасштабного вторгнення перевіз родину із села Чорнобаївка Херсонської області до Львова. Працював в одному з районних ТЦК та СП. Згодом добровільно вступив до Збройних Сил України. Був командиром бойової машини у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила ОК «Захід» Сухопутних військ ЗСУ. Під час проходження служби на східному напрямку здобув звання «молодший сержант».
37 років, м. Львів. Вивчав програмування у Національному університеті «Львівська політехніка». У мирний час працював у сфері перевезень у Львові. Учасник Революції Гідності. Протягом 2014—2016 років виконував бойові завдання у зоні проведення АТО. Повернувшись до цивільного життя, продовжив працювати у сфері перевезень. Із початком повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання у складі територіальної оборони. Згодом воював проти російських військових на східному напрямку у складі 42-ї окремої механізованої бригади ОК «Захід» Сухопутних військ ЗСУ.
Загинув від осколкових поранень 27 липня 2023 року,під час виконання бойового завдання в Кремінському районі, Луганської області[251].
13305
Куніцький Василь
м. Золочів Золочівського району. Був молодшим сержантом, головним сержантом-командиром гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки.
22 липня 2023 року, під час виконання бойового завдання, отримав поранення та потрапив до лікарні, однак врятувати чоловіка не вдалось. 27 липня, внаслідок отриманих травм, військовий помер[265].
13307
Цибочкін Сергій
51 рік, м. Львів. Проходив військову службу в Миколаєві у лавах військ протиповітряної оборони. У 1998 році закінчив Львівський державний університет внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство». Пропрацював на керівних посадах у слідчому управлінні колишнього Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, займався розслідуванням злочинів у сфері службової та господарської діяльності. Під час проходження служби здобув звання «підполковник». Із 2017 року працював керівником служби безпеки на одному із підприємств Хмельниччини. Із початком повномасштабного вторгнення став на захист України у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського Військово-морських сил ЗСУ. Виконував бойові завдання на південному та східному напрямках.
28 років, м. Мелітополь. Мелітопольській школі № 7, потім закінчив ДНЗ «Мелітопольське вище професійне училище» № 40. Рано залишився сиротою. У 2014 році пішов добровольцем у зону АТО. Є учасником бойових дій у Києві, полетів на гелікоптері захищати Маріуполь, учасник бойових дій на Донецькому напрямку. Був поранений у Маріуполі. Гелікоптер на якому мав евакуйовуватися Данило підбили. Він в останній момент пересів у інший. Документи були втрачені в окупованому Мелітополі та Маріуполі, тому в Данила немає жодних нагород крім грамоти і значка ГУР.
Загинув на Бахмутському напрямку. Похований в Києві[297][298].
13309
Кондрат Володимир Іванович
23 березня 1979, с. Бубнище. Був командиром 3 відділення полку спеціального призначення. Батько 9-х дітей. Старший сержант. У березні 2023 ненадовго повернувся з війни додому. 8 травня 2023 знову підписав контракт.
Загинув поблизу села Серебрянка Донецької області[300].
13311
Ткачищен Роман Васильович
30.12.1988, с. Селище, Буковина. Їздив на заробітки за кордон. До війська був призваний у квітні 2022-го року. Мав звання сержант. На фронті воїн був навідником-оператором механізованої роти.
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу в селі РоботинеЗапорізької області. Похований на кладовищі рідного села Селище [301][302]. 1 січня 2024 народилася донечка Романа.
13312
Остапчук Дмитро
24 роки. Старший солдат. У перші дні повномасштабної війни приєднався до лав Національної гвардії України. Воював у складі 14-ої бригади оперативного призначення (також відомої як 14-та штурмова бригада «Червона Калина»). Був кулеметником.
Український актор-ляльковод, художник-оформлювач ігрових ляльок, провідний майстер сцени Київського муніципального академічного театру ляльок, професійний художник-конструктор ігрових ляльок. У другому класі прийшов навчатися до гуртка театру ляльок у театральній студії "Барвінок". З 1994 року почав професійно займатися театром ляльок. Протягом 30 років виходив на сцену Київського муніципального театру ляльок. Працював конструктором ляльок для київських муніципального та державного театрів ляльок, навчальної сцени Кафедри мистецтва театру ляльок КНУТКіТ ім. Івана Карпенка-Карого. З 2004 по 2016 роки викладав технологію виготовлення театральної ляльки у КНУТКіТ ім. Івана Карпенка-Карого. З початку повномасштабного російського вторгнення пішов добровольцем на фронт. Служив у 118-й окремій механізованій бригаді.
