Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
Міщенко Сергій Олексійович («Бугор») Хрест бойових заслугОрден «За мужність» І ступеняОрден «За мужність» ІІ ступеняОрден «За мужність» ІІІ ступеня
01974-05-2121 травня1974, м. Зіньків Полтавська область. Молодший сержант, головний сержант — командир 1 відділення 3 взводу протитанкових ракетних комплексів 87 протитанкового дивізіону 45 ОАБр. Після закінчення середньої школи, з 1991 по 1993 роки проходив службу у підрозділі НГУ у м. Кривий Ріг. Після демобілізації деякий час працював у Опішнянському підрозділі міліції. Здобув вищу юридичну освіту. Згодом започаткував власну справу, займався підприємницькою діяльністю у ремонтно-будівельній сфері. У ЗС України — з перших днів російського вторгнення в Україну. Воював за м. Київ, брав участь у боях під Барвінковим, Вірнопіллям, Бражківкою, відбивав ворожі напади на Харківщині. Мобільний розрахунок ПТРК «Стугна-П» під його командуванням продемонстрував надзвичайну результативність. На особистому рахунку Міщенка — 26 броньованих цілей противника (14 танків, 5 БТР, 6 БМП, 1 БРДМ з радіолокаційним обладнанням), РСЗВ БМ-21 «Град», три КамАЗи, вантажівка УРАЛ, УАЗ та один склад з боєкомплектом. Повний кавалер ордену «За мужність»[2]. Нагороджений відзнакою Президента України «Хрест бойових заслуг»[3]. Залишились дружина, чотири доньки та два сини.
Загинув в боях з російськими окупантами поблизу м. Бахмуту, що в Донецькій області[8].
9465
Піх Богдан
54 роки, м. Львів. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Закінчив Львівський професійний політехнічний ліцей. До початку повномасштабного вторгнення працював водієм-далекобійником за кордоном.
34 роки, мешканець Дніпропетровської області. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ не уточнено). До війни працював на підприємстві «АрселорМіттал». В ЗС України — з середини жовтня 2022 року. Залишилася дружина та маленька донька.
26 січня 1978, м. Луцьк. Капітан. Проходив військову службу за контрактом з 10 квітня 2020 року у складі військової частини на посаді помічника начальника штабу — начальника розвідки штабу механізованого батальйону.
Загинув під час виконання бойового завдання щодо захисту територіальної цілісності та незалежності України в районі населеного пункту Ямпіль Краматорського району Донецької області. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно) [12][13].
Отримав тяжке поранення 18 жовтня під час виконання бойового завдання поблизу села Яковлівка Бахмутського району Донецької області. Лейтенант тривалий час боровся за життя в реанімації, але серце юнака не витримало. Поховали воїна 4 грудня у Хмельовому.[14]
8 лютого 1987, с. Василівка Кілійського району Одеської області. Після 9 класу поступив в Арцизький професійний аграрний ліцей, де отримав спеціальність тракториста. Восени 2022 року добровольцем вступив до лав ЗСУ у 79 ОДШБр.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Мар'їнка Донецької області. Залишилася дружина і троє дітей.
Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно)[16].
9472
Кошарний Валерій Віталійович
(«Кадет»)
25 квітня 1995, м. Ромни Сумської області. Навчався у місцевій школі №1, після чого вступив до Сумського кадетського корпусу і отримав звання Віце-сержант. Після вступив до Української академії банківської справи на факультет «Економіка та фінанси», закінчив магістратуру. Фанат футбольного клубу «Суми». Повномасштабне вторгнення застало «Кадета» закордоном. Будучи відданим своїм патріотичним переконанням, 14 жовтня 2022 року повернувся з Польщі аби стати на захист Батьківщини. Служив у в/ч А4638 - водієм-механіком, був кулеметником 1-ї штурмової роти 1-ї штурмового батальйону 3-ї ОШБр.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу селища Курдюмівка (Донецької області), встигнувши вивезти з поля бою поранених побратимів. Похований на Лозівському кладовищі у рідних Ромнах[17][18][19]
24 роки, місто Ладижин Вінницької області. Старший солдат протитанкового відділення роти вогневої підтримки. 27 липня підписав контракт і пішов на службу в 59 бригаду. Його відправили в Британію на навчання на 3 тижні. Опісля він проходив ще одне навчання у Львові. Потім поїхав на Херсонський напрямок, де перебував до звільнення Херсону після чого був переведений на Бахмутський напрямок.
Загинув від осколкового поранення в шию при виконанні бойового завдання на Бахмутському напрямку[20]
9484
Шатрава Сергій
7 грудня 1981, м. Зіньків, Полтавська область. Механік-водій, солдат, парашутно-десантний батальйон. Закінчив Зіньківську спеціалізовану школу № 1. Здобув професію водія у професійно-технічному училищі. 17 травня 2022 був призваний на військову службу.
24 роки, м. Кропивницький. Солдат, військовослужбовець 57 ОМПБр. Здобув фах зварювальника у вищому професійному училищі. Працював за спеціальністю. З перших днів повномасштабної війни захищав Україну у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка.
Загинув під час мінометного обстрілу під Бахмутом на Донеччині[23].
9498
Авто Руруа
Абхазія, Грузія. Переїхав з Абхазії через окупацію Російськими військами. Учасник Російського-грузинської війни 2008 року. Втратив у тій війні двоюрідного брата та багатьох друзів. Приїхав в Україну, щоб продовжити боротьбу з ворогом. Військовослужбовець 57 ОМПБр. В березні став на захист України від російського вторгнення.
1.8.1993, 29 років, м. Тлумач. Дитинство провів в Дніпропетровській області. Після одруження мешкав в м. Калуш. Мобілізований 25 серпня 2022. Навідник мотопіхотного батальйону, солдат.
Загинув в боях з російськими окупантами біля села Курдюівка Бахмутської громади, що на Донеччині[28][29].
9504
Герчовський Василь
41 рік, с. Лісна Слобідка Івано-Франківська область. Стрілець-снайпер, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Мобілізований у жовтні 2022 року.
Загинув під час артилерійського обстрілу військами РФ неподалік села Білогорівки Бахмутського району на Донеччині[30].
9505
Гембусь Іван
42 роки, с. Верхні Гої Львівська область. Солдат, стрілець 125 ОБрТрО. У 2014 році був призваний на службу та близько року проходив військову службу у зоні АТО. Здобув фах водія-кранівника у Стрийському вищому професійному училищі. З перших днів повномасштабного вторгнення знову взяв до рук зброю та вирушив на передову.
Помер 3 грудня внаслідок поранення, яке отримав під Бахмутом. Похорон відбувся 6 грудня[32].
9507
Надіров Зія Афат огли
01982-01-044 січня1982, м. Баку, Азербайджан. Великий вплив на виховання Зії мав його дядько — ветеран війни в Нагірному Карабаху, який прищепив племіннику любов до зброї та культуру поводження з нею. Працював у Бакінському осередку міжнародної єврейської молодіжної організації Hilell. Був снайпером особистої охорони азербайджанського президента Гейдара Алієва. В Україну потрапив у 2009-му році і залишився жити в місті Боярка, тут збудував свою родину. Був учасником Революції Гідності, возив на барикади медикаменти та харчі. До початку повномасштабного вторгнення чоловік працював у компанії «Ланет». Брав участь у бойових діях в районі Чорнобиля на посаді розвідника-штурмовика у складі 112-ої окремої бригади територіальної оборони. Згодом воював на херсонському напрямку. У перервах між боями азербайджанець ремонтував і вдосконалював стрілецьку зброю. Залишилася мати та двоє синів.
Загинув під час виконання бойового завдання в Бериславському районі на Херсонщині. Похований на Алеї Героїв в Боярці[33][34][35].
9508
Гурний Андрій Володимирович
27 липня 1995, м. Луцьк. Був мобілізований 22.10.2022 року до складу військової частини на посаду оператора протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 3 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону.
Загинув під час виконання бойового завдання щодо захисту територіальної цілісності та незалежності України в районі населеного пункту Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області [13].
Загинув в районі населеного пункту Білогорівка, Бахмутського району Донецької області. З грудня 2002 до січня 2024 вважався зниклим безвісти [36].
9510
Богданов Андрій Володимирович
31 грудня 1987, 34 роки, м. Володимир. Після закінчення ЗОШ НВК №3 вступив до Нововолинського електромеханічного коледжу, згодом продовжив здобувати освіту у Львівському політехнічному університеті, який закінчив з червоним дипломом, спеціальність програміст. у 2014 році добровольцем став на захист країни у складі львівської 24 ОМБр, з якою тримав оборону Луганської області. Звільнившись у 2015, пішов працювати за спеціальністю, а ще очолив одне з ОСББ міста.
Загинув поблизу села Яковлівка Бахмутського району в запеклому бою. Вважався зниклим безвісти. Залишились батьки, сестра, дружина та маленька донечка. Похований 24 лютого 2023 на Федорівському кладовищі [37][38]
55 років, м. Єнакієве Донецька область. Мешканець м. Києва. Майор, командир взводу 101-ої окремої бригади охорони Генерального Штабу. У 1993 році закінчив Шахтинський філіал Новочеркаського політехнічного інституту та здобув фах електромеханіка гірничого устаткування. Був підземним електрослюсарем 4-го розряду. У 2004—2014 роках працював на шахті «Єнакієвська» начальником вентиляційної техніки безпеки.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі селища Дружба під Горлівкою на Донеччині. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[39].
9521
Лесів Олекса
21 вересня 1991 року, с. Павлівка Івано-Франківська область. Старший солдат, розвідник-далекомірник розвідувального взводу (підрозділ — не уточнено).
Загинув у бою з російськими окупантами в результаті артилерійського обстрілу поблизу с. Яковлівка Донецької області[41] УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 318/2023 від 06 червня 2023 року "Про відзначення державними нагородами України". Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
9523
Януш Шеремета («Козак») Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01981-06-2323 червня1981, м. ДинівПольща. Молодший сержант, командир взводу 2-ї бригади Інтернаціонального легіону територіальної оборони України. З дитинства захоплювався історією України й українським козацтвом. 2014 року приїхав до України та проходив вишкіл у запорізьких козаків. Згодом переїхав у Брайтон (Велика Британія), де працював таксистом, але після того знову повернувся в Україну. Прийняв православ'я, опанував мистецтво бою козацькою шаблею та верхову їзду. В березні 2022 року став на захист України. Під час бойових дій двічі виносив на собі поранених побратимів під час артилерійського вогню. Залишилося четверо дітей.
Загинув в боях з російськими окупантами разом з Кшиштофом Тифелем поблизу Бахмута[42][43][44]. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня[45].
25 серпня 1989, Ченстохова, Польща. Військовослужбовець Інтернаціонального легіону територіальної оборони України. Досягнувши повноліття пройшов курс стрибків з парашутом, був членом стрілецької асоціації, відвідував різні табори виживання, був інструктором зі скелелазіння та членом Асоціації силових служб. У 2015 році прийняв військову присягу, перед тим закінчивши філософський факультет. Згодом отримав звання магістра менеджменту у Ченстоховському політехнічному університеті. У березні 2022 вирушив в Україну. У квітні 2022 тренував бійців ТРО у Рівному. У серпні 2022 перевівся в зону бойових дій.
Загинув в боях з російськими окупантами разом з Янушем Шереметою поблизу Бахмуту від вогнепального поранення. Його прах розділили: частину урочисто поховали на цвинтарі в Рівному, іншу на кладовищі у Ченстоховій. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня[45][35][42][43][44].
9525
Марченко Сергій
28 років, м. Калуш, помічник кулеметника роти морської піхоти (підрозділ — не уточнено).
Згідно повідомлення Черкаського обласного ТЦК та СП, військовослужбовець помер в лікувальному закладі від отриманих раніше поранень. Похований в м. Каневі[47].
9527
Авдєєнко Олексій («Якуб»)
Білорусь. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). З 2016 року жив в Україні, став добровольцем тактичної групи «Білорусь» і швидко уклав контракт із ЗС України. Брав участь у бойових діях на Донбасі під час Операції об'єднаних сил. З перших днів повномасштабного вторгнення брав участь в обороні України.
Загинув в боях з російськими окупантами поблизу м. Бахмуту, що на Донеччині[48].
