Географія Танзанії

Географія Танзанії
Географічне положення Танзанії
Географічне положення
Континент	Африка
Регіон	Східна Африка
Координати	6°00′ пд. ш. 35°00′ сх. д. / 6.000° пд. ш. 35.000° сх. д. / -6.000; 35.000
Територія
Площа	947 300 км² (31-ше)
• суходіл	93,75 %
• води	6,25 %
Морське узбережжя	1424 км
Державний кордон	4161 км
Рельєф
Тип	височинний
Найвища точка	гора Кіліманджаро (5895 м)
Найнижча точка	Індійський океан (0 м)
Клімат
Тип	субекваторіальний
Внутрішні води
Найдовша річка	Руфіджі (600 км)
Найбільше озеро	Вікторія (69485 км²)
Інше
Природні ресурси	гідроенергія, руди кольорових металів, фосфати, залізні руди, кам'яне вугілля, алмази, коштовне каміння, золото, вуглеводні
Стихійні лиха	повіді, посухи, активний вулканізм
Екологічні проблеми	деградація земель, знеліснення, спустелювання

Танзанія — східноафриканська країна, що лежить на сході континенту . Загальна площа країни 947 300 км² (31-ше місце у світі), з яких на суходіл припадає 885 800 км², а на поверхню внутрішніх вод — 61 500 км²^[1]. Площа країни у 1,5 раза більша за площу України.

Офіційна назва — Об'єднана Республіка Танзанія, Танзанія (суах. Jamhuri ya Muungano wa Tanzania)^[2]. Назва країни походить від комбінації назв двох держав, що утворили її 1964 року, Танганьїки і Занзібару з додаванням постфіксу на означення країни -ія^[3]. Танганьїка бере свою назву від однойменного озера в цьому регіоні, яке вперше відвідав 1858 року Річард Френсіс Бертон^[3]. Він вивів назву від tou tanganyka — приєднуватися, інтерпретувавши це як місце, де зливаються води. Однак 1871 року інший британській мандрівник, Генрі Мортон Стенлі пояснив, що топонім має інше походження, від «тонга» — острів і «гіка» — рівнина^[3]. Для сучасних дослідників обидві теорії залишаються сумнівними. Султанант Занзібар отримав свою назву від однойменного міста, який араби прозвали Зенгібар (Зенджібар), де «зендж» (араб. زنكي) — назва місцевого народу, яка перекладається як чорні, а «бар» (араб. برر) означає берег, тобто «Берег чорношкірих»^[3]. Колишня назва — Об'єднана Республіка Танганьїка і Занзибар^[2].

Танзанія — східноафриканська країна, що межує з вісьмома іншими країнами: на півночі — з Угандою (спільний кордон — 391 км) і Кенією (775 км), на заході — з Бурунді (589 км), Руандою (222 км), ДР Конго (479 км), на півдні — з Мозамбіком (840 км), Малаві (512 км) і Замбією (353 км). Загальна довжина державного кордону — 4161 км^[1]. Танзанія на сході омивається водами Індійського океану. Загальна довжина морського узбережжя 1424 км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)^[4][5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя^[1][5].

Час у Танзанії: UTC+3 (+1 година різниці часу з Києвом)^[6].

Надра Танзанії багаті на ряд корисних копалин: олово, фосфати, залізну руду, кам'яне вугілля, алмази, коштовне каміння, золото, природний газ, нікель^[7].

Країна розташована на Східно-Африканському плоскогір'ї (висоти понад 1000 м). Середні висоти — 1018 м; найнижча точка — рівень вод Індійського океану (0 м); найвища точка — гора Кіліманджаро (5895 м), найвища гора континенту.

Найбільші острови країни: Занзібар, Пемба та Мафія.

Територія Танзанії лежить у субекваторіальному кліматичному поясі^[8]. Влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні^[9]. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, увесь рік температура повітря близько +26 °C. , зимовий період не набагато прохолодніший за літній^[9]. У літньо-осінній період з морів та океанів можуть надходити тропічні циклони, вдалині від моря взимку відзначається сухий сезон^[9]. На півночі два сезони дощів (березень—травень та вересень—листопад) — на півдні один (листопад—квітень).

Танзанія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою^[10].

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 96,27 км³^[1]. Хоча в Танзанії немає крупних річок, по Центральному плато країни проходить вододіл басейнів трьох великих річок Африканського континенту: Нілу, Конго і Замбезі, які, відповідно, течуть в Середземне море, Атлантичний і Індійський океан. Конго живлять води озера Танганьїка, Ніл — озера Вікторія, Замбезі — озера Ньяса (Малаві). Чверть території країни займають області внутрішнього стоку, які охоплюють депресію озера Руква і розташовані на півночі країни замкнуті басейни озер Еясі, Маньяра, Натрон, Балангіда.

Станом на 2012 рік в країні налічувалось 1840 км² зрошуваних земель^[1].

Річки сходу країни належать басейну Індійського океану; на заході річки несуть свої води до безстічних областей озер Танганьїка, Руква; на півночі річки впадають до озера Вікторія, що належить до басейну Середземного моря Атлантичного океану. Головні річки країни — Понгані, Руфіджі, Рувума і Вамі. Річкова мережа розвиненіша на сході, куди течуть більш повноводні річки, що впадають в Індійський океан. У внутрішніх областях річкова мережа рідше. На Центральному плоскогір'ї багато річок пересихають в сухий сезон. На плато Масаї постійних річок майже немає.

