Населення Чорногорії. Чисельність населення країни 2015 року становила 647,1 тис. осіб (168-ме місце у світі)[1]. Чисельність чорногорців стабільно зменшується, народжуваність 2015 року становила 10,42 ‰ (188-ме місце у світі), смертність — 9,43 ‰ (57-ме місце у світі), природний приріст — -0,42 % (221-ше місце у світі) .
Природний рух
Відтворення
Народжуваність в Чорногорії, станом на 2015 рік, дорівнює 10,42 ‰ (188-ме місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 39,4 % (станом на 2005 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 26,3 року (оцінка на 2010 рік)[1].
Смертність в Чорногорії 2015 року становила 9,43 ‰ (57-ме місце у світі)[1].
Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 5,7; коефіцієнт розлучуваності — 0,8; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 14 (дані за 2011 рік)[3][4]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 32,7 року, жінки — 28,6 року, загалом — 30,7 року (дані за 2014 рік)[5].
Розселення
Густота населення країни 2015 року становила 46,5 особи/км² (166-те місце у світі)[1]. Найбільш густонаселені південь і південний захід країни, що виходять до Адріатичного моря; найменш населена частина країни — гірський крайній схід.
Чорногорія високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 64 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 0,34 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Головні міста держави: Подгориця (столиця) — 165,0 тис. осіб (дані за 2014 рік)[1].
Головні етноси країни: чорногорці — 45 %, серби — 28,7 %, бошняки — 8,7 %, албанці — 4,9 %, мусульмани — 3,3 %, цигани — 1 %, хорвати — 1 %, інші — 7,5 % населення (оціночні дані за 2011 рік)[1]. Переважна більшість (понад 90 %) населення Чорногорії слов'янського походження. Слов'янське населення Чорногорії використовує велику різноманітність етнічних ідентичностей, щоб описати свою етнічну приналежність. Протягом перших десятиліть після Другої світової війни більшість слов'янських народів ідентифікували себе як чорногорці, з менш ніж 2 % сербів і менше 2 % хорватів в 1948 році. Протягом останніх десятиліть існування Югославії до 5 % населення оголосили себе югославами. Під час і після югославських воєн, етнічна ідентичність сербів (і взагалі політичний вплив Сербії) став все більш і більш важливим в Чорногорії і в перепису 2003 року майже третина населення ідентифікували себе як сербів. Серби живуть в основному уздовж кордонів з Боснією і Сербією, в той час як чорногорці живуть в центрі країни. Слов'янське населення в більшості православні християни, але є також велика мусульманська меншина, як в Боснії і Герцеговині. Хоча більшість слов'янських мусульман спочатку також ідентифікували себе як чорногорці, поступово з плином часу все більше і більше слов'яни-мусульмани почали використовувати мусульманина як етнічної ідентичності, а не тільки релігійної ідентичності. Після югославських воєн становище змінилося знову і при переписах 2003 і 2011 років найбільш слов'ян-мусульман оголосили себе боснійцями, тому що вони мають стосунки з боснійцями в Боснії і Герцеговині та в основному живуть на північному сході Чорногорії.
Етнічна мапа Чорногорії, 1981 рік (англ.)(серб.)
Етнічна мапа Чорногорії, 2003 рік
Етнічна мапа Чорногорії, 2011 рік
Чисельність основних етносів Чорногорії за общинами[7]
2 У тому числі 415 словенців (0,07 %), 362 угорців (0,06 %), 240 росіян (0,03 %), 225 циган (0,04 %), 127 італійців (0,02 %), 118 німців (0,02 %), інші (2180 0,31 %), немає відповіді 26906 (4,34 %), регіональної приналежності 1258 (0,2 %), невідомі 6168 (0,99 %)
3 Загальна чисельність населення, в тому числі діаспора 672 656 осіб (чорногорці — 273,3 тис. (40,64 %), серби — 201,89 тис. (30,01 %), боснійці — 63,27 тис. (9,41 %), албанці — 47,68 тис. (7,09 %), мусульмани — 28,71 тис. (4,27 %), хорвати — 7,06 тис. (1,05 %).
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: православ'я — 72,1 %, іслам — 19,1 %, католицтво — 3,4 %, атеїсти — 1,2 %, інші — 1,5 %, не визначились — 2,6 % (станом на 2011 рік)[1].
Релігійна мапа Чорногорії, перепис 2011 року (англ.)(серб.)
Розселення православних у Чорногорії, 2011 рік
Розселення мусульман у Чорногорії, 2011 рік
Розселення католиків у Чорногорії, 2011 рік
Чисельність вірян відповідних релігій і конфесій по общинах[7]
Рівень письменності 2015 року становив 98,7 % дорослого населення (віком від 15 років): 99,5 % — серед чоловіків, 98 % — серед жінок[1].
Дані про державні витрати на освіту у відношенні до ВВП країни, станом на 2015 рік, відсутні. Середня тривалість освіти становить 15 років, для хлопців — до 15 років, для дівчат — до 15 років (станом на 2010 рік).
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 2,11 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2013 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 4 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 6,4 % ВВП країни (65-те місце у світі)[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 7 випадків на 100 тис. народжень (160-те місце у світі)[1].
Кількість хворих на СНІД невідома, дані про відсоток інфікованого населення в репродуктивному віці 15—49 років відсутні[1]. Дані про кількість смертей від цієї хвороби за 2014 рік відсутні[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 21,4 % (79-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 1 % (оцінка на 2013 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 99,2 % в сільській місцевості; загалом 99,7 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 98 %, в сільській місцевості — 92,2 %, загалом по країні — 95,9 % (станом на 2015 рік)[1].
Соціально-економічне положення
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 47,7 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 27,6 %; частка осіб похилого віку — 20,2 %, або 5 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2013 року перебувало 8,6 % населення країни[1]. Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 418 тис. унікальних інтернет-користувачів (136-те місце у світі), що становило 64,6 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси 2014 року становили 263,2 тис. осіб (166-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 5,3 %; промисловість і будівництво — 17,9 %; сфера послуг — 76,8 % (станом на 2014 рік)[1]. 8,52 тис. дітей у віці від 5 до 14 років (10 % загальної кількості) 2005 року були залучені до дитячої праці[1]. Безробіття 2014 року дорівнювало 18,5 % працездатного населення, 2013 року — 19,1 % (165-те місце у світі); серед молоді у віці 15—24 років ця частка становила 41,1 %, серед юнаків — 42,3 %, серед дівчат — 39,7 % (11-те місце у світі)[1].
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.