9528
Килюшик Віталій Юрійович
37 років, м. Вараш Рівненська область. Солдат, військовослужбовець 53 ОМБр. Мобілізований у середині вересня 2022 року. Без батька залишилося двоє дітей.
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу поблизу м. Бахмуту, що на Донеччині[49].
9529
Філіпович Дмитро Вікторович
(«Філ»)
Почесний громадянин міста Чорткова
м. Новомиргород Кіровоградської області. Навчався у місцевій школі. Здобув фахову освіту електрика. У 2005-2006 роках проходив строкову військову службу. У 2008 році одружився та переїхав до села Біла Тернопільської області. У мирному житті працював на заводі бригадиром. 4 серпня 2022 долучився до лав ЗСУ у складі 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго. Служив у розвідувальному відділенні розвідувального взводу. Нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест» та нагрудним знаком 66 ОМБр.
Загинув районі села Червонопопівка на Луганщині. Виконуючи завдання, отримав смертельні поранення під час ворожого мінометного обстрілу. Похований в селі Біла на Тернопільщині. Йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Чорткова» [50].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну поблизу м. Бахмуту на Донеччині в районі населеного пункту Біла Гора від артилерійського обстрілу [51].
9542
Стус Володимир
36 років, м. Калуш Івано-Франківська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув у боях за незалежність України (місце — не уточнено)[54].
9545
Ємець Євген
35 років, м. ЕнергодарВасилівський район Запорізька область. У 2005 році вступив на навчання до Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ за спеціальністю «Правоохоронна діяльність». При академії проходив військову службу. У мирний час Євген проживав у м. Львові та працював у сфері безпеки.
Загинув у боях за незалежність України (місце — не уточнено)[55].
9546
Хібовський Ярослав
23 роки, м. Вінниця. Був майстром спорту та рекордсменом України з паверліфтингу. Захисника України призвали на військову службу за контрактом. Був головним сержантом механізованої роти.
Не вийшов з коми у лікарні Мечникова у Дніпрі після тяжкого поранення поблизу Червонопопівки Луганської області[57].
9548
Коломієць Олександр Петрович
03 серпня 1994, м. Гнівань, Вінницька область. Після закінчення школи навчався на провідника. Довгий час працював на плитному заводі в Києві. Коли почалась війна одразу пішов до військкомату. 28 лютого був мобілізований. 24 вересня 2022 року одружився.
Виконував бойове завдання під Бахмутом біля села Спірне, Донецької області. Вважався зниклим безвісти до 3 січня. Похований в Гнівані[58].
9549
Квасюк Віктор Михайлович
31 рік, смт Кирнасівка Вінницька область. В грудні місяці із військовим обірвався зв'язок. Старший кулеметник 3 відділення 3 взводу роти ВТР. Більше місяця вважався зниклим безвісти.
Загинув поблизу населеного пункту Спірне, Донецької області[59].
9550
Савенко Володимир
39 років, м. Фастів Київська область. Військовослужбовець 93 ОМБр. Під час повномасштабного вторгнення приєднався до лав Збройних сил України та вирушив на фронт.
7 серпня 1991, с. Гуляницьке (нині Покровське)[61] на Миколаївщині. Закінчив Миколаївський національний аграрний університет за спеціальністю «Технологія виробництва продукції тваринництва». Під час російсько-української війни у 2015 році Ігор вирішив вступити до лав Збройних Сил України. Брав участь у бойових діях в зоні АТО/ООС біля міста Щастя Луганської області. У 2017-му вирішив повністю присвятити себе військовій справі і вступив до Вищої офіцерської школи у Миколаєві. У 2019 році підписав контракт на військову службу у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Разом із побратимами молодий офіцер виконував бойові задачі на Донбасі, на території ООС. З початком повномасштабної війни Кузнєц продовжував боронити Україну від окупантів. Після важких боїв за Ізюм на Харківщині отримав звання старшого лейтенанта[62].
Загинув поблизу населеного пункту Терни Краматорського району Донецької області. Похований у рідному селі. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[63].
9552
Михалюк Андрій
20 червня 1985, м. Київ. Навчався у спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов №220 міста Києва. Закінчив Державний університет телекомунікацій. У мирний час займався приватним підприємництвом. Захоплювався подорожами, риболовлею та археологією. З початком повномасштабного вторгнення проходив військову службу у лавах 125-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України.
Загинув під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 30 грудня 2022 [64].
9553
Пономарчук Дмитро Ігорович
28 жовтня 1980, м. Київ. Солдат, гранатометник, 101 окрема бригада охорони ГШ. Закінчив університет КПІ ім. Сікорського. Був художником, скульптором, ковалем. Учасник АТО. Демобілізований за станом здоров'я. 24 лютого 2022 року став на захист України. Обороняв Київ на самих важких ділянках. Восени 2022 року блискуче закінчив навчання у Великобританії. Потім був відправлений на найгарячішу ділянку біля Бахмута. Його девіз: Україна завжди має бути готова до бою!
5 грудня, в нерівному бою з переважаючими силами противника поблизу Торецька, під нещадним артилерійським вогнем противника, отримав смертельне поранення, врятувавши своїх побратимів. Нагороджений Орденом мужності ІІІ ступеня (посмертно).
Загинув у боях за незалежність України (місце — не уточнено)[65].
9563
Маланчук Василь
32 роки, с. ЗібранівкаСнятинський район Івано-Франківська область. Солдат, військовослужбовець розвідроти 53 ОМБр. До ЗС України був призваний 23 листопада 2022 року. Залишилися мати та 10-річна донька та брат, який воює на Бахмутському напрямку.
Загинув під час ворожого артобстрілу на Донеччині[66].
9564
Сенишин Володимир
Старший лейтенант, командир кулеметного взводу 3 ОМБ 24 ОМБр. Був депутатом Кам'янка-Бузької міської ради 8-го скликання від політичної партії «Європейська Солідарність», в минулому депутат Кам'янка-Бузької районної ради, з 2014 року на захисті України.
Загинув в районі Опитного Бахмутського району внаслідок бойового зіткнення з ворогом[67].
9565
Юсик Андрій
41 рік, м. Львів. Захищав Україну у складі 125-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Закінчив Львівське Професійно-технічне училище № 53 за спеціальністю «автомеханік». Після завершення навчання проходив строкову військову службу в місті Горлівка Донецької області. Впродовж 15-ти років працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю. Захоплювався електронікою. У 2014—2015 роках виконував бойові завдання у зоні АТО у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади ОК «Захід» Збройних сил України.
29 років, Дружківська громада. Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Проходив військову службу з листопада 2022 року.
Загинув в боях з російськими окупантами поблизу селища Опитного на Бахмутському напрямку[69]
9567
Гавриленко Геннадій
50 років, м. Краматорськ Донецька область. Військовослужбовець 109 ОБрТрО. Навчався у краматорській школі № 3. Здобув фах зварювальника у ПТУ № 47. Працював на Новокраматорському машинобудівному заводі. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов захищати рідні землі у складі місцевої ТРО.
Загинув внаслідок ворожого обстрілу біля с. Макіївка Луганської області[70].
9568
Перехрест Віталій Володимирович
24 серпня 1980 р.н., м. Корсунь-Шевченківський. Старший солдат. Навчався в школі № 5, потім закінчив Корсунь-Шевченківський професійний аграрний ліцей, після чого проходив військову службу в складі Збройних Сил України. Він був навідником зенітного артилерійського відділення окремого батальйону бригади територіальної оборони Луганщини.
Загинув під час виконання бойового завдання біля м. Бахмуту Донецької області. Разом із побратимами потрапив у ворожу засідку. Похований на Краснопільському цвинтарі у рідному Дніпрі [72].
Загинув у районі села Кліщіївка Бахмутського району Донецької області від осколкових поранень[73]
9571
Гавриленко Сергій
2 червня 1974, с. Карлівка. Після закінчення школи проходив строкову службу в Збройних силах України, був учасником антитерористичної операції. Житель Соколівської громади Кропивницького району
01979-03-1919 березня1979, 43 роки, м. Дніпропетровськ. Полковник поліції, начальник Головного управління національної поліції в Черкаській області. Закінчив Донецький інститут внутрішніх справ МВС України (2000) за спеціальністю «правоохоронна діяльність». Особисто керував зведеним загоном правоохоронців на території Херсонської області. Залишилася дружина та двоє дітей. Герой України (08.12.2022, посмертно).
Згідно повідомлення голови Національної поліції України Ігоря Клименка, загинув під час проведення стабілізаційних заходів у Херсонській області в результаті підриву на каскаді ворожих мін[75][76].
Згідно повідомлення голови Національної поліції України Ігоря Клименка, загинув під час проведення стабілізаційних заходів у Херсонській області в результаті підриву на каскаді ворожих мін[75][76][77]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[78].
Згідно повідомлення голови Національної поліції України Ігоря Клименка, загинув під час проведення стабілізаційних заходів у Херсонській області в результаті підриву на каскаді ворожих мін[75][76][77]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[78].
Згідно повідомлення голови Національної поліції України Ігоря Клименка, загинув під час проведення стабілізаційних заходів у Херсонській області в результаті підриву на каскаді ворожих мін[75][76][77]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[78].
9580
Мартинов Ілля
(«Vegas»)
м. Донецьк. Мешкав на Харківщині. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). З початку великої війни разом із сім'єю перебрався до Тлумача на Івано-Франківщині. Без батька залишилось п'ятеро дітей.
дата підлягає уточненню
Загинув в результаті артилерійського обстрілу на Донеччині[79].
9581
Василечко Михайло
с. Нижній Струтинь Івано-Франківська область. Військовослужбовець 109 батальйону 10 ОГШБр. У 2016 уклав контракт на службу в Збройних Силах України і вступив до батальйону «Айдар». Згодом одружився і переїхав до дружини в с. Лісний Хлібичин Коломийського району. У квітні 2021 року знову уклав контракт зі ЗС України.
Загинув в результаті ворожого ракетно-артилерійського обстрілу в с. Яковлівці, що на Донеччині[80].
9582
Гаркавко Ярослав
01995-12-2020 грудня1995. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Був учасником команд «ОГО» та інародного театру абсурду «Воробушек».
01972-01-044 січня1972, с. Комарів Івано-Франківська область. Військовослужбовець 78 окремого батальйону територіальної оборони 102 ОБрТрО. З 2000 року мешкав у м. Івано-Франківську.
Згідно повідомлення голови Івано-Франківської ОВА, військовослужбовець загинув в результаті ворожого артилерійського обстрілу на околиці м. Гуляйполя Запорізької області [82][83].
Загинув в результаті осколкового поранення поблизу Курдюмівки в Донецькій області.
9585
Бевзюк Олексій Іванович («Мерс»)
м. Київ. Військовослужбовець 48-го окремого стрілецького батальйону 72 ОМБр. Громадський та політичний діяч. 24 лютого 2022 року пішов боронити Україну разом з батьком і братом. Брат Андрій Бевзюк загинув на фронті 26 липня 2022 року, батько був комісований після поранення.
14 травня, 1989 р.н., с. Потік, Івано-Франківський район. Навчався у початковій школі в рідному селі та Рогатинській гімназії імені Володимира Великого. Фахову освіту хлопець здобував у Львівській філії Дніпровського національного університету залізничного транспорту. Певний час працював на у «Львівській залізниці». Богдан був учасником Революції гідності. Згодом долучився до волонтерського руху та возив найнеобхідніше військовим у напрямку Маріуполя. Опісля Богдан Романчук пішов добровольцем і рік воював у зоні АТО. Згодом, повернувшись додому, чоловік побрався з коханою. Проходив військову службу розвідником першого відділення розвідувальної роти.
Загинув у бою з російськими окупантами на острові Білогрудий Херсонської області 7 грудня 2022 року в бою з окупантами[86].
9587
Грималюк Артур Васильович
5 квітня 1989, м. Івано-Франківськ. З дитинства залишився сиротою, батьки померли, тому його виховувала бабуся. Навчався в 13-й школі. Поступив в 21 ВПТУ, здобувши професію токаря. Далі пішов в 13 ВПТУ, де здобув 2 професії: слюсаря ремонтних автомобілів і рихтувальника кузовів. В училищах вчився добре, брав участь у змаганнях по професії. Був відзначений грамотами і премією за 1-е місце. Працював в охороні «Граніт». Слідкував за порядком в рідному місті. стрілець першого відділення другого стрілецького взводу, стрілецької роти.
