Населення Венесуели
Населення Венесуели. Чисельність населення країни 2015 року становила 29,275 млн осіб (45-те місце у світі)[1]. Чисельність венесуельців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 19,16 ‰ (90-те місце у світі), смертність — 5,31 ‰ (179-те місце у світі), природний приріст — 1,39 % (85-те місце у світі) Природний рухВідтворенняНароджуваність у Венесуелі, станом на 2015 рік, дорівнює 19,16 ‰ (90-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 2,32 дитини на одну жінку (91-ше місце у світі)[1]. Смертність у Венесуелі 2015 року становила 5,31 ‰ (179-те місце у світі)[1]. Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,39 % (85-те місце у світі)[1]. Вікова структура Середній вік населення Венесуели становить 28 років (140-ве місце у світі): для чоловіків — 27,3, для жінок — 28,7 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 74,54 року (116-те місце у світі), для чоловіків — 71,4 року, для жінок — 77,83 року[1]. Вікова структура населення Венесуели, станом на 2015 рік, виглядає таким чином:
Шлюбність — розлучуваністьКоефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 3,3; коефіцієнт розлучуваності — 0,9; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 27 (дані за 2006 рік)[2] ІсторіяНаселення Венесуели виросло з 766 тисяч осіб у 1823 році до 2,4 млн в 1920 році. Однак райони Гвіанського нагір'я залишались майже незаселеними до Другої світової війни. Нестача кваліфікованих нафтовиків на нафтопромислах після війни викликала приплив інженерів і робітників з-за кордону. Крім цього, уряд почав вербувати переселенців у Європі, і в країну хлинув потік іммігрантів, особливо з Іспанії, Португалії і Італії. Однак спроба сільськогосподарського освоєння Гвіанського нагір'я не увінчалась великим успіхом, погано пристосовані до життя в тропічних лісах європейці врешті-решт осіли в Каракасі, Маракайбо та в інших містах. Багато переселенців, як легальних, так і нелегальних, прибувають з Колумбії. Є свідчення, що на початку 1990-х років більш як 1 млн колумбійців нелегально проживало у Венесуелі. Згідно з даними перепису 2001, чисельність населення Венесуели становила 23,23 млн осіб[3]. РозселенняГустота населення країни 2015 року становила 35,3 особи/км² (182-ге місце у світі)[1]. Більшість населення країни концентрується на відрогах Анд на півночі й заході території країни. Не менш як 3/4 населення проживає у вузькій смузі берегових гірських гряд, які перетинаються вздовж узбережжя Карибського моря від колумбійського кордону до дельти Оріноко. Ще 15 % жителів зосереджені в нафтоносному районі навколо озера Маракайбо. На відміну від цих відносно густонаселених районів, південна частина країни, від річок Апуре та Ориноко до бразильського та колумбійського кордонів, ніколи не мала значного населення. В цих районах, де високі кам'яні плато чергуються зі сухими низькотравними степами та густими лісами, густота населення ніде не перевищує 2—3 особи на 1 км². Населені пункти по більшості являють собою декілька будинків на березі річки. УрбанізаціяВенесуела надзвичайно урбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 89 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 1,54 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1]. Головні міста держави: Каракас (столиця) — 2,916 млн осіб, Маракайбо — 2,196 млн осіб, Валенсія — 1,734 млн осіб, Маракай — 1,166 млн осіб, Баркасіменто — 1,039 млн осіб (дані за 2015 рік)[1]. Каракас розташований у мальовничій долині в прибережній гірській області. Маракайбо, колись було скупченням примітивних хатин, які споруджені на палях, тепер же сучасне місто та найбільший центр нафтовидобування. На південний захід від Каракаса лежить Валенсія, центр скотарства та молочної промисловості.
