Андрієвський Дмитро Йосипович
Андріє́вський Дмитро́ Йо́сипович (нар. 6 січня 1967, с. Ольга, Приморський край, СРСР) — український політичний діяч і бізнесмен. Народний депутат України VII і VIII скликань. БіографіяНародився 6 січня 1967 року в селі Ольга Приморського краю (СРСР) в сім'ї військового. ОсвітаУ 1984 році закінчив середню школу у м. Ржев Калінінської області. У цьому ж році вступив на перший курс Політехнічного інституту м. Калініна. З 1985 по 1987 роки проходив службу в армії. Учасник бойових дій в Афганістані. У 1987 році вступив на другий курс Київського політехнічного інституту на факультет гірничої електромеханіки, який закінчив з відзнакою в 1992 році, отримавши диплом інженера з енергопостачання. У 2005 році закінчив Національну академію державного управління при Президентові України за фахом «управління містом». Кандидат наук з державного управління з 2011 року. Професійна діяльністьПісля закінчення інституту працював інженером-технологом на Київському заводі реле та автоматики, директором по маркетингу малого приватного підприємства «ОНІКС», очолював представництво «Franklin Group Ltd». З 2001 по 2004 роки обіймав посаду віце-президента, а з 2004 по 2007 роки — Президента ТОВ "Концерн «Київпідземшляхбуд». У 2008—2012 рр. та з 2020 року займає керівні посади на підприємствах групи Inteco.[2] З листопада 2019 р. також обіймає посаду виконавчого директора ColorTec Kft. (Угорщина).[3] Політична діяльністьЗ 2002 по 2006 рік — депутат Київради IV скликання від 81 виборчого округу (Солом'янський район Києва), де був членом фракції «Наша Україна», членом постійної комісії Київради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку.[4] Під час Президентської виборчої компанії 2004 року — довірена особа кандидата на посаду Президента України Віктора Ющенка по територіальному округу № 222 (Солом'янський район Києва).[5] У 2006 році обраний депутатом Київради V скликання, член фракції Блоку «Наша Україна» у Київській міській раді, член постійної комісії Київради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку. У 2006–2007 рр. — керівник виконавчого комітету Київської міської організації політичної партії Народний Союз «Наша Україна». У п'ятому скликанні очолював фракцію «Наша Україна», але вийшов з партії, коли фракція стала брати участь в земельних аферах команди Черновецького.[6] До 2008 року — член Ради політичної партії Народний Союз «Наша Україна», член ради Київської міської та Солом'янської районної в місті Києві організації партії. У 2008 році вийшов з політичної партії НСНУ. З травня 2008 року — депутат Київради VI скликання, член депутатської фракції Блоку Віталія Кличка[7], з вересня 2010 року — позафракційний. 2 серпня 2008 року обирається головою Української селянської демократичної партії.[8] На виборах до Верховної Ради 2012 року кандидат у народні депутати в окрузі № 222 (Солом'янський район міста Києва) від Об'єднаної опозиції «Батьківщина»[9]. Переміг, отримавши 33,87 % (34 006 голосів виборців). Заступник голови Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики, член Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації[10]. 18 вересня 2012 року було скоєно напад на його помічника Максима Шкуро, який Дмитро Андрієвський пов'язав зі своєю політичною діяльністю[11][12]. На дострокових виборах до Верховної Ради 2014 був обраний депутатом від «Блоку Петра Порошенка» по 222-му одномандатному виборчому округу м Київ (Солом'янський район). Переміг, отримавши 57,29 % (48011 голосів виборців). У Верховній Раді VIII скликання є членом фракції «Блок Петра Порошенка» і обраний Першим заступником голови Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства.[13][14] 25 грудня 2018 року включений до списку санкцій Росії.[15] 2019 року брав участь до виборів у Верховній Раді України як самовисуванець, не обрано.[16] Майно по деклараціїЗгідно офіційної декларації Дмитру Андрієвському належить:[17]
Законотворча діяльністьПрийнято такі важливі закони, ініціатором або співініціатором яких був Дмитро Андрієвський (всього 16)[18].
Участь у скасуванні статті про незаконне збагачення держслужбовцівБув одним з 59 депутатів, що підписали подання, на підставі якого Конституційний суд України скасував статтю Кримінального кодексу України про незаконне збагачення, що зобов'язувала держслужбовців давати пояснення про джерела їх доходів і доходів членів їх сімей. Кримінальну відповідальність за незаконне збагачення в Україні запровадили у 2015 році. Це було однією з вимог ЄС на виконання Плану дій з візової лібералізації, а також одним із зобов'язань України перед МВФ, закріпленим меморандумом. Конституційний Суд визнав, що ст. 368-2 КК порушує конституційний принцип презумпції невинуватості. На думку суддів, доводити незаконність доходів має сторона звинувачення.[29] Громадська діяльністьВ грудні 2003 року Дмитро Андрієвський увійшов до складу наглядової ради Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут».[30] У 2013—2014 роках був учасником Революції гідності. Спільно з колегами депутатами організували роботу депутатської приймальні в наметі на Майдані Незалежності.[31] Благодійність2009 року видання «Дело» назвало Андрієвського 5-м серед найкращих меценатів України.[32] Зокрема, за фінансування фестивалю театральних шкіл «Натхнення», вистави «Мертві душі» (авторства українофобсткого письменника Булгаков[33][34]), поставленої до 200-річчя Миколи Гоголя Театром на Подолі.[35] 2010 року за ініціативою Андрієвського у КПІ було запроваджено іменну стипендію для здібних студентів.[36] Андрієвський допомагає своїй альма матер відкривати скульптурні композиції: пам'ятник Олені Телізі (2009), скульптура «Еволюція пізнання».[37] 2018 року Андрієвський став президентом БФ «Асоціація випускників КПІ ім. Ігоря Сікорського».[38] Нагороди та званняНагороджений Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (27 травня 2005)[39], Орденом «За заслуги» ІІ ступеня (15 лютого 2017)[40], подякою Президента України, почесною грамотою Кабінету Міністрів України[41], нагрудним знаком «Знак пошани»[42], відзнакою Ради національної безпеки і оборони України ІІІ ступеня (12 жовтня 2022), грамотою та подяками Київського міського голови[43]. Посилання
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
