Вулиця складалася з двох ділянок, що у 1825—1871 роках мали назви Хоронщизни нижня Ґассе та Хоронщизни верхня Ґассе, бо тут у XVII столітті були землі польного гетьмана, воєводи Київського і Краківського, великого коронного хорунжого Андрія Потоцького. У 1871 році частини вулиці об'єднали під спільною назвою Хоронщизна.
Вул. Хоронщизна у 1910 році.
На початку ХХ століття вся непарна частина вулиці Хоронщизна від будинку № 5 до будинку № 29 та вулиця Цитадельна належали до римсько-католицької парафії святого Миколая[5].
У 1940 році перейменована на вулицю Чайковського, на честь російського композитора Петра Чайковського. У перші місяці німецької окупації Львова була повернена передвоєнна назва — Хоронщизна, але вже у листопаді 1941 року перейменована на Цу дер Гоенґассе. У липні 1944 року вдруге повернена передвоєнна назва — Хоронщизна, але вже у грудні того ж року повернена радянська назва — вулиця Чайковського.
У 1963 році до вулиці Чайковського приєднали вулицю Цитадельну і назва — Чайковського поширилася на всю вулицю[6].
30 червня2021 року сильний вітер пошкодив кілька дерев на вулиці[7].
Рішенням сесії Львівської міської ради від 29 вересня 2022 року вулицю Чайковського розділено на дві частини[8]:
№ 1 — на початку 1880-х років в будинку містилися склади французьких піаніно та фортепіано Яна Слівінського, а також функціювало одне з відділень (філія) його фабрики з будівництва органів. Нині цієї адреси не існує[9].
№ 5 — у будинку наприкінці XIX — початку XX століття містилася редакція часопису «Kurjer Lwowski». У 1884—1907 роках головним редактором часопису був польський журналіст, політик Генрик Ревакович[10]. Також містилися редакція часопису «Przyjaciel ludu», редактором якого у 1889—1902 роках був польський громадський та політичний діяч, публіцист Болеслав Вислоух. Крім редакцій часописів у будинку також містилися дослідницьке бюро Г. Загорської, молочарня Анни Войтинської[11]. За адресною книгою 1913 року в будинку містилися Асоціація львівських послуг, молочарня Яна Клоцека, панчішно-шкарпеткове виробництво Марії Міневської, товариство «Французьке коло» (фр.«Cercle fransais»), співацьке товариство «Ґенжба», Об'єднане академічне товариство[12]. У міжвоєнний період містилися ательє дамських капелюхів Бреннера і ресторан Бартфельда, крамниця постільної білизни та матраців Р. Джали[13]. Наприкінці 1940-х років у будинку містився фотосалон Львівського облвідділу ДФРТ «Укрфото»[14]. Нині тут магазин одягу «Colin's» і туристична фірма «Планета експрес».
Будинок № 7.
№ 7 — колишній будинок Галицького музичного товариства у Львові. Первісний проєкт у необароковому стилі в 1905 році розробив Владислав Галицький. Планувалося розміщення консерваторії та концертного залу, а частину будинку мали використовувати як прибутковий (дохідний) дім. Будівництво розпочали, однак наступного року його продовжили за проєктом, переробленим у сецесійному стилі Владиславом Садловським. Рельєфи на фасадах із зображеннями музичних інструментів, а також дві металеві скульптури лебедів на аттиках, виконані Петром Гарасимовичем. Інтер'єр двоярусного концертного залу прикрашали погруддя композиторів скульпторки Люни Дрекслер. Проєкт будинку товариства експонувався 1910 року на виставці польських архітекторів у Львові[15]Львівська філармонія = Lviv Philharmonic Society: до і після століття / текст Л. Мельник, концепція Т. Р. Стефанишин, текст С. Бурко, резюме, пер. англ. І. Мацелюх, резюме, пер. нім., пер. польс. Л. О. Кияновська. — Львів, 2006. — С. 18.; Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 166. — ISBN 978-83-7543-009-7. (пол.)</ref>[16][17]. Галицьке музичне товариство продовжувало традиції Музичного товариства Святої Цецилії, заснованого Францем Моцартом — сином Вольфганга Амадея Моцарта[18].