27 липня 2023 року зник на Запорізькому напрямку, з того часу вважався зниклим безвісті. 20 травня 2024 ДНК-експертиза підтвердила загибель [305]
13315
Голубовський Володимир
29 серпня 1973, с. Монастирище на Чернігівщині. Закінчив Ніжинське СПТУ-35 за спеціальністю “електрозварювальник”. Головний сержант, командир бойової машин, командир механізованого відділення [306]
Загинув під час штурму позицій рашистів на схід від села Роботине
13316
Товстенко Олександр
(«Тихий»)
32 роки, м. Київ. Працював у юридичному відділі однієї з найбільших торговельно-промислових груп України. Коли почалася повномасштабна війна в перший же день пішов до Солом’янського ТЦК і СП, саме при ньому, як боєць роти охорони ніс службу деякий час. Згодом опинився на передовій. Останні місяці 2022-го року зі своїм батальйоном брав участь у бойових діях під Бахмутом. Потім їх вивели на ротацію, підрозділ розформували і він опинився у складі тільки-но створеної 118-ї окремої механізованої бригади. Потім було навчання у Франції та нетривала відпустка, під час якої одружився. Став заступником командира відділення й оператором-навідником БМП.
Загинув під час штурму позицій рашистів на схід від села Роботине [307][308]
13317
Дзюба Роман Володимирович
(«Аляска»)
26.11.1981, м. Буськ. Був учнем Буського ЗЗСО №2. Закінчивши школу, вступив до Львівського електротехнікуму зв’язку де у 1999-2001 роках навчався за спеціальністю “Монтаж, обслуговування та ремонт обладнання автоматичного електрозв’язку” та отримав диплом молодшого спеціаліста. Згодом здобув освіту інженера телекомунікаційних мереж у Львівському державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій. Певний час працював за професією в Укртелекомі. Одружився і виховував двох дітей. З початком повномасштабного вторгнення залишив перспективну роботу в США, штат Аляска. Навесні 2022 року добровольцем приєднався до 47-ої окремої механізованої бригади «Маґура».
20 жовтня 1989, Івано-Франківська область, інспектор Держприкордонслужби. Навчався в Іванівецькій філії Коломийського ліцею №8. Його бойовий шлях почався до повномасштабної війни в АТО. Старший солдат, водій відділу прикордонної служби "Чоп".
Загинув у запеклих боях біля селища Курдюмівка Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу[310][311]
13321
Лисенко Олександр
4 липня 1988, селище Краснопавлівка Харківської області. Навчався у Комунальному закладі «Краснопавлівський ліцей» Харківської області. Після завершення навчання проходив строкову військову службу. Згодом здобув вищу освіту. Усе своє життя присвятив військовій справі. Протягом 2018—2020 років виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції/операції Об'єднаних сил у лавах батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України. У 2020 році родина перебралася до Львова. Тут Олександр Лисенко вступив до складу 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Із початком повномасштабного вторгнення рф виконував бойові завдання на території Миколаївщини, Херсонщини, Харківщини, Донеччини та Луганщини[312].
Загинув, захищаючи Україну від російських окупантів. Похований 1 серпня 2023 року на Личаківському цвинтарі у Львові[264].
13322
Іванюк Григорій
44 роки, с. Майдан Львівської області. Згодом з родиною переїхав до Львова. У мирний час працював у будівельній сфері та взуттярем. Протягом 2015—2016 років виконував бойові завдання у зоні проведення АТО у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського Військово-морських сил ЗСУ. Із початком повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання на східному напрямку у складі 103-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. На фронті опанував професію бойового медика.
28 липня загинув неподалік села Глинське, що на Харківщині. Похорон відбувся 4 серпня 2023[296]
13324
Майбук Ростислав Ярославович
27 грудня 1989 року. Мешкав у селищі Гірник Червоноградського району Львівської області. У 2011—2021 роках працював на дільниці з видобутку вугілля, інших дільницях шахти «Межирічанська» ДП «Львіввугілля». Брав участь в АТО у 2015—2016 роках. Учасник бойових дій. З перших днів повномасштабної війни став на оборону України в лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України[313][314].