30 липня 1990, м. Івано-Франківськ. Голова Івано-Франківського «Пласту». З 2018-го року був головою Пласту в Івано-Франківську. З 2013 року, після строкової служби, служив за контрактом і брав участь в бойових діях на Сході України. Був ветераном АТО, прослужив 5 років. Головний сержант 1-го стрілецького взводу 2-ої стрілецької роти 78-го окремого батальйону 102-ої окремої бригади ТрО імені полковника Дмитра Вітовського.
Загинув разом з двома побратимами зі своєї роти під час виконання бойового завдання поблизу міста Гуляйполе Запорізької області від мінометного обстрілу [90][83].
Загинув в бою з окупантами біля села Яковлівка під Бахмутом на Донеччині[95].
9592
Тандитний Іван Олексійович
17 січня 1990, с. Яланець Бершадського району Вінницької області. В 2008 р. вступив до Уманського педагогічного університету. З 2015 року служив в Національній гвардії України, брав участь в АТО/ООС.
28 років, с. Ольгопіль Вінницька область. Головний сержант, військовослужбовець 59 ОМПБр. Учасник АТО/ООС. Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (28.03.2022).
21 рік, м. Тульчин. В 2018 році поступив у Військову Академію в Одесі. Мав закінчити навчання в 2022, але після повномасштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ. Служив начальником групи розвідки штабу 3-го загону військової частини А3199, лейтенант.
Загинув 9 грудня 2022 року поблизу селища ПідгороднеДонецької області отримавши смертельні поранення[102]. У нього залишилися мати, сестра, дружина та троє дітей[103].
29 років, смт Теофіполь Хмельницької області. Закінчив місцеву середню загальноосвітню школу № 1. Проходив строкову службу в 95-окремій десантно-штурмовій бригаді. Потім працював в агроіндустріальному холдингу «МХП». Захоплювався всім, що пов‘язане із військовою справою. Під час повномасштабного вторгнення чоловік приєднався до складу 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Служив на посаді старшого стрільця[106].
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Торське на Донеччині. Похований 16 грудня на кладовищі селища Теофіполь на Алеї Героїв[107]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[108].
1634
Бурик Іван («Іванич»)
24 роки, с. Сулимівка Київської області. Закінчив Сулимівську загальноосвітню школу. Був працівником з благоустрою комунального підприємства «Комунальник». У перший день повномасштабного вторгнення долучився до лав 41-го окремого стрілецького батальйону (в/ч А4066) ЗСУ. Обійняв посаду гранатометника.
3 грудня у бою біля селища Білогорівка на Луганщині боєць отримав важкі поранення. Тиждень лікарі боролися за його життя, однак воїн помер, так і не прийшовши до тями. Помер у Дніпровському шпиталі. Залишилися дружина і донька [109]
Помер від важких травм, отриманих при виконанні бойового завдання (місце — не уточнено)[110].
9649
Савченко Олександр Олександрович
01987-07-2727 липня1987, м. Київ. Солдат, стрілець-зенітник 2-го зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї 66 ОМБр. З 1994 по 2004 рік навчався в середній загальноосвітній школі № 161. З вересня 2004 по лютий 2010 року навчався в Національному авіаційному університеті, де здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Авіація та космонавтика» та отримав фах інженера з керування й обслуговування авіаційних систем. З осені 2010 року почав працювати на державному підприємстві «Антонов», де зустрів свою майбутню дружину, а вже з осені 2011-го по 2012 рік — в авіакомпанії «Аеросвіт». З 2013 року і до повномасштабного вторгнення рф був провідним інженером авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України». 2 квітня 2022 року був призваний до ЗС України. Виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках ведення бойових дій поблизу Мар'їнки, Слов'янська, Тернів, Невського, Макіївки. Без батька залишилась 8-річна донька та 4-річний син.
Загинув під час виконання бойового завдання в Бахмутському районі Донецької області[115]
9654
Загребельний Сергій Костянтинович
(«Юнга»)
28 березня 1985, м. Київ. Лейтенант. Після закінчення СЗШ № 229 в м. Київ здобув вищу освіту за фахом юрисконсульта[116]. Працював за спеціальністю. У 2015—2016 заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення 16 оРХБЗ в/ч А0807. 24.02.2022 — 11.03.2022 — ЗК автомобільної роти з МПЗ 101 бригади в/ч А0139. З 05.07.2022 по 08.09.2022 — ком. 2 мех.взводу 3 мех.роти 34 батальйону 57 бригади в/ч А4395. З 08.09.2022 по 11.12.2022 — командир 3 мех.роти 34 батальйону57 бригади в/ч А4395. Виконував бойові завдання у Луганській, Миколаївській та Донецькій областях. Вдома на нього чекали батьки, сестра, дружина та донька, якій на момент загибелі тата було 4 роки[117].
28 жовтня 1991, Світлогірське Полтавської області. Пішов до школи у 1997 році. У 2008 році закінчив 11 класів. Після закінчення школи вступив у Політехнічний коледж Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського, де здобув освіту за напрямком «Технічне обслуговування та ремонт автомобілів». У 2011 році розпочав свою трудову діяльність на Полтавському ГЗК як слюсар з ремонту устаткування котельних теплосилового цеху. З 14 жовтня 2011 року по 24 грудня 2012 року проходив службу у лавах Збройних сил України. Після військової служби повернувся на роботу як слюсар-ремонтник у механічну службу цеху шламового господарства збагачувальної фабрики, де пропрацював майже 10 років. За успіхи в професії нагороджувався як «Найкращий молодий співробітник». У 2020 році був підвищений до посади змінного виробничого майстра ЦШГ ЗФ. З серпня 2014 року по 2015 рік був учасником АТО. 9 серпня 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Молодший сержант, гранатометник 1 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 3 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Нагороджений медалями: «Учасник АТО», «За участь в антитерористичній операції», «За військову службу Україні»[118], «Захиснику Вітчизни», «Гідність та честь»[119][120].
Загинув при виконанні бойового завдання внаслідок танкового обстрілу поблизу населеного пункту Невське, Сватівського району, Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[63].
9656
Скіш Петро
(«Танкіст»)
26 років, с. Середпільці Львівської області. Навчався у місцевій гімназії. Потім здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів у Львівському вищому професійному училищі комп'ютерних технологій та будівництва. У мирному житті працював зварювальником в магазині «Господар» міста Радехова. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік захищав свою країну в лавах 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила. Був старшим водієм-механіком.
Загинув в районі села Кліщіївка під Бахмутом на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Похований у рідному селі. У Середпільській гімназії відкрили меморіальну дошку на його честь. Залишилися батько, двоє братів, дружина, донька, двоюрідна сестра і дві тітки [121]
34 роки, мешканець с. Геніївка Харківської області. Старший стрілець 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 121 батальйону територіальної оборони Збройних Сил України Харківської області.
Згідно повідомлення Слобожанської селищної ради, військовослужбовець загинув в результаті ворожого мінометного обстрілу на околиці смт Курдюмівки Торецької територіальної громади Донецької області[122].
9662
Голубій Володимир
37 років, с. Чагрів Івано-Франківська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Здобув фахову освіту в Рогатинському аграрному коледжі.
Загинув під час проведення робіт з розмінування у м. Костянтинівці Краматорського району Донецької області[124].
9666
Василина Віктор
37 років, м. Львів. Навчався у Львівській філії Київського національного університету культури і мистецтв за спеціальністю «менеджер міжнародного туризму». Згодом закінчив Львівський національний університет природокористування. Після завершення навчання Віктор працював у місцевих підприємствах «Львівобленерго», ЛКП «Львівавтодор», та «Львівводоканал». Із початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України.
Загинув у боях за незалежність України (місце — не уточнено)[125].
9667
Жукотинський Генадій
57 років, м. Краматорськ. Проходив військову службу в Криму. У мирний час Геннадій працював у службі охорони Краматорської теплоелектроцентралі. Був художником, захоплювався холодною зброєю та поезією — складав патріотичні вірші під псевдонімом Олесь Жученко. Проходив військову службу на посаді стрільця 198 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
Похований на Лісовому цвинтарі в місті Київ. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно[127].
9669
Котюк Олександр
(«Дембель»)
27 грудня 1968, м. Дубно Рівненської області. Жив у селищі Клевань. Навчався там у школі №2. Потім працював у Клеванській районній лікарні імені Михайла Вервеги. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік пішов захищати Україну від окупантів, приєднавшись до ЗСУ. З 18 листопада 2022 служив у 15-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні 128-ї ОГШБр.
Загинув під час бойових дій поблизу села Білогорівка Бахмутського району. Понад півтора року його вважали зниклим безвісти [129].
9671
Балюк Олександр Євгенійович
1.09.1980. У 2014-му служив в АТО. Був нагороджений нагрудним знаком "Учасник Антитерористичної операції". Сержант в/ч А7085, командир 2 відділення 2 стрілецького взводу.
Загинув під час ранкового ракетно-артилерійського обстрілу позицій, отримав поранення несумісне з життям в населеному пункті Невське, Луганської області [130].
Загинув в боях з російськими окупантами (місце — не уточнено)[131].
9672
Солонишин Дмитро
35 років, селище Веселе Новокаховської громади. Працював на заводі ГТМК (Новокаховський завод гідротехнічних металоконструкцій «Укргідромех»). Після початку повномасштабного вторгнення сім'я Дмитра Солошина переїхала на Прикарпаття.
Загинув на Луганщині, поблизу Кремінної. Похований на Алеї слави у Чукалівці, м. Івано-Франківськ[132].
9673
Гаврилюк Володимир
42 роки, с. Степанівка Вінницька область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Учасник АТО. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов до військкомату та приєднався до підрозділу територіальної оборони Збройних сил України.
Загинув під час боїв з окупантами в районі села Терни Донецької області[133].
9674
Ленч Тарас
22 роки, смт Корнин Житомирська область. Військовослужбовець 204-го батальйону 241 ОБрТрО. Закінчив Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». З початком повномасштабної війни пішов добровольцем до ЗСУ.
40 років, м. Львів. Закінчив Львівське вище професійне політехнічне училище за спеціальністю «електрозварювальник». Учасник АТО (2015—2016). Після повернення до цивільного життя Ростислав працював менеджером у приватному підприємстві. В 2021 році уклав контракт зі Збройними Силами України.
52 роки, м. Івано-Франківськ. Автолюбитель і автогонщик, в автоспорті був з 2000 року, виступав у Чемпіонатах України з ралі на серійних автомобілях та Чемпіонатів зі слалому, неодноразово був офіційною особою на етапах Чемпіонатів України з гірських гонок та ралі. У 2014—2015 роках воював на Луганщині у складі другого батальйону 80 окремої десантно-штурмової бригади. Тоді він повернувся додому через два роки. А 24 лютого вже через годину після вторгнення зібрався до своєї військової частини знову[137][138][139].
30 років, м. Львів. Закінчив географічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Проходив військову кафедру в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Працював у сфері торгівлі. Захоплювався футболом та гірським туризмом. Із початком повномасштабного вторгнення РФ воював проти російських військ у складі 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу Збройних сил України. Брав участь у наступі на Херсон.
Загинув під час бойових дій. 22 грудня похований на Федорівському кладовищі[142].
9699
Кашинський Євген Валерійович
(«Бригадир»)
11.03.1992, Кривий Ріг. Регбіст РК «Гірник». Воював у складі підрозділу «Регбісти» 129 криворізької бригади. Працював на промисловому підприємстві «Суха Балка», вболівав за ФК «Кривбас».
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу селища Максима Горького, що на Херсонщині від артилерійського обстрілу[143]. 20 грудня похований на кладовищі Краматорівка.
9700
Ігнатенко Ігор
39 років, м. Слов'янськ. Закінчив 13-ту школу та енерготехнікум. Залишилося дві доньки.
23 січня 1993, с. Пацьковичі. Навчався у Нижанковицькій школі, згодом здобув фах столяра у Нижанковицькому професійно-технічному училищі. У 2014 році, від початку вторгнення росії в Україну, добровольцем став на захист Батьківщини. Воював у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади. У час повномасштабного наступу окупантів також у перші дні в складі тієї ж бригади відправився на війну. Молодший сержант, стрілець 3 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону[145]. Кавалер ордена «За мужність» IIІ ступеня (28 листопада 2022 року)[146].