В приміщенні Галицького музичного товариства у квітні 1911 року було відкрито кінотеатр «Аполло». Власником кінотеатру був інженер Казімеж Кропйовський. Це був елітний, дорогий кінотеатр з глядацькою залою на 598 місць, але до кінця 1930-х років їх кількість збільшено до 700. У 1916 році кінотеатр перейшов у власність спілки, до якої входили: інженер Станіслав Фред, урядовець магістрату Станіслав Зборовський та журналіст Едмунд Кольбушовський. У січні 1930 року «Аполло» почав демонструвати звукові фільми. У травні 1935 року «Аполло» був одним з двох кінотеатрів Львова, де відбувалися безкоштовні покази репортажу з похоронної процесії Юзефа Пілсудського. Від грудня 1939 року — кінотеатр імені Кірова. Кінотеатр остаточно припинив свою діяльність, у 1943 році[19]. До початку першої світової війни в будинку також містилися ювелірна крамниця Едмунда Мар'яна Біра, Приватна жіноча гімназія імені Юліуша Словацького з публічним правом, технічне бюро «Сікорський та Зейденштейн»[20]. У цьому будинку впродовж 1912—1914 років також містилося консульство Королівства Бельгія[18]. У міжвоєнний період, крім філармонії, в будинку працювали магазин музичних інструментів Бачинського, бюро оголошень «Пресова реклама», банк і товариство взаємодопомоги «Веста»[21]. В будинку також працював заклад Евгеніуша Мар'яна Унгера, що спеціалізувався на виконанні гравірувальних робіт та виготовленні каучукових печаток, звичайних металевих та емалевих відзнак — медалей, значків, жетонів і містився склад номерів, шаблонів та фарб для печаток цього закладу. На Загальній крайовій виставці, що проходила у Познані 1929 року, заклад Унгера був нагороджений п'ятьма золотими медалями[22][23].
У повоєнні часи тут містився концертний зал консерваторії імені Лисенка[24], від 1940-х років — Львівська обласна філармонія і Львівська організація Національної спілки композиторів України. В будинку також розташований Перший Український Микулинецький Паб. У закладі є два віп-зали (на 12 та 25 осіб), а також основний зал розрахований на 80 осіб[25][26]. Будинок філармонії внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 374-м[3].
8 листопада 2016 року на фасаді будинку офіційно відкрили інформаційну таблицю, яка сповіщає про те, що у цьому будинку впродовж 1912—1914 років розташовувалося консульство Королівства Бельгія. Проєкт реалізовано в рамках міської ініціативи «Львів дипломатичний». Участь у відкритті таблиці взяли міський голова ЛьвоваАндрій Садовий та Люк Якобс, Надзвичайний та Повноважний Посол Бельгії в Україні[18].
№ 9 — у 1887 році тут (нині — вул. Ковжуна, 5) містилася фабрика з будівництва органів польського підприємця Яна Слівінського, що переїхало сюди з будинку на вул. Коперника, 9. Орієнтовно у 1888 році Ян Слівінський для потреб підприємства викупив будівлю на вул. Коперника, 16, де після тривалої перебудови Слівінський продовжив свою підприємницьку діяльність [27]. На початку XX століття тут також діяло руське (українське) товариство «Муза» (керівник — Іван Добжанський)[28].
Будинок № 11.