Загинув у боротьбі з російським агресором на Донеччині.
13325
Корецький Юрій Юрійович («Бульдог»)
16 жовтня 1993, м. Ковель. Працював тренером у фітнес-клубі "Brutal"/ Служив з 7 травня 2022. Навідник кулеметного відділення роти вогневої підтримки, 100БрТрО. У червні 2023 був нагороджений відзнакою Західного управління ТРО.
Загинув під час штурму, у ближньому стрілковому бою. Похований на кладовищі в Лисянці. Залишилося троє дітей[316] Герой України (посмертно, 5 грудня 2024).
13327
Журавський Сергій
1975, с. Придністровʼя. Служив гранатометником механізованого взводу механізованого батальйону однієї з військових частин.
28 липня 2023 року під час бойового завдання Сергій Журавський зник безвісти поблизу села Роботине Пологівського району Запорізької області. 19 липня 2024 року відбувся похорон. Вважався зниклим безвісти близько року [317].
13328
Юрчук Юрій Леонідович
7.10.1975, с. Корделівка. Сержант, стрілець–санітар
Загинув 29 липня 2023 року в бою біля с. Берестове Харківської області[264].
13337
Задорожний АндрійПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»
10 грудня 1979, с. Ворона, Отинійської громади на Коломийщині. У лавах Збройних сил України воював з квітня 2022 року. Служив командиром відділення та командиром бойової машини. Вивів 44 побратимів з мінного поля під Бахмутом і за цей подвиг був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного «Золотий хрест». Сержант, служив у новій бригаді 33ОМБр.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області[321].
13338
Антошко Олег
31 жовтня 1990, м. Новояворівськ. Закінчив Самбірський технікум економіки та інформатики. Також заочно навчався в Тернопільському науково-економічному університеті на спеціальності «комп'ютерна інженерія». Працював оператором у товаристві з обмеженою відповідальністю, а 23 березня 2023 року став на захист України.
Загинув від артобстрілу на Запорізькому напрямку[323]
13341
Руденко Ростислав
47 років, с. Солонка поблизу Львова. Здобув вищу освіту в Львівській політехніці за спеціальністю «Інформатика». Після завершення навчання проходив військову службу у селі Перевальне в Криму. У 2003 році одружився та переїхав до Львова. Протягом життя захоплювався автомобілями і працював у цій сфері. Із початком повномасштабного вторгнення РФ Ростислав Руденко став на захист України. Захисник виконував бойові завдання у лавах 33 окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
Похований на Личаківському кладовищі. Похорон відбувся 9 серпня 2023[324].
13342
Шулепов Руслан
24 квітня 1995, с. Гвардійське Хмельницької області. Навчався у ЗОШ № 6 в Хмельницькому. До повномасштабного вторгнення він працював на фірмі металопластикових конструкцій. У травні 2023 був мобілізований. На початку червня поїхав на навчання до Великої Британії де отримав диплом снайпера.
Загинув під час артилерійського обстрілу в Красногорівці на Донеччині. Похований 7 серпня 2023 у рідному селі[325]
13343
Латюк Артем Володимирович
26 червня 2000, с. Гаврилівці Жванецької громади, на Кам'янеччині. У 2018 році Артем закінчив ВПУ 14 за професією «Елекрогазозварник». У 2019 році його призвали служити до лав ЗСУ. За відмінні показники у бойовій та тактичній підготовці Артема запросили на навчання до Львівської Національної академії сухопутних військ України. З перших днів війни став на захист рідної країни. В березні 2022 року разом з побратимами знищив чимало російських танків під час деокупації Київщини.
Загинув під час артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Роздольне Донецької області. Похорон відбувся 2 серпня в Кушугумі[327].
13346
Чеховський Віталій
38 років, м. Львів. Здобув вищу освіту у колишньому Львівському інституті банківської справи. Після завершення навчання працював у сфері продажів та на будівництві, згодом протягом певного періоду проживав у Королівстві Бельгія. Із початком повномасштабного вторгнення добровільно пішов захищати Україну від російських військ. Виконував бойові завдання у складі 117-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ на Донеччині та Запоріжжі.