23 серпня 1977. Після закінчення у 2001 році Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 21 рік свого життя присвятив служінню народу України та захисту інтересів держави, працюючи в органах прокуратури Івано-Франківської області. Пройшов шлях від помічника прокурора району до керівних посад в прокуратурах районного рівня та обласного апарату. За зразкове виконання службових обов'язків та високий професіоналізм був нагороджений Президентом України медаллю «За працю і звитягу». Виконував бойові завдання у складі 110-тої окремої механізованої бригади імені генерала-хорунжого Марка Безручка на Донецькому напрямку. Кілька разів був поранений та знову повертався на поле бою.
12 січня 1981, м. Ходорів. Брав участь в АТО, після початку повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону і добровільно долучився до боротьби проти окупантів. Воював у складі першого десантно-штурмового батальйону третьої десантно-штурмової роти 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[149][150].
Загинув поблизу населеного пункту Невське на Луганщині, внаслідок артилерійського обстрілу. Похований у м. Ходорів. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[63].
Згідно повідомлення Національної поліції України помер в лікувальному закладі в результаті отриманих 7 грудня поранень під час підриву на каскаді ворожих мін в ході проведення стабілізаційних заходів у Херсонській області[151][152]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[153].
Згідно повідомлення Національної поліції України помер в лікувальному закладі в результаті отриманих 7 грудня поранень під час підриву на каскаді ворожих мін в ході проведення стабілізаційних заходів у Херсонській області[151][152]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[153].
17 липня 2000, с. Коршів, Коломийський район. Старший лейтенант, командир мінометної батареї гірсько-штурмового батальйону 31 окремого полку ЗСУ. Закінчив військово-спортивний ліцей, а потім Львівську сухопутну академію. Після початку повномасштабного вторгнення воював на Запорізькому напрямку, перші бої прийняв біля Оріхова. Удосконалював мінометну батарею свого підрозділу. Потім воював на Херсонщині і на Донеччині.
Загинув під час виконання бойового завдання у селі Червонопопівка Сєвєродонецького району на Луганщині[136].
9721
Марченко Олександр Володимирович
11 липня 1991, Хорольська громада, Лубенський район. Солдат 122-го окремого аеромобільного батальйону, 81-ої окремої аеромобільної бригади у складі десантно-штурмових військ ЗСУ.
Загинув у боях під Бахмутом на Донеччині. Тіло Євгенія піддали кремації, прах поховали на Лісовому кладовищі в Києві 21 січня 2023 року. Останній прихисток воїна — 1 стіна, 1 ряд, 1 місце колумбарної «Стіни Героїв».
9731
Кісьолкін Руслан
1990, с. Семенівка, Полтавська область. Молодший сержант. Командир десантно-штурмового відділення в/ч А1910, 13 ОДШБ, 95 ОДШБр.
Отримав тяжкі поранення поблизу Кремінної на Луганщині 15 грудня, помер після двох днів боротьби за життя. 24 грудня відбулася церемонія прощання[160].
9732
Удовенко Валентин Олегович
20 грудня 1990 м. Шостка Сумської області. По закінченню школи Валентин вступив до Чортківського національного університету за фахом «Фінанси в митних органах». Захопленням всього життя юнака були транспортні засоби. Любов до швидкості та транспорту спонукала його на отримання другого фаху на базі Конотопського залізничного училища. Протягом останніх років Валентин Олегович працював в залізничному депо, але з початком повномасштабної рашистської агресії без вагань став на захист Батьківщини.
Загинув під Бахмутом, при виконанні бойового завдання[161]
9733
Букало Роман Сергійович
29 грудня 1994, м. Камінь-Каширський. Дивом врятувався від загибелі у 2014 році коли вагнерівці збили поблизу Луганська ІЛ-76 з десантниками на борту. В останні хвилини перед вильотом пересів на інший літак. Із закінченням контракту у 2020 році вирішує залишити фронт. Мешкав у Луцьку, Києві, а згодом переїхав у Німеччину. За кілька днів після початку повномасштабного вторгнення обороняв Київ у складі ДУК «Правий сектор». Далі успішно пройшов відбір до лав Сил спеціальних операцій.
1997, м. Винники. Молодший лейтенант. Закінчив Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського, здобував освіту у Національній академії внутрішніх справ, де закінчив військову кафедру. У 2015—2018 роках служив у зоні АТО у складі 4 бригади оперативного призначення НГУ. Із початком повномасштабного вторгнення РФ воював у лавах Північного Київського територіального управління НГУ, у складі спецпідрозділу «Омега». Зокрема, військовий брав участь у бойових діях в Гостомелі, Бучі та Ірпені, згодом захищав східні кордони.
01990-11-088 листопада1990, м. Сімферополь. Активіст громадянського спротиву російській окупації Криму, політв'язень. Один із обвинувачених у справі так званих «терористів групи Сенцова».
Воював у складі 130 батальйону ТРО 241 бригади і загинув на Луганщині під Білогорівкою[164]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[165].
23 червня 1983, м. Світловодськ Кіровоградська область. Навчався у Харківській інженерно-педагогічній академії, у Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Пішов на війну у 2014 році. У 2015 році був нагороджений народною нагородою "За оборону рідної держави". Військовослужбовець роти «УВО» у складі 112 бригади ТрО. З 2014 року проходив службу у складі роти міліції «Торнадо». Переслідувався за часів Порошенка. З 24 лютого 2022 року воював в роті «УВО» у складі 112-ї бригади тероборони.
Загинув в боях з російськими окупантами на Бахмутському напрямку[166][167].
9747
Шарий Віктор Григорович
Боєць підрозділу УДА. Секретар Кіровоградської обласної ВГО Спілка офіцерів України, кавалер нагороди Спілки офіцерів України «За заслуги», вихователь і натхненник молоді, крайовий отаман Буго-Гардівської паланки Українського козацтва.
Загинув під час захисту Батьківщини від москальських загарбників (місце — не уточнено)[168][74].
9748
Романюк Віктор Олександрович
25 років (05.05.1997 р.н.) уродженець села Квітневе, Луцького району, Волинської області. Старший солдат. Розвідник розвідувального взводу військової частини А 4084.
Загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу із застосуванням ствольної 122
мм. артилерії та касетних снарядів від яких отримав вибухові травми та осколкові поранення несумісні з життям, під час виконання бойового завдання з проведення аеророзвідки поблизу населеного пункту Диліївка Донецької області[142].
9749
Демчинський Павло
39 років, с. Вишнів, Підгайцівська громада. Стрілець-санітар
Загинув під час захисту Батьківщини від московитських загарбників (місце — не уточнено)[169].
9751
Сакун Микола
27 грудня 1996, с. Червоне Поділля Херсонської області. Навчався у Чорнянській загальноосвітній школі І-III ступенів. Здобував професійно-технічну освіту в Херсоні. Після завершення навчання проходив строкову військову службу в Миколаєві. З 2020 року виконував бойові завдання в зоні проведення антитерористичної операції/операції Об'єднаних сил у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. З початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації боровся із загарбниками на східному та південному напрямках. Попри отримане поранення, повернувся на фронт.
18 січня 1976, м. Костопіль, Рівненська область. Навчався в школі № 2, згодом в школі № 1. Закінчив Рівненське училище № 10 по спеціальності «Контрольно-вимірювальні прибори і автоматика». Проходив строкову службу в ЗСУ. Після служби деякий час працював у м.Рівне в МНС. Мобілізований 24 березня 2022 року. Проходив службу навідником в 2 аеромобільному батальйоні в/ч А4350.
Загинув під час ведення бойових дій в районі н.п. Бахмут Донецької області[170]
9753
Білецький Олександр Дмитрович
43 роки. Учасник бойових дій з 2020 року, брав участь у бойових діях у Луганській та Донецькій областях. Штаб-сержант, командир гранатометного відділення 87 ОАеМБ[171]80 ОДШБр[172].
43 роки, м. Герца Чернівецької області. Здобув середню загальну освіту. Працював механіком та завжди мріяв про власний автосервіс. Брав участь у бойових діях в інших країнах. З початку масштабної військової агресії одним з перших став до лав ЗСУ. Солдат 80-ї ОДШБр[173][174].
Загинув, виконуючи бойове завдання в районі села Червона Діброва на Донеччині. Похований у рідному місті[175]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[176].
9755
Катан Дмитро Олегович
1 грудня 1993, с. Морозовичі на Волині. Закінчив школу, потім вступив до Нововолинського технічного професійного училища 11, здобув фах електрозварювальника. У перші дні повномасштабної війни приєднався до лав тероборони. Згодом отримав повістку та став бійцем 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила ЗСУ.Разом із побратимами виконував бойові завдання на передовій.
47 років, с. Олешів. Старший навідник кулеметного відділення стрілецького батальйону. Проходив військову службу в АТО, був резервістом. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов захищати Україну.
Загинув в результаті мінометного обстрілу поблизу м. Бахмуту[180].
9759
Федоров Сергій
47 років, м. Львів. Здобував професійно-технічну освіту за спеціальністю «електрогазозварювальник». Після завершення навчання проходив військову службу в армії. У мирний час працював у «Львівській залізниці». Воював проти російських військ у складі 24-ї ОМБр імені короля Данила ОК «Захід» Збройних сил України.
Загинув у бою з російськими окупантами. Похорон відбувся 28 грудня, похований на Марсовому полі[181].
9760
Легкий Роман
48 років, с. Вибранівка, Львівської області. Протягом 1992—1994 років проходив військову службу у місті Сколе Львівської області. У мирний час працював у будівельній сфері. Із початком повномасштабного вторгнення РФ захищав Україну у складі 24-ї ОМБр імені короля Данила ОК «Захід» Збройних сил України.
Загинув в боях з російськими окупантами (місце не уточнено)[184].
9764
Зубач Олександр Лукашович
01980-10-022 жовтня1980, с. Ворокомле, Волинської області. Підполковник. Закінчив Васильківський коледж Військово-Повітряних Сил в 2001 році за спеціальністю «Технічне обслуговування повітряних суден і двигунів». Брав участь у миротворчих операціях з підтримання миру та безпеки в Демократичній Республіці Конго та в Республіці Ліберія. В захисника залишилися дружина, донька та син, батьки, сестра і брат.
Загинув в боях з російськими окупантами на Донеччинi.[185].
Гулов Владислав Олегович
31 рiк, м. Гуляйполе, Запорізької області. Підполковник. Закінчив Харківський університет Повітряних Сил ім. І. Кожедуба. Брав участь у миротворчих місіях з підтримання миру та безпеки в Демократичній Республіці Конго та у бойових діях із захисту територіальної цілісності України.
Загинув в боях з російськими окупантами на Донеччинi.[186].
Гур`євський Дмитро Іванович
27.09.1984, с. Голобородьківське, Карлівського району, Полтавської обл. Закінчив Карлівське професійно технічне училище № 50 і здобув кваліфікацію слюсаря по ремонту автомобіля, електрозварника, а згодом здобув кваліфікацію бджоляра-водія. Працював різноробочим. Був призваний по мобілізації до лав ЗСУ. Проходив службу на посаді стрілець-помічник гранатометника стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини А 1556.
19.12.2022 року загинув під час відбиття штурмових дій противника в районі н.п. Підгороднє Донецької обл [187]
20 грудня
9765
Павлишин Іван ІвановичОрден «За мужність» І ступеняОрден «За мужність» ІІ ступеняОрден «За мужність» ІІІ ступеня
28 років, с. Заверещиця Львівська область. Старший сержант, розвідник 24 ОМБр. З 2013 року проходив військову службу у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. З 2014 року воював спершу в танкових військах, далі — у розвідувальному підрозділі. У боях за Попасну на Луганщині отримав поранення ока. Після лікування повернувся на передову. Повний кавалер ордена «За мужність» (2015, 2019, 2022).
01978-01-1919 січня1978, м. Львів. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Український режисер телевізійних фільмів, рекламних роликів, телепередач.