№ 11 — у 1867—1939 роках в будинку працювала Академічна читальня, що була першим польським студентським науковим товариством у Львові. У міжвоєнний період головним осідком організації польський Академічний дім «Лозинець», що розташовувався на розі сучасних вулиць Ігоря Білозіра та Ярослава Стецька[29]. На початку XX століття головою товариства був К. Врублевський[30]. Також Товариство братньої допомоги студентів Львівського університету Яна Казимира (голова Мар'ян Краус)[31], також працювала редакція «Часопису академічного»[32]. Від вересня 1909 й до 1914 року в одному з приміщень першого поверху будинку містилася редакція та адміністрація часопису «Filatelista» — друкованого органу товариства міжнародних філателістів «Унія»[33]. У міжвоєнний період тут також містилася крамниця спортивного одягу Яна Бісанца[34], нині тут магазин «Посудний ряд» та бар «Резон».
№ 13 — на початку XX століття тут (колишня адреса — вул. Хоронщизна, 11а) працювала крамниця галантерейних виробів Людвика Вежбицького, кравецька майстерня «Самодіяльність» Яна Капціо[35]. У міжвоєнний період містилися слюсарський заклад В. Баюлка[36], християнський заклад «Еллен» (виробництво білизни, блузок, лікарських фартухів і т.п.)[37]. Нині тут міститься офіс компанії «Реконструкція» (будівництво та ремонт житлових і нежитлових будівель), а також магазин італійського взуття, комісійний магазин, туристична агенція «Coral Travel», ресторан «СУПкультура», поліграфічна компанія «Маркос».
№ 15 — від початку XX століття й до 1929 року тут працювало технічне бюро інженерних проєктів відомого львівського інженера-механіка, фотографаФранцішека Рихновського[38], а також містилася приватна жіноча семінарія Анни Рихновської[39]. Нині в портері будинку міститься Академія перукарського мистецтва Володимира Новоградського.
Будинок № 17.
№ 17 — чотириповерхова кам'яниця. Від початку XX століття й до 1939 року містилися друкарня Шмідта і спілки, Цісарсько-королівська окружна дирекція державних лісів[40], а також Державне управління доріг та редакції низки часописів («Wiadomości artystyczne», «Czasopismo techniczne», «Słowo polskie» та інші) та діяло польське торгово-географічне об'єднання[41]. До 1940 року в будинку мешкав інженер Конрад Дєжа-Лозинський гербу Любич (1871—1940)[42][43] У радянські часи: 1950-ті роки — лісозаготівельний та деревообробний трест «Львівліспром»[44] та ремонт взуття, згодом — Львівський міський центр зайнятості (раніше Обласне бюро з працевлаштування), Державна інспекція з контролю за цінами у Львівській області, від часів незалежності — відділення № 3 банку «ПУМБ»[45], хостел «Чайковський» та Львівська державна лісовпорядна експедиція УДПЛВО «Укрдержліспроект»[46] та Львівська регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні транспорті[47]. 20 березня 2020 року виконавчий комітет Львівської міської ради затвердив містобудівні умови на реконструкцію будинку з розширенням за рахунок надбудови нежитлових приміщень та пристосуванням під адміністративно-офісні приміщення. Буде надбудовано ще два поверхи, де після реконструкції планують розмістити офісні приміщення, санвузли, комору та коридор[48].
№ 23 — з початку XX століття[49] й до 1939 року в будинку містилася друкарня поспішна[50], а також працював ресторан Шеви Танцер[51].
№ 25 — від кінця XIX століття й до 1930 року в будинку мешкав представник львівської наукової школи польських істориків XIX століття, бібліограф, професор і ректор Львівського університетуЛюдвік Фінкель[52]. У 1910-х роках власником будинку була Людвика Покопович і тут діяло товариство взаємодопомоги галицьких лікарів[53]. нині в будинку міститься йога—Артстудія «Коралі».
№ 27 — від 1908 року в будинку діяла «Liga Pomocy Przemysłowej»[54], у 1910-х роках в будинку містилися інтролігаторня (палітурний цех) книгарні Польської та музична школа Л. Святковської і Ф. Щепановської[55]. У міжвоєнний період працювала друкарня Бернарда Полонецького та репродукційний заклад (викопіювання документів) Юзефа Бродіша[56]. У 1950-х роках — 16-та Республіканська типографія[57]. На початку 2000-х років — магазин «Меблі», нині в будинку містяться приватна нотаріальна контора Р. Потапчук та хостел «Z-One Hub».
