Вулиця Валова (Львів)
Ву́лиця Вало́ва — вулиця в історичному центрі Львова (Галицький район), поблизу колишнього середмістя. Прямує із заходу на схід від площі Міцкевича до вулиці Підвальної. Нумерація бере початок від площі Міцкевича. Прилучаються вулиці Галицька, Сербська, Архівна, а також площі Галицька та Соборна. Рух транспорту по вулиці дозволений лише на ділянці між площею Галицькою та вулицею Підвальною і лише у напрямку до Підвальної. В'їзд з Підвальної заборонений. У місці перетину з вулицею Галицькою Валову перекрито та під будинками № 7, 9 і 11 влаштовано платний паркінг. Ділянка вулиці навпроти будинку № 5 для автомобільного руху перекрита повністю і використовується як літній майданчик кав'ярні «К'Кава». Наступна ділянка перекритої вулиці — від будинку № 5 до площі Міцкевича використовується для проїзду до підземного гаражу «Укрсоцбанку». ІсторіяВулиця виникла на початку XIX століття після того, як було розібрано південний міський мур (1777 рік). Спочатку на місці колишнього муру і прилеглих ділянок утворено вулицю Нову (нині Братів Рогатинців). 1811 року було засипано рів перед садом Монастиря бернардинів і через сад продовжено вулицю Шкоцьку (нинішня Сербська) до теперішньої пл. Соборної[4]. Так Шкоцька перетнула майбутню вулицю Валову. У засипаному рові влаштовано каналізаційний колектор, для будівництва якого застосовано матеріали з розібраного міського муру[5]. Пізніше, у 1818 році, на місці валів, що оточували Високий мур, прокладено вулицю Валову. Протягом усього часу свого існування вулиця не змінювала назви. Археологічні дослідження2002 року на розі вулиць Валової і Підвальної, під час реконструкції дороги і трамвайної колії на вулиці Підвальній, Архітектурно-археологічною службою Управління охорони історичного середовища проведено дослідження, котре підтвердило присутність залишків «Королівської бастеї» третьої лінії міських оборонних укріплень, що збігається з картографічними даними. Виявлено також багато уламків побутових речей, зокрема посуду, а також цегли, кахлів XVI–XVIII століть[6]. У 2002—2003 роках на місці зруйнованого будинку № 15, а також на території за адресою вулиця Братів Рогатинців 18, тією ж службою проведено охоронно-рятівні дослідження ділянки площею 245 м². Знайдено залишки другої лінії оборонних укріплень XV–XVI століть, так званий «низький мур». Кам'яні фундаменти муру датуються 1412 роком. Знайдено також фрагменти посуду, взуття та інші речі широкого вжитку. Деякі з них позначені печатками зі шведською геральдикою[6]. Будівлі№ 1 — тут 1847 року заснував свою майстерню львівський скульптор італійського походження Паскуале Джованні Заккі. Заклад спеціалізувався на станковій та монументально-декоративній скульптурі. Після смерті Паскуале Джованні у 1881 році, справу батька продовжили його сини Віктор і Ян Олександр. 1911 року майстерню закрито[7]. Будинок до нашого часу не зберігся. № 2 — житловий будинок на розі вул. Валової та площі Міцкевича, споруджений наприкінці XIX століття у стилі історизму[8]. Певний час в будинку містилося Управління державної реєстрації Львівської міської ради. № 4 — упродовж 1878—1884 років у цьому будинку винаймало приміщення Політехнічне товариство[9]. Згодом будинок був зайнятий польською жіночою гімназією імені Королеви Ядвіги[10]. № 5 — наріжний будинок з вулицею Галицькою. Виник на місці мурів Галицької брами. Початково це були три окремих домоволодіння із невеликими будинками, зведеними наприкінці XVIII століття. На початку XIX століття усі три будинки перебудовано в одну триповерхову кам'яницю. 1873 року збудовано триповерховий дворовий флігель на місці давнішого одноповерхового. 1902 року вхід перенесено з вулиці Галицької на фасад від вулиці Валової[6][11]. Перший поверх займає кав'ярня «К'Кава», наріжну із вулицею Галицькою частину — львівське відділення № 1 «Плюс Банку»[12].  № 7. Кам'яниця Балабанівська — шестиповерховий колишній прибутковий будинок (інша адреса — вул. Галицька, 21) на розі з вулицею Галицькою. На першому поверсі розташований операційний відділ львівського відділення «Ощадбанку» № 6319 та відділення «Укрсиббанку» № 925. На інших поверхах знаходиться Управління соціального захисту Львівської міської ради та Державне спеціалізоване видавництво «Світ». Будинок вважається одним із найкращих зразків раціональної постсецесії[13] в архітектурі Львова. Зведений 1910 року за проєктом архітектора Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського на замовлення доктора Теодора Балабана. 8 барельєфів між вікнами другого поверху виконані Зигмунтом Курчинським. У 1931 році дім куплено Галицькою ощадною касою і тоді ж проведено перепланування та реконструкцію фасаду першого поверху в стилі конструктивізму за проєктом Вавжинця Дайчака[14][15]. Початково тут були дві менші житлові кам'яниці (№ 21 і 23 на вулиці Галицькій). Одна з них походила ймовірно з 1798 року і стояла на місці ще давнішої, збудованої замість розібраної перед цим Галицької брами[16]. № 9 — на першому поверсі розміщене відділення «Ощадбанку» № 6319. Будинок зведено за проєктом фірми Альфреда Захаревича і Юзефа Сосновського у 1911 році, для банку «Львівського». Фасад прикрашений чотирма барельєфами виконаними Зигмунтом Курчинським (алегорії мистецтва, промисловості та економіки). Інтер'єри первісно мали живописне оздоблення. В операційній залі не збереглись вітражі авторства Захаревича, які гармоніювали з позолоченою ліпниною. Інтер'єр будинку втратив залишки сецесійного декору після реконструкції 2000 року[17]. № 11 — в будинку розташовано офіс та головне відділення ПАТ «Ідея Банк», а також — центр обслуговування абонентів компанії «Київстар». Споруджений у 1909 році за проєктом Артура Шлеєна у дусі модернізованої готики[18]. Скульптури лицарів виконав Тадеуш Блотницький[19]. Помилки у застосуванні штучного каменю з часом призвели до руйнування скульптур. 