23 серпня 1977, м. Львів. Навчався в школі № 27 міста Львова. Закінчив "Львівське вище професійне училище інформаційно-комп'ютерних технологій, де здобув професію «слюсар-електрик з ремонту електрообладнання». Після завершення навчання проходив службу у Десантно-штурмових військах. Працював електриком у Приватному акціонерному товаристві. Займався стрибками з парашутом. Із перших днів повномасштабного вторгнення пішов захищати Україну. Виконував бойові завдання у складі 116-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.
6 квітня 1980, с. Вершинова Муравійка на Куликівщині. Після закінчення школи навчався в Куликівському ПТУ № 30. З 1998 по 1999 років проходив строкову військову службу. Після неї продовжив службу у прикордонних військах на кордоні з Білоруссю. У 2014 був у зоні проведення АТО. Був важко поранений. Переніс чотири операції. Після демобілізації працював охоронцем у Чернігові. З перших днів повномасштабного російського вторгнення став на захист держави у складі одного з підрозділів військової частини А1815. Боронив Чернігів, потім вирушив на східні рубежі держави. Молодший сержант.
Загинув 30 липня 2023 біля міста Ямпіль Донецької області внаслідок ворожого обстрілу. Похорон відбувся 10 серпня у Храмі Архистратига Михаїла в Запитові[330].
1 квітня 1989, Коцюбинське. Воювала з 2014 року. Мешкала у селищі Коцюбинське Київської області. У 2011 році закінчила Військовий інститут КНУ імені Тараса Шевченка. 15 червня 2022 року, указом Президента України № 414/2022, підполковника Дідковську Елеонору Сергіївну було нагороджено орденом Данила Галицького. Залишився син Тимофій.
Загинула внаслідок ворожої ракети під час виконання службового завдання[331][332]. Нагороджена орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)[333].
13351
Дарій Вікторія Володимирівна («Відьма»)
21 липня 1971, м. Гірське Луганської області. Здобула фах кухаря у професійно-технічному училищі. Працювала за спеціальністю у школах і ресторанах. Любила рукоділля, дуже багато виставкових виробів зробила для Гірської багатопрофільної гімназії № 12. Її роботи возили по області, де на конкурсах вони займали призові місця. Незадовго до загибелі вступила до Луганського національного університету імені Тараса Шевченка на спеціальність військового психолога, але закінчити навчання їй не судилося. З 2018 року служила у 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр» Збройних Сил України. Під час повномасштабного вторгнення перевелася до 47-ої окремої механізованої бригади «Маґура». Обійняла посаду командира взводу технічного забезпечення механізованого батальйону. Мала військове звання сержант[334][335].
Загинула під час виконання службових обов'язків в районі міста Оріхів Запорізької області. Померла під завалами будівлі внаслідок ворожого авіаційного удару по місцю дислокації штабу підрозділу. Похована на Таїровському кладовищі в Одесі[336].
13352
Сокоренко Олександр Олександрович
(«Турбо»)
27 років, м. Київ. Активний учасник Революції Гідності. Був випускником Географічного інституту та Військового інституту КНУ ім.Т.Г.Шевченка. Працював в барі. У 2022 році, як офіцер пішов служити у 47 ОМБР «Ма́ґура», лейтенант. Киянин у шостому поколінні.
Загинув від удару КАБу по місцю дислокації штабу підрозділу [337]
13353
Чертов Андрій
(«Мажор»)
20 років, с. Бурчак, Запорізької області. Жив у Запоріжжі. Закінчив Михайлівське вище професійне училище, здобув фах оператора з обробки інформації та програмного забезпечення. До 2022 працював в Польщі. Зустрів кохану під час служби в 47ОМБр.
Прилетіли дві керовані авіабомби. Завали розбирали три доби. Похований на Капустяному кладовищі у Запоріжжі [338]
13354
Ошита Олександр Григорович
6.10.1983. Старший механік-водій 3-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 4-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2-го батальйону оперативного призначення старшому солдату в/ч 3018, 4БрОП.
Загинув в районі села Григорівка Бахмутського району Донецької області [339].
