Вулиця Князя Романа (Львів)
Ву́лиця Кня́зя Рома́на — одна з центральних вулиць міста Львова у Галицькому районі[5][6]. Простягається від площі Галицької до перехрестя вулиць Франка, Левицького та Ігоря Білозіра. Прилучаються вулиці Нижанківського, Шухевича та Фредра[7]. Назва
Між будинками № 16 та № 18 пролягає невеличкий провулок, що сполучає вулиці Князя Романа та Нижанківського. Нині провулок належить до вулиці Князя Романа, але упродовж 1863—1955 років був окремою вулицею та мав назви:
ЗабудоваВ архітектурному ансамблі вулиці Князя Романа переважають класицизм, історизм, віденська сецесія та конструктивізм[9]. Більшість будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури національного та місцевого значення[4]. Будівлі№ 1, 3 — початково на цьому місці розташовувався монастир кармелітів взутих із костелом святого Леонарда. Частину цієї території займав приватний житловий будинок. У середині 1870-х років будинок перебудовано за проєктом Юліана Захаревича і у ньому розташовано Крайовий повітовий суд[10]. Споруда простояла лише 15 років, після чого її разом із залишками монастиря розібрано і у 1891—1895 роках зведено значно монументальнішу будівлю суду в стилі неоренесансу з елементами класицизму — Палац Справедливості[11] або ж Вищий суд Галичини[12]. Проєкт Франциска Сковрона, опорядження фасадів Яна Завейського. Центральний ризаліт увінчує скульптурна група «Правосуддя» (нині ушкоджена), виконана у 1893 році Леонардом Марконі. 1897 року Марконі, за допомогою Антона Попеля, доповнив боковий фасад від площі Галицької двома необароковими статуями «Справедливість» і «Законодавство» (не збережені). Нині це один із корпусів Львівської політехніки[13][14]. Тут, у так званій «кармелітській тюрмі», у 1877—1878 роках перебував в ув'язненні Іван Франко, про що сповіщає встановлена 1972 року меморіальна таблиця (скульптор Анатолій Галян, архітектор Мирон Вендзилович)[15]. Таблицю відлито на Львівській кераміко-скульптурній фабриці[16]. Тут же відбувся суд над Михайлом Павликом і Остапом Терлецьким[17]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 16/1-м[4]. № 2 — триповерховий житловий будинок. З Польщі на першому поверсі будинку містився бакалійний магазин Солецького. Від радянських часів, у 1950-х роках — закусочна, згодом майстерня з ремонту взуття «Підківка», що працює тут донині, а також працює магазин мобільного зв'язку «Life». Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1198-м[4]. № 4 — п'ятиповерховий житловий будинок у стилі модерн із елементами неокласицизму, споруджений у 1913—1912 роках за проєктом Станіслава Бардзького, виконаним у бюро Адольфа Піллера[18]. Нині одне з приміщень займає хостел «Компас», а також майстерня з ремонту взуття та сумок «Каблучок-Обнова» (вхід з вулиці). Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 2031-м та № 1580-м[4]. № 5 — триповерхова неоренесансна будівля колишньої 3-ї міської гімназії імені Цісаря Франца-Йосифа I (від 1919 року — Державна 3-я міська гімназія імені короля Стефана Баторія). Споруджена 1876 року на розі з нинішньою вулицею Шухевича за проєктом Юліуша Гохберґера. Центральний ризаліт прикрашений шістьма скульптурами видатних діячів польської культури та науки: М. Коперника, А. Снядецького, А. Міцкевича, Т. Чацького, Ю.-М. Оссолінського, Я. Длугоша. Скульптор — Тадеуш Баронч[19][20]. До побудови цього будинку гімназія містилася на вулиці Валовій, де після переїзду певний час діяла її філія[21]. Упродовж 1911—1914 років тут викладав викладав польську мову та літературу польський письменник, представник жанру жахів у польській літературі першої половини XX століття Стефан Грабінський. Директором гімназії у 1921—1926 роках був польський науковець, педагог Емануель Августинович де Рошко. Нині тут міститься науково-дослідний інститут НУ «Львівська Політехніка» (навчальний корпус № 20)[19]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 17-м[4]. № 6 — будинок споруджений у 1912—1914 роках за проєктом Адольфа Піллера і Романа Фельпеля, як прибутковий будинок на замовлення купців Кароля Чуджака і Людвіка Штадтмюллера. У 1920-х роках тут містився «Банк землі польської», а від 1929 року — радіостанція. Будинок поєднує риси юґендстилю (німецького різновиду модерну) та стилізовані романсько-готичні елементи. Скульптури лицарів, що підтримують еркери, та барельєф із левом над потрійним порталом виконані у 1912—1913 роках Станіславом-Ришардом Пліхалем[22][23]. Нині тут розташовані Львівське державне обласне радіо та Львівський обласний радіотелевізійний передавальний центр, а також працює кав'ярня-музей кіно-фототехніки «Фіксаж». Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1199-м[4]. № 9 — п'ятиповерховий житловий будинок, споруджений у 1933—1935 роках за проєктом інженера Міхала Кольбушовського на фундаментах розібраної кам'яниці з останньої третини XIX століття у стилі функціоналізму, як власний будинок Міхала Кольбушовського. Після 2000 року над південним крилом добудовано шостий поверх[24]. Від радянських часів, у 1950-х роках на першому поверсі містилися — майстерня з ремонту вагових приладів, згодом у 1960-2000 роках — фірмовий магазин Львівської овочевої фабрики[25], нині — продуктова крамниця мережі «Близенько», поряд розташована взуттєва крамниця «Ренесанс». Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 18-м[4]. № 12/14 — колишній готель «Австрія», збудований у 1900—1901 роках за проєктом архітектора Августа Богохвальського у стилі необароко з елементами віденської сецесії[26]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1200/1-м[4]. № 24 — будинок в стилі класицизму, споруджений близько 1829—1830 років ймовірно за проєктом архітектора Фридерика Баумана або Ігнатія Хамбреза. Автор скульптурного декору — Йоан Шімзер[27]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1201-м[4]. № 26 — початково будинок французької нафтової компанії «Прем'єр». Спорудження завершено 1924 року за проєктом архітектора Юліана Цибульського від 1914 року. Плани і фасад модифіковані Фердинандом Касслером. Будинок, а особливо його останній поверх привертає увагу скульптурним декором невідомого автора[28]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1202-м[4]. № 30 — на цьому місці була чотирикласова жіноча школа. Її приміщення подароване фундаційним записом родиною Бурлярдів. На початку XX століття будівля була у вкрай незадовільному стані[29]. 1908 року за проєктом Тадея Обмінського збудовано новий сецесійний будинок для притулку Віктора Бурлярда. Розташований на розі з вулицею Нижанківського, має також іншу адресу — вул. Нижанківського 2/4. Нині в будинку міститься Львівський коледж культури і мистецтв[30]. № 32 — будинок споруджений 1911 року за проєктом архітектора Людвіка Теуша. Фасад прикрашений рельєфами путті в неокласицистичному стилі. У міжвоєнний період у будинку розташовувалось фотоательє «Oleografia» Міколяша і Межецької[31]. У 1920—1925 роках тут діяло архітектурно-будівельне бюро фірми Альфреда Захаревича і Євгена Червінського[32]. Нині на першому поверсі містяться відділ мистецької літератури Львівської державної обласної універсальної наукової бібліотеки та дитяча бібліотека-філія № 13. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1203-м[4]. № 34 — житловий будинок, споруджений 1912 року за проєктом Станіслава Улейського і Юзефа Пйонтковського[33]. Тут мешкав інженер, винахідник, творець першого у Польщі літака Едмунд Лібанський, архітектор Ян Новорита. На стриху розташовувалась майстерня художника Володимира Блоцького, а згодом — Марії Б'янкі-Моссочи[31]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1204-м[4]. № 36 — попередником будинку, що нині розташований на цій ділянці, був заїжджий двір Бенедикта Криніцького, збудований близько 1800—1810 років[34]. № 38 — колишня кам'яниця Кшижановського. Тут мешкав польський літератор Ян Лям[35]. В будинку міститься Державне підприємство «Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», при якому діє Народний музей метрології та вимірювальної техніки. У квітні 1938 року, з нагоди столітнього ювілею від дня народження Яна Ляма, на фасаді будинку, встановлена пам'ятна таблиця[36][37].
Втрачені будівліПерша документальна згадка про церкву походить із 1386 року. Із 1546 року при храмі існувала найстаріша у Львові церковна школа. 1711 року була збудована наново (попередня можливо знищена військовими діями). 1800 року закрито і продано разом із ґрунтами. Під час будівельних робіт у 1875 і 1926 роках віднайдено залишки церковного цвинтаря і козацьких поховань з часів облоги Львова 1648 року. Церква розташовувалася приблизно на місці скверу, що з парного боку вулиці, поблизу перехрестя вулиць Івана Франка та Білозіра. Протягом усього свого існування церква була дерев'яною[38]. Бароковий костел, із монастирем, збудований 1724 року на місці давнішого, що походив з початку XVII століття. Монастир закрито під час Йосифінської касації 1784 року. Перетворений спочатку на фабрику, а згодом на в'язницю. У 1877—1878 роках у так званій «кармелітській тюрмі» перебував арештований Іван Франко. Комплекс будівель до 1889 року розібраний для будівництва споруди Вищого крайового суду (будинок № 1/3). Перед розбиранням виконано обміри, які дозволяють нині скласти певне уявлення про втрачену споруду[39].
Збудований на початку 1770-х років ймовірно у стилі раннього класицизму за проєктом Йозефа Зайделя для підчашого брацлавського Йосипа Самуїла Павловського. Спорудження велось будівничими Франциском Кульчицьким та Антоном Косинським. Палац розташовувався навпроти монастиря кармелітів[40]. Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