21 серпня 1996, с. Велика Сушиця Львівської області. Закінчив Нижанковицький професійний ліцей. Після завершення навчання уклав контракт із Збройними Силами України. Проходив військову службу у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України. У мирний час працював водієм вантажних автомобілів. Виконував бойові завдання у зоні проведення Антитерористичної операції/Операції Об‘єднаних сил у лавах 80-ї бригади. За особистий героїзм, виявлений при обороні Батьківщини, був нагороджений нагрудним знаком «Учасник АТО». Із початком повномасштабного вторгнення держави-терориста боронив державний суверенітет та територіальну цілісність від російських загарбників[193].
26 років, с. Ямпіль Львівської області. Із серпня 2020 року працював на посаді покрівельника ремонтно-будівельного відділу Львівського національного університету імені Івана Франка. Любив футбол, грав за ФК «Сокіл» (Ямпіль) у складі дублерів протягом 2014-2015 років.З початком повномасштабного вторгнення приєднався до лав ЗСУ, служив у 210-му окремому спеціальному батальйоні «Берлінго».
6 жовтня 1995, м. Ладижин. Навчався у Ладижинській загальноосвітній школі №4. Успішно закінчив Одеську Академію Сухопутних військ. Із 2016 по 2017 роки перебував на передовій в зоні АТО. Із лютого 2022 року захищав Україну від російських агресорів. Нагороджений відзнакою Командувача Сил спеціальних операцій «Іду на Ви», а також Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
29 червня 1999, с. Нагоряни Солонківської громади. Навчався у ВПУ № 20 м. Львова з 2013 до 2015 року за професією «Електрогазозварник; слюсар з ремонту та обслуговування автомобілів». Стрілець-зенітник 128-ої ОГШБр.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу селища Підгородне у Бахмутському районі Донеччини. Похований у місті Деражня на Хмельниччині [205].
19 травня1994, м. Черкаси. З третього курсу історичного факультету після Майдану добровольцем поїхав захищати Україну і брав участь в боях (у складі добровольчих батальйонів «Айдар» та «ОУН») на Луганщині (м. Щастя) та Донеччині (с. Піски). У свій час він мав відношення до фанатського сектору «Динамо». Під час навчання в університеті був дослідником новітньої історії Греції, вільно володів англійською та грецькою мовами. Працював журналістом-розслідувальником — викривав корупційні схеми.
Загинув на Бахмутському напрямку[206][207]. Похорон відбувся 30 грудня в Михайлівському Золотоверхому соборі. Похований на Байківському кладовищі.
9787
Герула Андрій
25 лютого 1984, с. Данильче. Закінчив в Івано-Франківську школу № 13 та училище № 13. Працював токарем на кількох заводах області. Проходив військову службу стрільцем-помічником гранатометника на сході України.
Загинув поблизу села Рай-Олександрівка на Донеччині[208]
9788
Мартинишин Олег
46 років, с. Гошів. Проживав в місті Долина. Уклав контракт 15 лютого 2022 року. За два дні, 17 лютого, його зарахували до 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого водієм-заправником автомобільного відділення підвозу пального та мастильних матеріалів механізованого батальйону. Був учасником Майдану та Революції Гідності. У 2015—2016 роках воював в АТО. Займав посаду командира відділення розбирально-складальних робіт і поточного ремонту агрегатів ремонтно-відновлювального батальйону.
Загинув внаслідок ворожого танкового обстрілу біля бойових позицій[210].
9790
Сенюк Степан
9 січня 1995 року, с. Підгайчики Коломийського району. Проходив військову службу навідником 1 кулеметного відділення 3 стрілецької роти 28 бригади ЗСУ.
Загинув поблизу села Павлівка, що на Донеччині. Степан отримав смертельне поранення внаслідок ворожого обстрілу з протитанкового ракетного комплексу[211].
9791
Гінжул Олександр
29 грудня 1991, с. Бакша Савранського району, проживав у смт. Любашівка, Подільський район Одеської області. Старший лейтенант, командир кулеметного взводу 28-ї Окремої Гвардійської Механізованої Бригади ЗСУ. Закінчив Одеський національний політехнічний університет, саме там закінчив військову кафедру та отримав офіцерське звання. У 2017 році був призваний на службу до Збройних Сил України, проходив службу у місті Чернігів. Захищав Миколаїв, відстоював Херсон.
Загинув у селі Новомикольське на сватівському напрямку[213].
9793
Вернидуб Віталій
26 квітня 1984, Лебедин Сумської області. Здобував освіту в Кременчуцькому навчально-курсовому комбінаті, де отримав кілька спеціальностей з будівельно-монтажного напрямку. До Горішніх Плавнів чоловік переїхав у 2015 році. Останні роки працював електрогазозварювальником на підприємстві «Редутський кар'єр» у гірничому цеху. Мобілізований навесні.
Загинув у бою, прикриваючи військові підрозділи захисників поблизу населеного пункту Водяне на Донеччині. Похований на території військового меморіалу в Горішніх Плавнях[214].
01993-05-1818 травня1993 р.н., м. Золочів Львівська область. Військовослужбовець 10 ОГШБр. Учасник Революції гідності, УНСОвець. Захищав Україну з 2014 року. Проходив військову службу у складі 54 ОРБ та 131 ОРБ. Працював на посаді Front-End Engineer у львівській компанії Abto Software. Після початку повномасштабного вторгнення знову став на захист Батьківщини.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Білогорівка на Донеччині. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Похований на Алеї Слави у рідному місті Золочів Львівської області[218]
1 серпня1984, м. Лубни. Військовослужбовець добровольчої роти «Українська військова організація». Український геймдизайнер і кіберспортсмен. До призову в ЗС України, працював геймдизайнером у компанії GSC Game World. Один із розробників гри S.T.A.L.K.E.R.. Окрім серії українських «Сталкерів» і «Козаків», працював над іграми World of Battles: Morningstar, Call of Cthulhu та Sherlock Holmes: Devil's Daughter. Залишилися дружина та двоє дітей.
Загинув в боях з російськими окупантами поблизу м. Бахмуту на Донеччині[219]. 27 грудня з Володимиром попрощалися у Володимирському соборі в Києві[220]. Похований на Лісовому кладовищі.
9804
Кот Микола («Дунай»)
25 років, с. Рідкодуби Рівненська область. Лейтенант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). У 2015 році вступив до коледжу сержантського складу Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. У лютому 2018-го після закінчення коледжу був направлений на службу до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Восени того ж року вступив до НАСВ. Після повномасштабного вторгнення був достроково випущений, отримав посаду командира інженерно-позиційного взводу у військовій частині А0451 Збройних сил України.
Помер у шпиталі 22 грудня 2022 року. 18 грудня потрапив під ворожий мінометний обстріл поблизу села Тоненьке Донецької області[221].
9805
Милий Віталій Володимирович
20 липня 1997, с. Невське, Луганська область. Навчався в місцевій ЗОШ, закінчив ПТУ в Рубіжному, здобув освіту автомеханіка. З 2019 року проходив військову службу за контрактом у ЗС України. Командир відділення ДШВ ЗСУ.
Загинув у рідному селі Невське під час виконання бойового завдання[222][223].
9806
Бурдейний Юрій Юрійович
1 квітня 1992, с. Кам'яна Балка. В 2012 році призваний на службу до Збройних Сил України. Був учасником антитерористичної операції. Ще з 2013 року добровільно підписав свій перший контракт та ніс службу з гордістю і честю спочатку в 79-тій Десантно-штурмовій бригаді, а потім в 36-тій бригаді морської піхоти (36 ОБрМП).
09.07.1996 р.н. 26 лютого 2022 р. разом з старшим братом добровільно мобілізувався у 8 ОГШБ10 ОГШБр на посаду стрільця. Виконував бойові завдання на Київщині, Чернігівщині, Харківщині, Луганщині та Донеччині. Отримав числені контузії. Проявив себе як вірний побратим, компетентний воїн та майстерний автомеханік.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Білогорівка на Донеччині. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Похований на кладовищі в рідному селі Шевченкове Броварського району Київської області[225]
27.07.1982, с. Загвіздя, Івано-Франківської обл. 26 лютого 2022 р. добровільно мобілізувався у 8 ОГШБ10 ОГШБр на посаду кулеметника. На війні вступив в УНСО. Виконував бойові завдання на Київщині, Чернігівщині, Харківщині, Луганщині та Донеччині. Отримав уламкове поранення лівої руки.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Білогорівка на Донеччині. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Похований на кладовищі в рідному селі Загвіздя Івано-Франківської області.[226]
37 років, с. Ільпінь Здолбунівська громада. Навчався, а згодом працював в обласному управлінні Державної автомобільної інспекції. Уперше став на захист держави ще в 2014-му році. Отримав нагороди «Незалежність України» ІІІ ступеня та «За оборону рідної держави». Після повномасштабного вторгнення знову пішов до війська.
Прийняв на себе вибухову хвилю від розриву снаряда, врятувавши від смерті побратимів. Похований в місті Здолбунів. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[227][228].
8 вересня 1998, м. Вінниця. Згодом батьки переїхали у Могилів-Подільський. Там хлопець навчався у другому ліцеї. Після закінчення вступив у місцевий технікум, який закінчив із відзнакою. Богдан мобілізувався до в/ч А7085. Оборонці були на Бахмутському напрямку, захищали східні кордони. З 20 листопада 2022 по 1 грудня у хлопця була відпустка. Відтак він повернувся у частину, став командиром кулемтеного відділення.
24 роки, Черкащина. Старший солдат, військовослужбовець самохідної артилерійської батареї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького.
Разом з братом загинув під час артилерійського обстрілу на Херсонщині[230].
9821
Кравченко Костянтин
26 років, Черкащина. Старший солдат, військовослужбовець самохідної артилерійської батареї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького.
Разом з братом загинув під час артилерійського обстрілу на Херсонщині[230].
9822
Яковлєв Борис
56 років, народився у Львові. Згодом із родиною переїхав у Бахмут, що на Донеччині. Закінчив Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського та Горлівський автомобільно-дорожній інститут Донецького національного технічного університету. Після завершення навчання проходив військову службу в армії. У мирний час працював заступником начальника у податковій інспекції міста Бахмута, потім займався приватним підприємництвом. Із початком агресії Росії добровільно приєднався до 2-го батальйону спеціального призначення «Донбас». Із 2015 року виконував бойові завдання у складі полку «Азов». Потім захищав Україну у складі 54-ї ОМБр імені гетьмана Івана Мазепи.
Загинув у бою з російськими окупантами. Похорон відбувся 28 грудня, похований на Марсовому полі[181].
9823
Поліщук Олександр
(«Альпініст»)
6 січня 1977, м. Біла Церква. Закінчив школу № 12 у рідному місті і Національний Авіаційний Університет. До війни був підприємцем у Білій Церкві, експертом з міцності і надійності в будівництві, власником фірми, що займається висотними роботами. Прийшов у батальйон «Свобода» не сам, а ще з 5-ма альпіністами. Став заступником командира роти, а згодом в.о. командира роти, хоча й перебував у званні старший солдат. Захоплювався альпінізмом. Обійшов Альпи і Кавказ.
Разом із побратимом загинув у стрілецькому бою під Озорянівка біля Бахмутом[231].
9825
Лєбєдєв Олег
Юрист, випускник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, уболівальник ФК «Динамо». З початком повномасштабного вторгнення записався до тероборони, а потім вирушив на передову.
11 вересня 1988, м. Дніпро. Етнічний єврей, тому до війни з родиною переїхав до Ізраїлю. У лютому 2022 повернувся в Україну. Пройшов з побратимами бої під Сєвєродонецьком, Зайцевим, Бахмутом. В серпні 2022, перебуваючи в Зайцевому під шквальним вогнем ворога записав дружині коротке відеозвернення, де були такі слова: «Я не знаю, чи ми виберемося звідси. Але я хочу, щоб ти знала: я ні про що не шкодую».
Загинув поблизу Озорянівки та Курдюмівки на Бахмутському напрямку. В останньому бою його було важко поранено і його підступно розстріляли обійшовши ззаду. Довгий час тіло не могли забрати, тому що
Похорон відбувся 5 травня на Краснопільському цвинтарі в Дніпрі[235].
