Іоффе Юлій Якович
Юлій Якович Іоффе (10 грудня 1940, Луганськ, Українська РСР) — український політик, народний депутат України, член Партії регіонів. ЖиттєписНародився 10 грудня 1940 (Луганськ) у сім'ї гірничого майстра. ОсвітаКомунарський (Алчевський) гірничо-металургійний інститут (1964), гірничий інженер-електромеханік. Кар'єра
Політична кар'єраДовірена особа кандидата на посаду Президента України Віктора Януковича в ТВО № 113 (2004—2005). Голова Республіканської партії України (у 2005). Голова Комісії з питань структурних і організаційних перетворень у вугільній промисловості (з січня 1995); член Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування (з грудня 2000); член Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи (з липня 2001); член спостережної ради НАК «Нафтогаз України» (з вересня 2003) Народний депутат України 12 (1)-го скликання, з березня 1990 (1-й тур), Брянківський виборчий округ № 55, Луганська область, член Комісії в питаннях соціальної політики та праці. Група «Промисловці». На час виборів: генеральний директор ВО «Стаханіввугілля», член КПРС. 1-й тур: з'яв. 87.6 %, за 60.1 %. 3 суперники (основний — А. С. Вішняк, н. 1951; водій автобуса; 1-й тур — 19.3 %). 27 жовтня 1992 ВР затверджений віцепрем'єр-міністром[10]. Народний депутат України 2-го скликання з липня 1994 (1-й тур) до квітня 1998, Рубіжанський виборчий округ № 248 Луганської області, висунутий трудовим колективом. Член Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку. Член групи «Конституційний центр». На час виборів — керівник торговельно-економічної місії в складі Посольства України в США Народний депутат України 3-го скликання з березня 1998 до квітня 2002, виборчий округ № 111, Луганська область. На час виборів: народний депутат України. Член фракції НДП (травень — грудень 1998), позафракційний (грудень 1998 — травень 1999), уповноважений представник групи «Трудова Україна» (з травня 1999). Член Комітету з питань науки і освіти (липень 1998 — лютий 2000), голова Комітету з питань державного будівництва й місцевого самоврядування (з лютого 2000). Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006, виборчий округ № 112, Луганська область, самовисування. За 30.19 %, 10 суперників. На час виборів: народний депутат України, член Політичної партії «Трудова Україна». Член фракції «Єдина Україна» (травень — червень 2002), уповноважений представник фракції партій ППУ та «Трудова Україна» (червень 2002 — квітень 2004), член фракції політичної партії «Трудова Україна» (квітень — грудень 2004), член фракції «Трудова Україна» та НДП (грудень 2004 — лютий 2005), уповноважений представник фракції НДП та групи «Республіка» (лютий 2005), член групи «Воля народу» (лютий — березень 2005), уповноважений представник фракції ПППУ (березень — листопад 2005), позафракційний (листопад — грудень 2005), член фракції СДПУ(О) (з грудня 2005). Член Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (з червня 2002). Березень 2006 — кандидат у народні депутати України від «Опозиційного блоку НЕ ТАК!», № 12 в списку, член РПУ[11]. Народний депутат України 7-го скликання з грудня 2012, виборчий округ № 112, Луганська область, від Партії регіонів. За 46,88 %, 10 суперників. На час виборів: президент ТОВ «ДВ нафтогазовидобувна компанія», член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з грудня 2012). Член Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (з грудня 2012). Народний депутат України 8-го скликання з листопада 2014, виборчий округ № 112, Луганська область, самовисування. За 48,62 %, 42 суперника. На час виборів — народний депутат України, безпартійний. Голосував за Диктаторські закони 16 січня 2014 року.[12] 18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.[13] Народний депутат України 9-го скликання, обраний від ОПЗЖ[14]. Заступник голови комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг (з 29 серпня 2019 року)[15]. 2020 року став одним із ініціаторів подання до Конституційного суду щодо відповідності Конституції низки положень антикорупційного законодавства, завдяки рішенню суду відповідальність за недостовірне декларування та саме електронне декларування було скасовано[16][17].Після заборони ОПЗЖ перейшов до депутатської групи "Платформа за життя та мир"[18]
СкандалиЗавдяки зловживанню службовим становищем Іоффе заробив 237 мільйонів гривень на тендері з придбання вугілля 2012 року.[19] РодинаДружина Любов Іванівна; має 2 синів — хірурга (професор, доктор медичних наук, завідувач кафедри загальної хірургії № 2 НМУ ім. О. О. Богомольця Іоффе Олександр Юлійович) та юриста. Нагороди
Згадки у ЗМІЮлія Іоффе позбавили звання “Почесний громадянин міста Сєвєродонецька” Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