№ 31 — двоповерхова сецесійна кам'яничка, збудована у 1871 році. Тут упродовж 1884—1939 років містилися редакції та друкарні польських часописів: «Gazeta Ludowa» (редактор Ян Домбський; 1908—1914), «Kurjer Lwowski» (редактор Болеслав Вислоух; 1887—1919), «Ojczyzna»[58][59] та «Gazeta Poranna»[60], а також працювали представники культурного та суспільного життя Львова тих часів, такі як Іван Франко, Ян Каспрович, Болеслав Лімановський, Еліза Ожешко, Генрик Ревакович, Александер Мединський. У міжвоєнний період тут містилася редакція часопису «Goniec Wieczorny Illustrowany» Зігмунда Гальперна[61]. Власником будинку на початку ХХ століття була Каміла Томашевська[62]. За часів незалежності на першому поверсі будинку працював магазин-салон «Гал-Сат» (опалення, вентиляція, каналізація). У 2016 році кам'яниця була розібрана, а на її місці упродовж 2016—2018 років будівельною компанією «Новий Львів» збудований чотириповерховий адміністративний будинок з вбудованими приміщеннями соціально-культурного призначення на замовлення ПП «Рока», ТзОВ «Два кольори» та ТзОВ «Скенер»[63]. У грудні 2018 року на першому поверсі будинку відкрилася продуктова крамниця торгової мережі «Рукавичка»[64]. 25 січня 2020 року на вул. Чайковського, 31 (вхід з вулиці Стефаника) відбулося урочисте відкриття міського молодіжного центру «МолоДвіж», на якому відбулося перерізання стрічки, презентація центру, панельна дискусія з наглядовою радою, презентація програми U-Report Ukraine за участю її амбасадора, лідера гурту «Антитіла»Тараса Тополі. Загальна площа центру становить 360 м² і розраховане на одночасне перебування у ньому близько 150 осіб[65].
З парного боку вулиці
Будинок № 6
№ 6 — чотириповерхова кам'яниця (інша адреса — проспект Шевченка, 4), споруджена будівельною спілкою Міхала Уляма та Зиґмунта Кендзерського за проєктом Тадея Обмінського у стилі ранньої (орнаментальної) сецесії у 1904—1905 роках для адвоката Адольфа Сеґаля[66]. За адресною книгою 1912 року, в будинку містилися Перше крайове виробництво корсетів, кондитерські вироби для дітей М. Кройцер, ресторан Ісака Келча, академічна читальня для жінок, товариство «Англійське коло» (англ.English Circle; керівник В. Робертсон Батлер), школа крою Юлії Онишкевич[67], а також в будинку мешкали польський піаніст, диригент, педагог, композитор, капельмейстерЛьвівської опери Броніслав Вольфсталь (1883—1944)[68][69][70] та адвокат Саломон Віттлін (1874—1942)[71][72]. У міжвоєнний період в будинку містилися офіси різних фірм, приймальні адвокатів та лікарів, Спілчанський банк, Akcyjny Bank Związkowy, Акціонерний кооперативний банк, редакція «Газети Банкової», Крайова промислова спілка та інші орендарі. У 1920—1930-х роках тут розміщувалося правління щорічної міжнародної виставки-ярмарку «Східні торги». За радянських часів споруду займали обласні комітети різних профспілок. Нині цю традицію продовжує Асоціація робітників Львівщини (2-й поверх будівлі)[73]. У радянський час інтер'єри було частково переплановано, зокрема встановлено у кімнатах численних перегородок задля розміщення якомога більшої кількості фірм та установ. На 1-му поверсі автентичні внутрішні перегородки між приміщеннями, в яких містились окремі крамниці та фірми, були розібрані для створення витягнутого Г-подібного простору. Тут запрацювала продуктова крамниця, яку небезпідставно прозвали «сквозняком». Функціонує вона й донині[74]. У 1992—2015 роках в будинку містилося відділення «Петрокоммерцбанк-Україна», від 2015 року — відділення банку «ARB». Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 396-м та № 2222-м[3].