9828
Лєбєдєв Олег Вікторович
12.12.1970 р., м. Київ. Сержант, головний сержант 1 стрілецької роти 204 ОБТО м.Києва. По закінченню середньої школи вступив та закінчив з відзнакою Український Державний Педагогічний університет ім. М. Драгоманова за спеціальністю «Історія та правознавство» та Київський Державний університет ім. Т. Шевченка за спеціальністю «Правознавство». Склав іспит на право зайняття адвокатською діяльністю. Працював в юридичних компаніях та займався приватною юридичною практикою. З перших днів повномасштабного Російського вторгнення добровільно стан на захист України в рядах територіальної оборони м. Києва. З 04.03.2022 р. зарахований до лав Збройних Сил України. Виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках поблизу Києва (с. Мощун), в районі м. Соледар та при обороні фортеці Бахмут. Без батька залишились 17-ти річна донька та 5-ти річний син.
23 грудня під час відбиття штурму позицій свого підрозділу в районі м. Бахмут отримав важкі проникаючі вогнепальні поранення не сумісні з життям. Похований на Міському кладовищі м.Києва, 42 ділянка, 13 ряд, місце 27.
9829
КоробейникВасиль Геннадійович
13.01.1997 р. Великий Вистороп, Сумська область, Лебедський район (25 років)
Прапорщик служби цивільного захисту, водій-сапер групи піротехнічних робіт аварійно-рятувального загону спецпризначення ГУ ДСНС України у Житомирській області.
Молодший сержант служби цивільного захисту, водій автотранспортного відділення аварійно-рятувального загону спецпризначення ГУ ДСНС України у Житомирській області.
Помер по дорозі в лікувальний заклад в результаті отриманих травм під час підриву на міні у Херсонській області[236][237].
9834
Семка Тимофій
(«Вжик»)
м. Кривий Ріг. Раніше він перебував у складі Інгульської паланки війська запорозького низового українського козацтва. Був не один раз інструктором на обласних етапах військово-патріотичної «Джури». У 2018 році воював у складі Української добровольчої армії. З початку повномасштабного вторгнення пішов служити в морську піхоту. Хлопець був парамедиком в 140-у окремому розвідувальному батальйоні. Протистояв ворогам на Лиманському напрямку.
17 січня 1991, с. Вороблевичі, Львівської області. З 1997 по 2006 рр. навчався у Вороблевицькій загальноосвітній школі I—III ст. Після закінчення 9 класу вступив до Дрогобицького механічного коледжу, де навчався 4 роки. Проходив військову службу у Збройних Силах. В 2017 році брав участь в бойових дій на сході України. З початку повномасштабного вторгнення разом із батьком захищав державу у складі Збройних Сил України. Служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді[239].
Загинув у місті Торське Краматорського району Донецької області від кулі снайпера[240]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[63].
9836
Слинько Віталій
25 років, Полтавщина. Закінчив Черкаський будівельний ліцей.
Загинув під час оборонних дій в районі Кліщіївки, що на Донеччині. Потрапив під обстріл та отримав осколкові поранення від розриву міни[241].
9837
Кравчук Олександр
26 жовтня 1982, м. Луцьк. Був мобілізований на військову службу до складу військової частини на посаду водія 2-го механізованого взводу 9-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону.
1996, с. Трубки на Волині. Молодший сержант, командир третього десантно-штурмового відділення третього десантно-штурмового взводу другої десантно-штурмової роти четвертого десантно-штурмового батальйону 80-ї ОДШБр[245].
Загинув внаслідок військових дій від вибухів та осколків в районі населеного пункту Торське Краматорського району Донецької області. Похований 28 грудня в рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[246].
9841
Зайцев Юрій
Народився в с. Юринці Городоцького району Хмельницької області. Воював з 2014 року. Служив у 80-тій окремій десантно-штурмовій бригаді[247][248].
Помер у госпіталі в Дніпрі. Похований на кладовищі у Сатанові.
9842
Андрєєв Дмитро
39 років, м. Юнокомунарівськ (зараз Бунге), Донецької області. У 2003 році здобув професію бухгалтера у Куп'янському професійно-технічному училищі №64. Жив із родиною у Харкові. Останнім часом працював таксистом. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік приєднався до лав ЗСУ. Служив у 769-й окремій радіолокаційній роті 164-ої радіотехнічної бригади. Обіймав посаду старшого стрільця відділення охорони взводу охорони, звання Старший Солдат.
Виконуючи службові обов’язки у військовій частині в місті Лозова на Харківщині. Військовому раптово стало зле. Він помер у кареті швидкої допомоги від гострої недостатності кровообігу й ішемічної хвороби серця. За 4 дні до цього воїну виповнилося 39 років. Похований на Алеї Слави центрального кладовища у місті Лозова на Харківщині [249].
9843
Ящук Роман(«Таліб»)
Серединка Вінницької області. Закінчив середню школу в селі Вила-Ярузькі на Вінниччині. Згодом оселився у місті Новоселиця Чернівецької області. Останні 15 років працював столяром і робив меблі на замовлення. Під час повномасштабної війни чоловік пішов захищати свою родину та країну від окупантів. Роман став бійцем 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ. Обійняв посаду гранатометника і вирушив на передову.
Загинув біля села Білогорівка на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, воїн отримав смертельне поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Похований на кладовищі в селі Зелений Гай Чернівецької області [250].
01988-06-1414 червня1988, мешканець м. Дніпро. Командир диверсійно-розвідувальної групи, начальник медичної служби батальйону «Братство». Був членом ВО «Свобода», також підтримував акції ВГО «Не будь байдужим!»[251]. 2014 року пішов добровольцем на війну. Проходив службу у складі роти «Свята Марія». Воював у Іловайську, на Горлівському напрямку, боронив Маріуполь. Багаторічний учасник спільноти «Братство» Дмитра Корчинського. 4 лютого 2022 року відбувався суд над Юрієм у справі нападу на журналіста проросійського телеканалу «НАШ».
01990-08-2424 серпня1990, м. Васильків Київська область. Сапер диверсійно-розвідувальної групи батальйону «Братство». Приєднався до Братства у 2012 році. Максим їздив на Кубань ще до Майдану, організовувати протести у РФ.
01984-08-3030 серпня1984. Сапер диверсійно-розвідувальної групи батальйону «Братство». Ще в далекі нульові, брав участь у антиліберальних акціях. Був пораненій в ноги на Майдані. Одним з перших пішов на війну у 2014 році. Під Іловайськом у близькому контакті з ворогом його поранило. Сепаратист вистрілив у Тараса з відстані 15 метрів, але промазав та влучив у магазин з трасерами. Ті загорілись і почали вибухати. Довго лікувався. Після початку повномасштабної війни пішов на фронт.
02003-02-1111 лютого2003, м. Жовті Води. Сапер диверсійно-розвідувальної групи батальйону «Братство». З початку повномасштабного вторгнення став на захист України. Відразу зголосився в диверсійну групу.
3 серпня 1978, с. Рогізно, Жидачівської громади, Львівської області. Командир відділення автомобільного взводу, молодший сержант. Пройшов Майдан і Революцію Гідності. У час воєнного вторгнення з 2014 року хотів іти воювати в АТО, але не взяли за станом здоров'я. Перед повномасштабною агресією працював за межами України. Військові навчання проходив на Яворівщині, захищав і відвойовував південні терени нашої країни на Херсонщині. Після звільнення Херсона їхній підрозділ перекинули під місто Бахмут.
Загинув внаслідок важких поранень отриманих під час ворожого артилерійського обстрілу, поблизу східної околиці міста Бахмут Донецької області[255].
9851
Дацко Василь
36 років, с. Калитяки, Яворівської громади. Молодший сержант 24 ОМБр. Освіту отримав спочатку у Верблянах, потім у Новояворівську. В часи Помаранчевої революції проходив військову службу в Чернігівській області. Із початком повномасштабного вторгнення Герой знову вступив до ЗС України, аби захищати своїх рідних та Батьківщину.
Загинув під час мінометного обстрілу у місті Бахмут, що на Донеччині[258].
9853
Мельник Михайло
1992, с. Княже, Золочівський район. Був дяком храму у селі Княже. Працював монтером кабельного виробництва у Золочівському виробничому підрозділі Електроконтакт Україна
11 березня 1984, м. Костопіль, Рівненська область. Солдат, Проходив службу в 1 парашутно-десантному батальйоні в/ч А1126. В мирний час працював майстром в художній студії по виготовленню меблів.
5 листопада 1981, с. Охрімівці Віньковецького району Хмельницької області. Навчався в СЗОШ №8. Ще з дитинства мріяв бути офіцером. Після закінчення школи в 1999 році вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Закінчивши у 2003 році академію, молодий лейтенант поїхав на кордон. Проте на досягнутому не зупинявся, здобув другу вищу освіту в Міжрегіональній академії управління персоналом. У 2010 році одержав диплом юриста, здобув кваліфікацію спеціаліста правознавства. Володів чотирма мовами: англійською, угорською, румунською та польською. Багато років працював у прикордонній службі. 26 лютого 2022 пішов на війну. Воював на Запорізькому та Херсонському напрямках. Військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ, капітан.
Зник безвісти виконуючи бойове завдання під Бахмутом. 28 серпня 2023 відбулося підтвердження ДНК експертизи. Похований на Алеї Слави кладовища, що у мікрорайоні Ракове. 12 лютого 2024 указом президента України нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня [264][265].
29 квітня 1983 року, м. Рогатин. Здобув професію інженера-механіка Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Працював головним механіком на ТОВ ВКФ «СКЛО-ПАК». З 2013 року працював за кордоном. 9 березня 2022 року повернувся з-за кордону і став на захист України у складі десантно-штурмового відділення батальйону морської піхоти. Без батька залишилося троє неповнолітніх дітей.
24 травня 2001, с. Когильне. Закінчив початкову школу у рідному Когильному, а тоді до 9 класу навчався в освітньому закладі села Льотниче. Здобув фах маляра-штукатура у Володимир-Волинському вищому професійному училищі. Після закінчення училища двічі їздив на заробітки в Польщу, а 2020 році пішов на службу за контрактом у львівську 80-ту ОДШБр. Двічі їздив в зону АТО/ООС, а коли почалася повномасштабна війна брав участь в обороні Херсонщини та Миколаївщини[267].
Загинув у Краматорському районі на Донеччині, отримавши ушкодження внаслідок військових дій від вибухів та осколків[268]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[140].
9863
Шкапін Олександр
41 рік, м. Рубіжне Луганська область. Солдат, військовослужбовець 57 ОМПБр. Працював печатником на Рубіжанському картонно-тарному комбінаті. Був мобілізований восени 2022 року, проходив військову службу у складі роти радіаційного, хімічного та біологічного захисту.
10 серпня 1977, м. Львів. Закінчив Львівське вище професійне училище харчових технологій. Після завершення навчання проходив військову службу в армії. У мирний час працював в охоронній сфері. Протягом 2015—2016 років Матвій Коваль виконував бойові завдання у зоні проведення АТО у складі 79 окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ. Попри те, що на Сході чоловік отримав інвалідність, з перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем став на захист України. Проходив військову службу у складі 80 десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ[272].
Загинув 26 грудня. Похорон відбувся 6 січня 2022 року. Похований на Личаківському кладовищі[273]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[140].
23.07.1991, м. Київ. Солдат, снайпер 2 категорії взводу снайперів роти снайперів. 79 ОДШБ в/ч А0224. Навчався у Вищому навчальному закладі «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» та здобув кваліфікацію бакалавра з маркетингу. Працював в ТОВ «Леруа Мерлен Україна», в ТОВ «САВ-ДІСТРИБЬЮШН» магазин «Фокстрот». Із початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України, 09.08.2022 був призваний до ЗС України. Виконував бойові завдання в найгарячішому напрямку ведення бойових дій в районі населеного пункту Марʼінка Донецької області.
26 грудня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Марʼінка від вогнепально осколкового поранення загинув. Відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест» та нагороджений орденом « За Мужність» ІІІ ступеня(посмертно). Похований 09 січня 2023 року на Міському Берковецькому кладовищі у м. Києві. 42 ділянка, 14 ряд.
Загинув воїн під час виконання бойового завдання з розвідки поблизу селища Курдюмівка Донецької області внаслідок мінометно-артилерійських ворожих обстрілів[277].
32 роки, м. Львів. Здобув освіту на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Після завершення навчання проходив строкову військову службу у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади. Після цього працював у сфері IT-технологій. На початку повномасштабного вторгнення повернувся до лав 80 бригади. Військовий був одним із захисників, які визволяли Херсон.