2007 року скульптори Олег Капустяк та Юрій Полідович виконали їх реставрацію[20]. № 13 — кам'яниця споруджена у 1911—1912 роках, як прибутковий будинок Адольфа Левіна спілкою архітекторів Вітольда Мінкевича і Владислава Дердацького[21]. Фасад оздоблено рельєфами Зигмунта Курчинського[22]. На першому поверсі розташована кав'ярня «Соната» і магазин мисливського спорядження «Мисливець». № 14 — будинок на розі з площею Галицькою (друга адреса — площа Галицька, 6). На першому поверсі розташоване відділення поштового зв'язку № 8[1]. У міжвоєнний період у будинку містилась адвокатська контора Мар'яна Глушкевича[23]. 1964 року на фасаді уміщено пам'ятну табличку про те, що у 1936—1932 роках тут працював центральний комітет організації «Сельроб» та редакція її газети «Сель-Роб»[24]. Будинок споруджений за проєктом архітектора Вінцентія Кузневича у 1888 році для москвофільського товариства імені Михайла Качковського[25][26]. № 15 — офісний центр спроектований у 2002 році архітектором Олександром Базюком. Замовником виступало ТзОВ «Консоль» (Сімферополь). Конфлікт, що виник довкола будівництва будинку, призвів до відставки голови Управління охорони історичного середовища, Миколи Гайди, котрий вважав будівництво незаконним[27][28]. Попередня кам'яниця, збудована у 1788—1789 роках, завалилась 25 березня 1995 року. 1997 року була розібрана. Металеві решітки її балконів були ідентичні до будинку на площі Ринок, 45[29]. Археологічне дослідження на місці зруйнованого будинку виявило залишки мурів XV—XVI століть, локалізація яких не збігалась з інформацією, поданій в історичних джерелах[6][30]. На першому поверсі офісного центру розташовані відділення № 2 «Астра Банку»[31], відділення № 2 банку «Фінансова ініціатива»[32], регіональне управління № 7 банку «АктаБанк»[33] і «Галицьке» відділення банку «ВТБ»[34]. № 16 — будинок споруджений у 1840-х роках. На початку XX століття це був один з будинків, де містилося управління XI армійського корпусу. Управління займало також сусідній будинок на нинішній площі Соборній, 6[35]. У міжвоєнний період тут розташовувалось командування львівського гарнізону[36]. № 18 — частина приміщень Бернардинського монастиря. В середині XIX століття сюди з вулиці Бляхарської, 13 (тепер вул. Федорова) перенесено утворену 1858 року III гімназію імені Франца Йосифа. 1876 року гімназію перенесено до новозбудованого корпусу на вулиці Баторія, 5 (тепер вул. Князя Романа). У приміщеннях на Валовій залишилась філія. У 1879/1880 навчальному році філію перетворено на самостійну гімназію IV з польською мовою викладання. У 1890/1891 навчальному році ця гімназія також отримала новий власний будинок, що на нинішній вулиці Професорській. Перед першою світовою війною в будинку діяла філія VII гімназії з польською мовою навчання. Від 1919/1920 навчального року це була X державна гімназія імені Генрика Сенкевича[37]. 23 вересня 2008 року будинок внесений до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[38]. № 18а — львівський «Музей Ідей»[39], заснований 1992 року художником Олесем Дзиндрою[40]. № 19 — житловий триповерховий, цегляний, тинькований, з двома дворовими флігелями будинок. Зведений у 1894 році за проєктом будівничого Анджея Голомба у стилі історизму[40]. Тривалий час на першому поверсі працювала кав'ярня «ЦК Локал», інтер'єр якої був розроблений львівським дизайнером, мистецтвознавцем Володимиром Костирком[41]. У 2020 році в приміщенні колишньої кав'ярні «ЦК Локал» відкрився заклад Дмитра Пащука «Port Wine Bar»[42]. № 20 — у будинку розташоване Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради[43] та ресторан «Бернардинське подвір'я». № 21 — будинок на початку XX століття належав єврейському політикові Адольфові Штанду[44]. № 23 — на першому поверсі розташований «Edison Pub» (вхід з вулиці Архівної)[45]. У цьому будинку мешкав і у 1946 році помер вчений-дерматолог Роман Лещинський[40]. № 25 — Будинок споруджений 1843 року у стилі пізнього класицизму[46]. Нині на першому поверсі будинку розташована «Ресторація на Валовій»[47]. № 27 — перший поверх займає магазин церковних тканин. № 29 — будинок споруджений у 1848 році у стилі пізнього класицизму[46]. № 31 — наріжний будинок з вулицею Підвальною (інша адреса — Підвальна 3). Колишній будинок Шпрехерів, зведений у 1910—1912 роках за проєктом Карела Боубліка[48]. У 1919—1939 роках тут містилася редакція єврейської газети «Chwila»[49]. Влітку 1941 року тут діяла організація «Жіноча Служба Україні», очолювана Цецилією Паліїв. Організація допомагала колишнім полоненим, безпритульним дітям та безробітним жінкам[23]. 23 вересня 2008 року будинок внесений до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[38]. У будинку міститься офіс видавництва «Каменяр»[49].
Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