13355
Іванченко Олексій
25 років, селище Великі Коровинці Житомирської області. Закінчив Великокоровинецьку загальноосвітню школу. Потім навчався в Київському професійно-технічному училищі на столяра, гіпсокартонщика. Заробляв здебільшого за кордоном. В Україні працював будівельником. Також був співробітником «Нової пошти».
Загинув поблизу села Григорівка на Донеччині. Під час ворожого артилерійського обстрілу отримав смертельне поранення: осколок влучив у грудну клітку [340].
28 серпня 1965, м. Луцьк. Колишній народний депутат України (2002—2006 рр.) був головою підкомітету з питань діяльності судів, судочинства та судово-правової реформи Комітету Верховної Ради України з питань правової політики. Із 2006 по 2009 працював заступником голови Атестаційної палати Волинської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а з 2015 по 2020 рік був депутатом Волинської обласної ради, членом постійної комісії з питань використання майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.
Загинув у війні проти рашистської навали 02023-07-3030 липня2023 під час боїв на Запорізькому напрямку[341][342][343]
13357
Вовченко Андрій Миколайович
13 грудня 1988, м.Коростишів на Житомирщині. Жив та працював в Ужгороді. Працював в ювелірній майстерні «Кочут». Офіцер відділення розвідки штабу військової частини А4699.
Загинув на Запорізькому напрямку. Похований на Пагорбі Слави в Ужгороді [344]
13358
Галич Андрій Михайлович
1 травня 1973, с. Оболоня. З 2005-го року проживав в місті Київ. З перших днів повномасштабного вторгнення повернувся з Індії. Спочатку воював в 112ТрО. Наприкінці весни 2023 проходить відбір в 47 Бригаду ЗСУ "Маґура". Старший лейтенант, офіцер служби радіоелектронної та кіберборотьби.
Підірвався на міні 8 липня 2023 разом з Прокопом і Turbo в районі села Мала Токмачка. Втрати ногу і 22 дні боровся за життя [346]
31 липня
13359
Ничик Олексій Олександрович
19 лютого 1981, Донеччина. У 2014 році переїхав до Харкова. На початку повномасштабного вторгнення Олексій перебрався до Тернополя, де вирішив доєднатись до Збройних сил України. Він був розвідником.
У нього зупинилося серце під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку. Похований 4 серпня 2023 на Алеї Героїв Микулинецького кладовища в місті Тернопіль[347]
13360
Харитончук Олександр
1985, с. Хмільна, Канівська громада. Молодший сержант, командир мінометного відділення, командир міномета мінометного взводу аеромобільного батальйону.
Загинув 31 липня 2023 року на Бахмутському напрямку Донеччини[348].
13361
Коваш Юрій
40 років, м. Балта, Одещина. 17 років він віддав службі в правоохоронних органах. Працював у різних підрозділах, зокрема, в патрульній поліції, батальйоні поліції особливого призначення, кримінальній поліції. Останні декілька років обіймав посаду оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 4 Одеського районного управління поліції № 1. Із початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію України оперативник у складі зведеного загону Головного управління Нацполіції в Одеській області виконував на звільненій частині Херсонщини службові завдання, пов'язані з протидією окупантам і злочинності, підтримував правопорядок.
18 червня 1999, м. Київ. Навчалася у ліцеї № 241. Під час Революції гідності допомагала медикам на Майдані. В 2020 закінчила Національну академію Національної гвардії. З початку 2021 року працювала в управлінні проведення обов'язкових повних перевірок НАЗК. В 2022 закінчила Харківський національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого з відзнакою і стала аспіранткою кафедри кримінального права. З травня 2022 проходила службу в 47ОМБр на посаді заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення. Взимку 2022—2023 виконувала обов'язки командира механізованої роти[350].
Загинула внаслідок обстрілів в районі населеного пункту Оріхів на Запорізькому напрямку[351]. Нагороджена орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[333].
↑[unian.ua/war/karpatska-sich-v-rayoni-bahmuta-zaginuv-komandir-anatoliy-tegza-12330651.html В районі Бахмута загинув командир Анатолій Тегза]. {{cite news}}: Перевірте схему |url= (довідка)
.svg)
.png)
_patch.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg){kind=small}
_ribbon_bar.svg){kind=small}
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.png)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