Загинув у бою з військами російських окупантів. Похований на Личаківському кладовищі 2 січня[278]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[140].
9882
Бродюк Богдан
39 років, м. Львів. Навчався у Ліцеї № 46 імені В'ячеслава Чорновола Львівської міської ради. Закінчив географічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. До початку повномасштабного вторгнення працював менеджером на підприємстві.
Загинув у бою з військами російських окупантів. Похований на Личаківському кладовищі 31 грудня[279].
9883
Пірич Анатолій Степанович
с. Сошки Шепетівського району. Молодший сержант, стрілець-снайпер
У 2015—2016 році брав участь в боєвих діях на сході України в складі 25 ОДШБ. В травні 2021 року повернувся до лав ЗСУ, але вже в складі 57 ОМПБр 42 батальйон. Російське вторгнення зустрів на нульових позиціях під н.п. Щастя.
В травні 2022 року отримав важке поранення, але після реабілітації повернувся захищати Батьківщину.
Загинув виконуючи бойові завдання в районі населеного пункту Бахмут Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу командно-спостережного пункту військової частини отримавши несумісні з життям поранення. Похорон відбувся 3 січня[280].
28 років, м. Харків. Була медикинею та аспіранткою Національного фармацевтичного університету. Її батько, Валентин Черних, є почесним ректором фармацевтичного університету. У добровольчому батальйоні вона навчала військових тактичної медицини та евакуювала поранених. У листопаді Владислава разом із побратимами опановували керування безпілотниками українського виробництва. Служила у добровольчому формуванні Харківської громади «Хартія», що входить до 127 бригади ТРО.
Загинув в Донецькій області, внаслідок штурмових дій противника, гідно виконуючи свій військовий обов'язок. Церемонія прощання відбулася 4 січня на площі перед Смілянським Будинком Рад[285].
9905
Пінчук Геннадій Іванович
1968, смт. Клевань. Сержант 2 батальйону 110 ОМБр ім. генерала хорунжого Безручка
Помер у госпіталі м Дніпро від отриманих в бою важких поранень під час захисту м. Авдіївка Донецької області[286].
9906
Рудь Володимир Миколайович
1981, с. Велика Багачка, Полтавська область. Молодший сержант, проходив військову службу на посаді командира бойової машини — командира відділення механізованого батальйону.
З 28 грудня він вважався зниклим безвісти. Загинув на полі бою поблизу села Кліщіївка, що під Бахмутом. Похорон відбувся 21 січня у греко-католицькому храмі міста Перечин[288].
9908
Вовк Володимир
м. Прага. Згодом родина переїхала до Львова. Закінчив колишню школу № 14 міста Львова та Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне політехнічне училище». Після завершення навчання проходив військову службу в Одеській області. У мирний час працював на автозаправній станції. У 2019 році добровільно став на захист Батьківщини, виконував бойові завдання у зоні проведення Операції Об'єднаних сил. Із початком повномасштабного вторгнення вступив до лав 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка Сухопутних військ Збройних сил України.
25 років, с. Зелена Липа Чернівецької області. Закінчив Перебиковецьку середню школу. Потім служив в армії. З перших днів повномасштабного російського вторгнення став на захист України у лавах ЗСУ. Служив сапером в інженерно-саперномі відділенні 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка (в/ч А4007). Восени був нагороджений медаллю «За оборону Авдіївки».
Загинув у бою з окупантами під Авдіївкою на Донеччині. Похований в рідному селі[291].
9910
Федорко Юрій
8 жовтня 1964, смт Донець Харківської області. Навчався у Червонодонецькій гімназії Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області. Закінчив Івано-Франківський національний технічний університет (тоді — інститут) нафти і газу. Під час навчання проходив військову кафедру. Працював головним інженером у ТзОВ ТВК «Львівхолод». Захоплювався кемпінгом, гірським туризмом, лижним спортом та грою на гітарі. У 2014 році добровольцем став на захист Батьківщини, виконував бойові завдання у зоні проведення Антитерористичної операції у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України. Із перших днів повномасштабного вторгнення повернувся до лав 80-ї бригади[292].
Загинув на війні з російськими окупантами. Похований 30 грудня на Личаківському цвинтарі[293].
9911
Кудлінський Юрій Анатолійович
Народився 9 квітня 1978 року у м. Києві. Молодший сержант, кулеметник. Командир 3-го відділення, 4-ї стрілецької роти 130-го батальйону 241-ї окремої бригади ТРО ЗСУ. Закінчив Київський педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, навчався на факультеті української філології. З 17 років працював вчителем та виховував у дітей любов до української мови. Цікавився історією України. Постійно навчався і самовдосконалювався. Працював митним брокером, керівником КРВ на АЗК. Співробітники знали його як чесну, віддану своїй справі людину, з незаплямованою репутацією, що не поступався своїм обовʼязкам і принципам. Активний учасник революції гідності з першого по останній день, де отримував травми, але йшов через біль і продовжував відстоювати інтереси країни. До початку повномасштабного вторгнення вступив до ТРО, де проходив навчання. З 24 лютого одразу став на захист України від окупантів.Захищав Київ. Разом із підрозділом воював на Харківщині, Донеччині та Луганщині. Пройшов найгарячіші ділянки фронту. Обожнював своїх дітей і виховував справжніми патріотами України. Мріяв жити!!!!! Без батька залишилось троє дітей: Анастасія, Дмитро і Остапчик.
Загинув 28 грудня 2022 року, під час виконання бойового завдання поблизу села Золотарівка на Луганщині. Воїну було 44 роки.Похований на Берковецькому кладовищі (Міське кладовище) в м.Києві на Алеї Героїв (42 ділянка, 13 ряд, 20місце)
9912
Стецик Юрій Яремович
(«Пікассо»)
9 травня 1999. Син художника і музиканта Яреми Стецика з гурту Перкалаба. Навчався в Івано-Франківській гімназії №1. Писав музику, пластун. Навчався у "Львівській політехніці" на спеціальності "містобудування", також — на факультеті архітектури Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. У студентські роки вирішив стати військовим, облишив навчання і з 2019 по 2021 рік проходив строкову службу. Молодший сержант, командир відділення 2-ї роти 78-го батальйону 102-ї бригади ТРО.
22 червня 1991, м. Одеса. В 2000 році родина переїхала в с. Клішківці Чернівецької області. Закінчив Чернівецький транспортний коледж. Після строкової служби уклав контракт з ДПСУ і продовжував службу в м. Бориспіль в окремому контрольно-пропускному пункті "Київ". Здобув дві вищі освіти - Львівський політехнічний інститут та Уманський педагогічний університет. Під час повномасштабного російського вторгнення Роман захищав Україну у складі Чернівецького прикордонного загону. Був головним сержантом[296].
О 21:40 був знайдений на позиції поряд із селом Комишуваха Волноваського району Донецької області. Попередня причина смерті — гостра серцева недостатність[299].
9922
Волошин Михайло
35 років, с. Ісаків Олешанської громади, Івано-Франківська область. Проживав у місті Калуш.
Загинув на Харківщині. Похорон відбувся 3 січня. Похований на міському кладовищі на Алеї Слави у селі Попелі[301].
9924
Лойко Юрій
31 рік, смт Новий Яричів Львівська область. Старший навідник 24 ОМБр. Закінчив Львівську філію Київського національного університету культури і мистецтв за спеціальністю «Комп'ютерна інженерія». 2014 року став на захист Батьківщини у складі Збройних Сил України. Учасник АТО/ООС. Пройшов Іловайський котел. У перші дні повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону, щоб взяти зброю до рук та продовжити захищати Україну.
Загинув під час артилерійського обстрілу біля міста Бахмут Донецької області[302].
9929
Галась Сергій Іванович
13 лютого 1986, с. Нова Басань, Чернігівська область. Закінчив місцеву ЗОШ та Коростенське профтехучилище, працював на місцевих підприємствах. З 2015 року проходив військову службу у складі ЗС України в зоні АТО. Із початком повномасштабної агресії росії — в одній із десантно-штурмових бригад ЗСУ.
Помер у лікарні внаслідок поранень отриманих у бою[307].
9931
Рибак Андрій
27 вересня 1995, м. Львів. Навчався у ліцеї №93. Закінчив Національний університет «Львівська політехніка» за спеціальністю «автомобільний транспорт». Водночас проходив військову кафедру при Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Старший лейтенант. З початком повномасштабного вторгнення боровся з російськими окупантами у складі 355-го навчального механізованого полку 184-го навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Похорон відбувся 4 січня 2023, похований на Личаківському цвинтарі [308].
9932
Вернигора Олексій Григорович
30.03.1981, м. Київ. 17 березня 2022 року став на захист Батьківщини. Звання - Сержант, перебував на посаді - Командир 2го стрілецького відділення 3ого стрілецького взводу 4 стрілецької роти. 131-й окремий батальйон територіальної оборони м. Києва, 112-та окрема бригада. При житті нагороджений почесною відзнакою 131 батальйону.
29.12.2022 року загинув на околицях села Діброва, Луганської області виконуючи бойове завдання від ВОГ в голову. Похований на Міському кладовищі в м. Києві на Алеї Героїв (42 ділянка, 13 ряд, 23 місце).
Загинув поблизу села Бахмутське Донецької області. Залишилися мати, сестра і 2 неповнолітніх сини [309].
9934
Гладьо Василь Романович
8 травня 1985, с. Ваньовичі, Самбірського району. 20 липня 2022 року був призваний на військову службу. Стрільць-снайпер 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 99 механізованого батальйону військової частини А0362
2 червня 1985, Носівський район Чернігівська область. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Був мобілізований 15 березня 2022 року та став стрільцем-снайпером. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеню (24.05.2022).
Загинув під час ворожого мінометного обстрілу неподалік Бахмута Донецької області. Отримав несумісні з життям уламкові поранення внаслідок вибухової хвилі. Похований в с. Гаврилівка, Надвірнянського району [314].
Загинув від танкового обстрілу неподалік села Білогорівка Бахмутського району. Разом з ним не стало ще чотирьох побратимів. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня[316][317][318].
17 травня 1985, проживав у Пасічній Надвірнянського району. Молодший сержант, військовослужбовець 76 батальйону 102 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
9 липня 1976, м. Борислав. Був учасником Революції Гідності, де отримав поранення, захищав кордони в АТО у 2014—2015 роках. Залишилися дружина, маленька донечка, мама та сестра. Служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді[319].
30 серпня 1984, м. Івано-Франківськ. Закінчив ліцей № 21 Івано-Франківської міської ради імені Євгена Коновальця у 2002 році. У 2007 році закінчив ІФНТУНГ, факультет управління галузевим та регіональним економічним розвитком. Працював у відділах з продажу будівельної компанії ТОВ "Івгранбуд", ТОВ" Є-енергія". 26 лютого 2022 року пішов добровольцем в 102 територіальну бригаду 78 батальйону, служив старшим водієм 2 мінометного взводу мінометної батареї військової частини А 7154, старший солдат.
19 квітня 1984, 38 років, м. Калуш. У 1986 році його батьки розлучилися і він з мамою переїхав в місто Черкаси. 15 березня 2016-го року підписав контракт із ЗСУ, служив у 10-й гірсько-штурмовій бригаді. Після поранення у травні 2018-го року звільнений в запас. Молодший сержант, головний сержант—командир міномета 2-го мінометного взводу мінометної батареї військової частини А 7154 102-ої бригади територіальної оборони.
Загинув при обороні околиць населеного пункту Донецької області. Похорон відбувся 6 січня[325].
9951
Маковецький Тарас
52 роки, м. Львів. Закінчив Автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка», здобув кваліфікацію «технік-механік». Працював на станції технічного обслуговування транспортних засобів, потім — водієм-навантажувачем за кордоном. Із початком повномасштабного вторгнення РФ добровільно вступив до Територіальної оборони. Воював проти російських військ у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ОК «Захід» Збройних сил України
Загинув на Харківщині під час виконання бойового завдання[327].
9953
Добродій Іван
36 років, сержант ЗСУ. Добровольцем пішов воювати в зону АТО/ООС, проходив військову службу у десантних військах. Після звільнення працював охоронцем, зокрема, у рівненському СІЗО. У 2022 році знову добровольцем пішов у військкомат та уклав контракт зі Збройними силами України.