Уздовж східного кордону розташовані озера Вікторія, Танганьїка, Ньяса.

У рослинному покриві переважають савани та рідколісся.

Земельні ресурси Танзанії (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 43,7 %,
  • орні землі — 14,3 %,
  • багаторічні насадження — 2,3 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 27,1 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 37,3 %;
• інше — 19 %^[1].

Зоогеографічно територія країни належить до Східноафриканської підобласті Ефіопської області^[9].

Танзанія є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища^[1]:

• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь^[11].

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: повіді на центральному плато в сезон дощів; посухи; помірний вулканізм, вулкан Ол-Доньо-Ленгаї (2962 м) спокійно періодично вивергає потоки лави впродовж багатьох років^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• деградацію земель;
• знеліснення;
• спустелювання;
• руйнування коралових рифів;
• часті посухи наносять великої шкоди примітивному сільському господарству;
• браконьєрство, особливо заради слонової кістки.

У фізико-географічному відношенні територію Танзанії можна розділити на 3 райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом.

• Смуга прибережної низовини місцями, особливо в гирлах річок, заболочена. Тут поширені мангрові чагарники, розвинені родючі ґрунти. Клімат екваторіально-мусонний, жаркий, сезонно вологий. Такий же клімат на островах Занзібар і Пемба, де випадає багато опадів, ґрунти родючі й інтенсивно обробляються. Океанський берег материкової частини Танзанії порізаний досить слабо. Для стоянки морських суден придатні лише гавані Дар-ес-Салама, Тангі, Лінді та деякі інші.
• Плато. Більш низька і більш посушлива частина плато займає всю південну Танзанію. Ґрунти тут більш легкого складу, схильні до ерозії і швидко виснажуються. Осадів випадає мало, водиться муха цеце. На мові народу суахілі цю безплідну і малонаселену місцевість називають суах. «ньїка». Центральна і північна частини плато підіймаються до висот 1200—1500 м. Місцями там випадає помірна кількість опадів, поширені родючі ґрунти. Широко розвинене землеробство. Плато в меридіональному напрямі перетинається Східно-Африканською рифтовою зоною, що утворилася внаслідок значного занурення земної кори вздовж паралельних розломів. На півдні до цієї зони приурочена улоговина озера Ньяса, рівень якого вище на 475 м від рівня моря. У західному розломі розташоване озеро Танганьїка, а звивиста східна гілка розлому перетинає центральну Танзанію. Озера Ньяса, Танганьїка і Вікторія (що займає неглибоку западину на півночі плато) мають важливе транспортне значення. На північному сході розташовані плато Серенгеті і Масаї (Степ Масаї), а також Кратерне нагір'я (кратери Нгоронгоро і Ела-Найробі).
• Гори. У найвищих районах Танзанії лежать відособлені вулканічні гори, невеликі гірські масиви і хребти. На півночі це вулкани Меру (4567 м) і Кіліманджаро з піками Кібо (5895 м) і Мавензі (5355 м). На північному сході це гори Паре та Усамбара. Східний край Центрального плоскогір'я зайнятий горами Нгуу, Нгуру, Укагуру, Улугуру (висотою до 2653 м), Рубего й Удзунгва, які разом з горами Паре та Усамбара входять до Східної гірської дуги. На півдні виділяються гори Лівінгстона (Кіпенгере), що протяглися вздовж північно-східного узбережжя озера Ньяса, та гори Мбея (висотою до 2826 м, гора Мбея) на північ від цього озера. Загалом гори отримують більше опадів в порівнянні з іншими районами країни і відрізняються більш родючими ґрунтами. Середні частини схилів гір Кіліманджаро придатні для землеробства.

• Східна Африка

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Бєлозоров С. Т. Африка : фізико-географічний нарис. — вид. 2-ге, перероб. і доп. — К. : Радянська школа, 1957. — 232 с.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Танзанія // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Костів Л. Я. Фізична географія материків і океанів. Африка : навч.-метод. посібник. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 184 с. — ISBN 978-617-10-0374-3.
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

• (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
• (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
• (рос.) Танзания // Африка: энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / гл. ред. А. А. Громыко. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — 671 с.
• (рос.) Бабаев А. Г., Зонн И. С., Дроздов Н. Н., Фрейкин З. Г. Пустыни. — М.  : Мысль, 1986. — 320 с. — (Природа мира)
• (рос.) Браун Л. Африка. — М. : Прогресс, 1976. — 288 с. — (Континенты, на которых мы живем)
• (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
• (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 269 с.
• (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
• (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
• (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
• (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
• (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
• (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
• (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
• (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Поспелов Е. М. Географические названия мира: Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005.
• (рос.) Танзания // Страны Африки. Политико-экономический справочник / ред. В. Солодовников, В. Румянцев. — М. : Издательство политической литературы, 1969. — 318 с.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Географія Танзанії

• Вікісховище : Атлас Танзанії.
• Карти Танзанія : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Tanzania : [англ.] : [арх. 13 березня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 23 May. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Танзанію : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.