МіграціїРічний рівень еміграції 2015 року становив 0 ‰ (79-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими. Біженці й вимушені переселенціСтаном на 2015 рік, в країні постійно перебуває 173,67 тис. біженців з Колумбії[1]. Венесуела є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[4]. Расово-етнічний складГоловні етноси країни: іспанці, італійці, португальці, араби, німці, африканці, індіанці. Українська діаспораМовиОфіційна мова[5]: іспанська. У країні налічується велика кількість місцевих індіанських мов. РелігіїГоловні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: номінальне римо-католицтво — 96 %, протестантизм — 2 %, інші — 2 % (станом на 2015 рік)[1]. ОсвітаРівень письменності 2015 року становив 96,3 % дорослого населення (віком від 15 років): 96,4 % — серед чоловіків, 96,2 % — серед жінок[1]. Державні витрати на освіту становлять 6,9 % ВВП країни, станом на 2009 рік (22-ге місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 14 років (станом на 2014 рік). Середня і професійнаВищаОхорона здоров'яЗабезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 0,9 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 5,3 % ВВП країни (151-ше місце у світі)[1]. Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 18,91 ‰ (92-ге місце у світі); хлопчиків — 22,29 ‰, дівчаток — 15,37 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 95 випадків на 100 тис. народжень (79-те місце у світі)[1]. Венесуела входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO). ЗахворюванняПотенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні високий. Найпоширеніші інфекційні захворювання: діарея, гепатит А, гарячка денге, малярія. Станом на серпень 2016 року в країні були зареєстровані випадки зараження вірусом Зіка через укуси комарів Aedes, переливання крові, статевим шляхом, під час вагітності[1]. 2014 року зареєстровано 106,9 тис. хворих на СНІД (43-тє місце у світі), це 0,55 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (61-ше місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 4,4 тис. осіб (33-тє місце у світі)[1]. Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 24,3 % (26-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 2,9 % (оцінка на 2009 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань. СанітаріяДоступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 95 % населення в містах і 77,9 % у сільській місцевості; загалом 93,1 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): у містах — 97,5 %, у сільській місцевості — 69,9 %, загалом по країні — 94,4 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2008 рік, дорівнює 9,06 км³ на рік, або 358,6 тонни на одного мешканця на рік: з яких 23 % припадає на побутові, 4 % — на промислові, 74 % — на сільськогосподарські потреби[1]. Соціально-економічне становищеСпіввідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 52,4 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 42,8 %; частка осіб похилого віку — 9,5 %, або 10,5 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом ці показники характеризують рівень потреби державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2013 року перебувало 32,1 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств у країні має такий вигляд: нижній дециль — 1,7 %, верхній дециль — 32,7 % (станом на 2006 рік)[1]. Станом на 2013 рік, у країні 100 тис. осіб не мали доступу до електромереж; 99,7 % населення має доступ, в містах цей показник дорівнює 99,8 %, у сільській місцевості — 98,6 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 18,113 млн унікальних інтернет-користувачів (37-ме місце у світі), що становило 61,9 % загальної кількості населення країни[1]. Трудові ресурсиЗагальні трудові ресурси 2015 року становили 14,49 млн осіб (40-ве місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 7,3 %; промисловість і будівництво — 21,8 %; сфера послуг — 70,9 % (станом на 2011 рік)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 8,1 % працездатного населення, 2014 року — 7 % (94-те місце у світі); серед молоді у віці 15—24 років ця частка становила 14,7 % (70-те місце у світі)[1]. КриміналНаркотики Незначне вирощування опійного маку і коки для виготовлення опію і кокаїну. Велика кількість кокаїну, героїну і марихуани прямує транзитом з Колумбії до США. Значний центр відмивання грошей, отриманих незаконним шляхом (кордон з Колумбією, острів Маргарита). У державі діє активна програма протидії обігу наркотичних засобів, на колумбійському кордоні відмічають зростання діяльності взаємодії з колумбійськими наркоділками[1]. Торгівля людьмиЗгідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Венесуели докладає значних зусиль у боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, але не повною мірою, країна перебуває у списку спостереження другого рівня[6][7].
Гендерний станСтатеве співвідношення (оцінка 2015 року):
Демографічні дослідженняДемографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:
ПереписиДив. такожПримітки
ЛітератураУкраїнською
Російською
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Населення Венесуели
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
_Skyline.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