1993, с. Загвіздя, Івано-Франківська область. Мобілізований у ЗСУ в липні 2022 року. Водій відділення контрдиверсійної боротьби 102 окремої бригади ТрО ЗСУ.
01980-05-1010 травня1980, м. Кишинів. У 2008 році переїхав з родиною до міста Ніжин Чернігівської області. З початком російського вторгнення зарахований снайпером до 119-ї ОБТО.
Загинув від численних осколкових поранень прикриваючи свою групу при відході у ролі замикаючого під час виходу в тил ворога (місце не уточнено)[332].
9957
Бабушкін Сергій Анатолійович
30 червня 1972, м. Бахмут. Дитинство та юність пройшли у місті Краматорськ. В 1990 році закінчив ВПТУ № 123 м. Краматорську за спеціальністю терміст на печах. З 1990 року — до березня 2022 року працював на Краматорському металургійному заводі імені Куйбишева в сортопрокатному цеху. Був мобілізований 6 липня 2022 року до Збройних Сил України до в/ч 7272 стрільцем.
17 березня 1996, селище Мокрий Батай Кагальницького району Ростовської області (РФ). Згодом разом з родиною переїхав у селище Соколівка Верхньодніпровського району. У Збройних силах України з 2010-х років. У 2020 році закінчив Військову академію (м.Одеса). Під час проходження військової служби відзначений державними нагородами: орденом Богдана Хмельницького III ступеня та орденом Данила Галицького. Служив у 3-му окремому полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго, капітан.
Загинув у районі міста Мар‘їнка Донецької області. 4 січня 2023 року похований на Алеї Героїв військового кладовища по вулиці Весняна (Соцмісто) у місті Кам‘янське Дніпропетровської області [333][334][335]
32 роки, м. Суми. Майстер спорту України, неодноразовий призер чемпіонатів України зі стронгмену. Очолював Сумський осередок федерації стронгмену України. У 2017 році встановив рекорд України у тязі аксель-грифа, навіть не знаючи про існування попереднього досягнення, а в 2019-му посів друге місце на перших в історії Іграх горців, які проходили в карпатському селі Славське.
Отримав поранення під Бахмутом, яке стало для нього смертельним[336].
9962
Чопик Юрій
04 жовтня 1984, м. Львів. Навчався у середній загальноосвітній школі І-III ступенів № 31, згодом здобував професійно-технічну освіту. Протягом 2003—2004 років проходив військову службу у Кам'янці-Подільському. Після завершення служби працював на колишньому Львівському автобусному заводі. У 2015 році виконував бойові завдання у зоні проведення АТО, був нагороджений нагрудним знаком «Учасник АТО». Повернувшись, працював у Міжрегіональній науково-виробничій асоціації підприємств «Авіокон проект», згодом заснував приватне підприємство та займався реставрацією ванн. З початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації добровольцем пішов на війну, боровся проти окупантів спершу у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади, надалі — 81-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ Збройних Сил України.
Загинув при виконанні бойового завдання. Похорон відбувся 17 січня[170].
9963
Муляр Аркадій Васильович
15 лютого 1971, с. Глібів Новоушицького району Хмельницької області. У 1988 вступив у Кам'янець-Подільське військове училище, вивчав інженерно-саперну справу. Проходив військову службу в м. Чорноморську Одеської області. Майор, 61 ОМБр. З 25 лютого 2022 року був на передовій у Миколаївській, Херсонській та Донецькій областях.
Загинув поблизу м. Соледару Донецької області, підірвався на міні разом з групою[337].
9964
Тюняєва Оксана
(«Доця»)
16 вересня 1989, м. Вишневе Київська область. З початку повномасштабного вторгнення стала в ряди територіальної оборони, займалась волонтерством, згодом підписала контракт із ЗСУ і захищала свою Батьківщину як солдат, бойовий медик. 252 батальйон, 112 бригади ТРО.
Загинула в околицях села Торське, Донеччина. Похорон відбувся 10 січня 2023 р. у Вишневому у церкві «Благодать» за адресою: с. Софіївська Борщагівка, вул. Київська, 40. Похована на Алеї Героїв міського цвинтаря в м. Вишневому[338].
9965
Гулевич Євген
47 років. Закінчив у Калуський ліцей № 2 Калуської міської ради Івано-Франківської області. Здобував освіту на факультеті журналістики ЛНУ імені Івана Франка. У 2005 році закінчив магістерську програму з культурології у цьому ж університеті. Працював у виданнях «Експрес» та «Пост-Поступ». У період із 2010 по 2015 роки був директором Центру гуманітарних досліджень Львівського національного університету ім. Івана Франка. Переклав роман Рея Бредбері «Щось лихе насуває». Був головним редактором українського видання «Світовий атлас вуличного мистецтва і графіті» Рафаеля Шактера. У 2019 році був співтворцем масштабного виставкового проєкту «Ангели», для якого писав мистецтвознавчі статті і проводив фахові консультації. У 2021 році був співкуратором міжнародної міждисциплінарної (не)резиденції «Суміжність» — трансдисциплінарної резиденції для художників і дослідників, які працюють із технологіями, новими медіа та громадськими місцями. Після повномасштабного вторгнення став на захист України до лав 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Загинув під Бахмутом. Похований 10 квітня 2023 на Личаківському кладовищі[339][340].
9965
Пась Сергій Дмитрович
14 квітня 1970 с. Косачівка. Закінчив середню школу, після чого з 1988-го по 1990 роки проходив строкову військову службу. До лав ЗСУ долучився у липні 2022 року. На службу потрапив до складу одного з підрозділів військової частини А4350 на посаду стрільця-снайпера, сумлінно виконуючи свій військовий та громадянський обов'язок з захисту свободи та Незалежності України.
Виконував бойове завдання в одному з населених пунктів Донеччини, після чого підрозділ втратив з ним зв'язок. 31 березня 2023-го року нарешті вдалося ідентифікувати особистість воїна. Похорон відбувся в селі Тужар, похований на місцевому кладовищі[341].
9966
Шевчук Віталій Олександрович
(«Вітаха»)
19 січня 1983, с. Дружба Вінницької області. В дитинстві переїхав з мамою до села Панасівка. Навчався у Гуровецькій середній школі. Потім здобув професію механіка в Гущинецькому професійно-технічному училищі. Захоплювався військовою справою. У 2003-2005 роках служив у ЗСУ. До вторгнення працював в Києві охоронником в одному із житлових комплексів. 25 лютого 2022 року чоловік долучився до 61-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Служив на посаді стрільця-помічника гранатометника у 101-му батальйоні.
13.11.1987, м. Калуш Івано-Франківської області. 21 березня 2022 року долучився до лав ЗСУ. Служив на посаді солдат-кулеметник у 46-й окремій аеромобільній бригаді перша рота перший батальйон. З 06.07.2022р. по 24.07.2022 брав участь у визволенні Херсонської області. ОТримав поранення. З 10 грудня 2022 року виконував бойові завдання по звільненню захопленої території біля населених пунктів Курдюмівка, Озарянівка та Кліщіївка Бахмутського району Донецької області.
Загинув поблизу населеного пункту Озарянівка Бахмутського району Донецької області під час ведення зустрічного бою з противником підтримуючи свій підрозділ кулеметним вогнем [343]
Головний сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинула в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[344].
Капітан, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[344].
Майстер-сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[344].
Майстер-сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[344].
23 жовтня 1973, м. Витегра Вологодської області РФ. У 1991 році закінчив українську загальноосвітню школу № 13 м. Селідове Донецької області. Сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
24 лютого 1980, м. Слов’янськ Донецької області. У 2019 році вступив до лав Морської охорони. Проходив службу в дивізіоні катерів у Бердянську. Капітан 2 рангу.
У ніч з 14 на 15 квітня 23-й загін Морської охорони з важкими боями проривався на «Азовсталь». Ворожий снаряд поцілив у будівлю, уламки накрили двох бійців. Ігор Фадєєв кинувся витягувати хлопців. Одного зміг врятувати, але від наступного вибуху загинув разом з побратимом. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[344][348].
43 роки, с. КленовецьМукачівський район Закарпатська область. Старший сержант, військовослужбовець Мукачівського прикордонного загону ДПСУ. Проходив службу в Мукачівському прикордонному загоні більше 20 років. Залишилися дружина та четверо дітей.
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Похований у рідному селі Кленовець[349]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[344].
Старший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[350].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[350].
Сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[350].
51 рік, Якушинці, Вінницька область. Сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[350][351].
Сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[350].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[352].
Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[352].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[352].
Сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[352].
Мар’янівська громада Оникіївського старостинського округу. Провідний агроном підрозділу «Заповіт Шевченка» НВФ УрожайСолдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Після університету працював в Дніпропетровській області, в компанії «Приват-Агро»
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[352].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[352].
Головний корабельний старшина, військовослужбовець ВМС ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[352].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[352].
5 лютого 1996. З 2002 по 2011 рік навчався у Стасівській гімназії імені Марії Башкирцевої, закінчивши 9 класів. Своє навчання продовжив у професійно-технічному училищі №23, де отримав професію тракториста. З 2015 року учасник АТО. Старший матрос, снайпер-розвідник, 73МЦСО.
Загинув під Кураховим на Донеччині, внаслідок осколкових поранень , несумісних з життям. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[352].
Примітка
16 квітня 2022 року, Президент України Володимир Зеленський під час інтерв'ю телерадіокомпанії CNN повідомив, що у війні з російськими окупантами загинуло від 2500 до 3000 українських військових[353].
11 травня 2022 року, в ході спеціального брифінгу офіційних представників Сил оборони України, начальник оперативного управління штабу управління Нацгвардії України Олексій Надточий, вперше з початку війни, назвав втрати, які відомство зазнало в ході російського вторгнення в Україну. За його словами, втрати Національної гвардії України під час виконання бойових завдань склали: безповоротні втрати — 501 військовослужбовець, санітарні втрати (зазнали поранень) — 1697 військовослужбовців[354].
23 вересня 2022 року, президент України Володимир Зеленський в інтерв'ю французькому виданню Ouest-France заявив, що впевнений у перемозі свого народу в цьому конфлікті, в якому, за його оцінками, гине 50 солдатів на день. «У п'ять разів менше, ніж російських військових», — сказав український президент[357][358].
1 грудня 2022 року, радник глави Офісу президента Михайло Подоляк в ефірі 24 каналу заявив, що втрати української армії склали до 13000 військових. «У нас є офіційні оцінки Генерального штабу, є офіційні оцінки, які говорить Верховний головнокомандувач. І вони в нас сягають від 10 до 12,5-13 тисяч загиблих. Тобто, ми відкрито говоримо про кількість загиблих», — сказав Подоляк[359][360].
«Таблиця/Список загиблих» буде наповнюватися та корегуватися по мірі можливості за надходженням відповідної інформації, яка постійно змінюється в результаті інтенсивності бойових дій (посилання — тільки на офіційні та перевірені джерела)
Див. розділ «Обговорення».
Відомості з Указів Президента України «Про присвоєння звання Герой України», «Про відзначення державними нагородами України» доповнювати в кінці основної Таблиці, з подальшим уточненням соц.-демографічними даними загиблих Героїв і рознесенням записів за відповідними датами!
Померлі або вбиті в ході російського вторгнення в Україну (2022) демобілізовані учасники АТО/ООС
Гарбарчук Сергій («Маестро»). м. Київ. Керівник одного з підрозділів ПДМШ ім. Пирогова. До 2014 року був підприємцем, пілотував невеликі літаки. Учасник АТО/ООС. Пройшов бойове хрещення у Дебальцевому, а останнім часом працював у недавно звільненому м. Лимані на Донеччині. Останні роки разом з родиною жив в збудованому на місці дідового обійстя будинку в с. Озадівка на Бердичівщині. О 4 годині ранку в ніч з суботи на неділю (25 грудня) в будинку спалахнула пожежа. Сім'я спала на другому поверсі, але прокинулась від сильного диму. Жінка з сином стрибнули з балкону на автівку, а чоловік кинувся шукати доньку. Рятувальники відшукали загиблих батька і доньку в різних частинах будинку[361].
.png)
.svg){kind=logo}
.svg)
.svg){kind=small}
.png)
.svg){kind=small}
