2 березня міський голова Конотопа Артем Семініхін заявив, що російські війська в місті попередили його, що вони обстріляють місто, якщо жителі чинитимуть їм опір. Російську техніку, розгорнуту біля міськради, оточили місцеві жителі.[1] Семеніхін запитав у жителів міста, чи хочуть вони воювати, чи здатися, після чого жителі «в переважній більшості» відмовилися здаватися.[2][3]
Пізніше того ж дня міська влада почала переговори з російськими силами, переговори тривали 12 хвилин. Була досягнута домовленість, згідно з якою російські війська погодилися не змінювати міську владу, не вводити в місто війська, не перешкоджати транспорту та не знімати український прапор. Своєю чергою, міська влада погодилася, що жителі не будуть нападати на російські війська.[4] Під час звільнення Конотопа Силами оборони України через місяць ліквідували «коменданта» окупаційних сил на Конотопщині[5], який, згідно з матеріалами прокуратури, особисто керував катуваннями місцевих жителів[6].
7 березня український Генштаб оцінив, що російські війська в Конотопі зазнали 50-відсоткових втрат і змушені були перегрупуватися та поповнити запаси.[7]
15 березня українські та російські війська домовилися відкрити гуманітарний коридор для евакуації громадян з Конотопа.[8]
28 березня російські війська зруйнували міст у Конотопі.[9]
2 квітня повідомлялося, що російська армія утримувала коридор у Конотопському районі, через який можна було вивести техніку з Києва та Чернігова до Росії.[10]
3 квітня народний депутат України Олександр Качура заявив у Twitter, що всі російські війська залишили Конотопський район.[11] 4 квітня 2022 року голову Сумської ВДАДмитро Живицький заявив, що російські війська більше не окупували жодного міста чи села в Сумській області та здебільшого відступили, а українські війська працювали над витісненням решти підрозділів.[12]
5 квітня голова ОДА Живицький заявив, що в Конотопському районі знайдено тіла щонайменше трьох закатованих мирних жителів.[13]
Близько 800 російських військ окупували місто.[16] Під час окупації українські поліцейські залишалися в місті інкогніто, підтримуючи як місцевих мирних жителів, так і партизанські сили, які діяли в цьому районі.[16] Українські війська зруйнували міст на південь від міста, зупинивши просування росіян глибше в Україну.[17] Міський голова Юрій Бова переховувався в довколишніх селах, отримавши певну критику за своє рішення не залишатися в місті, але продовжував координувати опір українців, зокрема обстріл російських позицій.[17] Повідомлення про розстріли мирних жителів російськими військами почалися на початку березня.[17]
Контрнаступ
Контрнаступальні дії ЗСУ , які розпочалися 23 березня, призвели до звільнення міста 26 березня.[18][16] Під час бойових дій російські війська обстріляли міську лікарню.[16] Після боїв і обстрілів на околицях міста, окупанти здебільшого відступили за ніч до прибуття українських сил.[19] У звіті AFP зафіксовано «десяток» знищених або пошкоджених танків і бронетехніки.[15] The New York Times повідомила, що до моменту повернення міста Україною їжі стало мало.[16]
Ще в квітні-травні були окуповані Басівка, Журавка, Новеньке та Веселівка (Сумського району),[20][21]
і станом на 1 червня 2025 року Росія контролювала понад 120 км² Сумської області. Окрім того, російська армія продовжила атакувати, поступово розширюючи територію для заходу своїх військ.[22].
У ніч проти 1 червня аналітичний проєкт DeepState повідомив про окупацію села Володимирівка Сумської області[23]
4 червня стало відомо про окупацію сіл Андріївка та Водолаги.[24]