№ 8 — триповерхова офісна будівля. На початку XX століття за цією адресою розташовувалося технічне бюро і будівельна компанія Казімєжа Щепанського[75], а також мешкав Тадеуш Годлевський, відомий польський фізик, професор, ректор Львівської політехніки[76]. У міжвоєнний період містилося ательє дамських капелюхів Броди. Нині тут Асоціація торгових підприємців «Старий Ринок», відділення АТ «Приватбанк» та магазин «Джинси».
Будинок № 10.
№ 10 — триповерхова кам'яниця. На початку XX століття власником будинку був Титус Буковський[77] та містилася музична школа Яна Скшедлевського[78]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 375-м[3].
Будинок № 12.
№ 12 — в будинку від 1887 року діяла приватна школа музики і співу, заснована відомим польським композитором Каролем Мікулі[79]. До 1926 року в будинку мешкав доктор медицини, професор та керівник кафедри загальної та експериментальної патології з патологічною анатомією Цісарсько-королівської ветеринарної школи у 1889—1896 роках, професор медичного факультету Львівського університету Ян Прус (1859—1926)[80][81][82], також до початку першої світової війни містилася Спілка німецьких рільників у Польщі. У міжвоєнний період в будинку мешкали власник друкарні Станіслав Кюблер[83], адвокат Юстин Дзерович[84] та інші. Нині в будинку містяться крамниці «Світ канцелярії», «Галерея парфумів» та агенція іноземних мов «Руна» Наталії Дячук. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури під охоронним № 376-м[3].
№ 18 — в кам'яниці до 1900 року мешкала родина Бартошевських[90]. Відомий представник цієї родини — священик та релігійний діяч УГКЦ, богослов, письменник, педагог, професорЛьвівського університету, редакторчасопису«Рускій Сіонъ»Іван Бартошевський[91]. Також в будинку містилася редакція часопису «Ruch Katolicki» В. Завадського[92]. У 1910-х роках власниками будинку були графиня Анна Целецька з Бнінських (герб Лодзя) та її чоловік Артур Целецький-Заремба[93]. На той час в будинку містилася бібліотека товариства правників і мешкали власник бухгалтерського бюра Ян Флоркевич, адвокат Ян Шенк, вдова по колишньому власникові будинку Емілія Павліковська[94].
№ 20 — триповерхова офісна будівля 1970-х років. Тут за радянських часів містився магазин-салон «Калина» з обслуговування інвалідів війни Ленінського та Червоноармійського районів м. Львова. З початку 1990-х років — автомобільний салон ТОВ «Ілта-Львів» — офіційного дилера компанії «Автомобілі Peugeot»[95].
№ 22 — у 1890—1914 роках в будинку мешкав польський живописець, портретист, пейзажист Олександр Августинович (1865—1944) та до 1930 року мешкав доктор медицини, відомий на той час хірург, лікар-оториноларинголог, професор медичного факультету Львівського університету, колекціонер старовинних образів Роман Баронч (1856—1930)[96][97], брат польського скульптора Тадеуша Баронча. Також містився комісаріат дільниці № 1 Магістрату м. Львова (керівник Єжи Немчиновський)[98]. У 1950-х роках тут містилася Перша дитяча консультація[99]. Від 1970-х років тут міститься ДНЗ № 29 «Полуничка»[100].
Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 138. — ISBN 978-617-629-077-3.
Мельник І. Академічна. Проспект Шевченка // Галицьке передмістя та південно-східні околиці Королівського столичного міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — С. 113—114. — (Львівські вулиці і кам'яниці) — 1000 прим. — ISBN 978-617-629-076-6.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
