Населення Індонезії
Населення Індонезії. Чисельність населення країни 2015 року становила 255,993 млн осіб (5-те місце у світі)[1]. Чисельність індонезійців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 16,72 ‰ (110-те місце у світі), смертність — 6,37 ‰ (151-ше місце у світі), природний приріст — 0,92 % (125-те місце у світі) Природний рухВідтворенняНароджуваність у Індонезії, станом на 2015 рік, дорівнює 16,72 ‰ (110-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 2,15 дитини на одну жінку (103-тє місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 61,9 % (станом на 2012 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 22,8 року, медіанний вік для жінок — 25—29 років (оцінка на 2012 рік)[1]. Смертність у Індонезії 2015 року становила 6,37 ‰ (151-ше місце у світі)[1]. Природний приріст населення в країні 2015 року становив 0,92 % (125-те місце у світі)[1]. Вікова структура Середній вік населення Індонезії становить 29,9 року (117-те місце у світі): для чоловіків — 29,3, для жінок — 30,5 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 72,45 року (140-ве місце у світі), для чоловіків — 69,85 року, для жінок — 75,17 року[1]. Вікова структура населення Індонезії, станом на 2015 рік, виглядає таким чином:
Шлюбність — розлучуваністьСередній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб, дорівнює 25,7 року, жінки — 22,3 року, загалом — 24 роки (дані за 2010 рік)[2]. РозселенняГустота населення країни 2015 року становила 142,2 особи/км² (87-ме місце у світі)[1]. УрбанізаціяІндонезія високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 53,7 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 2,69 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1]. Головні міста держави: Джакарта (столиця) 10,323 млн осіб, Сурабая — 2,853 млн осіб, Бандунг — 2,544 млн осіб, Медан — 2,204 млн осіб, Семаранг — 1,63 млн осіб, Макасар — 1,489 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].
МіграціїРічний рівень еміграції 2015 року становив 1,16 ‰ (152-ге місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими. Біженці й вимушені переселенціУ країні налічується 6,1 тис. внутрішньо переміщених осіб, через збройні конфлікти в провінціях Ачех і Папуа, релігійні переслідування, конфлікти навколо землі, непорозуміння між комунами[1]. Індонезія є країною-спостерігачем в Міжнародної організації з міграції (IOM)[3]. Расово-етнічний складГоловні етноси країни: яванці — 40,1 %, сунданці — 15,5 %, малайці — 3,7 %, батаки — 3,6 %, мадурці — 3 %, бетави — 2,9 %, мінангкабау — 2,7 %, буги — 2,7 %, бантенці — 2 %, банджари — 1,7 %, балійці — 1,7 %, ачехці — 1,4 %, даяки — 1,4 %, сасаки — 1,3 %, китайці — 1,2 %, інші — 15 % населення (оціночні дані за 2010 рік)[1]. Українська діаспораМовиОфіційна мова[4]: бахаса-індонезі (модифікована малайська, використовується як мова міжетнічного спілкування). Інші поширені мови: англійська, голландська та 700 місцевих мов і діалектів, найбільш поширеним з яких є яванська. РелігіїГоловні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: іслам — 87,2 %, християнство — 7 %, римо-католицтво — 2,9 %, індуїзм — 1,7 %, інші — 0,9 % (конфуціанство), не визначились — 0,4 % (станом на 2010 рік)[1].
ОсвітаРівень письменності 2015 року становив 93,9 % дорослого населення (віком від 15 років): 96,3 % — серед чоловіків, 91,5 % — серед жінок[1]. Державні витрати на освіту становлять 3,3 % ВВП країни, станом на 2014 рік (143-тє місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 13 років, для хлопців — до 13 років, для дівчат — до 13 років (станом на 2014 рік). Середня і професійнаВищаОхорона здоров'яЗабезпеченість лікарями у країні на рівні 0,2 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками у стаціонарах — 0,9 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 2,8 % ВВП країни (180-те місце у світі)[1]. Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 24,29 ‰ (71-ше місце у світі); хлопчиків — 28,46 ‰, дівчаток — 19,92 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 126 випадків на 100 тис. народжень (52-ге місце у світі)[1]. Індонезія входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO). ЗахворюванняПотенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні дуже високий. Найпоширеніші інфекційні захворювання: діарея, гепатит А, черевний тиф, гарячка денге, малярія (станом на 2016 рік)[1]. 2014 року було зареєстровано 660,3 тис. хворих на СНІД (14-те місце в світі), це 0,47 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (71-ше місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 33,7 тис. осіб (8-ме місце у світі)[1]. Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 5,7 % (160-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 19,9 % (оцінка на 2013 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань. СанітаріяДоступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 94,2 % населення в містах і 79,5 % в сільській місцевості; загалом 87,4 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 72,3 %, в сільській місцевості — 47,5 %, загалом по країні — 60,8 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2005 рік, дорівнює 113,3 км³ на рік, або 517,3 тонни на одного мешканця на рік: з яких 11 % припадає на побутові, 19 % — на промислові, 71 % — на сільськогосподарські потреби[1]. Соціально-економічне становищеСпіввідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 49 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 41,2 %; частка осіб похилого віку — 7,7 %, або 13 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом ці показники характеризують рівень потреби державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2014 року перебувало 11,3 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств в країні має такий вигляд: нижній дециль — 3,4 %, верхній дециль — 28,2 % (станом на 2010 рік)[1]. Станом на 2013 рік, в країні 48,7 млн осіб не має доступу до електромереж; 81 % населення має доступ, у містах цей показник дорівнює 94 %, в сільській місцевості — 66 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій низький. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 56,257 млн унікальних інтернет-користувачів (14-те місце у світі), що становило 22 % загальної кількості населення країни[1]. Трудові ресурсиЗагальні трудові ресурси 2015 року становили 122,4 млн осіб (5-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 38,9 %; промисловість і будівництво — 13,2 %; сфера послуг — 47,9 % (станом на 2012 рік)[1]. 4,026 млн дітей у віці від 5 до 17 років (7 % загальної кількості) 2009 року були залучені до дитячої праці[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 5,5 % працездатного населення, 2014 року — 5,9 % (60-те місце у світі); серед молоді у віці 15—24 років ця частка становила 31,3 %, серед юнаків — 19,5 %, серед дівчат — 21,4 % (49-те місце у світі)[1]. КриміналНаркотики Виробництво марихуани для домашнього вжитку, метамфетамінів, екстазі; оголошена війна наркоторгівлі привела до збільшення смертних вироків і виконаних страт (ситуація 2015 року)[1]. Торгівля людьмиЗгідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Індонезії докладає значних зусиль у боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, але законодавство відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s) не повною мірою, країна перебуває у списку другого рівня[5][6].
Гендерний станСтатеве співвідношення (оцінка 2015 року):
Демографічні дослідження
Демографічні дослідження у країні ведуться рядом державних і наукових установ:
ПереписиДив. такожПримітки
ЛітератураУкраїнською
Російською
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Населення Індонезії
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
